Нащадки вихідців із континентальної Європи. Серед двох головних громад збереглися також кількісно менші, але не менш впливові етнічні групи. У штаті Пенсільванія протягом трьох століть проживає велика німецька колонія. У XIX ст. більшість німецьких поселенців розсіялася на заході країни (в основному в містах), але нащадки вихідців зберігають зв'язки зі своєю «малою Німеччиною». Процес індустріалізації призвів до розпаду шотландської, уельської і голландської гра, мад, що існували з початку XIX ст. Інші мова і релігія допомогли вихідцям із Фінляндії, Швеції, Норвегії й Ісландії протягом тривалого часу зберігати свою спільність у місцях компактного проживання (у штаті Міннесота). Релігія стала могутньою об'єднавчою силою для двох американських громад— ірландців і євреїв, їхня імміграція виникла і почала розвиватися з 1840х років. Якщо перші сповідали католицизм і були жертвами політичних репресій англійської влади, то другі були іудеями і шукали в Америці притулку від антисемітизму, розповсюдженого в Старому Світі. У 1970х і 1980х роках етнічними групами почали називати італійців, поляків, литовців, чехів і словаків. Здебільшого вони проживають у містах північних штатів і середнього заходу, сповідують католицизм, займають робочі місця і посади начальників нижньої ланки — «сині комірці», проживають невеликими, але згуртованими групами. Корені їхніх предків сягають ньюйоркських районів — «маленька Італія» і «польські пагорби». Біле населення зосереджене в основному у внутрішніх містах Америки. Існуючі донині громади переселенців — не пережиток епохи імміграції, а відповідь людей на проблеми зростання злочинності, погіршення комунальних послуг, освіти, періодичні громадські безпорядки. Вони бояться втратити свою мову і культуру серед швидко зростаючого числа нових поселенців; більшість американців італійського і слов'янського походження — представники середнього класу, а отже, ріст інфляції й податків насамперед б'є по них. Америка для них — країна відкритих можливостей, де завзятою працею й самоосвітою можна досягти успіху.
Афроамериканці. На початку 1960х років у країні пройшла масова кампанія «Руху за права людини». Учасники руху хотіли привернути увагу білих американців до важкого положення афроамериканського населення. Цей рух був багатона тональним, сповідав принципи ненасильницького опору і прагнув до скасування расодискримінаційних законів південних штатів. Із загибеллю М. Л. Кінга — лідера і духовного наставника афроамериканців, рух Поступово розпався. Поставлені цілі були частково досягнуті. Становище чорного населення за останні 40 років значно покращилося. Хоча висока політика і великий бізнес, як і раніше, — прерогатива білих американців, значно збільшилося число афроамериканців з вищою освітою, виріс рівень заробітної плати, за рівнем доходів чорна громада поступово й неухильно наближається до середнього класу. У Чикаго, ЛосАнджелесі, Клівленді, Балтіморі, Атланті й Вашингтоні (округ Колумбія) були обрані мери — афроамериканці. У 1988 р. президентську кампанію вів учень М. Л. Кінга — Джессі Джексон. Сьогодні серед чорного населення Америки поширилася ідея насильницького впливу на владу. Три з п'яти родин афроамериканців так чи інакше підтримують цю ідею.
Іспаномовні американці. Іспаноамериканці складають 7% від усього населення США. Більшість із них — вихідці з Мексики. Щасливий північний сусід багато років приваблює тисячі легальних і нелегальних іммігрантівмексиканців; у пошуках заробітку вони перетинають практично иеохоронюваний кордон. Меншу частину іспаноамериканців складають громадяни США, чиї предки жили на території Тєхасу, Арізони, НьюМексико й Каліфорнії до входження цих областей до складу Сполучених Штатів. Ще одна іспаномовна громада — пуерториканці. Вони є повноправними громадянами США. Переїзд з острова на материк для них не є юридичною проблемою, як і решта американців, вони досить мобільні при виборі місця роботи. Висока активність чорного населення країни надихнула багатьох іспаноамериканців до створення національного руху. Але роз'єднаність громад перешкоджає створенню загальнонаціональних організацій. У місцевих органах влади невеликі угруповання виступають за поліпшення охорони здоров'я, освіти і соціальних послуг у місцях компактного проживання іспаноамериканців. Окремою групою є кубинська громада. Вона складається з висококваліфікованих фахівців і представників середнього класу, що покинули Кубу за роки правління Ф. Кастро. Політичні погляди кубинцівімміграптів виокремлюють їх з іншого іспаномовного населення. З 1960 р. посилився потік мігрантів із країн Центральної й Південної Америки. Політичних біженців з Гаїті, Ямайки і Барбадосу скоріше можна було б зарахувати до афроамериканців, але вони зберігають свою культуру й мову. Аналогічно до них тримаються біженці із Сальвадору, Нікарагуа й Колумбії. •
Американці азіатського походження. Азіатські американці складають якщо не найчисельнішу, то найбільш закриту громаду країни. Першими поселенцямиколоністами були китайці, потім — японці. Останні стали жертвою політичного протистояння двох країн у 1920—1945 рр. У 1924 р. був прийнятий закон, що забороняє в'їзд до країни іммігрантів із Країни Східного Сонця. У 1942 р. багато японців американського походження, повноправних громадян США, були заслані в табори для депортованих осіб. Підставою до цієї акції були підозри в можливій зраді представників цієї громади в момент ведення війни з Японією. Після Другої світової війни антиазіатські упередження розпалися, багато представників цих громад домоглися значних успіхів у соціальному становищі. Наприкінці 60х — початку 70х років у країні виникла в'єтнамська громада, що складається з політичних біженців (тоді у країнах Індокитаю велися громадянські війни за участю американських військ).
