Форма правління сучасної держави: теоретико-правові засади (стр. 2 )

– проблеми, пов’язані з формою державного правління в Україні, є відображенням не лише наявних у політичному середовищі країни суб’єктивних суперечностей щодо майбутньої моделі організації верховної влади, а й об’єктивних потреб українського суспільства в конституціоналізації адекватної для себе форми державного правління. Запропонована концепція реформування форми правління сучасної української держави та внесені конкретні пропозиції щодо розмежування повноважень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і Президента України та оптимізації взаємовідносин між ними сприятимуть удосконаленню змісту форми правління української держави та підвищенню її ефективності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження сприятимуть розширенню межі наукового аналізу цієї теми, визначенню перспективних напрямків розв’язання найважливіших проблем, пов’язаних із побудовою оптимальних державних форм, подальшому розвитку таких галузей юридичної науки, як теорія держави і права та конституційне право. Незважаючи на теоретичний характер дисертаційної роботи відображені в ній окремі наукові результати можуть бути використані:

а) у правотворчій роботі – для уточнення чинних норм і внесення відповідних конституційних змін, спрямованих на удосконалення змісту форми правління української держави. Пропозиції щодо концепції реформування форми правління сучасної української держави прийняті до розгляду в Комітеті Верховної Ради України з правової політики (Офіційний лист Комітету Верховної Ради України з правової політики № 04-29/20-374 від 06.03.2008 р.);

б) у правозастосуванні – для оптимізації організаційних, структурно-інституціональних та функціональних зв’язків між органами законодавчої і виконавчої влади, забезпечення їх взаємодії та попередження конфліктів між ними;

в) у навчально-виховному процесі. Основні результати дослідження були впроваджені у навчальний процес Запорізького національного університету (Акт впровадження від 02.11.2006 р.), Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного і муніципального управління” – нині Класичного приватного університету (Акт впровадження від 09.11.2006 р.), Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (Акт впровадження від 07.07.2007 р.), Запорізького юридичного інституту ДДУВС (Акт впровадження від 17.11.2006 р.) при викладанні таких навчальних курсів, як “Теорія держави та права”, “Актуальні проблеми теорії держави і права”, “Конституційне право України” “Державне право зарубіжних країн”. Також підтвердженням упровадження в навчальний процес наукових розробок дисертанта є написані ним у співавторстві навчальні видання з історії держави і права зарубіжних країн та державного права зарубіжних країн [31-33, рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів (листи №№ 14/18.2.-2327 від 09.12.2002 р.; 14/18.2.-2041 від 01.12.2003 р.; 14/18.2.-2397 від 16.12.2002 р.], а також видання з актуальних проблем теорії держави і права [34], що використовуються в багатьох начальних юридичних закладах України.

Особистий внесок здобувача. З усіх публікацій, в яких відображені основні результати дисертаційного дослідження, у співавторстві написані згадані навчальні посібники з історії держави і права зарубіжних країн, державного права зарубіжних країн та актуальних проблем теорії держави і права. Конкретний особистий внесок дисертанта в підготовку вказаних двох історико-правових навчальних видань [31, 32] полягає в тому, що він написав розділи та параграфи, котрі відображають історію держави (в тому числі історію форм правління) у зарубіжних країнах [див.: 31, с.30-64, 93-150, 189-191, 199-206, 226-263, 299-320; 32, с.9-16, 28-69, 70-136, 178, 137-178, 362-410], у той час як співавтор, доцент Л. М. Бостан, написала розділи та параграфи, які висвітлюють історію права в зарубіжних країнах. У навчальному посібнику з державного права зарубіжних країн [33] здобувачем підготовлені теми №№ 1, 2, 3, 4.1-4.4, 5.1-5.3 (С.3-335), серед яких центральне місце посідає тема № 4.2. “Форми державного правління в зарубіжних країнах” [33, с.63-229], а співавтор, професор С. М. Тимченко – теми №№ 5.4, 6, 7 та 8 [33, с.336-397]. У виданому в 2007 р. колективом авторів (С. Тимченко, С. Бостан, С. Легуша, Н. Пархоменко, Т. Пікуля, Н. Пронюк) навчальному посібнику з актуальних проблем теорії держави і права дисертант написав: передмову, третій розділ, перший та другий підрозділи четвертого розділу, п’ятий розділ [34, с.5-7, 70-112, 113-140, 166-241]. Оскільки особистий внесок кожного з авторів зазначених навчальних посібників був досить чітко розмежований ще на підготовчій стадії їх написання, наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення досліджуваної проблеми виносилися для обговорення на:

