Без байки світ цей був би гіршим… (стр. 3 )

Учень.

Іван Крилов

ВОРОНА ТА ЛИСИЦЯ
Вже скільки світові твердили, 
Що лестка – й бридко, й лихо, 
а не йде в урок. 
Лестун завжди у серці винайде куток. 
— 
Вороні десь пан Бог послав шматочок сиру; 
Вмостилася Ворона на дубчак, 
Була поснідати зібралася, однак 
Тримала в роті сир й про щось метикувала. 
На лихо, близько тут Лисиця пробігала; 
Гульк, сирний дух Лисицю зупинив: 
Лисиця бачить сир, Лисицю сир сп’янив. 
Вона навшпинячки до дерева підходить, 
Вертить хвостом, і з Ґави зір не зводить,
І стогне солодко, немов життя згаса: 
«Голубонько, яка ж бо ти краса! 
Ну що за шийка! А очиці! 
З переказів – як у Жар-птиці! 
А пір’ячко яке! Який дзьобок! 
І, мабуть, ангельський ти маєш й голосок! 
Серденько, заспівай! 
Допевне вже, сестрице, 
З краси такої ти й співати чарівниця, – 
Таж ти була б у нас цар-птиця!»
У Ґави від хвали здуріла голова, 
А груди хакали і ходора ходили, – 
І на привітливі Лисиччині слова 
Ворона каркнула щодуху і щосили: 
Сир випав – з ним крутійка наче й не була. 

Переклад Анатолія Присяжнюка.

Учениця. 

Иван Крылов

КВАРТЕТ

Проказница Мартышка,

Осел,

Козел,

Да косолапый Мишка

Затеяли сыграть Квартет.

Достали нот, баса, альта, две скрипки

И сели на лужок под липки –

Пленять своим искусством свет.

Ударили в смычки, дерут, а толку нет.

«Стой, братцы, стой! – кричит Мартышка. – Погодите!

Как музыке идти? Ведь вы не так сидите.

Ты с басом, Мишенька, садись против альта;

Я, прима, сяду против вторы;

Тогда пойдет уж музыка не та:

У нас запляшут лес и горы!».

Расселись, начали Квартет;

Он все-таки на лад нейдет;

«Постойте ж, я сыскал секрет,–

Кричит Осел, – мы, верно, уж поладим,

Коль рядом сядем!».

Послушались Осла – уселись чинно в ряд;

А все-таки Квартет нейдет на лад.

Вот пуще прежнего пошли у них разборы

И споры,

Кому и как сидеть.

Случилось Соловью на шум их прилететь.

Тут с просьбой все к нему, чтоб их решить сомненье.

«Пожалуй, – говорят, – возьми на час терпенье,

Чтобы Квартет в порядок наш привесть:

И ноты есть у нас, и инструменты есть.

Скажи лишь, как нам сесть!».

«Чтоб музыкантом быть, так надобно уменье

И уши ваших понежней, –

Им отвечает Соловей, –

А вы, друзья, как ни садитесь,

Все в музыканты не годитесь».

Ведуча. Мабуть, діти, вам невідомо було, що І. Крилов був на Україні? У його біографії є і така сторінка.

Служба в Публічній бібліотеці, де Крилов мав широку можливість знайомитись з новинами літературного життя України, дружні стосунки з українськими літераторами, які жили в Петербурзі, ― все це сприяло тому, що російський поет проймався великою пошаною до українського народу і його культури.

У 1797-1801 рр. перебував в Україні. Що ж примусило Крилова наважитись на такий крок?

Ведучий. За «височайшим наказом» за Криловим установлюється поліцейський нагляд, починаються переслідування за антиурядові твори. Від’їзд його зі столиці в кінці 1793 року був вимушений. Протягом кількох років Крилов блукає по провінції. Він розумів, що про повернення до Петербурга нічого й думати. В ці роки знайомиться із князем С. Голіциним, який потрапив у немилість і був висланий на постійне мешкання до свого маєтку в Київську губернію. Разом з ним, щоб уникнути переслідувань, поїхав і Крилов.

Ведуча. Перебування Крилова в Україні було дуже важливим етапом у його біографії. Крилову сподобалась «чарівне Козацьке», він захоплювався українською природою, задушевними мелодіями народних пісень. Водночас на власні очі Крилов мав можливість спостерігати, в яких нестатках жила величезна князівська двірня, а також селяни із сусідніх поміщицьких маєтків, куди він неодноразово виїжджав разом із Голіциним. Іноді їздив він і до міст: Києва, Чигирина, звідки привозив куплені у крамницях книжки, приладдя для малювання тощо.

Ведучий. У Козацькому поет знайшов не тільки затишну пристань у важкий для себе час, але й обстановку, яка дозволяла йому зберегти незалежність своїх поглядів. Багато часу в Козацькому Крилов віддавав малюванню, домашньому театру, на сцені якого виступав як актор, музиці (прекрасно грав на скрипці), літературі.

Ведуча. Глибоко реалістичні, народні традиції Крилова благотворно позначились на творчості багатьох українських письменників XIX ст. Але особливо значний вплив мав великий російський поет на українських байкарів. Не буде перебільшенням, коли скажемо, що остаточне утвердження жанру реалістичної байки в новій українській літературі безпосередньо пов’язане з ім’ям Крилова.

