Зміст (стр. 4 )

Зовсім інша картина поставала у випадку, коли вони стикались з повітовою коронною адміністрацією. Остання, відверто кажучи, не витримувала ніякої критики, являючи собою більш-менш організаційно оформлену поліцію і кілька аморфних, недієздатних органів управління – присутствій. Позбавлені законодавцем, що явно перестраховувався, виконавчих, примусових повноважень і водночас обтяжені великою кількістю складних завдань органи земського і міського самоврядування не знаходили і не могли знайти необхідної підтримки в повітових установах, переважно орієнтованих на станово-кріпосницькі порядки.

Слід зауважити, що вважати реальні відносини місцевої адміністрації та самоврядування лише конфронтаційними було б надмірним спрощенням. У окремих і далеко непоодиноких випадках і губернська, і повітова адміністрація просто не могли обійтись без органів самоврядування, зокрема щодо збору для Петербургу достовірних статистичних відомостей.

Законодавець свідомо, вперто (і як довела історія, невиправдано) тримав в ізоляції від земств органи станового селянського самоврядування (волосного та сільського). При цьому з селянами держава поводилась як з недієздатними, чи обмежено дієздатними, постійно дбаючи, щоб за селянським самоврядуванням (а по суті квазісамоврядуванням) було достатньо наглядачів з місцевого адміністративного апарату. Досвід інституту мирових посередників, який був започаткований спеціально для реалізації реформи 1861 р. і відзначався великою мірою незалежності від губернської та повітової адміністрації, виявився несприйнятним для царату. Натомість з’явились дільничні земські начальники, підпорядковані губернському присутствію, які й забезпечували, разом з повітовою поліцією, міцність “вмонтованості” органів селянського самоврядування в місцевий коронний адміністративний апарат в якості його низової ланки.

Таким чином, лише демократичне місцеве самоврядування є повноцінним, тільки воно дає можливість гармонійно поєднати інтереси держави і територіальної громади чи їх сукупності. Теоретичне опрацювання проблеми місцевого самоврядування в незалежній Україні має ґрунтуватись на розумінні комплексності й багатогранності, динамізму цього явища. Вирішення питання співвідношення державної влади і місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади та муніципальних структур має в нормативно-правовому вимірі базуватись на теоретичному фундаменті, який відображав би діалектичний взаємозв’язок цих феноменів, у контексті теорії правової держави та громадянського суспільства. Головне завдання місцевого самоврядування – забезпечення прав людини, створення кращих умов для задоволення її законних потреб – має вирішуватись винятково на ґрунті законності, але із наданням можливості для максимальної самореалізації територіальних громад та кожного їх члена.

На нашу думку, Конституція України в достатній мірі визначає демократичні параметри місцевого самоврядування в нашій країні. У той же час, при подальшому опрацюванні вітчизняного муніципального законодавства, видається доцільним конкретизувати тільки державно-владні повноваження органів місцевого самоврядування, щодо “місцевих справ” детально виписувати компетенцію немає потреби, та й створити виключний перелік, на нашу думку, неможливо. Тут має бути простір для самоврядної нормотворчості.

Закон має визначити коло видів діяльності (і обов’язково мінімізувати його), у реалізації яких (питання забезпечення оборонної та мобілізаційної готовності, стягнення загальнодержавних податків, забезпечення національної безпеки тощо) органи місцевого самоврядування підпорядковані місцевим державним адміністраціям. У інших справах (а їх повинна бути переважаюча більшість) місцеві самоврядні структури повинні бути незалежними. Зважаючи, що Україна йде шляхом активного формування контитентальної системи права, доцільним було б надати главам місцевих адміністрацій право здійснювати загальний (адміністративний) нагляд за законністю діяльності органів місцевого самоврядування.

У той же час повинна бути сформована дієва система адміністративної юстиції в Україні. Разом з тим, необхідно, з одного боку, максимально “наповнити” нормами правову базу щодо формування економічного, матеріального підґрунтя діяльності органів місцевого самоврядування, а з іншого – удосконалювати механізм громадського контролю за його діяльністю та закріплювати ці кроки у чинному законодавстві.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.  Абрамов самоуправление: идея и опыт //Социс. – 1997. - №1. – С.120-125.

2.  Абрамов земство: экономика, финансы, культура.- М.: НИКА,1996. – 166с.

3.  Абрамов сделало земство и что оно делает: Обзор деятельности русского земства. – СПб., 1889. – 288с.

4.  Авинов черты в истории законодательства о земских учреждениях (1864-1913 гг.) //Юбилейный земский сборник. – СПб.,1914. – С.1-34.

5.  Аксаков и земский вопрос: Статьи о некоторых исторических событиях 1860–1886 гг. – М., 1887. – 675с.

