Літературно-мистецька Сторожинеччина (стр. 4 )

С. Слюсарчук не тільки дотепний гуморист, але й тонка поетична натура. У 1997 році вийшла друком збірка поезій “Сповідь”. Поет згадує своє дитинство, батьківську хату, матір, місцевість юних літ – чудові краєвиди гірської природи; вміщені вірші для дітей. У поетичній книжці “У сховинах душі, що вийшла в 2002 році, автор виносить на суд читача бачене, виболене і пережите – роздуми над стежинами життя. У поетичній книзі “Повернення в юність” (2004 р.) поета глибоко хвилюють сучасні проблеми нашого краю, турботи і болі людей. У 2005 році читач ознайомився із збірками віршів “Солдати нашої пам’яті” – розповідь про тих, хто наближав перемогу над ворогом у Великій Вітчизняній війні та “Іду до вас, люди”, що тематично продовжила виклад думок, які знайшли місце у попередніх поетичних книгах.

Авторське творче співпереживання не є байдужим для читача. А це – найголовніше!

СТЕФАНИК Василь Семенович

(1871-1936 рр.)

Видатний український письменник

Стефаник 14 травня 1871року в селі Русові на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область), у родині заможного селянина.

Стефаник спершу в рідному селі, потім у Снятині. 1883 року вступив до Коломийської польської гімназії, де сповна відчув на собі вороже ставлення і зневагу до мужицьких дітей з боку вчителів і гімназистів-паничів. Перебуваючи в четвертому класі гімназії, В. Стефаник брав участь у таємному гуртку – цікавився забороненою літературою (творами Т. Шевченка, І. Франка), разом із гімназистами проводив агітаційну роботу серед селян. На цей час припадають перші кроки його на літературній ниві.

У 1890 році молодого письменника виключають з гімназії “за політику”. Він продовжує навчання в Дрогобичі, по закінченню-вступає на медичний факультет Київського університету. Стає активним учасником студентського гуртка “Академічна громада”. Відомо, що у цей період майстер новели досить часто відвідував сторожинецький край, зокрема Сторожинець. У березні 1894 року, в Києві, В. Стефаник виступав з промовою на шевченківському концерті, організованому студентами. Там і познайомився з доктором хімії та медицини, лікарем, літературним критиком, науковцем Вацславом Морачевським та його дружиною – перша українка жінка-лікар Австро-Угорщини – Софією Окуневською-Морачевською. З цього вечора і почалась велика дружба Морачевських і В. Стефаника. За словами новеліста, знайомство з цією сім’єю “було чи не найважливішою подією моєї молодості”. Приятелювання мало великий вплив на В. Стефаника. Подружжя Морачевських часто приїздило до Софіїного батька, повітового лікаря, в Сторожинець. До Атанасія любив приїжджати в гості і В. Стефаник, хоч це йому не завжди вдавалося. Приміром, у серпні 1895 року він хотів відвідати Атанасія, де гостювали й Морачевські, але по дорозі в Коломиї був заарештований за участь у передвиборній агітації за селянських кандидатів і просидів у в’язниці два тижні. Та все ж письменник любив частенько відпочивати у Сторожинці. Приїжджав, аби розрадити старенького або і чимось допомогти. У листах новеліст зазначив так про своє перебування у Сторожинці: ” 13 серпня їду до Сторожинця, бо Ваші тато їдуть до Москви на з’їзд лікарів, а я маю коло хати бути. Дуже тішуся, що їду до Сторожинця” ( з листа до С. Морачевської); “В неділю їду до Сторожинця, аби повітатися з Вашими та розпитати їх, що Ви говорили за себе і як виглядаєте? Втіха буде” ( з листа до В. Морачевського); “ Рад би-м, ой як радо поїхав на цілі вакації до Сторожинця. Чую, що там багато би-м зробив. Прошу Вас, вивідайтеся у Тата, чи би мені не дав мешкати у себе? Але лише під однім услів’ям: аби-м харчувалися у ресторації, аби у хаті через мене клопотів не було. Мені би файно бути самому у Сторожинці” (з листа до С. Морачевської) ( До джерел культури Буковини. - Чернівці, 2002. - С. 53-65).

Новеліст любив це передгірське мальовниче містечко, свій відпочинок він проводив у ньому, пишучи в творчому натхненні новели. Умови для творчої праці були хороші. Полюбляв гуляти околицями міста, які йому дуже подобались, ходив стежинами, дорогами, що вели на Чернівці, Будинець, Ропчу- “толокою поза колію, понад той рівчак, що над ним ми не раз сиділи та й казали: але бо дивіть, як файно… Як я першого дня лиш подивився на ті стежки наші, то-м писав цілу нічку ”, так писав В. Морачевській ( Див. вище). Прогулянки ці створювали гарний настрій, натхнення творити-писати.

