Міжнародно-правові засади інституційної системи інтерполу (стр. 5 )

MEG вивчає сучасний стан наукових досліджень в сфері застосування ДНК в розслідування кримінальних справ та надає рекомендації по застосуванню цього методу членами Інтерполу.

На сьогодні в MEG представлені наступні члени Інтерполу: Аргентина, Австралія, Австрія, Бельгія, Франція, Індія, Іспанія, Китай, Норвегія, Сполучене Королівство (Великобританія), Сполучені Штати Америки та Південна Африка.

В діяльності цього органу застосовується принцип ротації з метою забезпечити представництво всіх країн-членів, одночасно залишаючи MEG не чисельним та ефективним органом. Ротація відбувається кожного року, всі члени групи є одночасно членами національних чи міжнародних органів, що опікуються проблемами застосування ДНК. Це дозволяє їм представляти Інтерпол на засіданнях цих органів.

MEG опікується наступними питаннями:

–  розслідування кримінальних справ та нещасних випадків: огляд місця події, ідентифікація жертв, розшук зниклих безвісти;

–  розробка стандартів по застосуванню ДНК;

–  створення бази даних: обмін інформацією та пошук даних;

–  забезпечення інформацією: стосовно загальних соціально-культурних питань, науковою, відносно огляду місця злочину, правовою інформацією;

–  надання допомоги країнам, що розвиваються по застосуванню методики ДНК;

–  розширення співробітництва з правоохоронними органами, міжнародними провідними товариствами та інститутами, що працюють над проблемою застосування ДНК [289].

–  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Другою тенденцією розвитку Інтерполу ми вважаємо розвиток органів, які займаються дослідженнями в сфері застосування нових методів боротьби із злочинністю (див. розділ 2.1.2 роботи).

Третя тенденція представляє собою зосередження уваги Інтерполу на боротьбі із найбільш небезпечними видами міжнародних злочинів, що відповідно впливає на структуру Організації та діяльність НЦБ.

Окремо слід виділити тенденцію по розширенню існуючих та створенню нових інформаційних баз даних в Секретаріаті Інтерполу.

Так, за даними на 2003 р., в Генеральному секретаріаті проводилася модернізація та удосконалення існуючої Системи кримінальної інформації (Interpol Criminal Information System - ICIS), та створювалися нові бази даних, а саме: по втраченим/вкраденим подорожнім документам та вкраденим бланкам адміністративних документів, Автоматизованої системи ідентифікації за відбитками пальців (Automated Fingerprint Identification Sysem – AFIS). Процес по формуванню баз даних характеризують наступні показники: база даних по викраденим транспортним засобам налічувала 2.7 млн записів, база даних по особам – 154 тис. записів, по втраченим/вкраденим подорожнім документам та вкраденим бланкам адміністративних документів 300 тис. та відповідно 380 тис. записів, база даних по викраденим витворам мистецтва – 25 тис записів [208], в 2001 р. було створено базу даних дітей, що зазнали сексуального насильства, триває пілотний проект щодо створення бази даних ДНК [207].

2.3 Правова система МОКП: аналіз міжнародно-правової доктрини та практики

Проблема правових засад діяльності міжнародних міжурядових організацій в останній час викликає особливий інтерес у зв’язку із збільшенням їх ролі в міжнародних відносинах та неоднозначністю її трактування у міжнародно-правовій доктрині.

Цьому питанню присвячено багато праць як вітчизняних так і зарубіжних авторів, однак говорити про узгоджену, спільну позицію вчених щодо комплексу юридичних норм, які регулюють функціонування міжнародної організації як самостійного інституту міжнародного права поки що зарано.

Між тим, глибокий аналіз правового положення Міжнародної організації кримінальної поліції неможливий без урахування доктринальних поглядів на право міжнародних організацій, оскільки, як це було показано у попередньому розділі, Інтерпол в повній мірі відповідає загальному визначенню міжнародної міжурядової організації та підлягає суспільно-правовим закономірностям функціонування даного інституту.