Корінні жителі Америки — індіанці — це громада тільки в найширшому розумінні слова. Насправді індіанцями називають численні племена з різними мовами і культурами, способом життя й звичаями. Найбільшою племінною групою індіанців є черокі (19%), за ними йдуть навахи (12%) і сіу (5,5%). Східні індіанці, які протягом тривалого часу жили серед білого населення, більшою мірою зазнали асиміляції і легше інтегрувалися в американське суспільство. Індіанці на Заході країни стали жертвою освоєння земель й індустріалізації. Урядова політика, що відрізнялася нестійкістю в цьому питанні (то проводилася асиміляція племен, то створювалися резервації) призвела до згубних наслідків. Індіанські резервації — справжні регіони нужди. Рівень оплати праці індіанських працівників дуже низький, більшість із них мають тільки початкову освіту і є декваліфікованими робітниками. Вихідці з індіанських родин, що вступають до інститутів й університетів, відстають за рівнем своїх знань від однолітків. Пауза в соціальному розвитку цієї громади, викликана ізоляційною політикою уряду, призвела до викреслювання з життя американського суспільства цілих племен. Бідність і важке соціальне становище викликали міграцію індіанців у великі міста, особливо Чикаго і ЛосАнджелес, Відсутність високого рівня знань, соціальної підготовки до життя в місті призвело, за повідомленнями соціальних служб, до зростання алкоголізму й самогубств у цій етнічній групі. З недавнього часу кілька активістів індіанського руху почали висувати судові позови до уряду США про відшкодування збитків, заподіяних корінним жителям країни за всю двохсотлітню історію.
5.4 Релігійна характеристика народів країни
Протестанти складають 56% віруючих, католики 28%, іудеї 2%, інші релігійні громади складають 4%. У США ніколи не було державної релігії, кожен громадянин країни міг сповідувати будьяку віру або не сповідати жодної. На сьогодні в країні діють більше 1200 конфесій і громад. З найвідоміших можна назвати церкву «Учнів Христа» (заснована на початку XIX ст.), «Церква Ісуса Христа останніх днів» (мормони, заснована в 1830 р.), «Адвентистів Сьомого дня» (заснована 1863 р.), «Свідків Ієгови» (заснована в 1872 р.). Релігії Старого Світу поширені і в Штатах, але набули тут характерних рис. Католики (близько третини американського населення) підкоряються Риму, але кожен церковний округ відрізняються один від одного. Близько 6 млн євреїв належать до однієї із трьох загальнонаціональних релігійних організацій (Ортодоксальної, Консервативної, Реформістської). Більшість протестантських громад європейського походження — баптисти, методисти, лютерани. У релігійному житті США представлені пресвітеріанські, єпископальна, різні східні церкви (православні), меноніти, реформісти, уніати, квакери, різні братерства. Крім того, мігранти з країн Азії й Африки сповідують іслам і буддизм.
6. Туристична характеристика культури народів країни
6.1 Туристична характеристика видів мистецтва
Література
Перші літературні твори створювалися в англійських колоніях у Північній Америці з початку XVII століття. Риси національної своєрідності американської літератури простежуються у творчості просвітителів епохи Війни за незалежність 1775-1783 років. Процес формування національної літератури завершився в першій половині XIX століття. Найважливішу роль у ньому відіграли письменники-романтики.
Підйом демократичних настроїв напередодні і в період Громадянської війни 1861-1865 років сприяв зміцненню реалістичних тенденцій у літературі США. Вершиною реалізму XIX століття стала творчість Марка Твена.
У 1910-х роках зароджується модернізм.
Новітня поезія пронизана протестом проти механізації почуттів людини, перетворюваної в "одиницю статистики".
У прозі 70-80-х років переважає тема духовної порожнечі і засилля псевдокультури, що спонукає героя до бунту, нерідко руйнівного характеру.
Музична культура
США відрізняються багатством традицій, жанрів і стилів, розвинутою мережею спеціальних інститутів, які організують і спрямовують музичне життя країни.
Серед найважливіших тенденцій, що характеризують музичну культуру США наших днів, - посилення ознак регіональної самобутності нарівні зі збільшенням кількості загальнонаціональних явищ. Нині можна говорити про специфіку музичної культури ряду регіонів країни, серед яких особливо виділяється захід, насамперед - Каліфорнія.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 |
