Акт відновлення української держави 30 червня 1941 р (стр. 1 )

Василь КУК

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 30 ЧЕРВНЯ 1941 р.

ДЕРЖАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН

Київ — Львів 2004

Найбільша трагедія народу — це втрата своєї державної незалежності. Бездержавний народ присуджено до знищення. Тому боротьба за національне визволення, відновлення й будову власної незалежної держави — завжди священна. Відроджена, після трьохсотлітнього польсько-шляхетського поневолення, у результаті всенародного козацького повстання у 1648-1654 pp. під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького, Козацька держава, була наприкінці XVIII ст. остаточно знищена російською царською владою. Українські землі стали здобиччю Російської та Австро-Угорської імперій.

Реальна можливість визволитися з неволі і збудувати незалежну Українську Державу з'явилась щойно під час Першої світової війни у 1914-1918 pp. З поваленням царської влади в Росії, у листопаді 1917 р. була створена Українська Народна Республіка (УНР) зі столицею у Києві. А з розпадом Австро-Угорської імперії, у Львові 1 листопада 1918 р. проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). У січні 1919 р. дві республіки об'єднались у єдину незалежну державу — Українську Народну Республіку. Проти Української Держави, на завоювання її території, послали свої війська історичні вороги України — більшовицька Росія та Польща. Після кількох кровопролитних війн боротьба українського народу за державну незалежність у 1918-1920 pp. закінчилась трагічною поразкою. Україна знову стала здобиччю чужоземних окупантів: російських, польських, румунських, чеських, а з 1939 р. ще й мадярських і німецьких.

Український народ не змирився з утратою державної незалежності. Зразу же після воєнної поразки розгорнулась в Україні повстанська та підпільна бойова національно-визвольна боротьба. Перша спроба відновити державність постала під час нападу Німеччини на Чехословаччину. Тоді, у березні 1939 р. парламент Закарпаття проголосив державну незалежність Карпатської України й обрав Августина Волошина Президентом держави. Проти Карпатської України виступила Угорщина і її війська в березні 1939 р. окупували всю територію Карпатської України.

У вересні 1939 р. Німеччина й Росія напали на Польщу й поділили поміж себе її територію. Західноукраїнські землі совєтська Росія приєднала до своєї колоніальної провінції УРСР. Розбором Польщі загарбники не задовольнились. Нацистська Німеччина продовжувала завойовувати Європу і Північну Африку, а совєтська Росія у тому часі (1939 — червень 1941) окупувала Прибалтійські держави, Бессарабію, Буковину та почала завойовувати Фінляндію. Уже у вересні 1939 р. проти воєнного блоку німецько-російських агресорів і їхніх союзників сформувався воєнний блок держав, очолених Великою Британією та їхніми союзниками, до якого згодом увійшли також США. І так почалася Друга світова імперіалістична війна, що тривала майже шість років (вересень 1939 — травень 1945). Обидва блоки держав вороже ставились до відновлення незалежної української держави. Боронити свої національні права міг український народ лише в оперті на власні сили.

Війна все більше загострювалась, поширювалась, затягувалась у часі. Уже наприкінці 1940 р. все очевиднішим стає майбутній конфлікт між двома претендентами на завоювання світу. Національно-визвольна боротьба в Україні в 1939-1941 pp. проти російсько-більшовицьких поневолювачів дуже зміцніла й поширилась на ряд нових областей Придніпрянської України. Організатором і керівником визвольної боротьби була Організація Українських Націоналістів (ОУН) — єдина тоді політична сила в Україні, що продовжувала боротьбу за відновлення Української Держави, поєднуючи її з такою ж боротьбою усіх поневолених Москвою народів. «Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів»1. Боротьба велась проти всіх загарбників України, але, головним чином, проти всіх видів російського імперіалізму.

Весною 1941 р. сумнівів щодо німецько-російської війни вже у найближчому часі не було. Тому Провід ОУН постановив використати воєнне становище й у разі, якщо на українських землях почнуться воєнні операції, підняти повстання і на звільнених від російських окупантів українських землях проголосити відновлення Української Держави. У такому напрямі ОУН організувала всю свою тодішню діяльність, як в Україні так поза її межами.

ПІДГОТОВЧІ ЗАХОДИ ДО ПРОГОЛОШЕННЯ АКТУ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ

Церемонія проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. тривала недовго, декілька годин, але йшли ми до цього світлого дня багато років. Безліч перепон довелось побороти на цьому довгому шляху. Насамперед необхідно було психологічно підготувати народ так, щоб державницька ідеологія стала для нього рідною, близькою, його ідеологією. Переконати, що власна самостійна держава потрібна всім і тому всі повинні за неї боротися, для неї працювати й бути готовими на найбільші жертви. І ще — довести до свідомості народу просту істину: Самостійну Державу не випрошують, а здобувають силою, не виторговують хитромудрими політичними комбінаціями, але завойовують її. Тільки хто визволиться сам — вільний буде, кого ж визволять — у неволю візьмуть! Ця стародавня мудрість актуальна й нині.