2.3.1. Право міжнародних організацій в сучасній доктрині міжнародного права

Досить поширеним в вітчизняній науці міжнародного права є підхід до права міжнародних організацій як до комплексу правових норм, який умовно можна поділити на три групи:

1)  “внутрішнє право” міжнародних організацій – норми, що регламентують власне діяльність міжнародних організацій, визначають характер та положення різних категорій персоналу, пов’язаних із ним трудових відносин, або передбачають порядок вирішення майнових, фінансових та інших питань;

2)  “зовнішнє право” міжнародних організацій – норми, що фіксують положення міжнародних організацій в загальній системі міжнародних відносин. До даної групи відносяться угоди міжнародних міжурядових організацій з урядами та іншими міжнародними організаціями, в тому числі і неурядовими;

3)  окрему групу складають норми, що забезпечують діяльність декотрих міжнародних міжурядових організацій, перш за все Організації Об’єднаних Націй, що веде до їх участі в процесі міжнародної нормотворчості [50, c. 259-260; 295; 296, c. 34-35].

Автори наведеної класифікації визнають умовність такого поділу, яка пояснюється відсутністю чітких меж між обома групами норм: норми “внутрішнього права” мають значення також для норм “зовнішнього права” та впливають на відповідні області діяльності міжнародних організацій, і навпаки [296, c. 35].

Умовність застосування вказаних термінів підтверджується і тим фактом, що вони не є нормативно закріпленими, тобто зафіксованими в джерелах міжнародного права, наприклад, статути міжнародних міжурядових організацій не містять вказаних понять.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Компетенція таких органів, як справедливо зазначає Г. І. Морозов є обмеженою допоміжними функціями, які визначаються органом, що їх створив [50, c. 264].

Наступною групою внутрішньоорганізаційних норм є такі, що регламентують статус персоналу, який виконує функції міжнародної цивільної служби [296, c. 38].

Міжнародна цивільна служба з точки зору права міжнародних організацій передбачає особливе правове положення персоналу, який користується певними привілеями та імунітетами при виконанні своїх службових обов’язків та відповідального перед організацією. Норми, що регулюють трудові відносини міжнародного персоналу організації спрямовані перш за все на те, щоб забезпечити ефективне функціонування персоналу в інтересах організації та всіх її членів, забезпечити справді міжнародний характер статусу службовців [50, c. 266].

Міжнародні службовці, в тому числі і персонал Інтерполу (окрім науково-технічного персоналу та персоналу Національних Центральних Бюро) не повинні залежати від будь-якого-уряду, так в ст. 21 Статуту Інтерполу міститься норма, відповідно до якої всі члени Виконавчого Комітету при виконанні їх обов’язків повинні здійснювати свою діяльність як представники організації, а не як представники власних держав.

Безпосередньо, усі питання, пов’язані із регулюванням проходження міжнародної цивільної служби в Міжнародній організації кримінальної поліції визначаються Правилами персоналу, у випадку виникнення спорів, які вимагають вирішення у судовому порядку, вони вирішуються в Адміністративному трибуналі Міжнародної Організації Праці [192-199].

Наступною групою внутрішньоорганізаційних норм Міжнародної організації кримінальної поліції є фінансові, тобто ті, що регулюють фінансові питання організації.

Певні положення щодо формування бюджету організації, повноваження Генерального секретаря по використанню коштів містяться в статтях Статуту, Загальних правил, але найбільш детальним правовим актом, що регламентує фінансові питання організації є Фінансові правила МОКП-Інтерполу [206].

Зовнішньорганізаційні норми слугують, за вдалим висловленням Морозова Г. І., правовим інструментом, за допомогою якого міжнародні організації визначають свій статус в конкретних умовах їх місцеперебування, свої зв’язки із державами або іншими, в тому числі неурядовими організаціями [50, c. 271].