а) міжнародних науково-практичних конференціях: присвяченій пам’яті професора К. Г. Федорова (2-4 червня 2001 р., м. Запоріжжя); “Україна: шляхами віків”, що була присвячена 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького (лютий 2002 р., м. Київ, Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України); XI Міжнародній історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (16-18 квітня 2004 р., м. Суми); XIV Міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти (4-7 вересня 2005 р. м. Севастополь); І-ій Міжнародній науковій конференції: “Революції в Україні у ХХ – ХХІ століттях: співзвуччя епох” (18-19 листопада 2005 р., Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (18-19 травня 2006 р., м. Запоріжжя); XV Міжнародній історико-правовій конференції “Генеза держави і права: історико-теоретичні аспекти (2-4 червня 2006 р., м. Запоріжжя); І-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства до правової держави” (28 квітня 2006 р., м. Харків); IV-ій міжнародній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”(28-30 вересня 2006 р., м. Ялта); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (15-16 травня 2008 р., м. Запоріжжя).

б) республіканських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми історіографії держави і права” (3-5 жовтня 2000 р., м. Сімферополь-Алушта); “Проблеми гуманітарізації, гуманізації освіти та впровадження новітніх педагогічних технологій у навчальних закладах МВС України” (22 листопада 2002 р., м. Запоріжжя); “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (11-12 квітня 2003 р., м. Запоріжжя); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії (18-19 листопада 2005 р., м. Запоріжжя);

в) регіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства в Україні” (12-13 лютого 1997 р., м. Запоріжжя); міжвузівського круглого столу “Інститут президентства в механізмі державної влади (29 вересня 2004 р., м. Дніпропетровськ).

г) методологічному семінарі викладачів кафедри теорії та історії держави і права Запорізького юридичного інституту ДДУВС, а також неодноразово на засіданнях цієї ж кафедри.

На монографію автора [1] опублікована рецензія: Калюжний Р. Актуальне дослідження з політико-правових проблем сучасності / Р. Калюжний, Н. Пархоменко // Право України. — 2006. — № 2. — С.142—143.

Публікації. Основні результати дисертації відображені в одній індивідуальній монографії:  К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики : [монографія] / С. К. Бостан. — Запоріжжя : Юридичний ін-т; Дике поле, 2005. — 540 с. (28,3 др. арк.), 29 наукових статтях (23 з них – у вітчизняних фахових виданнях), чотирьох навчальних посібниках, 13 матеріалах і тезах доповідей та повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, що об’єднують дванадцять підрозділів, висновків, додатків, алфавітних покажчиків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 490 сторінок, з них: основна частина – 368, додатки – 47, алфавітні покажчики – 7 та список використаних джерел – 68 сторінок (716 найменувань).

основний зміст

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, показано її зв’язок із науковими планами, програмами та темами, визначено мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та показано їх практичну значимість, вказано дані про особистий внесок здобувача в наукових розробках, опублікованих зі співавторами, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційної роботи, її структуру та обсяг.

Розділ 1 “Історіографічні та теоретико-методологічні засади дослідження” складається з двох підрозділів. У них висвітлений поетапний стан розробки теми, з’ясована динаміка приросту знань про форму державного правління, визначені ті аспекти теми, котрі потребують більш глибокого вивчення, розкрито методологічний інструментарій, за допомогою котрого вирішені завдання дослідження.

У підрозділі 1.1 “Стан наукової розробки проблеми форми державного правління” визначено, що пізнавальний інтерес до форми державного правління виникає разом із першими спробами осмислення феномену держави, але предметом спеціального аналізу вона стає з середини ХІХ ст., коли почали формуватися окремі науки державного спрямування. За результатами аналізу стану наукової розробки досліджуваної проблеми у її історіографії виокремлено три основні етапи.

Перший етап охоплює другу половину ХІХ ст. та перші дві декади ХХ ст. (сер. ХІХ - 1917 р.). Характерною його рисою є наукова спеціалізація процесу дослідження державознавчих проблем, що була зумовлена відмежуванням від соціальної філософії таких наук як теорія держави і права, конституційне (державне) право, політологія, політична соціологія тощо. Будучи відображенням формальних властивостей держави як соціальної, політичної та правової організації суспільства, форма правління стає предметом вивчення представниками цих наук. Зосередившись на питаннях, пов’язаних з теоретичним осмисленням сутності держави, юристи-державознавці того часу (О. Алексєєв, Л. Гумплович, Ю. Гачек, А. Градовський, А. Дайсі, Л. Дюгі, Г. Єллінек, А. Есмен, Б. Кістяківський, Ф. Кокошкін, М. Коркунов, С. Котляревський, М. Палієнко, Б. Чичерін, Г. Шершеневич та ін.) не залишали поза увагою формальні властивості останньої. Пропоновані ними підходи до розуміння поняття форми державного правління, критерії поділу держав за формами правління та відповідні класифікаційні схеми стали суттєвим внеском у розробку теорії форми держави.