Учень.

Иван Крылов

МАРТЫШКА И ОЧКИ

Мартышка к старости слаба глазами стала;

А у людей она слыхала,

Что это зло еще не так большой руки:

Лишь стоит завести Очки.

Очков с полдюжины себе она достала;

Вертит Очками так и сяк:

То к темю их прижмет, то их на хвост нанижет,

То их понюхает, то их полижет;

Очки не действуют никак.

«Тьфу пропасть! – говорит она, – и тот дурак,

Кто слушает людских всех врак:

Все про Очки лишь мне налгали;

А проку на волос нет в них».

Мартышка тут с досады и с печали

О камень так хватила их,

Что только брызги засверкали.

К несчастью, то ж бывает у людей:

Как ни полезна вещь – цены не зная ей,

Невежда про нее свой толк все к худу клонит;

А ежели невежда познатней,

Так он ее еще и гонит.

Учениця.

Іван Крилов

ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАД

Кума Лисиця раз голодна влізла в сад;

Там винограду грона спіли.

І очі, й зуби їй від того аж горіли,

Бо ж яхонтом палав добірний виноград.

Та от біда, висить він зависоко:

Відкіль не глянь, знущання лиш саме:

Хоч бачить око,

Та зуб не йме.

І день промарнувавши цілий,

Пішла й промовила: «Та хай він пропаде!

Що гарний де-не-де,

Та кислий – зовсім ще не спілий,

Оскома зразу нападе».

Переклад Дмитра Білоуса

Ведуча. Українська байка в її кращих зразках завдяки органічним зв’язкам з народною творчістю, завдяки яскравому вияву в ній реалістичних начал відігравала неабияку роль в процесі становлення і формування жанрів. До жанру байки звертався, як ми вже говорили, Г. Сковорода – перший, так би мовити, професіональний байкар. Розвиток жанру байки пов’язаний також з іменами таких письменників, як Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Павло Білецький-Носенко тощо.

Ведучий. Поглибити свої знання про розвиток жанру байки як в українській, так і в світовій літературі ви, діти, зможете, ознайомившись з матеріалами книжкової виставки, яка сьогодні пропонується вашій увазі.

Ведуча. Відомий український письменник Петро Петрович Гулак-Артемовський (справжнє прізвище Артемовський) (1790-1865) народився в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська область) у сім'ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у приватному пансіонаті в Бердичеві, працював домашнім учителем у сім’ях польських поміщиків.

Ведучий. Свою долю пов’язав із Харківським університетом – справжнім центром освіти й науки. Після закінчення університету молодий науковець захистив магістерську дисертацію, викладав польську словесність, історію, географію, статистику, працював деканом словесного факультету, потім ректором. П. Гулак-Артемовський був високоосвіченою людиною, володів кількома мовами.

Ведуча. Визначним літературним досягненням П. Гулака-Артемовського стала поява першої в українській літературі віршованої байки «Пан та Собака», блискучого зразка сатиричного твору. У ній автор порушив актуальне питання сучасності – безправне становище кріпаків, жорстокість і самодурство поміщиків.

Ведучий. В історію української літератури цей письменник увійшов насамперед як байкар. Його байки є актуальними і сьогодні, через багато років після їхнього створення.

Учень.

Петро Гулак-Артемовський

ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ

«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш?  
Хіба ж ти трясці захотів?  
Що заманулося, чого ти не попросиш,  
Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів,–  
Всього ти  в кліточці по саме нельзя  маєш,  
Ще й витребенькуєш, на долю  нарікаєш», –  
Так в клітці підлітка корив снігур старий.    
«Ой дядьку, не глузуй! – озвався молодий, –  
Недарма  я  журюсь і слізками  вмиваюсь,  
Недарма  я  просця і сім'ячка цураюсь.  
Ти  рад  пожорні  сій, бо зріс в ній і вродився;  
Я  ж  вільний  був, тепер в неволі опинився».  

Учениця. 

Петро Гулак-Артемовський

РИБКА

В ставочку Пліточка дрібненька  
Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,  
І так була раденька!  
І думка то була така,  
Щоб підвечірковать смачненько:  
Ну, дейко! До його швиденько!  
То збоку ускубне,  
То спереду поцупить,  
То хвостика лизне,  
То знизу вп’ять підступить,  
То вирне,  то пірне,  
То сіпне, то смикне,  
Вовтузиться, ялозиться і пріє, –  
Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач,  
Що нічого не вдіє,  
Хоч сядь – та й плач!  
«Ой горенько мені на  світоньку, – мовляє, – 
За що мене так доля зневажає?  
Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,  
Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,  
Рот шпилькою неначе простромила!..  
Ой правду дядина небога говорила,  
Що тільки на світі великим рибам жить!  
А  нам, малим, в кулак трубить!» 
Так Пліточка в воді на долю нарікає,  
А  на  гачку  черв’як  все  хвостиком  киває!..  
Черв’як  кива – аж ось! Зі дна  
Гульк Щука!.. бовть!.. вона  
За удку хіп!  
А удка – сіп!..  
З  води шубовсть в окріп!..  
«Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..» –  
Із ляку Пліточка сказала.  
І більш не скаржилась на долю пліточок,  
За ласенький на удочці шматок:  
Що Бог послав,– чи то багато, чи то трошки, –  
В  кушир залізши,  їла  мовчки!