Навесні 1897 року В. Стефаник у Сторожинці написав ряд поезій у прозі, які згодом розгорнув у новели “Портрет”, “Діти”, “Виводили з села”. Влітку того ж року у Сторожинці створив книжку поезій у прозі, сім з яких послав Морачевським. Саме в Сторожинці лягли на папір перші новели В. Стефаника, що увійшли до першої його збірки новел “Синя книжечка”, виданої 1899 року в Чернівцях. Зокрема, новела “Виводили з села”, - перший варіант твору, написаний влітку 1897р., присвячена Софії Морачевській. Або ж новела “Портрет”, також створена в цей період, присвячена Атанасію Окуневському.

В. Стефаник – автор книг новел Камінний хрест“ (1900р.), “Дорога” (1901р.), “Моє слово” (1905р.), “Земля” (1926р.), які примножили його славу як майстра правдивої соціально-психологічної новели.

У 1908 році Покуття обрали письменника депутатом до австро-угорського парламенту. 1915 року в Русові, там жив славетний новеліст, його арештовують за політичні погляди, після звільнення він жив у Відні, де після п’ятнадцятирічної перерви, вдається знову до літературної праці.

Стефаник 7 грудня 1936 року. Похований в селі Русові.

СТРЕЇНУЛ Мірча Гаврилович

(1910 – 1945 рр.)

Поет, прозаїк, видатний класик румунської літератури

Стреїнул 2 січня 1910 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області.

“Найбільше село Буковини” – так з гордістю любив говорити поет. Його батьками були: Гавриїл Стреїнул (1881 – 27.9.1928 року), працював у Великому Кучурові священиком у церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Помер та похований Гавриїл Стреїнул у с. Молодія Глибоцького району. Маму поета було звати Олімпія, більше ніяких відомостей про неї немає.

Після закінчення початкової школи у Великому Кучурові 1920 року М. Стреїнул поступає у знаменитий ліцей м. Чернівці імені Арона Пумнула.

1929 року М. Стреїнул успішно закінчив ліцей і восени того ж року поступає на навчання до Чернівецького державного університету.

12 листопада 1938 року М. Стреїнула включили у комітет товариства буковинських письменників, де він був вибраний заступником голови. 1 січня 1939 року – призначили головним редактором газети “Suceava”.

17 липня 1939 року на засіданні товариства буковинських письменників був обговорений його роман “Життя у лісі”. За роман “Ion Alyion” М. Стреїнула Міністерство національної освіти преміювало. Також на адресу автора були дані схвальні відгуки за роман “Вовк країни гуцулів”.

У березні 1940 року М. Стреїнул переїжджає до Бухаресту, де працював у департаменті преси.

Ще навчаючись у ліцеї М. Стреїнул пише вірші і починає їх друкувати у ліцейному журналі “Зошит чотирьох”. Така назва тому, що організували його чотири студенти, серед яких був і М. Стреїнул.

М. Стреїнул являється основоположником румунської течії “Іконар” (образок). У 30-х роках, крім вищеназваних творів, М. Стреїнул випускає декілька романів, які висвітлюють буковинський край, де відчувається колорит Великокучурівських лісів. Поет має декілька збірок віршів, друкувався у журналі “Іконар”, “Літературна молодь”, “Фет фрумос”. 1931 року працював у видавництві “Glasul Bucovinei”.

Помер поет 17 квітня 1945 року у місті Бухарест на вокзалі від раптового серцевого нападу. Стреїнул та його мати на центральному цвинтарі м. Бухарест.

СУХОВЕРСЬКИЙ Микола-Цилестин Адольфович

(1913 р. н.)

Громадський діяч, юрист,

Почесний доктор Чернівецького університету

ім. Ю. Федьковича

-Ц. Суховерський 8 травня 1913 року у с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області.

Перші два класи вчився у рідному селі, але у зв’язку з румунізацією місцевої школи М.-Ц. Cуховерський продовжує подальше своє навчання (третій та четвертий класи) у м. Чернівці. Після четвертого класу склав іспит і був зарахований до гімназії ім. Мігая Емінеску. Під час навчання у шостому класі він вступив до таємної організації “Пороги”, до якої належала молодь середньо-шкільного віку. З третього класу відвідує змагання футбольної дружини “Довбуш”, в якій пізніше сам брав найактивнішу участь.

У 1933 році М.-Ц. Суховерський вступає до українського козацького товариства “Запороже”, а в 1937 році він отримує диплом права і політичних наук. З 1938 по 1941 рік працював адвокатом у м. Чернівці. У 1939 – отримав докторат політико-економічних наук. У 1941-1942 роках – організаційний референт і голова відділу УНО у м. Берлін. З 1942 року по 1945 – голова бюро суспільної опіки українців у сільському господарстві в Західній Німеччині. У 1946 – 1949 роках – голова правничого бюро, УНРРА і ІРО, правник-оборонець для ДП при американській військовій управі. З 1949 року по 1952 рік працював муляром, а з 1952 по 1954 рік працював продавцем, згодом – менеджером нерухомого майна. Протягом 1954 – 1958 років – президент і менеджер власного підприємства. Дворічний кореспонденційний курс менеджерства реальностей Торонтського університету закінчив у 1955 році. Протягом 1959 – 1979 рр. М.-Ц. Суховерський працював бібліотекарем в Альбертському університеті.

