Уманський маєток переходить у володіння її сина Олександра. Він уже встиг побувати на Кавказі та отримати звання полковника. В літературі існує думка, що О. Потоцький зовсім не цікавився парком, занедбав його, живучи у Варшаві. Насправді перший і останній раз він був у Варшаві лише 1831 р., жив у Тульчині, Одесі, Умані. "Софіївка" була при ньому у колишньому блиску. Потоцькому в парку встановлено біломармурові статуї Т. Костюшка (на Кавказькій гірці) і наполеонівського генерала Ю. Понятовського (на Єлисейських полях) — племінника останнього польського короля.
14 січня 1831 р. О. Потоцький виїхав з Кременця Волинського повіту з наміром оселитися у Галичині, але польські шляхтичі зустріли його там ще з більшою ненавистю, і незабаром він переїхав у Відень.
Після заняття 1831 р. царськими військами Варшави в Петербурзі стало відомо, що О. Потоцький приєднався до повстання поляків. Згідно з царським указом, маЄтки "заколотника" Потоцького було секвестровано, проте уманським маєтком продовжував управляти його уповноважений, і лише 13 березня 1832 р. Київська казенна палата призначила свого управляючого - гвардії капітана Маркевича.
Передусім Маркевичу довелося зайнятися водопостачанням міського населення Умані доброякісною водою із "Софіївки". Навесні 1833 р. був зрізаний косогір і прокладена Трунтова дорога до парку. Воду брати з будки, що на Головній алеї існує і нині. На утримування "Софіївки" міністерство фінансів дозволило витратити з прибутків маєтку до 2000 крб. сріблом. Внаслідок листування між міністром фінансів і київським генерал-губернатором в Умань 1835 р. був направлений архітектор, член Київської повітової будівельної комісії, полковник Коватевський, який ретельно оглянув парк і почав складати кошториси, але захворів, повернувся до Києва і повідомив, що через хворобу не може пред'явити у зазначений термін необхідні матеріали. 24 грудня 1835 р. Коватевський помер. Оскільки з його матеріалами неможливо було скласти необхідний кошторис, в лютому в Умань був направлений архітектор будівельного загону шляхів сполучення штабс-капітан Шліхтер. Доки він виконував необхідні вимірювання, за указом Миколи І конфісковані маєтки в Київському і Подольському повітах були передані військовому міністру для створення на них п'яти округів військового поселення зі штабом їх в Умані. Начальник цих округів генерат-майор П. Фохт запропонував Шліхтеру передати йому всі складені ним розрахунки на покращення Софіївського саду, оскільки останній зі всіма конфіскованими маєтками перейшов у відомство генерала І. О. Вітта.
Раніше було сказано, шо начальник Південних військових поселень І. О. Вітт (син Софії Потоітької), вірогідно, дав вказівку іменувати уманський сад "Царициним", хоча київський генерал-губернатор продовжував називати парк "Софіївкою" ще 13 червня 1836 р. у своєму повідомленні міністру фінансів. Назва "Царицин сад" стала офіційною у справах військового міністерства.
Кошторис, складений Шліхтером, військове відомство не затвердило. З листопада 1836 р. добилося коштів на поточні витрати у розмірі 5058 крб. Учні повинні були доглядати за рослинами, полоти, поливати і садити; майстрових використовували на ремонтних роботах; а завданням обслуги були очистка алей, підземних водогонів, канав, утримування саду в чистоті. Крім штатних робітників щороку навесні і восени з уманського маєтку кожен день по 50 чоловік і 10 підвід повинні були очищати сад, вирівнювати вимоїни і підвозити гравій.
Мабуть, у той час головним садівником був П. Ферре. Наглядачі призначалися з офіцерського складу, ними були підполковник Фішбах, а після нього поручик Па-наєв. Для головного садшника у "Софіївці" збудували будинок ше при Потоцькому; 1842 р. його перебудували.
У 1836-1840 рр. у "Софіївці" ремонтували шлюзи, каскади, підземні водогони, оранжереї, щороку висаджували дерева; були споруджені дві тераси — Муз і Бель в'ю; вирощувались насіневі та цибулинні рослини, виписані з Одеси і Риги. У 1837 р. були збудовані ворота до великого шлюзу і зроблене маленьке колесо для підняття затвора у великому шлюзі. У 1838 р. викладено каменем шосе від Нижнього ставу до в'їзних воріт від міста завдовжки 185 сажнів, завширшки 5 сажнів, влаштовано глиняні підземні труби від фонтана до воріт довжиною 155 сажнів для подачі води і зроблено басейн, вирубаний в граніті, влаштовано шлюз на Нижньому ставу.
У 1841 р. збудували дерев'яну альтанку на зразок китайської, на терасі Муз влаштувати грот з вазами і тумбами з витесаного гранітного каменю завширшки 4 аршина 13 вершків, влаштувати дерев'яну альтанку у вигляді гриба з правого боку при в'їзді до саду з міста.
У 1842 р. зроблені підмурок і цоколь з граніту на кам'яний павільйон Флори. Збудована оранжерея з лівого боку, перебудована теплиця для вирощування ананасів, обгорожено Звіринець.
У 1843 р. зведено з цегли нижній поверх альтанки на острові Верхнього ставу. Збудовано кам'яні ворота, викладено каменем греблю, яку називають Красною, і на ній збудовано Китайську альтанку і всередині греблі влаштовано шлюз для спуску води. Для воріт зроблено з гранітного каменю два стовпи з вазами, всередині грота Венери оббито свинцем стіну і зроблено залізні рами зі склом.