Соціально-політична практика ХХ ст., яка викликала об’єктивну потребу в нових теоретичних дослідженнях держави та її форми, зумовила новий, другий етап в історіографії досліджуваної проблеми (1917 - поч. 90-х рр. ХХ ст.). Головною його особливістю було те, що виникнення двох протилежних суспільно-політичних систем (капіталістичної та соціалістичної) позначилося й на змісті самої державознавчої науки, котра за ідеологічними і, відповідно, методологічними ознаками стала поділятися на “буржуазну” та “соціалістичну”.

Аналіз “соціалістичної літератури” цього періоду, яка переважно представлена розробками радянських юристів, свідчить, що вже в 20-ті рр. ХХ ст. суттєво змінюються акценти в дослідженні питань, пов’язаних із формою держави. Моністичний методологічний підхід, що спирався передусім на принципи партійності, зумовив посилення наукового інтересу до проблем соціально-класової сутності держави й послабленням цього інтересу до її форми. Лібералізація радянського режиму в післясталінські роки сприяла активізації пізнавального процесу в питаннях, пов’язаних із формою держави. У 60-80-х рр. у СРСР та інших соціалістичних країнах з’являється низка спеціальних наукових праць, присвячених проблемам співвідношення та взаємозв’язку форми держави з типом та її сутністю (А. Денисов, В. Петров та А. Хабібулин); формі соціалістичної держави (П. Лашин); перехідним державним формам та формам держави в окремих регіонах світу (В. Чиркін); формі держави взагалі (С. Попеску, Румунія) та стану розробки теорії форми держави в радянській юридичній науці (А. Єрмаков); формі правління і прав людини в буржуазних державах (Й. Благож, Чехословаччина). Розглядаючи форму державного правління як системний елемент соціального середовища, ці дослідники виробили досить струнку теорію залежності форми держави (і окремих її елементів) від сутнісних властивостей держави. Водночас панування принципу партійності в дослідницькому процесі не давало їм можливості повною мірою об’єктивно розкрити зміст та сутність форми державного правління, здійснити класифікацію окремих її видів, визначити перспективи їх розвитку.

Для зарубіжної державознавчої науки цього періоду, представленою в основному конституціоналістами та політологами (Ж. Бюрдо, Р. Даль, М. Дюверже, К. Доллінгер, К. Левенштейн, К. Лідс) було характерно з одного боку відтворення багатого й різноманітного матеріалу щодо форми державного правління, особливо її класифікації, а з іншого – нечітке розуміння форми правління, поняття котрої зазвичай ототожнювалося з політичним режимом, слабке уявлення про зв’язок змісту форми з сутнісними якостями аналізованого явища, певний еклектизм у питаннях про вибір критеріїв класифікації форм правління.

Початок нового, третього етапу в історіографії досліджуваної проблеми (поч. 90-х рр. ХХ ст. – по сьогоднішній день) зумовлений новими соціально-політичними подіями на європейському континенті. Розпад “соціалістичного табору” наприкінці 80-х - поч. 90-х рр. минулого століття і зумовлений цим крах панівної там класової ідеології призвели до відповідних змін і в науково-пізнавальній сфері. Відмова від монополії методологічного монізму колишніх часів у багатьох постсоціалістичних країнах сприяла процесові поступової ліквідації “наукових кордонів” і поширенню науково-дослідного простору. Свідченням тому є значна кількість перекладів зарубіжних робіт, виданих наприкінці ХХ - поч. ХХІ ст. як у Росії, так і в Україні. У контексті досліджуваної проблеми особливої уваги заслуговують праці таких учених, як Ф. Ардан, Ф. Бенетон, Р. Даль, Ж.-П. Жакке, М. Шугарт, Д. Кері, Дж. Сарторі та ін., у яких здійснено ґрунтовний аналіз сучасних політичних інститутів, виборчих систем, їх вплив на форму державного правління, недоліків та переваг президентських, парламентських та напівпрезидентських видів останньої, наведені деякі вдалі класифікаційні рішення, висвітлені “емпірика” та “динаміка” політичної влади.

В 90-х рр. ХХ ст. суттєво активізується науковий інтерес до питань, пов’язаних із формою держави взагалі та форми державного правління зокрема, і в постсоціалістичних країнах. Це було цілком закономірним, оскільки в умовах процесу побудови в них незалежної держави одним із найважливіших і значущих питань було питання про найбільш ефективну форму організації влади. На потреби практики найбільш “оперативно” відгукнулася державознавча наука у вищій школі, де згадана проблема відображена передусім в навчальних виданнях з теорії держави і права (С. Гусарєв, А. Заєць, О. Зайчук, Р. Калюжний, М. Кельман, М. Козюбра, А. Колодій, В. Котюк, В. Лемак, О. Мурашин, Н. Пархоменко, О. Петришин, Ю. Оборотов, Н. Онищенко, П. Рабінович, О. Скакун, О. Тихомиров, М. Цвік та ін. [Україна]; С. Алексєєв, А. Венгеров, Е. Григоніс, В. Лазарєв, О. Лейст, М. Марченко, Л. Морозова, Р. Мухаєв, В. Нерсесянц, В. Протасов, М. Рассолов, А. Черданцев та ін. [Росія], конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн (А. Георгіца, В. Погорілко, В. Ріяка, В. Шаповал [Україна]; М. Баглай, А. Медушевський, А. Мішин, Б. Страшун, В. Чиркін [Росія], М. Чудаков [Білорусь]).

