Міжнародно-правові засади інституційної системи інтерполу (стр. 6 )

–  Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

–  аналіз, підготовка інформацій та інших узагальнюючих матеріалів про тенденції і динаміку розвитку в регіоні злочинності, що має транснаціональний характер або виходить за межі України, внесення пропозицій керівництву ГУМВС, УМВС та Укрбюро Інтерполу щодо діяльності правоохоронних органів у галузі боротьби з такою злочинністю по видах:

–  організована злочинність;

–  злочинні посягання в сфері економіки та кредитно-банківської системи;

–  фальшивомонетництво;

–  підробка документів та їх незаконне використання;

–  злочини, пов’язані із викраденням рідкоземельних металів, радіоактивних речовин;

–  злочини в сфері захисту природного навколишнього середовища;

–  злочини проти особистої, колективної і державної власності;

–  викрадення культурних та історичних цінностей;

–  викрадення та незаконна торгівля вогнепальною зброєю і боєприпасами;

–  викрадення транспортних засобів;

–  насильницькі злочини;

–  наркобізнес;

–  злочини проти дітей та молоді;

–  тероризм;

–  нелегальна міграція;

–  міжнародний розшук злочинців та їх екстрадиція;

–  розшук осіб, що пропали безвісти;

–  сприяння в межах своєї компетенції реалізації рішень і рекомендацій МВС України та Генеральної Асамблеї Інтерполу з проблем боротьби із злочинністю;

–  вивчення і впровадження в практику роботи правоохоронних органів регіону позитивного досвіду зарубіжних правоохоронних органів по боротьбі із міжнародною злочинністю, зміцнення законності і удосконалення оперативно-розшукової діяльності;

–  участь в підготовці нормативних і методичних матеріалів по організації і здійсненню діяльності НЦБ Інтерполу в Україні.

Основними функціями підрозділів Укрбюро Інтерполу є підготовка та направлення через Укрбюро в Генеральний Секретаріат і НЦБ Інтерполу в зарубіжних країнах запитів та інформацій правоохоронних органів регіону в кримінальних та розшукових справах для одержання відомостей оперативно-розшукового чи довідкового характеру з метою практичного сприяння органам дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в запобіганні, розкритті і розслідуванні злочинів. При необхідності – вивчення разом з ініціатором матеріалів справ, оперативної інформації тощо. Зазначені запити і інформації виконуються підрозділами Укрбюро у відповідності із прийнятими Інтерполом стандартами; документи виконуються однією з робочих мов Організації і надсилаються засобами електронної пошти, факсимільного або, в залежності від характеру повідомлення, іншого виду зв’язку до НЦБ Інтерполу в Україні для скерування їх адресатові.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Таким чином, дослідження європейського досвіду протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, повинно включати аналіз нормативно-правових актів ЄС, вивчення методик розслідування даного виду злочину, що сприятиме входженню України в ЄС та взаємодії з державами-учасницями в рамках так званого “третього стовпа ЄС” – Співробітництва в сфері юстиції та внутрішніх справ.

Європейський Союз є унікальним об’єднанням держав, що має своєрідну інституційну та правову систему. В статті 2 Угоди про Європейський Союз 1992 року вказана наступна мета об’єднання: “створення та розвиток Союзу як простору свободи, безпеки та правосуддя” [334], досягнути поставленої мети можливо завдяки налагодженню тісного співробітництва між національними правоохоронними органами (поліцією, митними та імміграційними органами) і судами. Угода про ЄС містить Розділ 6 “Положення про поліцейське та судове співробітництво з кримінальних питань”, відповідно до якого попередження та боротьба із злочинністю (preventing and combating crime) ведеться шляхом:

1)  тісного співробітництва між поліцією, митними органами та іншими уповноваженими органами в державах-членах, як безпосередньо між ними, так і за посередництвом Європейського поліцейського підрозділу – Європолу (European Police Office – Europol);

2)  тісного співробітництва між судовими та іншими уповноваженими органами держав-членів, включаючи співробітництво за посередництвом Європейського підрозділу судового співробітництва – Євроюсту (European Judicial Cooperation Unit – Eurojust);

3)  аппроксімації (approximation) кримінально-процесуальних норм в державах-учасницях [336, p. 21-22 ].

