У 1794 р. під керівництвом Т. Костюшка почалося повстання у Кракові, яке в квітні перекинулося до Варшави. У першу чергу стали розправлятися з торговичанами — однодумцями . їх вішали на шибеницях або просто на ліхтарях. Обуренню Потоцького не було меж. Він письмово звернувся до Зубова з проханням, щоб цариця суворо покарала бунтівників. Зубов відповів Потоцькому, що цариця його поважає і запрошує особисто приїхати до Петербурга, щоб влаштувати свої справи і знову поселитися в Україні.
10 жовтня 1794 р. в битві під Мацеєвицями був поранений і взятий у полон Г. Костюшко. У листопаді царські війська зайняли Варшаву, повстання зазнало поразки. У 1795 р. відбувся третій розподіл Речі Посполитої. Потоцький, як і більшість польських магнатів-феодалів, не зазнав збитків.
У травні 1795 р. кий вирішив розлучитися з Юзефіною і повернутися у свої маєтки. Наприкінці червня він відплив кораблем із Любека до Петербурга.
Софія часто писала Щенсному листи. Один із них надзвичайно важливий, бо пояснює виникнення ідеї будівництва парку в володіннях Потоцького. Неподалік від Варшави Софія зупинилася у містечку Неборове у графині Гелени Радзивілл. Наступного дня 18 липня (н. ст.) господарка повезла її до свого розкішного парку "Аркадія", збудованого у романтичному стилі з елементами грецької міфології.
Софія писала Потоцькому: "Після обіду поїхали подивитися Аркадію. Важко собі уявити щось краще і романтичніше. Ти знаєш Аркадію, але бачив її 10 років тому. Уяви собі, як можуть вирости молоді дерева за 10 років... в Аркадію я закохана до божевілля; немає в світі жодного виду квітів і екзотичних рослин, які би тут не росли. Гуляючи садами Аркадії, я відчувала, що в розпалі літа переживаю знову весну. Аркадія дуже нагадує мені Крим; ти знаєш, що в тому краю при твоїх засобах можна б мати протягом двох років таку саму, а може прекраснішу Аркадію, бо там не потрібно штучних насаджень? Правда, мій милий друг, що ми будемо мати сільце у Криму?..." У наступному листі від 19 липня вона доповнила своє прохання побажанням: "...якщо будемо мати садибу в Криму, накажеш встановити там органи так само, як у Радзивіллової в Аркадії?..."
Але Софія не знала дійсного стану фінансових справ у Щенсного, а вони були погані і він не міг придбати маєток у Криму. Дружина Потоцького зі своїми управляючими довела маєток мало не до краху. Потопький у Петербурзі згоди на розлучення не отримав, бо Юзефіну підтримувала Катерина II. На початок осені 1795 р. він прибув до Умані. У лютому 1796 р. Софія також приїхала в Умань і побачила місто вперше. Незабаром було остаточно оформлено її розлучення з Ю. Віттом. Вінчання Щенсного з Софією відбулося 17 квітня 1798 р. в Тульчині.
Очікуючи прибуття Софії зі Львова до Умані, з Л. Метцелем зимою 1795/96 р. часто ходити на полювання в околицях міста. Побувати і в урочищі Кам'янка, яке починаюся від Красної греблі на річечці Багно, що впадала в Уманку. Прорізане ярами урочище сягало скелястого берега Багна і було надзвичайно мальовниче. Одного разу Потоцький розпочав розмову з Л. Метиелем про можливість спорудження на цьому місці парку, який він вирішив назвати на честь своєї майбутньої дружини Софії "Софіївкою".
Автором проекту "Софіївки" топографічного і архітектурного, а також керівником усіх робіт з будівництва був талановитий польський артилерійський офіцер, який до 1.793 р. перебував на службі Речі Посполитої, каштан Л. Метцель (1764-1848).
Спочатку планував всю долину Кам'янки з мальовничими пагорбами і гранітними скелями перетворити на величезний англійський парк, обладнаний численними каскадами і фонтанами, гідними садів Сходу. Планувалося всі навколишні пагорби засадити деревами з розкішним листям, на відкритих просторах на південь до р. Уманки нижче с. Городецьке створити суцільний зелений масив, а на північному сході з'єднати парк насадженнями з Трековим лісом. На заході парк повинен був починатися від міської застави і продовжуватися на схід до с. Піковець, яке знаходиться в Білогрудівському лісі. Парк повинен був стати не лише найкрасивішим, а й найбільшим у Європі.
У 1796 р. Л. Метаель отримав завдання почати будівництво. Йому в помічники, згідно з повідомленням самого Л. Метцеля, зробленим 1813 р. генералу Є. Комаровському (1897), було "виписано найкращого із чужих країв садівника".
Ніяких планів, креслень і розрахунків по будівництву "Софіївки" не збереглося. Нерідко стверджують, що ніби їх у Л. Метцеля не було і навіть кріпаки під час будівництва самі планували пейзажі на свій смак, тобто були будівничими парку. Все це вигадки. Якби це було так, ніякого шедевра з "Софіївки" не вийшло б. Лише будівництво водної системи — дуже важливої складової частини парку — вимагало глибоко продуманого плану. Потрібно було розробити чіткий графік робіт із заготівлі гранітних брил для гротів, постаментів, плит, планування рельєфу з використанням землі, вийнятої при будівництві Верхнього і Нижнього ставів, а також розрахувати оптимальну кількість пішої і кінної робочої сили. Л. Метцель повідомив, що в середньому на будівництві працювало по 800 чоловік.
