Реферат на тему: «Дендрологічний парк «Софіївка» (стр. 1 )

Київський національний університет

будівництва та архітектури

Кафедра українознавства

Реферат на тему:

«Дендрологічний парк «Софіївка»

Підготувала

студентка гр. ТВ – 13

Загорулько Оксана

Перевірила

Київ 2007

ВСТУП

За майже 200-річний період про парк, який незабаром після його створення став називатися "Чудом України", напи­сано дуже багато. В перші роки "Софіївку" описувати очевидці, за­хоплюючись її дивовижною красою. До 1813 р. відвідувачі ще могли розмовляти з першим зодчим парку Л. Метцелем. Минали роки, і парк Потоцьких перейшов у власність держави. Ще з початку існування його історія стала обростати леген­дами і вигадками, проте у першій половині XIX ст. вона була близь­кою до істини.

У другій половині минулого сто­річчя про "Царицин сад" (так з 1836 р. стали називати "Софіївку", хоча її колишня назва не забувала­ся) з кожним роком різними мо­вами, а в основному російською і польською, збільшувався потік на­риєш, статей, нотаток і спогадів у часописах, газетах, добірках, енциклопедичних і географічних слов­никах та інших виданнях. Автори запозичували один у одного числен­ні помилкові відомості про почат­ковий період будівництва парку, про відомче підпорядкування його після вилучення в Олександра Потоцького, про дати спорудження об'єктів парку і їх назви. Метцель з талановитого польсь­кого військового інженера стає бельгійцем, управляючим незлі­ченними маєтками Станіслава Щенсного Потоцького.

У читача, якого зацікавила іс­торія "Софіївки", природньо, виникає запитання, чому цей шедевр паркового мистецтва було споруджено в Умані. Відповісти на це запитання можна, лише озна­йомившись хоча б коротко з істо­рією Уманщини і життєвим шляхом графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького.

Уманщина у 1609 р. належала до Поль­щі та була подарована польським королем графу Калиновському, який передав її як придане одній із своїх дочок — Гслені. Вона 1726 р. цей маєток продала Станіславу Потоцькому, який 1732 р. подарував його своєму племіннику Францишику Салезію. Магнат Францишек Потоцький, онук коронного гетьмана шляхетської Польщі, або Речі Посполитої, був над звичайно багатим.

Батьки плекали мрію, що дружиною їхнього сина буде якщо не королівська дочка, то, у всякому разі, дочка багатого князя або графа. Всупереч мріям батьків він полюбив Гертруду, дочку графа Я. Комаровеького, який володів лише кількома селами. З нею Щенсний таємно від своїх батьків повінчався 1770 р. Це за міжжя кошгувало Гертруді, тоді вже вагітній, життя. Гертруду викрали і перевозили, щоб позбавити волі у монастирі. Дорогою, щоб вона криком не зрадила своїх викрадачів, її накрили подушками, під якими вона задихнулася. Батько Гертруди розпочав судову справу, яка загрожувала Салезію Потоцькому вигнанням з Польщі. Не втри­мавши сорому, який у майбутньому чекав на них, на початку 1772 р. раптово померла мати Щенсного, а 11 жовтня того самого року помер і батько.

20-річний залишився єдиним господарем величезного мастку, обтяжений мільйонними боргами батька. Одружившись 1774 р. на багатій нареченій знатного графського роду Юзефіні Амалії Мнішск, Щенсний через рік переніс свою резиденцію на територію Польщі в Тульчин. Всі свої маєтки у Галичині він віддав графу Попінському.

У 1782 р. в Тульчині було спо­руджено прекрасний палац; тут же заклали великий парк, багатий не тільки місцевою, а й екзотичною рослинністю.

У своїх маєтках Потоцький ве­лику увагу приділяв удосконаленню сільського і лісового господарства. Головний управляючий маєтками був досвідченим фахівцем. У маєт­ках висівати нові на той час у Поль­щі сорти пшениці, жита, вівса. Весною в маєтках Потоцького всі села були вкриті білосніжним цві­том фруктових дерев.

В Україні на­лежало близько 1,5 млн га, на нього працювало 130 тис. кріпаків, а річ­ний прибуток пана складав 3 млн злотих.

З 1773 р. поринув у політичне життя Польщі. Він отримав від короля звання воєводи Руського. Руське воєводство — Галичина — належало тоді до Австрії, і польський воєвода не виконував там ніяких обов'язків, однак це звання давало йому право вважатися сенатором. На польському сеймі 1784 р. Потоцький об'явив, що дарує Речі Посполитій артилерійський полк і забезпечує його подальше утримання. Цей полк повинен був стояти у Тульчині, і для створення артиле­рійської частини сюди 1786 р. був направлений поручик Л. Метцель, майбутній зодчий "Софіївки". Коли на польському сеймі 1788— 1789 рр. справи пішли не так, як бажали магнати, з сім'єю виїхав до Відня і багато подорожу вав за кордоном.

В Яссах, Потоцький познайо­мився з прекрасною гречанкою Со­фією — дружиною генерала росій­ської армії, коменданта Херсона графа Юзефа Вітта.

Хто ж вона — ця загадкова жінка, для якої було споруджено один із найкращих пар­ків світу і названо в її честь?

Існує дві версії походження Софії. Згідно з одною вона народилася 1760 р. (за іншими дани­ми — 1761 або 1762 р.) 1 січня (11 н. ст.) в турецькому місті Бурса, у сім'ї збідні­лого грецького торговця худобою Кос­тянтина. У 70-х роках сім'я Софії пере­їхала до Стамбула. Приблизно 1775 р. помер її батько, і мати вийшла заміж за вірменина, який теж незабаром помер. До того ж під час великої пожежі в Стамбулі згорів їх будинок. Залишившись без засобів існування, Марія, за прикла­дом молодшої сестри, яка була дружиною купця Главані, стала стамбульською кур­тизанкою і звідницею в районі Пера, де знаходились іноземні посольства.

