Без байки світ цей був би гіршим… (стр. 2 )

Великий наслано на всіх,

Чума – нещадна, люта сила,

Спроможна все живе за день

До решти винищити, впень,

Нещадно звірину косила.

Не кожен хворий помирав,

Та кожен дні лихої скрути

Хотів як-небудь перебути.

Було звіроті не до справ:

Уже не йшли на полювання

Ні хитрі лиси, ні вовки,

І велелюбні голубки

Забули вже за любування.

Лев скликав раду і сказав:

«Напевно, кару Бог послав

Нам за чиюсь тяжку провину.

У кого з нас найбільший гріх,

Хай жертвує собою й від загину

Рятує всіх.

Історія нас вчить: зі скрути

Не вийти без належної покути.

Покаймося ж, мов на духу, при всіх

У всіх своїх тяжких провинах.

Я маю на душі великий гріх:

Я стільки з'їв овець невинних!

Куди подітись від гріха?

Того ще мало:

Я, бувало,

З'їдав і пастуха.

Я жертвую собою, як немає

У вас гріхів. Та закликаю вас

Покаятись, як я, бо вмерти має

Найбільший грішник серед нас».

«О царю! – каже Лис. – Сумлінність ваша може

Всім бути за взірець.

Але хіба то гріх? Та, може,

Ви, ївши тих дурних овець,

Їм честь велику виявляли.

А щодо пастухів – який то гріх?

Вони нам стільки дозволяли,

Що краще б їх поїсти всіх».

Підлесники аплодували.

А потім тигри та вовки

Себе картали залюбки.

Та всіх їх так атестували,

Що хижаки, розбійники – і ті,

Здавалося, були святі,

Та встав Осел: «Пригадую, давненько

Ішов я лугом, травка зелененька,

А я голодний – біс і спокусив:

Я, грішний, жмуток і вкусив,

А, щиро кажучи, не мав же права».

«Ганьба! Ганьба!» – зарикала орава.

А Вовк довів – учений писарчук! –

Що цей Осел – падлюка із падлюк,

Паршивий і коростявий – причина

Всіх напастей і лих.

Та мало вішати таких!

Він їв чужу траву! Проклята твар злочинна!

Від них завжди чекай біди.

І заревла громада: «Браво!»

Отак і в нас: є гроші – маєш право,

Немає – то під суд іди.

Переклад Івана Світличного

Учениця.

Жан де Лафонтен

ЗВІРІ ПІД ЧАС ЧУМИ

Нечувана біда страхи наслала люті,

Щоб смертю покарать гріхи земні –

І непрощенні, і страшні, –

Чума напалася за вчинки незабутні,

Супроти звірів почала війну,

Зганяла в пекло всяку звірину.

Зник апетит, немає в звірів сну:

Сумирні горлиці гризуть одна одну;

Де й ділася любов, і дружба, і довіра.

Лев звірів наскликав

І їм таке сказав:

– Прийшла біда на звіра,

Настав наш смертний час.

Історія навчає нас:

Знайти, хто винен, –

І вмерти той повинен,

Покрити смертю гріх,

І друзів тим урятувать своїх.

Про себе розповім я правду, любі друзі:

Ох, досить натворив гріхів –

Чимало баранів роздер у лузі,

Загриз невинних пастухів.

Як скажете, за ці провини

Готов лягти до домовини.

Хай кожен з вас, у кого совість є,

Тяжкий свій гріх прилюдно визнає!

– Володарю! – Лисиця низько гнеться:

– Про що там мова йдеться?

Для баранів, гладких і мовчазних,

Та кара – ласка з неба;

А пастухів дурних

Карати завжди треба.

Скажу: то щастя є –

Нести тобі до ніг життя своє…

Всі слухачі ту мову привітали

І дружно зааплодували.

Не сміли в Тигра гріх знайти;

Ведмедя вирішили обійти;

Псів-сторожів на раді

Не осудив ніхто в громаді,–

За службу їм і слава, і хвала…

От черга підійшла і до Осла.

Покірно визнає Осел провину:

– Колись в лиху годину

Брів луками ченця,

Вхопив жмуток сінця

(Чорт, мабуть, спокусив!) –

Осел пробачення просив,

Та вчений Вовк промовою палкою

Довів: скарать Осла покарою тяжкою:

– Тепер відомо, звідки зло

До нас прийшло,

Чому вмирають чесні друзі:

Травицю жер Осел в ченцевім лузі!.. –

Осел був усіма

Обвинувачений.

Безжально страчений.

Безсилий ти – тобі жалю нема!

Переклад Микити Годованця.

Ведуча. Творча спадщина українського композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794) є дорогим надбанням не тільки нашої національної, а й світової культури. Збіркою прозових байок «Байки харківські» Г. Сковорода, по суті, започаткував в українському письменництві цей літературний жанр.

Ведучий. Сковороди мають свої особливості: деякі з них за змістом подібні до античних, але більшість мають оригінальні сюжети з життя. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій – коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль, яку автор називає «силою».