Їх теж можна поділити на кілька груп.

Перша група – це норми, що визначають статус організації в країні перебування, тобто статус штаб-квартири Інтерполу, її взаємовідносини з країною перебування – з Францією. До цієї групи норм слід також віднести ті, які регулюють статус органів Організації з країнами перебування, зокрема суб-регіональних бюро Інтерполу. Слід відзначити, що відносини Інтерполу з урядом Франції урегульовані Угодою про штаб-квартиру, відносини із країнами перебування суб-регіональних бюро урегульовані спеціальними угодами, які попередньо схвалюються резолюцією Генеральної Асамблеї, та підписуються Президентом Організації. Неважко помітити, що норми даної групи носять договірний характер, оскільки в процесі їх прийняття беруть участь два рівноправні суб’єкти – міжнародна міжурядова організація (Інтерпол) та уряд, який представляє країну.

–  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

–  внутрішньо організаційні.

Оскільки Інтерпол є суб’єктом не тільки права міжнародних організацій, але і міжнародного публічного та національного права, до джерел правової системи Інтерполу слід віднести: міжнародні угоди, національне законодавство.

6. Запропоновано наступну класифікацію внутрішньоорганізаційних норм Міжнародної організації кримінальної поліції.

6.1. Першу групу складатимуть норми, які регулюють процедурні питання, а саме:

–  порядок роботи головних і допоміжних органів Інтерполу;

–  порядок прийняття рішень органами Міжнародної організації кримінальної поліції, зокрема порядок голосування і т. д.;

–  порядок формування органів Інтерполу.

6.2. Внутрішньоорганізаційні норми, що регламентують статус персоналу Інтерполу, який виконує функції міжнародної цивільної служби.

6.3. Внутрішньоорганізаційні норми, що регулюють фінансові питання Інтерполу (фінансові).

7. Зовнішньорганізаційні норми поділяються на наступні групи:

7.1. Норми, що визначають статус організації в країні перебування, тобто статус штаб-квартири Інтерполу, її взаємовідносини з країною перебування – з Францією. До цієї групи норм слід також віднести ті, які регулюють статус органів Організації з країнами перебування, зокрема суб-регіональних бюро Інтерполу.

7.2. Норми, які визначають статус Інтерполу у відносинах:

–  з іншими міжнародними міжурядовими організаціями, наприклад Європолом, Організацією Об’єднаних Націй. Вони стосуються аспектів співробітництва вказаних інститутів, зокрема, спочатку у формі надання консультативного статусу Інтерполу при ООН, потім статусу спостерігача на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, технічного співробітництва і т. д. Статус спостерігача на сесіях Генеральної Асамблеї Інтерполу надано ряду міжнародних міжурядових організацій;

–  з міжнародними неурядовими організаціями.

8. Окремо слід виділити групу норм, що регулюють правове положення та функціонування Національних центральних бюро Інтерполу, які є як органами Інтерполу, так і органами державної влади країни учасниці. До них відносяться не тільки правила Інтерполу, але і норми національного законодавства держав-учасниць.

РОЗДІЛ 3

УЧАСТЬ України в діяльності Інтерполу: проблеми та шляхи їх вирішення

3.1 Організаційно-правові засади діяльності НЦБ Інтерполу в Україні

В останні роки роль НЦБ Інтерполу різних країн у боротьбі з організованою транснаціональною злочинністю значно зросла. В рамках нової стратегії Генерального Секретаріату перед НЦБ стоять наступні цілі та завдання, викладені в документі “Пріоритети Інтерполу в ХХІ ст.” Стратегічна програма розвитку – Програма ІІІ-а “Вдосконалення НЦБ” [235].

