Короткий курс лекцій з курсу “Історія економічних вчень” (стр. 1 )

КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

КОРОТКИЙ КУРС ЛЕКЦІЙ

з курсу “ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ”

Склав: ст. викладач Бортнікова Л. П.

КИЇВ - 2001

Лекція №1

Предмет і задачі курсу

План

1. Предмет історії економічних вчень.

2. Структура і завдання курсу.

3. Значення історії економічних вчень.

Історія економічних вчень є складовою частиною духовної культури суспільства. В ній сконцентрований пізнавальний досвід минулих поколінь щодо дослідження соціально-економічних проблем, який суттєво впливає на формування сучасної теорії і політики.

Історія економічних вчень – самостійна економічна дисципліна. Її предметом є вивчення історії становлення і розвитку економічних ідей та поглядів науковців різних історичних періодів. Теоретичну основу історії економічних вчень складає курс економічної теорії.

Метою вивчення історії економічної думки є:

-  поглиблення та поширення знань з економічної теорії;

-  підвищення економічної та загальної культури, поширення кругозору в сфері загальних, соціальних і галузевих економічних наук, нагромадження надбання людського капіталу;

-  поширення світогляду в сфері загальних, соціальних і галузевих економічних наук, накопичення людського капіталу;

-  знайомство з біографіями видатних економістів світу та вивчення концепцій, що були ними сформульовані.

Професійний економіст повинен знати історію своєї науки, її видатних представників і основні їх ідеї.

Економічне життя суспільства дуже різнобічне і багатогранне. Вивчення його здійснюється системою економічних наук, які включають в себе науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, які вивчають конкретні процеси і явища, науки про національну економіку в цілому.

Історія економічних учень (надалі в тексті – ІЕУ) посідає значне місце в системі економічних наук. Доповнюючи економічну теорію, вона разом з тим несе повне самостійне навантаження.

Економічні погляди з’явилися в глибокій давнині і пройшли складний шлях від поверхового трактування економічних явищ до формування наукових теорій. Ці теорії відображають процес виникнення, еволюцій боротьби і змін економічних поглядів протягом розвитку суспільства. Саме процес розвитку, виникнення і зміни ідей і теорій є предметом дослідження історії економічної думки.

Курс “Історія економічних вчень” можна поділити на такі розділи:

1. Економічні вчення епохи доринкової економіки.

2. Економічні вчення періоду нерегульованої ринкової економіки.

3. Економічні вчення епохи регульованої (соціально-орієнтованої) ринкової економіки.

Економічні вчення періоду доринкової економіки включають економічну думку Стародавнього Світу та Середньовіччя. В цей час позначились перші спроби систематизації економічних поглядів в економічній теорії. Виразниками економічної думки були, як правило, філософи, лідери релігійних ідеологій.

Особливу увагу в період первісного накопичення капіталу заслуговує меркантилізм - перша школа буржуазної політекономії, яка відображала інтереси торгової буржуазії. В надрах феодального суспільства (приблизно у XVI-XVII ст.) сталося відокремлення економічної теорії в самостійну галузь науки.

Другий розділ ІЕУ охоплює період так званої економіки вільної конкуренції. В цей період на арену економічних досягнень виходить класична школа політичної економії. Саме в цю епоху виникли “постулати”, як вважалося, або догматичні положення А. Сміта і його послідовників. Майже 200 років зайняв цей період панування вчення – з кінця XVII ст. по другу половину XIX ст.

Економічні вчення епохи регульованої ринкової економіки охоплюють новітні дослідження ХХ ст., пов’язані з творчою спадщиною авторів концепції інституціоналізму, теорії регулювання економіки державою, неолібералізму, економічних концепцій соціал-демократії і т. п.

Завданням курсу ІЕУ є накопичення і систематизація економічних знань; поглиблене вивчення економічної теорії та інших економічних дисциплін; дослідження закономірностей і тенденцій розвитку світової економічної думки; аналіз наукового внеску різних національних шкіл; характеристика основних напрямків розвитку економічних вчень в сучасних умовах.

Вивчення історії економічної науки потрібно для того, щоб краще знати інтелектуальну спадщину, яку нам лишили попередні покоління. Знання цього предмету потрібно не лише для кращого розуміння минулого економічної науки, а й для розвитку сучасних економічних теорій.

Курс ІЕУ розглядається і вивчається з еволюційних позицій. Економіст, який обізнаний з історією своєї науки, завжди буде глибше дивитися на події і явища, ніж той, хто вивчив лише курси базових економічних дисциплін.