У 1844 р. закінчено будівництво кам'яного павільйону, крім підлоги. Збудовано з цегли два стовпи з дерев'яними воротами на в'їзді у парк з боку Трекового лісу. На в'їзді до саду збудовано дві кам'яні башти з гранітним цоколем. В саду влаштовувалося шосе. Витесано з граніту п'єдестал для кам'яного годинника.
Детальний опис парку і його об'єктів знаходимо в "Путівнику по Софіївці" Т. Темері. Автор багато уваги приділяє природі та рослинності, що, насправді, є першим науковим описом парку. Розповідаючи про оранжереї "Софіївки", Т. Темері змальовує чудовий партер уздовж теплиць з квітів усіх сортів. Південні рослини вміло розставляли по всьому саду, наприклад біля сходів амфітеатру, прикрашених екзотичними рослинами, знаходився апельсиновий масив, на березі струмка красувалися казуарина хвощелиста і магнолія великоквіткова. Мабуть, уже 1829 р. у Т. Темері народився намір написати путівник по уманському парку. Тому він скористався люб'язністю відомого ботаніка А. Андржиєвського і переписав його записи про природу "Софіївки". У виданому "Путівнику" дарунок професора розміщено під назвою "Замітки про природні красоти, які є в долині Софіївки". Наведемо повністю цей перший опис парку:
"Вся долина Софіївки розмішена наче в кар'єрі природних скель. Граніт, з якого складені ці скелі, утворює величезні відклади такої маси, що виступає на поверхню пагорбів, і циклопічні блоки його нагромаджуються один над другим. Гранати там трапляються дуже рідко, а амфіболіти зустрічаються в дуже невеликій кількості і то тільки у валунах. Піщаники не характерні околицям Умані. Ці велетенські масиви, невичерпні родовища граніту, які зустрічаються майже на кожному кроці, дати геніальному Метцелю в достатній кількості матеріал для здійснення його класичного творчого задуму.
Ботанічні властивості Софіївки заслуговують згадки. За часів Потоцьких оранжереї були розподілені між Софіївкою і Тульчином, який як резиденція графів завжди повинен мати деяку перевагу. Зате Софіївка переважала його рослинами і особливо екзотичними деревами. Дві чудових сосни Веймутова затіняють меланхолійну місцевість Єлисейських полів. Американський глід, каштани, плакучий ясен, туї, ялини, акації, рокитник то групами, то окремо зачаровують краєвид і заворожують красою своєї форми. Тюльпанне дерево, колись прекрасне, тепер відроджується зі свого кореня і заслуговує згадки. Багато інших, які могли б збільшити розмір цього списку, загинуло під час зими 1829 р., але тепер ці втрати відновлено з лихвою.
Колекція рідкісних рослин збільшується безперервно. Партер сяє усім, що є самого цінного і найновішого серед квітів. Гледичія, яка росте на березі струмка, також, як і казуарина хвошелиста і магнолія великоквіткова з оранжереї, чудової краси і величі.
Географічне положення Умані дає їй перевагу перед усією Правобережною Україною, її назвати країною пшениці або Єгиптом Росії. Однак ці багаті і плодючі землі не є голим степом. Земля Уманщини вкрита прекрасними лісами.
У самому центрі прерій, які тут називають стенами, і в цих великих лісах зустрічається багата рослинність, де сконцентровані рослини Східної Європи, Криму і Сибіру. На території Софіївки розкривається вся різноманітність місцевості, вся повнота рослинного світу. Відкриті місця там є степом, маса дерев, хоч і посаджена штучно, нічим не відрізняється від природніх лісів. Нарешті, скелі, які створюють найбільшу красу Софіївки, є лиш подобою ілюстрованих журналів мохів та лишайників і приховують масу рослин, які люблять прохолоду граніту, поверхня якого вкрита заячою капустою та іншими рослинами".
У період перебування "Софіївки" у підпорядкуванні управління військових поселень будівельні та ремонтні роботи у парку не припинялись. У 1845 р. збудовано терасу з дикого каменю перед оранжереєю, зведено з цегли верх у альтанці на острові Верхнього ставу і перекрито її залізом, вистелено із граніту підлогу в павільйоні, відремонтовано каскади, фонтан із золотими рибками і позолочено усі деталі малого фонтану і великої квіткової вази та басейну. В 1846 р. влаштовано сходи в терасі, витесані з гранітного каменю, збудовано машинне колесо до великого шлюзу і обкладено дерном усі береги Нижнього ставу, перероблено квітники перед оранжереєю і весь простір вистелено дерном.
20 вересня 1847 р. "Софіївку" відвідав Микола І. Він дав вказівку готичні башти на в'їзді з міста в сад, а також павільйон на острові знести і побудувати нові у візантійському стилі. Проект нових вхідних башт, а також павільйону на острові Анти - Цирцеї Микола І доручив скласти відомому архітектору О. Штакеншнейдеру.
У 1853 р. було прокладено шосе від центра міста до воріт парку по вулиці Софіївській. Це значно покращило можливість відвідування саду і постачання води в місто.
Ще 1846 р. мінеральну воду "Софіївки" почати використовувати дія лікування. Біля в'їзду до парку збудували водолікарню. Заздалегідь одного лікаря відправили за кордон для навчання лікування за методом Прісніца. Мінеральну воду парку адміністрація достааляла в Одесу. Для прикрашання парку вишуканими квітами закупали насіння у Ризі. У парку організовувались гуляння офіцерів і міської знаті. Грала музика, веселилися до темної ночі.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