Ведуча. Інколи друга частина байок – «сила» – у кілька разів об’ємніша за основну й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди – глибокий зміст, про що він сказав так: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Ведучий. Г. Сковорода створив 30 прозових байок, високо оцінених Іваном Франком. Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ – таке, на думку Сковороди, завдання й призначення байки.

Ведуча. Значна частина байок Сковороди присвячена темі «плідної праці». Кожна людина, на думку байкаря, наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавши природними задатками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі й суспільству.

Ведучий. У байках Сковороди відчувається вплив його попередників у цьому жанрі, від Езопа до Лессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. І ще одна особливість байок Григорія Сковороди: мораль, яку він називає «силою», є в кілька разів більшою, ніж основна частина байки. 

Учень.

Григорій Сковорода 

ПСИ 
У селі в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник iз очей, i повернувся до двору. 
– Що це тобі дало? – спитав другий собака. 
– У всякому разі не так нудно, – вiдповiв той. 
– Але ж не всі, – сказав розумніший, – переїжджі такі, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинності своєї не залишив, хоч іще з минулої ночі в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути – це річ непогана, а от брехати на кожного – зле. 
С и л а. 
Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору. 

Учениця.

Григорій Сковорода 

ВОРОНА I ЧИЖ 
Неподалік озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й виспівував Чиж. Поблизу нього каркала собі й Ворона та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказала: 
– Чого ще й ти сюди пнешся, жабо? 
– А чому це ти мене жабою звеш? – спитав Чиж Ворону. 
– Тому, що ти такий же зелений, як та жаба. 
– Коли я жаба,– мовив на те Чиж, – тоді ти сама справжнісінька жабера за внутрiшньою своєю сутнiстю, бо спів твій зовсім схожий на жаб'ячий. 
С и л а. 
Серце i звичаї людські мають свiдчити, хто вiн такий, а не зовнішні якості. Дерево по плодах пізнається. 

Ведуча. Світові традиції байки у другій половині ХVІІІ століття продовжив Ігнатій Красицький (1735 -1801). Він належав до старовинного польського аристократичного роду і був родичем короля Станіслава Августа Понятовського. Він був надзвичайно освіченою людиною і в 1766 році отримав призначення на високу посаду єпископа Вармійського.

Ведучий. І. Красицький – один з найяскравіших літературних діячів Польщі ХVІІ ст., автор романів, поем, віршів, байок, теоретичних трактатів про мистецтво. Він створив перший у Польщі енциклопедичний словник – «Зібрання необхідних відомостей», займався виданням газети, в якій відстоював ідею національного відродження Польщі.

Учень.

Ігнатій Красицький

ПАН І ПЕС

Вірний пес стеріг господу, цілу ніч не спав,

А на ранок пса побито: спати не давав.

Другу ніч проспав, як мертвий: в дім забрався злодій,

А на ранок пса побито: щоб стеріг господи.

Переклад Миколи Зерова

Учениця. 

Ігнатій Красицький

ГОРОХ ПРИ ДОРОЗІ

Розпука пойняла господаря старого,

Що весь йому горох поїли край дороги.

Як мати з того гріш? Людина не без тями,

Надумавсь він горох посіять за житами.

Розважив все, як слід… та от жнива наспіли.

Горох поїли знов, ще й жито столочили.

Старі і молоді, розважте цю пригоду:

Надмірні хитрощі бувають нам на шкоду.

Переклад Миколи Зерова

Ведуча. В російській літературі жанр байки пишно розквітнув у творчості Івана Андрійовича Крилова (1769 – 1844) ― видатного російського байкаря, драматурга, журналіста. Вважають, що народився він у Москві. Його батько був відставним військовим, а мати ― неписьменною, але надзвичайно доброю жінкою, яка вболівала за освіту сина. Після смерті батька 10-річний Крилов змушений був поступити на службу в канцелярію у Петербурзі, куди родина переїхала 1782 року. У важкій праці і мандрах по Росії пройшла юність Крилова. Тільки у 40 років зміг він влаштувати своє життя, вступивши у Петербурзі на службу в Публічну бібліотеку, де прослужив бібліотекарем більше 30 років.

Ведучий. Крилов був не тільки талановитим байкарем, драматургом, поетом, але й прекрасно грав на скрипці, добре малював.

«Найбільш народний наш поет, що перевершив усіх байкарів», ― так писав про Крилова видатний російський поет XIX ст. ін.

Ведуча. Літературну славу І. Крилову принесли байки, у яких він говорив гірку правду про суспільну несправедливість у Росії, висміював корисливих чиновників, чванливих вельмож, розкривав людські пороки і недоліки: лінощі, заздрощі, тупість, лицемірство, грубість, жорстокість. Багато рядків байок Крилова стали прислів’ями й приказками («Недаром говорится, что дело мастера боится»; «А ларчик просто открывался»; «Слона-то я и не приметил» та інші).

Ведучий. Мова байок Крилова дуже проста і зрозуміла. Вірші звучать, як жива, невимушена розмова.

Байки Крилова — «книга мудрості самого народу» ( ).

1825 року в Парижі вийшло повне видання байок Крилова французькою та російською мовами. Написав І. А.Крилов 209 байок.