Перевиховання й виховання у державницькому революційному дусі народу і, передусім, кадрів визвольного руху, вимагало багато часу й тривалої праці. Великий внесок у цей виховний процес формування нової, вольової, динамічної людини зробили: Українська Військова Організація (УВО) у 1920-х, а в 1930-1940-х pp. — Організація Українських Націоналістів (ОУН). їхня послідовна й наполеглива революційно-виховна й бойова діяльність увінчалася успіхом. На початку 1940 р. в Україні вже діяла сильна й чисельна мережа революційно-підпільних станиць ОУН, ширився масовий національно-визвольний рух. Революційні кадри готові були до збройної боротьби за будь-яких умов. їхньою заповіддю стало: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї!»

Перше бойове хрещення визвольний рух отримав у березні 1939 р. у Карпатській Україні на війні проти мадярських загарбників. А через декілька місяців — бойові повстанські дії проти шовіністичних польських військових банд. Майже два роки (1939-1941) бойові відділи національно-визвольного підпілля у Західній Україні вели постійну збройну боротьбу проти російсько-большевицьких окупантів. У червні 1941 р., в Україні та на її Західних окраїнних землях за Сяном і Бугом існувала вже масова визвольно-революційна організація, яка нараховувала тоді понад 20 тисяч членів.

Націоналістична державницька ідеологія та її визвольна концепція набули широкого поширення, стали панівними в народі, зокрема, на Західних та Північно-Західних Землях. Цьому значною мірою сприяла нова революційна концепція визволення України, прийнята на Другому Великому Зборі ОУН, що відбувся в м. Кракові у квітні 1941 р. У політичних постановах Збору стверджувалось:

«Ідея Української Самостійної Соборної Держави (УССД) стала в нашому столітті основою українського світогляду та нового політичного націоналістичного руху [...]»;

«Тільки вповні суверенна Українська Держава може забезпечити українському народові вільне життя і повний усебічний розвиток усіх його сил [...]»;

«СРСР — це новітня форма московського імперіалізму, що доводить поневолені народи й країни до національного, культурного й економічного застою й руїни [...]»;

«Тільки шляхом революційної боротьби з наїзниками здобуде український народ державу [...]»;

«ОУН співпрацює з тими революційними рухами поневолених Москвою народів і з тими державами, що змагають до повного розвалу СРСР і підтримують створення незалежної Української Суверенної Соборної Держави».

Постанови Другого Великого Збору ОУН стали ідейно-політичною основою, фундаментом, на якому 30 червня вознісся Акт відновлення Української Держави.

Національно-визвольний рух та його бойові загони були серйозною реальною силою і, спираючись на неї, можна було братись за відновлення Української Держави, створювати центральні та місцеві органи влади. Це перша, найсуттєвіша передумова появи Акту 30 червня. Сьогодні не викликає сумніву, що без революційно-визвольного руху, очоленого ОУН, без підтримки її визвольної концепції народом, про відновлення Української Держави у тодішніх воєнних умовах не було б і мови.

Другою важливою справою на шляху до відбудови Української Держави було підняти національну свідомість української людини, її людську гордість та честь і укріпити в народі віру у власні сили. Переконати, що в нас є досить власних сил, щоб самим визволитися, що причина нашої слабкості в нашій поганій зорганізованості, в тому, що ми роз'єднані, розсварені, і що мусимо всі наші сили зібрати воєдино і бити по ворогові сконцентровано.

Єдиними надійними союзниками в нашій боротьбі за державну незалежність могли бути лише такі самі, як ми, поневолені народи. З їхніми визвольними рухами ми зв'язувались і спільно з ними боролись проти наших спільних поневолювачів.

Третій чинник, і дуже могутній, що спричинився до проголошення Акту 30 червня, — це конкретна організація діяльності революційно-визвольного руху, спрямування її на практичне здійснення відновлення української державності. Тут ішлося про опрацювання низки цілком конкретних заходів, про підбір для цього відповідних кадрів, про їхню правильну розстановку на всіх ділянках діяльності та визначення усім чітких і реальних завдань.

Уже зимою, в лютому 1941 p., коли можливість совєтсько-німецької війни стала дуже ймовірною, Провід ОУН почав розробляти відповідний план діяльності Організації на воєнний час. У цій праці, крім членів Проводу, активну участь узяли багато провідних членів ОУН, добрих фахівців у відповідних ділянках, а також деякі спеціалісти, що не належали до ОУН, зокрема, військовики, художники-графіки, поети тощо.

Розглядались різні можливі варіанти ходу війни, від блискавичної до затяжної. Бралось до уваги й перемогу Німеччини, і її поразку, і перемогу Союзних армій, і можливість конфлікту Союзних держав із Совєтським Союзом. Залежно від того обмірковувались різні форми політичної й військової діяльності визвольного руху. Передбачити вже тоді кінцевий результат війни, вгадати, хто в ній переможе, хто програє, та й чи взагалі будуть у цій війні переможці — було нереально. В одному ми були певні: яким ходом не пішла б ця війна, нам необхідно створити здатні до боротьби збройні сили, власну армію. Лише в той спосіб можна буде реально розраховувати на відновлення Української Держави. Без власного національного війська жодні сприятливі обставини нам нічим не допоможуть. З цих засад випливала вся наша тактика під час війни.