Сподіваємося, що цей курс викличе інтерес до творчості економістів і примусить звернутися безпосередньо до їхніх праць. В цьому зв’язку хочу навести висловлювання відомого класика, російського поета О. Пушкіна, що “следовать за мыслью великого человека есть наука самая занимательная».

Лекція №2

Економічна думка Стародавнього Світу та Середньовіччя

План

1. Економічна думка Стародавнього Світу.

2. Економічна думка Античного Світу

3. Економічна думка середніх віків.

Економічна думка бере свій початок у глибокій давнині, коли вперше з’являються окремі висловлювання, ідей, що мають економічний характер, а потім поступово зароджується економічне мислення. Огляд історія економічної думки починається з характеристики економічних уявлень народів періоду появи перших цивілізацій.

Економічне мислення стародавнього світу відображало риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (держави Стародавнього Сходу), а інші - суспільствами античного способу виробництва (Стародавня Греція та Стародавній Рим). Відмінності між давньосхідним та античним суспільствам наперед визначили особливості їх економічної думки.

Одним із перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури Стародавнього Єгипту. Твори “Повчання гераклеопільського царя своєму синові Мерікара”, “Проречення Іпусера”, “Пророцтво Неферті,” різні адміністративно-господарські та юридичні документи - приклади зародження економічної думки в Стародавньому Єгипті.

На відміну від Стародавнього Єгипту, в Месопотамії (Дворіччя) порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилювалося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини.

Відомою пам’яткою економічної думки XVIII ст. до н. е. є закони древньовавілонського царя Хаммурапі. Основна мета законів - всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони царя Хаммурапі становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавілоні у XVIII ст. до н. е.

Економічна думка Стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми спеціально не досліджувалися, а розглядалися у давньоіндійскій літературі лише у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н. е. є переважно твори буддизму та брахманізму (індуїзму). Найбільш відомими книгами є “Закони Ману”, “Артхашастра”. Особливість економічної думки Давньої Індії близько ІІ ст. до н. е. полягає в тому, що вона має яскраво виражене релігійне забарвлення, приділяє велику увагу обгрунтуванню непохитності кастового ладу. Проте у давньоіндійській літературі містяться відомості про економічний лад держави, а також відображені практичні пізнання в галузі ведення господарства, даються рекомендації щодо управління ним, зокрема організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень. Основними напрямами давньокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моізм, які сформувалися у IV-ІІІ ст. до н. е. Конфуціанство, наприклад, це вчення, яке було створено Конфуцієм та його послідовниками і було спрямоване на забезпечення стабільності рабовласницького ладу, який формувався тоді, зміцнення авторитету держави. Конфуціанство обгрунтовувало консерватизм суспільного устрою, який утвердився на довгі роки в китайському суспільстві.

Велику роль в історії економічних вчень Стародавньої Греції відіграли твори відомих філософів Ксенофонта (бл. 430-355 рр. до н. е.), Платона (428-348 рр. до н. е.), Арісторр. до н. е.) та інших. Економічні погляди Ксенофонта викладені в роботі “Домострой”, підготовленій як керівництво для ведення рабовласницького господарства. Визначаючи предмет домоведення, він характеризував його як науку про ведення і збагачення господарства. Основною галуззю рабовласницької економіки Ксенофонт вважав землеробство, яке він кваліфікував як найбільш гідний вид заняття. До ремесел та торгівлі мав дуже негативне ставлення. Одним з найбільш видатних мислителів Античної Епохи був учень Сократа – Платон. Він був засновником Академії вищої школи філософії, політики і права. Основні політико-економічні роботи – “Діалоги”, “Держава”, “Закони”. Так само, як і Ксенофонт, Платон в цілому дотримувався “натурально-господарчої” концепції. Платон, розробивши модель “ідеальної держави”, вважав, що в такій державі вільні люди поділяються на три прошарки: 1) філософів, покликаних керувати державою; 2) воїнів; 3) землеробів, ремісників і дрібних торговців. Раби не відносилися ні до якого прошарку. Вони прирівнювалися до інвентарю. Деякі ідеї Платона були реалізовані його учнями.

Одним з перших, хто намагався аналізувати економічні явища був давньогрецький мислитель Арістотель. Тому його можна з впевненістю назвати першим економістом в історії науки. Особливо треба виділити його твори “Нікомахова етика”, “Політика”, де розглядалися соціальні та політичні питання. Розмірковуючи про шляхи придбання багатства, Аристотель поділяв економіку і хрематистику. Мета економіки – придбання споживчих вартостей, необхідних для життя і ведення домашнього господарства, а хрематистика – ганебне мистецтво наживати майно шляхом торгівлі. Аристотель сформулював поняття “справедлива ціна” – це та ціна, котра встановлюється за добровільним погодженням учасників обміну, які не є монополістами.

