Магістерська робота на тему «Розроблення стандарту на швидку невідкладну ветеринарну допомогу тваринам» (стр. 2 )

Вовк і людина могли знайти «спільну мову». Недарма, саме вовчі зграї приймали й виховували людських дітей, які опинилися в лісі [8].

Тривалий час існували припущення, що пращурами собак могли бути не вовки, а якийсь інший вид з родини вовчих: шакали, койоти, гривасті вовки, бо навіть існували версії про походження собак від гієн чи лисиць тощо.

Проте відкриття останніх десятиліть у царині молекулярної біології, що відгалузилися у нову науку генетику, однозначно довели, що собаки це лише підвид вовків.

Людям властиво систематизувати своє оточення, і тому породи собак поділяють на групи. Наприклад, за призначенням – мисливські, службові й декоративні. Але зараз багато порід здобувають нові спеціальності, так мисливці лабрадори й біглі працюють іще й як службові собаки, окрім того, собак практично всіх порід люди тримають як компаньйонів. Тому зараз собак поєднують у групи швидше за спільністю давніх коренів: догоподібні собаки, вівчарські собаки, такси, тер'єри, хорти тощо.

У наш час існують більше 400 порід собак, які зовсім не схожі одна на одну, але процес створення нових триває й зараз.

ЮНЕСКО оголосила всі існуючі породи домашніх тварин надбанням людства [8].

Кіт свійський, або кішка свійська (Felis silvestris catus), як і його родич кіт дикий (лісовий) – невеликий ссавець ряду хижих (Carnivora) родини котових (Felidae). Сучасна назва походить від латинської назви catus, що використовується для позначення дикого кота, на відміну від свійського, який латиною називається felis.

Кіт знаходиться у тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років та є найпоширенішою хатньою твариною. Поширений у всіх районах земної кулі [9].

Налічується кількадесят порід кота свійського.

Українські слова кіт і кішка походять від пізньолатинських catus або cattus чи catta. Ще в давньоруську добу була запозичена лексема cattus, яка внаслідок певних фонетичних та морфологічних змін набула вигляду котъ і котъка, що були споріднені з давньочеськими kot і kotwa. Ці лексеми фіксуються у пам'ятках «Житії Андрея Юродивого» (XV—XVI ст.), «Часопису Георгія Амартола» (XIV—XV ст.) [9].

Інше латинське слово – feles або felis, яким об'єднали весь рід кішок, означає «дика європейська кішка». Точно невідомо чи назва кішки виникла в латинській чи в грецькій мові, але впевнено можна сказати, що перша європейська назва кішки пішла від афро-азійських мов, де слово feles означало «дика кішка». У свою чергу афро-азійська мова запозичила назву кішки в єгиптян, які називали тварину словом caus (кішка джунглів, або африканська дика кішка), яке безпосередньо пішло від стародавнього єгипетського слова tesau (жінка-кішка).

У питанні походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох пращурів. Вихідним та, ймовірно, основним пращуром усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську або степову кішку – Felis libyca. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія, розташованої на території нинішнього Судану. Біологи-натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття.

Вважають, що європейська лісова кішка та деякі різновиди диких азійських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасної домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка – Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету, вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище у покинутих лисячих і борсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно вночі.

Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії та Афганістані була приручена індійська степова кішка – Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов'язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде верхи на кішці.

Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н. е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерсті кішки [9].

Слово «pet» в англійській мові означає узагальнену назву свійських тварин і дослівно переводиться на українську мову як «мазун», «улюблена тварина», «ручний».

Саме зворушливе видовище на світі це дитина й чотиринога пухната істота. Вони дивляться на мир однаково цікавими й здивованими очами. Вони так схожі у своїй смішній незграбності й дитячій безпосередності. Спостерігати за їхніми іграми це щире задоволення. Щасливий той будинок, у якому лунає веселий дитячий сміх і радісний собачий гавкіт.

Соціологи, психологи й педагоги помітили, що дитина, що росте в одному будинку разом із тваринами, більше товариська й терпимо до недоліків інших, вона швидше знаходить взаєморозуміння з батьками, у неї більше позитивних емоцій, раніше формується почуття відповідальності, вона більш дбайливо ставиться до природи й легше переживає всі неприємності, пов’язані з перехідним віком [10,11].

Як показують соціологічні дослідження, сучасні діти й підлітки дуже часто гублять подання про те, що таке добре й що таке погано. Деякі з них перебувають у стані глибокої схованої депресії. Батьки не завжди можуть звернутися до професійного дитячого психолога або психотерапевта. Роль такого домашнього психотерапевта нерідко з успіхом виконують свійські тварини. Спілкуючись із тваринами, діти не тільки виховують їх, але й мимоволі виховуються самими тваринами. Випробовуючи відповідальність за своїх друзів-тварин, діти знаходять дуже важливе почуття «потреби» [9].