Від 1950 року до 1990 року М. Суховерський – постійний представник філії УНО у місцевому відділі КУК. У різні роки працював у КУК, УНО і УСГ – сорок років.

За велику матеріальну допомогу М.-Ц. Суховерський був іменований Почесним членом НРУ Чернівецької області, нагороджений грамотою Почесного громадянина міста Чернівці.

У червні 1993 року вчена рада Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича присвоїла М. Суховерському звання Почесного доктора ЧДУ ім. Ю. Федьковича.

Автор книги “Мої спогади”, що вийшла друком у 1999 році у київському видавництві “Смолоскип”.

СУШИНСЬКА Трандафіра Георгіївна

(1959 р. н.)

Вишивальниця, народна майстриня

Сушинська 5 червня 1959 року в с. Снячів Сторожинецького району Чернівецької області. Мати Марія Леонтіївна, з дитинства привила дочці любов до вишивки. “Маленька Роза”- так любовно називали її односельці, вишивала серветки, скатертини, а згодом і сорочки.

З 90-х років працює на посаді директора Будинку народної творчості та фольклору с. Снячів. Веде клуб за інтересами “Буковинські візерунки”, де навчає дітей різної техніки вишивання. Т. Сушинська бере участь в районних, обласних та Всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва. Її вироби красуються в Українському Домі м. Київ.

Персональна виставка народної майстрині була представлена в 2000 році в палаці “Україна” м. Києва. А ще, вона неодноразово демонструє свої вироби в музеї архітектури та побуту, на Андріївському узвозі, на Хрещатику, на Майдані Незалежності в столиці нашої держави м. Києві.

СУШИНСЬКИЙ Іван Васильович

(1950 р. н.)

Поет

Народився І. Сушинський у 1950 році в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича, учителював у східних областях України. Служив підводником на Військово – морському флоті. Опісля обирався на посаду голови сільської ради с. Великий Кучурів, де здобув повагу односельців. Відтак – депутат обласної ради, на відповідальних посадах в облдержадміністрації. Без відриву від роботи, отримавши вищу юридичну освіту, керував юридичним відділом виконкому Чернівецької міської ради.

Останні кілька років керує відділом Державної виконавчої служби Чернівецького обласного управління юстиції, є заступником начальника управління.

І. Сушинський наділений ще й творчим даром – пише вірші. Не так давно побачила світ його перша поетична збірка “Перед полуднем віку”, опублікована у видавництві “Зелена Буковина” у 2000 році.

Читачі відкривають ліричного героя – пристрасного громадянина, не байдужого до долі народу, закоханого в рідне село та односельчан, відданого друзям.

ТОКІЦА Драгош Георгійович

(1940 р. н.)

Кореспондент, фольклорист, публіцист

Токіца 23 жовтня 1940 року в с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області в селянській родині.

Дитячі роки провів у рідному селі, де і закінчив семирічку.

У 1964-1972 рр. працював директором сільського Будинку культури. У цей час закінчив заочно культосвітнє училище у Чернівцях (1966-1969 рр.).

З 1972 р. по 2000 р. працював на Сторожинецькому деревообробному комбінаті. Нині – пенсіонер. Кореспондент румунських газет, що друкуються в Чернівцях “Зоря Буковини”, “Стрілок”, “Румунський плай”. Публікує статті та вірші в літературному альманасі “Країна буків”. Друкує замітки і вірші в районній газеті “Рідний край”. Видав 3 книги: “Буковинський фольклор”, “Румуни з низин біля Сірету”, “Штрихи багатовікової історії давнього поселення в низинах біля Сірету”.

До нині найдорожче і найрідніше для Д. Токіци є рідна мова, рідний край.

ФЕДОРЯК Олена

(1927 р. н.)

Народна поетеса

Федоряк 9 січня 1927 року в с. Буденець Сторожинецького району Чернівецької області. У школу пішла у 1934 році. 1940 року батька заарештували, в той час мати важко захворіла, а сестрі Євгенії було лише 7 місяців. Брата Константина, який рахувався утримувачем сім’ї, забрали до лав Радянської армії. Школу довелося покинути. Рано померла мати. Сестра Октавія вийшла заміж, брат Валеріан переїхав в Румунію. Маленька сестра Євгенія залишилася на відповідальності Олени. Продовжувати навчання не було можливості. Вийшла заміж. Влаштувалася працювати в Красноїльський ДОК. Працювала протягом 22 років. З роботою і людьми звиклася. У 1967 році закінчила 11 класів вечірньої школи.