6.  Альтшуллер в Сибири. – Томск, 1916. – Разд. паг.

7.  О наместниках, воеводах и губернаторах. – СПб.: Тип. права, 1864. – 156с.

8.  Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів: Світ,1998. – 192с.

9.  , Тертышный местного самоуправления. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 192 с.

10.  Анучин обзор административно-полицейских учреждений России с учреждения о губерниях и до последнего времени. – СПб.: Тип. МВД, 1872. – 239с.

11.  Арнольдов самоуправление: Традиция и современность// Земство. – 1994. - №3. – С. 24-35.

12.  В волостных писарях. Очерки крестьянского самоуправления. Изд. 3-е. – М.: Тип. Холчева, 1886. – 351с.

13.  Ачадов. Государственная власть и местное городское и земское самоуправление. – М.: Тип. , 1907. – 70с.

14.  Местное и центральное управление: Сравнительный обзор учреждений Англии, Франции и Соединенных Штатов. – СПб.: Тип. Попова,1910. – 300 с.

15.  , Миллер города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905). – Т. 1. - Х., 1993. – 572 с.

16.  , Миллер города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905). – Т.2. – Х., 1993. – 982 с.

17.  Барабашев самоуправление. – М.: Изд-во МГУ,1996. – 352 с.

18.  Барабашев органы современного капиталистического государства (США, Великобритания). – М.: Изд-во МГУ,1971. – 280с.

19.  Бартків В. П. Місцевий державний апарат Російській імперії і селянська реформа 1861 р. в Україні (історико-правове дослідження): Дис. … канд. юрид. наук. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. – 188с.

20.  Безобразов и общество. Управление, самоуправление и судебная власть. – СПб., 1882.

21.  Безобразов и общество: Сб. статей. – СПб.,1882.

22.  Безобразов учреждения и самоуправление // Русский вестник. – 1874. – №4.

23.  Безобразов учреждения и самоуправление. – М.: Универс. тип., 1874. – 70 с.

24.  Белоконский движение. – СПб., 1914.

25.  Белоконский и конституция. – М.,1910.

26.  Исторический очерк развития государственного контроля в России. – М.: Изд-е Народ. Комиссариата госконтроля, 1919. – 62с.

27.  Білоконь ємодія місцевих органів державного управління і місцевого самоврядування: історичний досвід і проблеми сучасності //Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. - № 1 – С.311-318.

28.  Из истории политической борьбы в 70-х и 80-х годах XIX в. – М.: Русская мысль, 1912.

29.  , Степанова территориальное самоуправление, 1864-1917. – Кемерово,1994. – 224 с.

30.  Большов комиссия (1881-1885) /К вопросу о внутренней политике самодержавия первой половины ХІХ в. /Автореф. дис. … канд. ист. наук. – М.: МГУ,1978. – 19 с.

31.  Бондаревський управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. – К.: АН УРСР, 1961. – 127с.

32.  Борисенко демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х роках XIX ст. – К.: Наук. думка, 1980. – 136 с.

33.  Бородкин населения и возможности местного самоуправления //Социс. – 1997. - №1. – С.98-111.

34.  К вопросу о преобразовании нашего городского общественного управления. – К., 1909.

35.  Буржуазные реформы в России второй половины XIX в. – Воронеж, 1988. – 156 с.

36.  Василевский самоуправление и хозяйство. – СПб., 1906.

37.  О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и иностранных земских и общественных учреждений. – СПб., Тип. Пратца, 1869–1871. – Т. 1-3.

38.  Великие реформы в России, 1856–1874: Сб. / Под ред. , Б. Эклофа, Дж. Бушкелла. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. – 336с.

39.  Велихов городского хозяйства: Общее учение о городе, его управлении, финансах и методах. – М.; Л.: ГИЗ,1928. – 468 с.

40.  История земства за 40 лет. В 4 т. – Т.3. – СПб.: Изд. Поповой,1911. – 708 с.

41.  Веселовский управления и задачи земства //Юбилейный земский сборник. – СПб.,1914. – С.35-49.

42.  Весьегонц. Основные принципы земской организации. – СПб.: Тип. Мин-ва путей сообщ., 1903.

43.  Витте : В 3 т. – М.: Соцэкгиз, 1960. – Т.2– 639 с.

44.  Витте и земство. Конфиденциальная записка министра финансов (1899 г.). – СПб.: Тип. В. Безобразова,1908.

45.  Витте и земство: Конфиденциальная записка 1899 года. – Штутгарт, 1903.

46.  Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24. - Ст.170.

47.  Волынский волость как судебно-административная единица. – СПб.: Тип. Я. Тире, 1901. – Разд. паг.