Статтею 34 Угоди про ЄС Раді Європейського Союзу надане повноваження щодо ухвалення спільних позицій, що визначають підхід Союзу до окремих питань; ухвалення рамкових рішень з метою аппроксімації (approximation) законів та підзаконних актів держав-членів; ухвалення рішень з будь-якою іншою метою, що узгоджується з цілями Розділу 6, включаючи аппроксімацію законів та підзаконних актів; затвердження конвенцій, які рекомендується ухвалити державам-членам відповідно до їх конституційних процедур [336, p. 24]. Таким чином, Угода про ЄС містить загальні положення щодо організаційної основи протидії злочинності (Європол та Євроюст), та правових засад співробітництва правоохоронних та судових органів. Ці положення становлять результат еволюції правових норм установчих договорів ЄС, якими закріплювалися різні етапи формування Союзу. Потрібно зазначити, що проблема протидії злочинності тісно пов’язана із розвитком спільного ринку ЄС, основу якого складають так звані “чотири свободи” – свобода руху товарів, осіб, послуг та капіталу (п. (с) ч. 1 ст. 3 Угоди про Європейське Співтовариство) [335, p. 40]. Реалізація цих свобод передбачає вільне пересування осіб в межах ЄС, спрощення митних процедур тощо. Як відзначається в публікації Європейської Комісії “Свобода, безпека та правосуддя для усіх: Правосуддя та внутрішні справи в Європейському Союзі”, злочинні організації завжди використовують слабкість економічної та правової системи, в межах якої вони оперують, і Європейський Союз надає їм широкі можливості. Злочинці, які займаються відмиванням грошей, здійснюють свою діяльність так, ніби національні кордони не існують: вони планують злочин в одній державі, скоюють в другій, а проживають у третій [336].

Науковцями Центру з вивчення громадського порядку Лестерського Університету (Велика Британія) в роках було проведено грунтовне дослідження з питань поліцейського співробітництва в Європейському Союзі, одним із результатів якого був висновок про те, що свобода руху капіталів, разом із спільним ринком фінансових послуг, стимулює шахрайство та інші злочини, пов’язані із комерційною діяльністю, в тому числі і відмивання грошей [68, p. 37, 61].

Таким чином, подальша лібералізація економічних відносин всередині Європейського Союзу потенційно надає можливості для вчинення такого злочину як відмивання грошей (money laundering). Слід зазначити, що вказаний термін закріплено директивами ЄС, а в українській правничій термінології застосовується термін “легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом”.

Зважаючи на роль, яку відіграє фінансова система у протидії відмиванню грошей, 10 червня 1991 року Радою було прийнято Директиву 91/308/ЕЕС щодо попередження використання фінансової системи з метою відмивання грошей [337]. Стаття 1 Директиви містила визначення відмивання грошей, як дій, що вчинені умисно, а саме:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

Наведені показники свідчать про досить ефективну роботу Укрбюро, однак тривогу викликає досить низька кількість розшуканих за кордоном автотранспортних засобів, викрадених в Україні, а також невелика кількість поставлених на облік предметів мистецтва. На даний момент викрадення автомобілів в Україні, та перевезення їх за кордон є доволі прибутковим та розповсюдженим злочином, що стосується предметів мистецтва, то Україна вже давно вважається однією з країн-постачальниць предметів мистецтва на “чорний ринок”.