Ще з дитинства писала листи подругам у віршах, пізніше для себе. І на даний час продовжує писати. На жаль не всі рукописи збереглися.

У 2002 році вийшла перша книга віршів “Драбина життя”. Продовжує і тепер писати. Кращі вірші О. Федоряк декламуються на районних концертах.

ФЕЛЕШКО Козімєж

(1939-2001 рр.)

Науковець, публіцист, мовознавець

Фелешко 18 вересня 1939 року в м. Чернівці. Тут провів своє дитинство.

Після Другої світової війни батьки разом з сином репатріювали до Польщі й поселилися в Прудніку на Сілезії. Тут хлопець закінчив середню школу. Успішно склав вступні іспити до Варшавського університету, факультет славістики. Захистив магістерську роботу з сербсько-хорватської мови. Отримав пропозицію працювати на кафедрі.

У 1962-1979 роках пройшов належну наукову дорогу в Інституті слов’янознавства Польської Академії наук: асистент, ад’ютант, керівник кафедри південнослов’янських мов.

1969 року К. Фележко захистив докторську дисертацію й отримав ступінь доктора гуманітарних наук. Ступінь доктора наук у галузі польського мовознавства отримав в 1980 році.

У 1987-1991 роках був директором Інституту слов’янської філології. З 1991р. – надзвичайний професор Варшавського університету. У 1998-1999 р. р. працює в Опольському університеті. Неодноразово його обирають до Комітету слов’янознавства при Польській Академії наук, а також до Президії наук.

З 1992 року К. Фелешко викладав в Інституті славістики Мюнхенського університету. Неодноразово на запрошення наукових кіл читав лекції у Фрайбурзі, Тибінді, Цюриху, Сучаві та Чернівцях.

Наукові інтереси професора К. Фелешко були надзвичайно широкі: автор понад 100 праць із лінгвістики, слов’янознавства, культурології та соціології.

На тематику наукових студій професора К. Фелешко вплинула, безсумнівно, його біографія: зв’язки з поліетнічною Буковиною, його дитинство та емоційний зв’язок із Сілезією, юність.

На початку 80-х років повертається на рідну Буковину. Організував кілька наукових конференцій, які були присвячені мовним та культурним відносинам на Буковині, видав матеріали цих конференцій. К. Фелешко був спів організатором Міжнародного фестивалю “Буковинські зустрічі” (1990 р.). Буковину називав “Європою в мініатюрі”.

Неодноразово приїжджав у Нижні Петрівці. Досконало знав німецьку, румунську, українську мови. Крім цього знав болгарську, македонську, сербохорватську, словенську, чеську. Вивчав функціонування польської мови на Буковині. Планував видати три томи “Енциклопедії Буковини”. Не встиг…

Фелешко 3 липня 2001 року у Варшаві. Похований недалеко Мрончово.

ФЛОНДОР Тудор

(1862 – 1908 рр.)

Румунський композитор

Флондор 10 липня 1862 року в м. Сторожинець Чернівецької області в сім’ї поміщика. Після закінчення Чернівецької вищої гімназії два роки навчання на юридичному факультеті Чернівецького університету. Водночас брав уроки музики у Й. Звонічека, А. Гржімалі, диригував хорами й оркестрами, співав на сцені (мав гарний голос).

Впродовж 1884 – 1886 років Т. Флондор відвідував заняття у Віденській консерваторії, брав активну участь у музичному житті столиці Австрії. Основні твори композитора: пісні і романси “Пісня моряків”, “Спить закоханий місяць”, “Мисливська пісня”, “Конвалії”, “Сонні птахи” (слова М. Емінеску); оперети “Парі”, “Селянське весілля” (слова В. Александрі, 1883), “Ліца Пескеріца” (слова Н. Богдана), “Зелені свята” (слова В. Александрі, 1884); музика до водевілів В. Александрі (“Мілло-директор”, “Відгадай-но”), М. Мілло (“Баба Хирка”) та ін.

Великий успіх випав на комічну оперету Т, Флондор “Ніч Святого Георгія” (слова Т. Алексі), прем’єра якої відбулась у м. Чернівці 26 березня 1885 року. Впродовж 1886 – 1898 р. р. композитор жив у родинному маєтку с. Рогожешти, де написав оперету “Дід Чокирлан” (лібрето К. Бераріу і Т. Боканчі). У 1898 році Т. Флондор повертається до Чернівців, гастролює по містах Буковини, приступає до роботи над оперетою “Рибалка Дунаю” (не закінч.).

Музикант обирався депутатом буковинського сейму і Віденського парламенту.

Флондор 23 червня 1908 року в Берліні, але похований в селі Рогожешти в Румунії.

ХИЖДЕУ Болеслав Тадейович

(1812-1886 рр.)

Письменник-перекладач, збирач українського фольклору

Хиждеу 20 грудня 1812 року в с. В’язівці Кременецького повіту Волинської області (нині Шумського району Тернопільської області). Письменник походить із старовинного боярського роду.