Можливо, що вже осінь 1796 р. і наступна після неї зима були використані для початку будівництва. Каменярі могли вирубувати в природніх скелях гроти Левиний, Локетек, Діани. Оскільки половина ложа для Нижнього ставу опинилась на скелі, тут вже могли починати підривні роботи. Готували і механізми для підняття вантажів. Необхідно було дати заявки в Італію на виготовлення мармурових скульптур.
Не відповідають дійсності твердження багатьох із тих, хто писав про "Софіївку", Що на її будівництві застосовувалася безплатна праця кріпаків. Насправді зайняті на будівництві селяни отримували платню.
Одночасно з будівельними роботами велися численні посадки місцевих порід дерев на навколишніх пагорбах, а в окремих місцях — і рідкісних екзотичних рослин. В поемі С. Трембецького "Софіївка" говориться, що територія, на якій створено парк, раніше була безлісою, що у парку росли дві старі груші та десяток верб, які збереглися здавна. З цього не можна робити висновок, що парк збудовано в такому місці, де раніше лісів ніколи не було. У західній частині парку росте дуб, якому понад 300 років, у підліску насаджень парку зростає багато дібровних трав'янистих рослин.
27 листопада 1799 р. Л. Метцель попросив доставити з Тульчина багато ліціума (дерези), якої майже немає у "Софіївці. Він повідомив графа, що весною 1799 р. було закінчено посадку місцевих дерев. Посадка екзотичних рослин продовжувалась. Поруч з відомими усім деревами є гості з Антиподів, Атласа і Лівану. їх привезли за великі гроші через Одесу із Азії, Італії, Криму і висаджували головним чином в Тампейській долині, на Єлисейських полях і біля грота Фетіди. В листі Л. Метцеля від 30 травня 1801 р. повідомлялось, що тоді ще 40 грабарок продовжувати насипати землю на греблю Софіївського ставу (Верхній став); будівничий обіцяв найближчим часом скінчити спорудження Німфея (грота Фетіди). Отже, будівництво центратьної частини парку до травня 1802 р. повинно бути закінчено. Вірогідно, тоді і відбулось його урочисте відкриття, присвячене до іменин Софії.
14 березня 1805 р. магнат передчасно помер. І початковий план будівництва грандіозної "Софіївки" уже ніхто не реалізував, але те, що створено кріпаками Уманщини під керівництвом талановитого будівничого Л. Метцеля і його помічника садівника Оліви, отримало загальне признання як шедевр садово-паркового мистецтва.
Т. Темері у "Путівнику" вказав загатьну суму витрат на будівництво у розмірі 2 000 250 крб. сріблом. Це відповідає 15 млн польських злотих.
Немає потреби детально змальовувати первісний вигляд парку. Він, звичайно, значно змінився. Відсутні багато скульптур, а ті, що збереглися, реставровані і стоять не там, де були встановлені при Л. Метцелі. На своєму місці залишилася лише статуя Евріпіда, яку спочатку вважати статуєю візантійського полководця Велісарія. Майже не змінилися рельєф місцевості та водяна система.
Вхід, а вірніше, в'їзд, до "Софіївки" до 1836 р. був тільки збоку оранжереї. Ґрунтову дорогу в цьому місці по зрізаному косогору було прокладено лише в 1833 р. У листі до С. Костки Потоцького — двоюрідного брата Щенсного — Софія 16 березня 1816 р. писала, що обеліск з викарбуваним на ньому надписом грецькою мовою і латиною "Любов — Софії" було виготовлено ще її покійним чоловіком. Софія Потоцька "не жаліла коштів для множення красоти "Софіївки"... Багато величезних скель, долини і пагорби... все це було б напівмертвим, якби не смак і майстерність Л. Метцеля... "
У 1813 р. Л. Метцеля було призначено начальником управління сухопутних і водних шляхів сполучення Польського королівства, і він виїхав до Варшави.
Після смерті управління маєтком перейшло до рук його старшого сина Юрія Фелікса. Він зразу відмінив генеральний чинш і поновив панщину. Повинності селян збільшитись. Окрім батьківського боргу в розмірі близько 7,5 млн польських злотих Юрій програв близько 30 млн, тобто весь свій маєток. У Петербурзі він оформив передачу своїй мачусі Софії право розпоряджатися тією частиною маєтку, яка була часткою її та її дітей. Софія у 1808 р. намагалася продати царському уряду Умань, що стала центром повіту, а також "Софіївку". Влада не поспішала з покупкою, і Софія 10 вересня 1810 р. звернулася до Олександра І з проханням прискорити це рішення. Але покупка не відбулася.
У 1820 р. "Софіївку", як згадуватося раніше, відвідав Олександр І. Весною наступного року Софія вислала у Петербург транспорт саджанців пірамідальної тополі. 30 червня 1821 р. цар власноручно написав С. Потоцькій листа, в якому висловлював їй щиру подяку. Але дні самої Софії були лічені: вона була невиліковно хвора. Восени 1821 р. Софія прямує до Петербурга, де 22 травня 1822 р. оформляє свій заповіт. Не повертаючись до Умані, Софія із столиці виїхала до Берліна, де померла 12 (24) листопада 1822 р.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