Генеральний Секретаріат повинен сконцентрувати свої зусилля на визначенні тих основних функцій, реалізація яких необхідна, та чіткому вираженню їх основними партнерами – НЦБ. Генеральний Секретаріат повинен сконцентрувати в основному свою діяльність у напрямку боротьби із тяжкими злочинами та організованою злочинністю в наступних основних областях: наркотики, економічні злочини, нелегальна імміграція, злочини, пов’язані з автотранспортом, торгівля людьми, організовані злочинні групи, відмивання грошей, контрабанда, фальшивомонетництво. Вказані напрямки діяльності не повинні розглядатися як такі, що виключають інші види злочинності, проте ресурси та пріоритети Інтерполу повинні бути строго націлені на боротьбу з вищевказаними злочинами [235].

Основні функції слід розглядати на регіональній основі, приймаючи до уваги також специфіку різних областей миру. З встановленням таких чітких та визначених функцій послуги, що надаються Генеральним Секретаріатом, будуть вдосконалюватися, і більш цілеспрямований підхід може бути також прийнятий НЦБ у відповідності до цих функцій [235].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Точка зору відносно доцільності входження НЦБ до структури Інтерполу і одночасно до складу національної поліцейської служби країни-члена Організації не є загальновизнаною. Так, на 60-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу, яка проходила в Пунта-дель-Есте (Уругвай) в 1991 р. розглядалося питання про зміну Статуту, в тому числі ст. 5, тобто про структуру Організації. В новій редакції цієї статті НЦБ виводяться з структури Інтерполу та стають виключно державними органами. Проте обговорення цього нововведення делегати сесії перенесли на наступну сесію [66, c. 221].

Країни, які мають тісні політичні, економічні та історичні зв’язки з певними територіями у регіоні (наприклад, колишніми колоніями), як правило, зацікавлені і в розвитку поліцейського співробітництва із ними. Такі держави з метою включення своїх віддалених володінь у заходи по боротьбі із злочинністю пішли шляхом створення там філіалів НЦБ. В країнах з федеративною формою державного устрою віддається перевага створенню філіалів НЦБ в адміністративно-територіальних одиницях та суб’єктах федерації, використовуючи адміністративно-географічний підхід. Прикладом можуть слугувати дві федеральні держави – США та Російська Федерація.

НЦБ Інтерполу США раніше було представлено двома правоохоронними службами – Таємною службою Міністерства фінансів та Бюро по наркотикам того ж відомства [65, c. 125]. Потім Бюро було переведено до складу міністерства юстиції США. Як відзначав російський дослідник Родіонов К. С., незважаючи на широке оповіщення поліцейських органів США про можливість користування послугами Інтерполу, місцеві поліцейські департаменти США мало зверталися по допомогу до НЦБ країни. Причина тому – децентралізація всієї поліцейської системи країни, за якої місцеві поліцейські органи непідконтрольні міністерству юстиції (а іншого міністерства з центральними поліцейськими функціями в країні немає). Отже, відсутність структурної прив’язки до міністерства юстиції сприяє їх взаємній відчуженості, утруднює контакти.

В 1987 р. була зроблена спроба зблизити можливості Інтерполу та місцевих органів поліції. З цією метою по ініціативі та за участі НЦБ Вашингтону почали створюватися представництва (філіали) НЦБ в окремих штатах. Вже в 1987 р. такі філіали почали діяти в штатах Айова, Віргінія, Іллінойс, Каліфорнія, Канзас, Колорадо. Ще в 24 штатах було розпочато їх формування. Інші штати теж виявили зацікавленість до цього починання [320].

Що стосується НЦБ Інтерполу сусідньої держави – Російської Федерації, то 27 вересня 2000 р. НЦБ Інтерполу в Росії відзначило свій перший ювілей – 10 років з дня створення: 27 вересня 1990 р. на 59-й сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу, яка проходила в Оттаві, СРСР було прийнято до членів Організації, в подальшому Росія стала правонаступницею СРСР в Інтерполі.