Впродовж 1822 – 1828 років навчався у Благородному пансіоні при Кишинівській духовній семінарії. Тривалий час працював канцелярським службовцем у Кишиневі, Новоселиці, Хотині.

Його дебют у пресі відбувся 1835 року у газеті “Молва”.

Інтерес до історичної тематики, особливо до переказів та легенд, Б. Хиждеу виявлено і у подальшій літературно-перекладацькій діяльності. У 1835 році надруковано повісті “Дебижа” і “Гинкул”.

В інших легендах, літературно оброблених Б. Хиждеу та надрукованих в “Одесском вестнике”, відображено епізоди боротьби молдавського народу за свою незалежність та українського проти татарського іга (“Гетьман Куницький”, “Бужор”).

Особистість Б. Хиждеу стала предметом багатьох досліджень. Про його життя і творчість написано багато, зокрема і декілька бібліографічних статей. Чокану “Б. Хиждеу і фольклор”.

Писав і публіцистичні статті, серед яких “Суеверие молдавского народа”, “Свадьба у бессарабских крестъян”, “Предрассудки и колдовство молдован”.

Хиждеу 14 березня 1886 році в м. Хакінг поблизу Відня. Останні свої роки Б. Хиждеу провів у Австрії, де був похований, але його прах перевезено до с. Ропча Сторожинецького району, на батьківщину дружини Єуфенії де Рей. Це підтверджують старі жителі села. Останній із родини де Рей помер у 1928 р., але його рідні (брат Михай, Троян і Драгош Петраческу) ще живуть у с. Ропча.

ХОДАН Роман Михайлович

(1957 р. н.)

Самодіяльний поет

Ходан 9 березня 1957 року в с. Заболоття Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив Новобросківецьку восьмирічну школу № 3, Сторожинецьку середню школу № 1, Хотинський сільськогосподарський технікум.

Неодноразово друкувався у районній газеті “Рідний край”. Його вірші, зокрема “Літа мої, літа”, “Пісня про маму”, “Сторожинець” були покладені на музику В. Верстюком і неодноразово виконувалися на районній та обласній сценах.

Готуються до друку нові вірші.

ЧАСОВ Віктор Іванович

(1922 р. н.)

Поет, прозаїк, педагог

Часов 26 серпня 1922 року в м. Шуя. Після закінчення середньої школи у 1940 році призваний до лав Радянської Армії. Початок Великої Вітчизняної війни зустрів командиром танку, воював на Західному фронті. Мобілізований за станом здоров’я у 1947 році. Інвалід ІІІ групи.

Переїхав до м. Чернівці, навчався у Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича. Після закінчення, працював майже 40 років учителем у школах Буковини, зокрема 28 років – директором школи с. Давидівка Сторожинецького району. Заочно, у 1967 році, закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка.

В. Часов – ветеран Великої Вітчизняної війни, нагороджений за відвагу і хоробрість в боях з фашистськими загарбниками бойовими орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни І ступеня, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Києва” та ін., Почесним Знаком Президента України “50 років визволення України”.

Автор багатьох віршів, нарисів, оповідань, надрукованих у виданнях Буковини та у військовій пресі України, співавтор книги “ І.Потапов” (Воениздат, 1980).

ЧЕРНЯК Людмила Миколаївна

(1954 р. н.)

Член Національної спілки журналістів України,

видавець, прозаїк

Літературний псевдонім – Людмила Янушевська.

Черняк 15 грудня 1954 року в с. Клинівка (нині Панка) Сторожинецького району Чернівецької області. По закінченні місцевої середньої школи впродовж 1971-1977 років навчалася на філологічному факультеті (відділення української мови та літератури) Чернівецького державного університету. Настояла на такому виборі, обізнана з першими поетичними спробами своєї учениці, що брала успішну участь в районних конкурсах віршованих творів, вчителька української мови та літератури Галина Прокопівна Косяченко. Від занять в поетичній студії університету, якою керував на той час письменник Михайло Івасюк, залишилися гарні спогади, однак хист до літературного українського слова проявився в журналістській практиці, що розпочалася в газеті “Молодий буковинець” у 1977 році.

З 1979 року справжньою школою журналістської майстерності й творчого зростання стала газета “Радянська Буковина”. Нелегка щоденна робота спочатку у відділі листів, відтак медицини та освіти винагороджувалася професійними здобутками, добрим визнанням і великою радістю. У 1989 році поповнила ряди Спілки журналістів України. Завдяки приналежності до цієї професійної організації, взяла участь у творчому конкурсі на тему “Чому я хочу полетіти в космос”, оголошеному Спілкою журналістів СРСР, і здобула своєрідну перемогу. Наприкінці 1990-го її в числі 30 журналістів з усього колишнього Союзу запросили в Інститут медико-біологічних проблем в Москву для відбору на політ у космос. Висновки медиків такого шансу позбавили, а ця унікальна космічна історія вилилася в повість “Мій зоряний міраж”, яка друкувалася на сторінках газети “Радянська Буковина”.