На нашу думку, одним із шляхів вирішення проблеми незаконного обігу товарів за допомогою НЦБ Інтерполу в Україні може стати запровадження автоматизованих систем контрольно-попереджувального моніторингу. Цей напрямок поки ще є мало розробленим в організаційно-правовій науці [346, 347], однак представляється перспективним з точки зору протидії злочинам, пов’язаними із незаконним переміщенням товарно-матеріальних цінностей. Така система, створена на основі ідентифікації та декларування продукції, за умови її інтеграції із аналогічними системами сусідніх держав (Росія. Молдова), могла б створити дійсно ефективний засіб у протидії контрабанді, розповсюдженню підробленої (фальсифікованої) та контрафактної продукції.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

1. В Україні функції НЦБ Інтерполу покладені на Міністерство внутрішніх справ, в структурі якого створений робочий апарат Бюро. Проблеми в діяльності НЦБ (І) в Україні можна умовно поділити на наступні категорії:

1.2. Матеріально-технічні. Їх вирішення залежить від державного фінансування і, на нашу думку, фінансування даного підрозділу з огляду на його важливість повинно здійснюватися в повному обсязі, враховуючи витрати на забезпечення Укрбюро сучасним обладнанням відповідно до вимог Генерального Секретаріату.

1.3. Кадрові. Персонал НЦБ Інтерполу повинен відповідати достатньо високим вимогам – з одного боку володіти певним досвідом практичної роботи, з іншого – володіти іноземними мовами, знанням міжнародної практики та документів, що стосуються міжнародному механізму протидії злочинності. Вирішення цієї проблеми залежить від навчальних закладів системи правоохоронних відомств України, зокрема, необхідно створювати спеціалізовані групи із поглибленим вивченням іноземних мов та міжнародного права, що дозволить створити необхідний кадровий резерв. До кадрових слід відносити також проблеми, пов’язані із недостатнім рівнем підготовки особового складу правоохоронних органів, що не дозволяє правильно оформлювати документацію при здійсненні міжнародного поліцейського співробітництва за посередництвом Укрбюро, Генеральної прокуратури. Їх вирішенню може сприяти введення до навчальних програм освітніх закладів системи МВС, ДПА, СБУ та інших правоохоронних служб України спеціальних дисциплін: “Міжнародне кримінальне право”, “Міжнародне співробітництво у боротьбі із злочинністю”, “Право ЄС”.

2. Необхідно більш широко висвітлювати діяльність Укрбюро в засобах масової інформації, зокрема перейняти досвід НЦБ в Російській Федерації, де друкується вісник цього підрозділу. Створення друкованого органу Укрбюро сприяло би, по-перше, популяризації його діяльності та підвищенню рівня правової культури громадян України, по-друге, представляло б собою форум для обговорення важливих питань міжнародного поліцейського співробітництва практиками та науковцями, джерело інформації для більш глибокого вивчення проблем його діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз дослідженої юридичної літератури свідчить, що основною закономірністю суспільного розвитку, яка зумовила виникнення міжнародних організацій, була зростаюча взаємозалежність держав, інтернаціоналізація різноманітних сфер життя (в першу чергу економічної та науково-технічної), яка призвела до інтенсифікації міжнародних зв’язків, збільшення кола та ускладнення характеру спільних проблем, які можливо ефективно розв’язати лише на багатосторонній основі за допомогою спеціально створених органів.

2. Доведено, що створення Інтерполу було зумовлено об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, тобто інтернаціоналізацією економічної, науково-технічної сфер життя, яка призвела до виникнення такого явища як “міжнародна (транснаціональна) злочинність”. Дослідження історії виникнення і розвитку Інтерполу дає підстави стверджувати, що Міжнародна організація кримінальної комісії розвивалася поступово: з міжнародної комісії, яка була органом міжнародної конференції, вона перетворилася на міжнародну організацію, що володіла ознаками як міжурядового так і неурядового характеру, а згодом трансформувалася у міжнародну міжурядову організацію. Отже, змінювалася і юридична природа Інтерполу, його міжнародно-правовий статус, які внаслідок цього мають складний характер.