Основна форма економічного мислення стародавніх римлян і греків - це система поглядів на ведення приватного рабовласницького господарства.

Після падіння Римської імперії (V ст.) починається доба середньовіччя. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Економічна думка середньовіччя тісно пов’язана з економічною політикою держави, розрахованої на підтримку феодального порядку, його стабілізацію.

Уявлення про економічні ідеї раннього середньовіччя (VI-X ст.) дає старовинний запис судових звичаїв франків “Салічна правда”, складена на початку VI ст. н. е.

Інша пам’ятка економічної думки середньовіччя “Капітулярій про вілли” Карла Великого (початок ІХ ст.) дає уявлення про організацію і управління вотчиною.

Розвиток економічної думки класичного середньовіччя відбувався під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим авторитетом і визначним виразником економічних ідей того часу був Фома Аквінський (), основними творами якого є “Сума проти язичників”, “Сума теології”.

У багатогранному творі “Повість времєнних літ” (кінець ХІ – початок ХІІ ст.), автором якого був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, твердиться, що джерелом всякого багатства є праця. У документах пізнього середньовіччя зафіксоване значне поширення в Україні вотчинної форми власності на землю. З тих часів до нас дійшли деякі актові матеріали, що свідчать про ведення обліку доходів і мана. Економічна думка відбиває розвиток лихварства.

Економічні погляди середньовіччя (епохи феодального суспільства) мають яскраво виражений богословський характер. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні і церковні пам’ятки. Особливість економічної думки того часу полягає в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим же проблемам, що і в древні часи. У першу чергу – це питання керівництва країною, ведення сільського господарства як основної галузі, а ремісництва і торгівлі як допоміжних.

Етична спрямованість економічної думки пронизує праці всіх мислителів середньовіччя, а остаточний розрив економічних і етичних проблем був пов’язаний з появою перших економічних шкіл. У найбільш закінченому вигляді економічну думку пізнього середньовіччя репрезентує меркантилізм.

Лекція №3

Перші економічні школи. Меркантилізм, фізіократи

План

1. Меркантилізм – економічна думка періоду зародження ринкових економічних відносин.

2. Визначальні ознаки меркантилізму.

3. Сутність поглядів представників школи фізіократів.

Першим проявом ідей буржуазної політики став меркантилізм - перша школа в історії економічної думки. Він зародився у Західній Європі вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVІІ ст. Головною умовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Таким чином, меркантилізм - це економічне вчення і економічна політика періоду раннього капіталізму. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії. Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін меркантилізм походить від італійського слова “mercante” - купець. Метод дослідження меркантилістів - збір і описання фактів, що спостерігаються та часткова їх класифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим у період виникнення науки. Основне завдання - суть практичне - обгрунтувати меркантилістську економічну політику.

Меркантилісти вважали, що багатство країни – у золоті і сріблі, а джерелом його є зовнішня торгівля, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала позитивний торговельний баланс. Саме тому об’єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу. Меркантилізм має дві стадії у своєму розвитку: ранній та пізній. Ранній виник ще до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Пізній – охоплює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIІ ст.

Ранньому меркантилізму було притаманне розуміння помилковості концепції номіналістичної теорії грошей, яка виходить зі стародавніх часів, з праць давногрецького філософа Арістотеля (ІV ст. до н. е.).

Пізні меркантилісти протиставляли ідею “торговельного балансу” ідеї ”грошового балансу” ранніх меркантилістів. Якщо ранні меркантилісти визначальною функцією грошей вважали функцію накопичення, то пізні – функцію засобу обігу.

Виникнення кількісної теорії грошей стало як би природною реакцією на революцію цін XVI ст., викликану великим надходження в Європу із Нового Світу золота і срібла, це виявило причинну залежність змін кількості грошей і цін товарів.

Найбільш відодмі представники меркантилізму – Томас Мен () та Вільям Стаффорд () в Англії, Антуан Монкретьєн () у Франції, Антоніо Серра (XVI-XVIІ ст.) та Антоніо Дженовезі () в Італії.

В 1581 р. представник раннього меркантилізму В. Стаффорд надрукував під ініціалами “W. S.“ твір “Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників”. Томас Мен у своїх памфлетах “Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією”(16221), “Скарб Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі” (1644) обгрунтував теорію торговельного балансу. Антуан Монкретьєн в 1615 р. опублікував книжку “Закони суспільного господарства” або “Трактат з політичної економії”.Саме у цьому творі було вперше вжито термін “політична економія”, який згодом став назвою цілої науки.

Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціально-економічній думці кінця XVI ст. – початку XVIІ ст. Вже економічна політика Б. Хмельницького (XVIІ ст.) свідчить про наявністьв ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження вивезення коштовностей.

Одним з найбільш послідовних прихильників реформ Петра І в галузі економіки освіти, державного управління став Феофан Прокопович (). Він, як і його сучасники – російські меркантилісти, був прихильником активного господарського й торговельного балансу. Він вважав, що досягти такого балансу можна лише безперервним розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення тощо, а також удосконаленням системи державних органів управління. Він палко підтримував реформи Петра І і вважав їх необхідними для поліпшення господарювання.

Ідеї меркантилістів – це ще не система поглядів, не закінчена економічна теорія. А окремі спостереження, висновки, втілені в трактати з практичними рекомендаціями на адресу державотворців і властителів. Заслуга представників цієї школи, насамперед, у постановці проблеми, котрою має займатися економічна наука: що таке багатство, які його джерела?

Економічна думка України (як і Росії) тієї доби здебільшого відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв’язання багатьох питань, зокрема суті багатства та його джерел, ролі промисловості і економіці країни тощо.

Школа фізіократів (від грецької Physis – природа і Kratos - влада) виникла і розвивалася у період мануфактурного капіталізму у Франції. Оскільки саме сільське господарство Франції було центром економічних і класових суперечностей, аграрне питання для фізіократів стало найважливішим. Засновником фізіократизму став Франсуа Кене (), який заклав підвалини фізіократичної школи та сформулював її теоретичну й політичну програму. Продовжив його дослідження видатний державний діяч Франції другої половини XVIІ ст. Анн Тюрго (). Взагалі ідеї фізіократизму пропагували багато політичних і державних діячів ( В. Мірабо, Дюпон де Немур и др.). Розквіт школи фізіократів припав на 60-70 роки XVIІІ ст. В основу теоретичних пошуків фізіократів було покладено концепцію “природного порядку” Ф. Кене. суспільні закони визнавалися законами “природного порядку”, які встановлені Богом для відтворення й розподілу матеріальних благ і вигідні людському суспільству. Право власності, згідно з поглядами Ф. Кене, є основою природного права.

Одне з центральних місць в економічній теорії фізіократів посідає вчення про “чистий або додатковий продукт”, походження якого пов’язувалося зі сферою матеріального виробництва.

Фізіократичній школі належить перший поділ населення на великі соціальні групи (класи) за економічною ознакою – участю у створенні й розподілі суспільного багатства:

-  до продуктивного класу належать фермери і сільськогосподарські робітники;

-  до непродуктивного (безплідного) класу – торговці, ремісники та промисловці;

-  третій клас формують земельні власники.

Найбільше наукове значення має вчення Ф. Кене про капітал. Дослідження витрат виробництва дало змогу розмежувати складові капіталу на первісні та щорічні аванси, що фактично відповідає поділу капіталу на основний та обіговий. Учення про складові капіталу стало для Ф. Кене вихідним пунктом аналізу процесу відтворення й обігу всього суспільного капіталу, опис якого він навів у відомій “Економічній таблиці” (1758).Кене вперше в історії політичної економії запропонував і використав поняття “відтворення” як постійне повторення процесу виробництва та збуту. Головна проблема, яку вирішував Ф. Кене – пошук головних народногосподарських пропорцій, які забезпечують розвиток економіки країни.

Фізіократична система А. Тюрго – не проста пропаганда поглядів Кене, а більш глибокий аналіз капіталістичних відносин. Свою економічну доктрину А. Тюрго виклав у праці “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1776), яка складається з 100 тез. Відмовившись від трудової теорії вартості, Тюрго заклав основи теорії корисності. Основою вартості товару в А. Тюрго стає споживча вартість, або корисність речі, яка суб’єктивно оцінюється продавцями та покупцями. Ця концепція значно вплинула на подальше формування суб’єктивістської теорії корисності, яка посідає провідне місце в сучасній економічній науці, зокрема, мікроекономіці. Досліджуючи категорію прибутку, А. Тюрго визначив три його складові: підприємницькій дохід, оплату праці, ризику й здібностей підприємця та земельну ренту. Досягненням вченого було розкриття ним сутності генезису найманої праці, появу якої він пояснював відчуженням робітника від засобів виробництва. А. Тюрго підтримав класову структуру суспільства з трьох рівнів, запропоновану Ф, Кене, але відокремив у класах фермерів і промисловців, з одного боку, робітників, з іншого – капіталістів.