У 1997 році при газеті “Буковина” (з 1991 року газета “Радянська Буковина” переіменована) було зареєстроване Колективне підприємство “Видавництво “Буковина”, і Л. Черняк стала його директором, оскільки виступила ініціатором створення цього комерційного підрозділу. Працюючи завідуючою відділу культури та національного відродження газети “Буковина”, поєднувала редакторську роботу у видавництві, яке підготувало у світ добрий десяток книг – “За тебе, свята Україно” Нестора Мизата, “Універсеп (Універсальний словник епіграм)”, або ж “УСЕ” Віктора Косяченка, “Крутизна” Володимира Михайлівського, “Близька далечінь” Володимира Дячкова, “Стою у полум’ї любові” Оксани Довгань, “Лідія Липковська” Анатолія Добрянського, “Золотої нитки не згубіть” Василя Селезінки та інші.

Чекає своєї черги її власна книга, до якої ввійдуть інтерв’ю з буковинськими митцями – Андрієм Шкурганом, Василем Герелло, Іво Бобулом, Павлом Дворським, Наталією Чесноковою, Павлом Чоботовим, Іваном Баланом, Орестом Криворучком та іншими.

ШМІДТ Йозеф Вольфович

(1904 – 1942 рр.)

Оперний співак

Шмідт 4 березня 1904 року в с. Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області в єврейській сім’ї Вольфа і Сари Шмідт. З раннього дитинства хлопчик дивував рідних, односельчан чудовим голосом, музичними здібностями. Навчався в школі рідного села, водночас його запрошували в сусідні села для виступу на святах. Згодом він співав в сільській синагозі разом з раввином, який ознайомив його з нотною грамотою.

Служити музиці – означало служити Богу і його силам. Цей вислів був девізом для Й. Шмідта протягом усього життя. Навчався скрипічної гри у професора Кремера, завдячуючи своєму талантові, міг дещо підзаробляти для своєї сім’ї. Хоча матеріальне у нього стояло завжди нижче духовного.

У 1914 році сім’я Шмідтів переїжджає до Чернівців. Незважаючи на скрутне матеріальне, політичне становище, батько Йозефа віддав сина на уроки фортепіано і скрипки. У 1918 році 14-літнього хлопця прийняли в хор собору. Часто виступав у дитячому театрі в Чернівцях, яким керував Елізер Штейнберг, відомий у місті уже як юний співак. Але на шляху до акторства виникли труднощі – малий зріст (154 см.).

Будучи 18-літнім юнаком, Й. Шмідт вступив до класу вокалу, де викладав найвідоміший у Чернівцях педагог Феліцітас Лерхенфельд-Грімалі. Вчителі відзначали хлопця природною музичністю, відчуттям стилю, легким читанням з листа найважчих творів. Талант співака визнано – Й. Шмідт співає майже в сорока синагогах міста, все частіше його ім’я з’являється в місцевій газеті “Чернівецький ранок”.

Й. Шмідт їде до Берліну. Після прослуховування у професора по вокалу Германа Вайсенборна, його зарахували в Державну академічну вищу школу (інститут) музики і співів. Паралельно він співає в синагозі. Провчився один рік, а восени 1926-го юнака призвали в армію – служить в Чернівцях, Радауцах. Співав при кожній нагоді – у військовій музичній капелі, де був ще й скрипалем, піаністом, ударником, згодом грав у джазбанді. У 1927 році звільнений в запас.

Спалахнула нова зірка серед тенорів. Й. Шмідт стає улюбленцем німецького народу. Співає службу Божу в Берліні та Чернівцях, озвучує роль співака у фільмі режисера Роберта Віне “Експрес кохання”. У липні 1931 року співає в опері Штрауса “Тисяча та одна ніч”. Отримує запрошення з Гамбурга, Дрездена, Кельна. У 1932 році німецьке радіо транслює концерт за його участю (опера Верді). Й. Шмідт співає арії з “Чарівної флейти”, “Тоски”, “Богеми”, “Кармен”, “Мадам Батерфляй”. Цього ж року, 13 травня, звучить концерт співака по ВАРА – радіо в Нідерландах. Місцевий радіожурнал “Радіо гід” присвятив вітальну замітку йому на цілу сторінку.

Молодий співак виконує ряд оперних партій з “Аїди”, “Євгеній Онєгін”, “Втеча з Сералю”, “Летючий голландець”, “Трубадур”, з маловідомої опери Чайковського “Черевички”, співає соло тенора в симфонії “Фауст” Ліста. Увійшов у книгу “Ми з опери”, що вийшла в Мюнхені у 1932 році. Ця критично-театральна книга містила в собі 36 висловлювань найвідоміших зірок сцени. Брав участь у радіопередачах.