За даними соціологічного опитування, встановлено що найпоширеніші тварини це собаки (46 %) і кішки (33%). Діти вважають собак насамперед захисниками й дійсними друзями. У кішках цінують незалежність, домовитість, пестливість, веселу вдачу й кумедність.

Ще в часи Гіппократа було відомо, що свійські тварини сприятливо впливають на здоров’я людини. Однак термін «пет-терапія» з’явився порівняно недавно у середині XX століття. Саме тоді дитячий психіатр зі США Борис Левінсон звернув увагу на те, що його маленькі пацієнти позитивно реагували на собаку, що дуже часто перебувала в приймальні під час сеансу лікування [12,13].

Правда, у той час ніяких науково обґрунтованих підтверджень лікувального ефекту, що роблять свійські тварини на людину, ще не було.

Тільки наприкінці XX сторіччя з’явилися наукові праці по пет-терапії, що доводять, що спілкування з домашніми вихованцями приносить людині величезну користь. З тих пор цей метод одержав на Заході досить широке поширення.

У даний час вивченням цього питання займаються сотні вчених. Чомусь у нашій країні до цього методу лікування ставляться несерйозно. А от за рубежем, зокрема в США й деяких європейських країнах, спосіб терапії за допомогою свійських тварин уже перейшов з розряду нетрадиційної медицини в постійну практику лікарів. У деяких країнах навіть існують курси по підготовці фахівців з пет-терапії, по закінченні яких лікарі одержують право займатися приватною практикою. Яким же чином свійські тварини допомагають людям справлятися з їхніми недугами?

По-перше, перебуваючи поруч із людиною, тварини створюють в останнього гарний настрій і служать своєрідним стимулом до життя, особливо в самотніх людей. Тварини стають не тільки об’єктами їхньої турботи й уваги, але й кращими друзями. Чотириногий друг любить свого хазяїна таким, який він є, незважаючи на його вік, зовнішність або психічний стан.

По-друге, домашні вихованці здатні позбавити людину від багатьох серйозних захворювань. При цьому терапевтичний вплив тварини роблять навіть однією своєю присутністю, створюючи сприятливе енергетичне поле.

По-третє, тварини допомагають лікарям установити контакт із тими пацієнтами, які в силу ряду психофізичних причин відмовляються від спілкування із психологом або іншим фахівцем. У США й деяких країнах Європи за допомогою пет-терапії лікують депресію, аутизм, синдром Дауна, а також різні порушення мозкової діяльності із проявами якої-небудь залежності або агресивності. Крім того, свійські тварини допомагають хворим упоратися з постійним занепокоєнням і безсонням, За допомогою пет-терапії можна вилікувати гіпертонію, аритмію, а також інфаркт і його наслідки [14].

Дослідження, проведені наприкінці XX століття в США, показали, що в 70 будинках для людей похилого віку, де був дозволене утримання домашніх вихованців, люди похилого віку, що страждали депресією й не бажали ні з ким спілкуватися, доглядаючи за тваринами, повністю міняли свій спосіб життя, ставали активними й зав’язували дружні стосунки навіть із тими жителями будинку, з якими колись не контактували [9].

Присутність у будинку тварин є відмінною профілактикою багатьох серйозних недуг. Наприклад, кішки, як уже згадувалося вище, здатні знизити артеріальний тиск, вилікувати простудні й багато інших захворювань. Що стосується спілкування дітей із тваринами, то отримані незаперечні докази позитивного впливу домашніх вихованців на дітей. Вражаючі результати були отримані при спостереженні за спілкуванням тварин з дітьми, що страждають різними психічними відхиленнями й серйозними захворюваннями.

Доведено, також, що в родині, де є свійські тварини, діти відрізняються міцним здоров’ям і гарним імунітетом. Крім того, такі діти, як правило, емоційно врівноважені.

Присутність у будинку тварин запобігає в дітей розвиток алергії й бронхіальної астми: відповідно до наукових досліджень, у дітей, які ростуть у будинку, де втримуються тварини, з перших днів життя розвивається імунітет до алергії на вовну, домашній пил і пилок рослин. Учені й медики, що серйозно займаються цим питанням, вважають, що успіх лікування за допомогою тварин насамперед залежить від того, які відносини встановлюються між домашнім вихованцем і його хазяїном. Якщо людина не любить тварин або боїться їх, то ні про яку пет-терапію не може бути й мови [15].