Результатом динамічного розвитку російського бюро стало створення в суб’єктах федерації територіальних підрозділів (філіалів), для чого малися наступні об’єктивні причини:

–  збільшення документообігу в НЦБ за рахунок зросту кількості запитів та доручень, поступаючих на його адресу;

–  вимоги більш якісної підготовки матеріалів, які надсилаються до НЦБ з “місць”, їх перекладу на іноземні мови;

–  необхідність тісної взаємодії з метою боротьби із злочинністю створених філіалів НЦБ та регіональних правоохоронних структур при проведенні оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, а також забезпечення ефективного обміну інформацією кримінального характеру [321, 322].

Перші кроки в цьому напрямку були зроблені в якості експерименту у липні 1994 р. – в блоці СКМ ГУВС Краснодарського краю був сформований відділ по боротьбі із міжнародною злочинністю – ВБМЗ, в якому на одне з відділень були покладені функції по забезпеченню взаємодії з НЦБ, правоохоронними органами іноземних держав. В подальшому на базі цього відділення був сформований краснодарський відділ НЦБ.

–  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

–  для органів прокуратури – від прокурора району (прирівняних до нього прокурорів), їх заступників і вище;

–  для органів державної безпеки – від начальника Головного управління СБУ в Криму, управлінь СБУ в областях, м. Києві і Київській області, м. Севастополі (їх заступників) та вище;

–  для органів Держкомкордону – від начальника оперативно-розшукового відділу (його заступників) і вище;

–  для органів Державної митної служби – від начальника митниці (його заступників) і вище;

–  для органів Державної податкової адміністрації – від начальника районного відділу податкової міліції (їх заступників) і вище.

Запити, які одержуються правоохоронними органами України з Укрбюро повинні виконуватися в терміни, чітко визначені Інструкцією:

–  з поміткою “терміново” – протягом доби з часу надходження;

–  з поміткою “звичайно” – в якомога коротший термін, але не більше десяти діб;

–  з поміткою “не терміново” – в якомога коротший термін або до вказаної у запиті дати, але не більше 1 місяця.

Практика роботи НЦБ Інтерполу в Україні показує, що ці терміни не завжди витримуються, пов’язане це із значним навантаженням, яке покладається на відділи Укрбюро в областях, недосконалістю технічного оснащення.

Інший недолік в роботі правоохоронних органів – це неправильне оформлення запиту до Укрбюро, останнє має право відмовити у виконанні запиту, якщо він:

–  не стосується компетенції Інтерполу;

–  пов’язаний із злочинами політичного, військового, релігійного чи расового характеру;

–  виконання запиту призведе до порушення суверенітету та безпеки України, законодавства України чи держави, куди надсилається запит, прав людини;

–  оформлений із порушенням вимог Інструкції;

–  надійшов від відомств, установ та організацій, що відповідно до законодавства України не є правоохоронними органами;

–  надійшов від фізичної особи.

Слід зазначити, що Інструкція детально регламентує порядок оформлення запитів при взаємодії правоохоронних органів зарубіжних держав із правоохоронними органами України з окремих категорій злочинів:

–  у сфері економіки та фінансів;

–  у сфері боротьби із незаконним виготовленням підроблених грошових знаків;

–  у сфері попередження, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із транспортними засобами;

–  у сфері боротьби із посяганнями на культурні цінності та предмети антікваріату;

–  у сфері боротьби із незаконним обігом наркотиків;

–  у сфері боротьби з незаконим обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухівки та вибухових пристроїв;

–  у сфері боротьби із злочинами, пов’язаними із підробкою документів;

–  у сфері захисту довкілля, а також боротьби із злочинами, пов’язаними із екологією, а також з викраденням та незаконним перевезенням радіоактивних речовин.

Зупинятися на розгляді вимог до оформлення запитів по конкретним категоріям злочинів немає потреби, потрібно лише відзначити, що їх деталізація є беззаперечною перевагою Інструкції, оскільки надає правоохоронцям чітке уявлення про їх можливості щодо отримання інформації, крім того запити є формалізованими у вигляді типових, що містяться в додатках до Інструкції.