Водночас посилюється рівень спеціального вивчення питань, пов’язаних із вибором ефективних форм організації влади. Так, в Росії, упродовж останніх десяти років були захищені дисертаційні роботи, присвячені окремим аспектам форми держави та форми державного правління (М. Арзамаскін, А. Бердніков, Е. Гаджи-Заде, А. Гаянов, О. Зазнаєв, М. Головацька, М. Гукепшоков, В. Кайнов, М. Кульков, М. Лукашевич, В. Оглезнєв, Я. Опритов, А. Серьогін, Л. Симонішвілі), видані монографії, наукові статті та навчальні посібники з цих же проблем (І. Александров, В. Гребєнщиков, Ю. Дмитрієв, О. Зазнаєв, В. Лузін, А. Орлов, Н. Разуваєв, І. Степанов, Б. Стародубський, В. Чиркін, І. Хутінаєв).

В Україні розробка зазначених питань здійснювалася головним чином в межах більш загальних державно-правових досліджень. Окремі аспекти форми правління висвітлені в наукових працях з проблем громадянського суспільства і правової держави (А. Заєць, В. Сіренко, С. Тимченко, О. Тимощук), сучасного державотворення (В. Бабкін, В. Погорілко, Ю. Римаренко, В. Селіванов, В. Сіренко, В. Цвєтков, Ю. Шемшученко та ін.); державного ладу зарубіжних країн (В. Лемак, В. Федоренко, В. Шаповал); форми держави (С. Верстюк, В. Шаповал) та формі державного устрою України (С. Телешун), політичних та правових систем (В. Бабкін, В. Журавський, О. Зайчук, Л. Луць, Н. Онищенко та ін.); проблем побудови таких вищих інститутів державної влади як парламент, глава держави та уряд (В. Авер’янов, А. Георгіца, Г. Журавльова, Ю. Коломієць, А. Коваленко, Р. Павленко, В. Погорілко, Ю. Тодика, В. Шаповал та ін.), їх організаційних, структурних і компетенційних взаємозв’язків (І. Кресіна, Л. Кривенко, Н. Нижник, В. Корнієнко, Р. Павленко та ін.). Серед публікацій сер. 90-х рр. ХХ ст., в контексті досліджуваної теми особливо слід відзначити статтю В. Королька “Порівняльний аналіз форм державного правління і український тип демократії”.

Значно посилився науковий інтерес до аналізованої теми з проголошенням політичної реформи (серпень 2002 р.). Різні аспекти форми державного правління знайшли безпосереднє відображення в публікаціях О. Батанова, Ю. Воскресенсь-кого, М. Кармазіної, О. Клинченка, Р. Мартинюка, О. Машталера, М. Козюбри, О. Петришина, В. Протасової, С. Рябова, С. Серьогіної, В. Сухоноса, В. Чорноуса, В. Шаповала, а опосередковано, через дослідження проблем суперечностей та пріоритетів політичної реформи, її законодавчого забезпечення, пошуку оптимальних варіантів побудови досконалої системи вищих органів законодавчої та виконавчої влади – у працях В. Бакуменка, П. Добродумова, Н. Кабанця, І. Кресиної, Л. Кривенки, С. Перегуди, М. Оніщука, М. Орзіха, В. Погорілка, В. Ребкала, О. Скакун, В. Тихонова та інших.

Загальний стан розробки обраної теми показує, що вона відображена в багатому масиві джерельного матеріалу, створеному попередніми поколіннями державознавців. Але він є розрізненим, предметно різноманітним, фрагментарним і потребує узагальнення у межах спеціального комплексного теоретичного дослідження, яке б відповідало сучасному стану розвитку юриспруденції та потребам соціальної практики початку ХХІ ст. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити проблеми, пов’язані з: теоретичним осмисленням форми державного правління через призму пізнання її сутнісних якостей та закономірностей виникнення і розвитку; вдосконаленням понятійно-категоріального апарату та деяких класифікаційних схем теорії держави і права, що мають безпосереднє або ж опосередковане відношення до форми правління; врахуванням принципу єдності теорії і практики при упровадженні одержаного теоретичного знання в конкретну соціально-політичну практику.