9 травня 1933 року знявся у фільмі “Пісня летить навколо світу”; на запрошення королівської опери в Антверпені виконує оперні арії світових класиків: Масене Корнгольда, Моцарта, Верді, Пучіні. У цей час надходить пропозиція з США, але думка співака про сім’ю, матір втримала його від кроку через океан.

Й. Шмідт гастролює по багатьох містах Європи, зокрема, дає свої концерти у Відні, Парижі, Лондоні, Берліні, Амстердамі, Баделі, Цюріху. У Відні знімався у фільмі Ріхарда Освальда “Коли ти молодий, тобі належить весь світ”. Він стає зіркою світової величини. З усіх кінців світу запрошували його на концерти, радіо, прем’єри фільмів.

Сорокові роки були важкими для Й. Шмідта і його матері, дружини Лотти Кон, сина Отто. Гніт євреїв німецьким гетто, переслідування, утиски змусили співака стати біженцем, ворогом фашистського режиму. Його ув’язнюють в Цюріху. Через постійне перемерзання, знущання начальника табору, сильно хворіє. 16 листопада 1942 році Й. Шмідт помер у тому ж концтаборі.

Маленька людина з великим голосом або “з голосом велетня” – так називали його прихильники. “Німецький Карузо” – справедливо нагородили епітетом сучасники – в одній зі своїх радіопередач сказав: “Ви хочете дізнатись, як я прийшов у музику? Я ніколи не міг жити без неї. Не забувайте, що я родом з Буковини. Ні, жодна місцевість не є такою багатою на природних музикантів, котрі потім досягли європейської слави”.

Пам’ять про славетного співака буде вічною.

Використана література

1.  Українська літературна енциклопедія. Т. 1-2. – К., 1988.

2.  Енциклопедія українознавства. Т. 1-4. Перевидання в Україні. – К.: Глобус, 1996.

3.  Енциклопедія сучасної України. Т. 1-3. – К., 2001.

4.  Митці України: Енциклопедичний довідник. – К., 1992. – 848 с.

5.  Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька область / За ред. В. Курила, О. Богомолова, Л. Васюка та ін. – К.: УРЕ, 1969. – С. 546-608.

6.  Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник. – Чернівці, 2005. – 312 с.

7.  Павлюк . Визначні постаті: 1774 – 1918 (Біографічний довідник). – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 252 с.

8.  Лауреати літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (1993-2000 рр.): Реком. бібліограф. пок. – Чернівці: Букрек, 2001. – С. 42-43.

9.  Літературно-мистецька Буковиніана – 2005. – К.: Букрек, 2005. – С. 93-116.

10.  Письменники Буковини другої половини XІX століття – першої половини ХХ століття. Хрестоматія. Частина 1 / Упоряд. Б. Мельничук, М. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2001. – С. 91-94., С. 214-218.

11.  Письменники Буковини другої половини ХХ століття. Хрестоматія. Частина 2 / Упоряд. Б. Мельничук, М. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2003. – С. 319-324.

12.  Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: У 2 кн. – Кн.1 / За ред. ; Упор. , Н. І.Бондар, Т. І. Конончук.- К.: Твімінтер, 1998. – С. 107-111.

13.  Письменники Буковини. Посібник для учнів 5-11 кл. – Чернівці, 1998. – С. 185.

14.  Література рідного краю. 5-11 кл.: Навчально-методичний посібник. Частина 1 / За ред. Л. Радчук, С. Тодорюк. – Чернівці: Прут, 2001. – С. 114-132.

15.  Речмедін А. Сторожинець. Путівник українською та російською мовами. – Ужгород, 1977. – С. 3-23.

16.  Сторожинецький район. Путівник / За ред. З. Миронюка. - Чернівці, 2002.

17.  Підкреслено скромне пророцтво // Молодий Буковинець. – 1997. – 19 грудня.

18.  Балінова О. Пантелеймон Видинівський // Сторожинець. – 2004, – №4. – С.3., №5. – С.4., №6. – С.4.

19.  У сяйві песемізму // Слово і час. – 1994. – №8. – С. 72-74.

20.  Білинська М. Творчі портрети українських композиторів. – К.: Музична Україна, 1982. – С. 5-10, 34-44.

21.  Румунська література на Буковині до 1918 р. // Бук. журнал. – 1992. - №2-3. – С. 214-219.

22.  Василь Стефаник. Усе для школи. Українська література. 10 кл. / Упоряд. Г. Чопик, Р. Чопик. К.: ПП “Всеувито”, 2001. – С. 3-7.

23.  Видали “Драбину життя” / Про книгу О. Федоряк з с. Буденець // Молодий Буковинець. – 2002. – 13 квітня. – С. 3.

24.  До джерел культури Буковини. – Чернівці, 2002. – С. 53-65.