3. Аналіз зарубіжної та вітчизняної доктрини міжнародного права дозволяє виділити наступні ознаки міжнародної міжурядової організації:

3.1. Перш за все це постійна, або стабільна форма міжнародного співробітництва.

3.2. Другою важливою ознакою міжнародної міжурядової організації є участь у неї саме держав, в особі уповноважених органів, причому учасників повинно бути декілька, як вважає більшість вчених не менше трьох.

3.3. Наступною ознакою міжнародної міжурядової організації є її договірна основа, тобто наявність установчого документу (статуту), який є міжнародним багатостороннім договором.

3.4. Однією з важливих ознак міжнародної організації є наявність закріплених статутом цілей, адже саме вони визначають компетенцію, функції, структуру організації.

3.5. Не менш важливою ознакою ніж наявність певних цілей є дотримання організацією в процесі створення та діяльності принципів міжнародного права.

3.6. Наступною ознакою є володіння організацією сукупністю прав та обов’язків, які відрізняються від прав та обов’язків держав-членів. Якщо розглянути цю ознаку детальніше, стає зрозумілим, що вона має декілька аспектів:

–  по-перше, організації властива така якість, як здатність мати права та обов’язки, тобто міжнародна правосуб’єктність;

–  по-друге, обсяг цих прав та обов’язків, тобто міжнародно-правовий статус міжнародної організації відрізняється від обсягу прав та обов’язків держав, тобто має обмежений характер, що визначає так званий “функціональний” характер міжнародної правосуб’єктності організації.

3.7. Тісно пов’язана із цією ознакою наступна – міжнародна організація володіє автономною волею, тобто відмінною від волі держав-членів.

3.8. Невід’ємною ознакою кожної міжнародної організації є наявність системи постійних органів, які мають чітко визначену статутом компетенцію, та призначені для досягнення поставлених перед організацією цілей.

3.9. На нашу думку, важливою ознакою міжнародної організації є наявність її правової системи, тобто сукупності норм, які регламентують її функціонування.

4. Аналіз літературних джерел, документів Інтерполу, практики його діяльності свідчить, що він є міжнародною міжурядовою організацією, яка відповідає всім вищезазначеним ознакам, а також володіє якістю міжнародної правосуб’єктності, що знаходить своє вираження у сукупності наступних прав та обов’язків:

4.1. Укладати міжнародні договори (договірна правоздатність).

4.2. Приймати участь в роботі пленарних органів інших міжурядових організацій.

4.3. Встановлювати власну систему органів, необхідних для її функціонування, та правил, що регламентують внутрішні аспекти діяльності організації.

4.4. Право на імунітети та привілеї.

4.5. Виступати в якості сторони за позовами в Адміністративному трибуналі Міжнародної організації праці.

Інтерпол також володіє правосуб’єктністю за національним правом, тобто як юридична особа в країні перебування (штаб-квартири, суб-регіональних бюро) має право укладати цивільно-правові угоди, набувати та розпоряджатися майном; виступати стороною в суді.

5. На підставі аналізу визначень понять „інститут” та „система”, що даються філософією, соціологією інституційна система Інтерполу визначається нами як сукупність взаємопов’язаних елементів (інститутів), які об’єднані в єдине ціле – міжнародну організацію, що характеризується якостями єдності та цілісності. Аналіз доктрини міжнародного права показує, що поняття „інституційної системи” є ширшим за змістом ніж поняття „внутрішньо організаційного механізму”.

6. Дослідження структури МОКП призводить до висновку, що на протязі існування цієї організації, вона в загальних рисах істотно не змінювалася, Вона складається з органів, які умовно можна поділити на дві категорії:

–  основні (закріплені ст. 5 Статуту);

–  допоміжні (створені відповідно до рішень Організації).