В травні 1777 р. обставини зму­сили Марію привести свою доньку Дуду (так звали Софію в сім'ї) до польського посла в Турцїї Кароля Боскампа-Лясопольського. У польській місії Софія користувалася великим успіхом.

27 травня 1778 р. Боскамп відбув до Варшави. Перед від'їздом він найняв для Софії квартиру турецького перекладача, забез­печив грошима і поклав у банк на її ім'я 1500 піастрів як придане на випадок виходу заміж. Вдячна Софія писала йому до Варшави листи і вже у грудні 1778 р. отримала від Боскампа запрошення приїхати до нього для виконання попе­редньої ролі з обіцянкою в майбутньому видати її заміж за багатого купця. У січні 1779 р. Софія виїхала у супроводі опікунів, призначених Боскампом, через Болгарію в Польщу, але до Варшави не доїхала.

З квітня Софія прибула в Кам'янець, де познайомилася з 39-річним сином ко­менданта Кам'янецької фортеці майором Юзефом Віттом. Вона запевняла його що по­ходить із знатного роду Панталіса Маврокордато, а зараз як наре­чена Боскампа прямує до Варшави. Палкий майор безтямно закохався в прек­расну Софію, і вже 14 червня 1779 р. Софія і Юзеф таємно від його батьків обвінчалися у церкві с. Зеленьківці непо­далік від Кам'янця. Старий Вітт оскаженів від такої поведінки сина, але, завдяки ча­рівності Софії і її благанням, погодився признати це одруження.

У 1781 р. молоді вирушили в подорож по Європі. Найперше вони відвідали Вар­шаву, де Софія гостювала у короля. На початку березня Софія була представлена Станіславу Августу. Цей візит відкрив їй шлях до вершин суспільної ієрархії, і з тієї хвилини майор Юзеф Вітт став просто чо­ловіком славної Софії. Там, де юна з'являлась, всі божеволіли від захвату. Далі шлях подружжя Віттів пролягав через Берлін, де Софія познайомилася з королем Прусії Фрідріхом II; потім у ку­рортному місті Спа вона проводила час з австрійським імператором Йосифом II. У Парижі на Софію звернули увагу Прованський, згодом король Людовік II, і молодий граф л'Артуа, майбутній король Карл X. Коли 17 листопада 1781 р. у Софії в Парижі народився син і звістка про це дійшла до польського короля, той відвідав Кам'янець, поздоровив старого Вітта з народженням онука. У 1782 р. молоді з тріумфом повернулися через Відень, Моравію, Сло­ваччину і Галичину в Кам'янець. У 1785 р., після смерті старого Вітта, новим комендантом Кам'янця було призначено генерала Юзефа Вітта.

У 1787 р. Софія з групою польських магнатів відвідала Стамбул. Кожен день перебування у Стамбулі був для Софії новим і вишуканим святом, але тільки відблиски його падати на її знатних товаришів по подорожі.

Де перебувала Софія взимку 1787/88 р., невідомо, пізніше пішли непевні чутки, що вона їздила до Петербурга, щоб звітуватися перед царицею про виконання нею якогось завдання. У травні 1788 р. Софія їздила з герцогом Шарлем Жозефом де Лінем, який перебував на військовій служ­бі у Росії, у Хотин, обложений тоді ро­сійськими військами, після чого часто проводила час в російському таборі серед військових. Контакти Софії з росіянами викликали незадоволення поляків комен­дантом Кам'янця.

Немає точних відомостей, коли Софія познайомилася з головнокомандуючим російської армії Г. Потьомкіним, але дуже скоро юна опи­нилася під Яссами, а її чоловіка Потьомкін призначив комендантом Херсона з присвоєнням звання генерала російської армії. 18 березня 1791 р. Софію познайомили з Катериною II. На прохан­ня Потьомкіна цариця прийняла її дуже ласкаво і подарувала дорогоцінні діаманто­ві сережки, а на додачу, вірогідно, і маєток у Білорусії. На зворотному шляху Потьомкін бачився в Україні з командуючим польською армією Ю. Понятовським, че­рез якого Софія передала привіт королю. По дорозі в Ясси Потьомкін захворів і помер.

Повернувшись в Ясси, Софія звернула увагу на . А. І. Ролле стверд­жував, що Софія як агент Г. По­тьомкіна, схилила на боротьбу проти нової польсь­кої конституції, але цьому немає жодних доказів.

зовсім втратив голову від кохання до Софії. Про роман Щенсного з Софією у Варшаві і Петербурзі ходили справжні легенди Докотились вони і у Відень до Юзефіни. але вона сама також була не без гріха і поводилась досить вільно.

У травні 1792 р. у Торговиці, прикор­донному містечку маєтків Потоцького, було проголошено маніфест конфедерації магнатів, спрямований проти польської конституції а сам став маршалом Торговицької конфедерації. Почалася збройна боротьба. На­прикінці червня Потоцький викликав Софію з Херсона до себе в Тульчин, і вони не розлучалися до перемоги Торговицької конфедерації 1793 р., яка закінчилась в Гродно, всупереч сподіванням конфедератів, а другим розподілом Польщі.

Напередодні розподілу ­кий вирішив назавжди покинути Польщу і Росію. 7 травня 1793 р. він склав угоду зі своєю дружиною, згідно з якою керівництво маєтками переходить до Юзефіни, а вона зобов'язується висилати йому щорічно 50 тис. дукатів за два рази, і виїхав із Петербурга до Гамбурга, де і поселився разом з Софією.