25.  Велич і сила Софії Окуневської // Буковина, – 2000. – 24 травня.– С. 3-4.

26.  Методичні рекомендації по відзначенню 150-річчя, з дня народження письменника і композитора. - Чернівці, 1987. - С. 1-6.

27.  Твори. - Ужгород, 1986. - С. 8-9.

28.  “Карузо” з Давидівки полонив світ / Шмідта // Рідний край. – 2004. – 5 березня. – С.5., 27 березня. – С.5., 1 травня. – С. 4.

29.  Герчіу В. Любов до слова вона пронесла крізь віки / Федоряк // Рідний край. – 2002. – 3 серпня. – С. 4

30.  Гулін Я. Апостол просвіти. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 52 с.

31.  До власної душі / Про творчість поета і художника декоративної кераміки Іллі Васеловича // Сторожинець. – 2003. – №3. – С. 4.

32.  Дороги, що позаду залишились… / Про Василя Гончарюка // Рідний край. – 1999. – 29 травня. – С. 7.

33.  З любові і добра / Про Анну Дущак // Рідний край. – 1995. – 20 травня.

34.  Івасюк М. Вхідчини у світ поезії // Вхідчини: Поезії. – Ужгород, 1984. – С. 3-6.

35.  Грався письменник з історією: [Інтерв’ю із письменником Кожелянком] // Пік№ 1.-С. 62-63.

36.  Білі плями в біографії представника династії літературних діячів, їх вдалося заповнити / Про поета Болеслава Хиждеу // Рідний край. – 2001. – 13 жовтня.

37.  Поетика реваншу // Критика. – 2001. – №12. – С. 15-17.

38.  Володимир Сердюк – киянин із сторожинецькою душею // Сторожинець. – 2002. – №7. – С. 2.

39.  Левіна Л. Повінчані піснею // Рідний край. – 2000. – 15 липня.

40.  Левіна Л. Свій край можна знати добре, але пізнати до кінця – ніколи / Про творчість наших земляків: А. Дущак, В. Кожелянко, Т. Лаврук-Морошан, І. Миська, В. Сердюка, С, Слюсарчука // Рідний край. – 2001. – 1 грудня.

41.  Левіна Л. Те, що іменуємо вірністю: [Слово про колегу] // Рідний край. – 2000. – 4 березня. – С. 2.

42.  Левіна Л. Я ріс звичайним сільським хлопчиком, хіба що надто любив дороги…/ Про поета Романа Ходана // Рідний край. – 2004. – 31 липня. – С. 7.

43.  Василь Стефаник і Буковина // Радянська Буковина. – 1981. – 13 травня.

44.  Сторожинець // Радянська Буковина. – 1962. – 4 листопада.

45.  Вісім вершин Самійла Слюсарчука // Рідний край. – 2006. – 27 січня. – С. 12.

46.  Лижник прокидається минувшина / Рец. на книгу Тараса Дишкант “Тисовецькі старожитності” // Рідний край. – 2002. – 30 листопада. – С.5.

47.  Лижник слово хвилює / Рец. на кн. І. Миська “Бог Україну не віддасть” // Рідний край. – 2002. – 13 липня. – С.5.

48.  Лижник світ у образах / Бендаса // Рідний край. – 2004. – 15 травня. – С.5.

49.  Матвієнко С. Текст, на який ми чекали?.. // Art Line. – №2. – 1999. – С. 19.

50.  Проникнення в іншу реальність (Українська магічна новела наприкінці XX ст.) // Слово і час. – 1998. – Ч. 11. – С. 46-51.

51.  Русинка Софія Окуневська // Буковинське віче. – 2000. – 13 травня.

52.  Мінтенко М. Вона черпала натхнення і в нашім краї / Кобилянську // Рідний край. – 2003. – 22 листопада. – С. 5.

53.  Мінтенко М. Мірча Стреїнул – поет з Великого Кучурові // Рідний край. – 2004. – 10 липня. – С. 4.

54.  Радченко І. Кожелянко навідався до читачів бібліотеки // Сторожинець. – 2005. – №10. – С.4.

55.  І знову хочеться жити // Буковина. – 1994. – 2 липня.

56.  Поезія в кольорі // Рідний край. – 1996. – 17 лютого.

57.  Слово над Сіретом / Лаврук-Левіну, С. Слюсарчука // Сторожинець. – 1997. – серпень. – №12.

58.  Сповідь розлуки і болю / Про книгу мовознавця, публіциста, доцента ЧДУ Іллі Попеску “Дорога на Голгофу” // Рідний край. – 1998. – 6 червня. – С. 5.

59.  Вибране. – Ужгород, 1979. – С. 231, 351.

60.  Таланти є поруч: Літературно-мистецький випуск “Мереживо” / І. Здоровенка // Рідний край. – 1994. – 29 січня.

61.  Українець В. Дивосвіт з Буковини / Маковій // Культура і життя. – 2005. – 24 серпня.