Логічним було б закріплення статусу допоміжних органів в Статуті, наприклад Комісії по контролю за файлами Інтерполу та Постійного комітету з інформаційних технологій, спеціалізованих груп, а також статусу субрегіональних бюро Інтерполу з огляду на їх важливість на сучасному етапі розвитку Організації. Найбільших змін в реорганізації Інтерполу зазнала внутрішня структура Генерального Секретаріату Інтерполу, що зумовлено необхідністю вдосконалення організаційного забезпечення протидії транснаціональній злочинності в сучасних умовах.

7. В розвитку інституційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції ми виділяємо наступні основні тенденції.

7.1. Регіоналізація, яка має декілька аспектів. По-перше, вона проявляється в акцентуванні діяльності Інтерполу на регіональному рівні, по-друге інституціоналізується у вигляді регіональних органів Інтерполу, структурному поділу органів Інтерполу по регіонам. Враховуючи необхідність більш тісного співробітництва між державами-колишніми членами СРСР, пропонується створення в перспективі субрегіонального бюро із місце розташуванням у м. Москва (Російська Федерація).

7.2. Другою тенденцією розвитку Інтерполу є розвиток органів, які займаються дослідженнями в сфері застосування нових методів боротьби із злочинністю (DNA Expert Group).

7.3. Зосередження уваги Інтерполу на боротьбі із найбільш небезпечними видами міжнародних злочинів, що відповідно впливає на структуру Організації та діяльність НЦБ (прикладом може слугувати поділ оперативних субдиректоратів Генерального Секретаріату, створення Координаційного та Командного Центру, розробка та впровадження спеціальних проектів – “Мілленіум” та ін.).

7.4. Розвиток і впровадження інформаційних технологій із вдосконаленням існуючих та розробкою нових інформаційних баз даних, систем обміну інформацією.

8. Аналіз доктринальних поглядів вчених-міжнародників щодо поняття „внутрішнього права” міжнародних організацій дозволяє систематизувати їх за наступними групами: цей термін вживається деякими вченими в настільки широкому розумінні, що фактично є ідентичним терміну “право міжнародної організації”, інша точка зору полягає в відокремленні норм, які мають елемент регулювання відносин між міжнародною міжурядовою організацією та іншими учасниками міжнародних відносин (державами, міжнародними організаціями неурядового та міжурядового характеру) в окрему групу – “зовнішнє право”. Третя точка зору полягає в поділі норм права міжнародної організації на галузі, та підгалузі: виділяють правове положення міжурядових організацій; право договорів, укладених за участю міжурядових організацій; внутрішнє право міжнародних організацій (норми, обов’язкові для держав-учасниць).

9. Джерелами норм права міжнародних організацій є установчі договори, рішення міжнародних організацій, що мають обов’язковий характер та правовий звичай (тобто усталена практика, що склалася в організації). Стосовно ж терміну “правова система Інтерполу”, то його слід уживати в ширшому значенні, включаючи до нього усі правові норми, що регулюють його діяльність (тобто, норми міжнародного публічного права, права міжнародних організацій та норми національного права). Це цілком узгоджується із підходом до Інтерполу, як до суб’єкту цих трьох систем права. До аналізу правової системи Інтерполу ми вважаємо можливим і доцільним застосувати галузевий підхід, який використовується при розподілі норм міжнародного публічного та національного права – на окремі галузі.

Норми „права Міжнародної організації кримінальної поліції” можна сформувати в декілька груп, в залежності від кола суспільних відносин, які вони регулюють:

–  зовнішньорганізаційні;

–  внутрішньоорганізаційні.

Оскільки Інтерпол є суб’єктом не тільки права міжнародних організацій, але і міжнародного публічного та національного права, до джерел правової системи Інтерполу слід віднести: міжнародні угоди, національне законодавство.

10. Запропоновано наступну класифікацію внутрішньоорганізаційних норм Міжнародної організації кримінальної поліції.

10.1. Першу групу складатимуть норми, які регулюють процедурні питання, а саме: