Основними різновидами громадських рухів є: політичні рухи, масові демократичні, антифашистські, соціальні. Одні із названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру.
Характерною особливістю сучасних масових суспільних рухів і організацій є те, що вони, як правило, пов'язані безпосередньо з політикою або побічно впливають на якість діяльності політичних інститутів.
Дослідники масових демократичних рухів і громадських організацій виділяють такі причини їх виникнення:
зростання кризових явищ у різних сферах суспільного життя;
загроза війни та використання хімічної зброї;
зростання загрози економічної катастрофи;
необхідність захисту прав, свобод і життєвого рівня людини;
подолання регіональних військових і міжнаціональних конфліктів;
підвищення освітнього та культурного рівня різних верств населення.
Діяльність суспільних організацій і рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації та рухи не мають жодних владних повноважень. Вони відрізняються і від політичних партій, бо не мають на меті оволодіти державною владою, хоча їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру. Крім того, час існування суспільно-політичних рухів коротший, ніж політичних партій як усталених організацій. Тому їх діяльність більш динамічна, спресована в часі.
Критерії відмінностей рухів і партій:
1. Ідеологічний: якщо партію можна визначити як певну ідеологічну спільність, прив’язану до відповідної політичної ідеології, то для громадсько-політичних рухів подібна ідентифікація не обов’язкова.
2. Мета або спрямованість: якщо програми політичних партій є багатоцільовим відображенням соціально-політичних доктрин, то рухи зорієнтовані на досягнення окремої, чітко окресленої конкретної мети, що за певних умов може трансформуватися у загальнолюдську.
3. Ставлення до влади: громадсько-політичні рухи не ставлять собі за мету завоювати державну владу, що є характерним для політичних партій. На відміну від останніх, рухи ніякими своїми структурами не входять до державних інститутів, будучи, однак, частиною політичної системи суспільства.
4. Організація: на відміну від партій, рухи не мають тривких тривалих організаційних структур. Рухи можуть об’єднувати людей різної партійної належності для досягнення певних політичних цілей.
Таким чином, суспільні рухи і організації можна класифікувати як масові добровільні об’єднання, що виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних інтересів. Вони намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на владні структури.
У демократичному суспільстві держава не втручається в їхню діяльність, хоча і регулює її згідно з чинним законодавством. Головні засади діяльності суспільних об’єднань - це поєднання особистих і спільних інтересів, самоврядування, рівність усіх членів, законність і гласність.
Конституції демократичних держав гарантують свободу створення громадських об’єднань, діяльність яких має ґрунтуватися на демократичних засадах, відповідати вимогам відкритості й гласності. У більшості країн світу громадські об’ єднання для здійснення своїх цілей і завдань, передбачених статутами, користуються правами:
· брати участь у формуванні державної влади й управління;
· реалізовувати законодавчу ініціативу;
· брати участь у виробленні рішень органів державної влади та управління;
· представляти й захищати інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах.
Держава створює рівні можливості для діяльності усіх громадських об’єднань. Не підлягають легалізації тільки ті з них, метою яких є зміна конституційного ладу шляхом насильства, пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, створення незаконних воєнізованих формувань.
Польський політолог Є. Вятр виділяє чотири стадії, які проходить громадське формування у своєму розвитку. На першій створюються передумови виникнення суспільного об'єднання й утворюється ініціативна група. Друга включає формування програмних документів, які віддзеркалюють об'єднані індивідуальні прагнення. Третя – це перевірка життєздатності громадського об'єднання, його. відповідності потребам людей. Четверта – це затухання діяльності, коли завдання виконано або життя довело неможливість реалізації цілей.
Таким чином, громадські організації і рухи – це суспільні сили, які намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на владні структури.
Суспільно-політичний рух і організації, залежно від їх зв'язку з політичною системою, можуть бути інституціональними (формальними) й не інституціональними (неформальними). Перші, якщо можна так сказати, визнані політичною системою як її складова частина і функціонують за комплексом формальних правил. Другі діють поза системою, за правилами, що не передписані нею.
Масові громадські організації і рухи та велика кількість дрібних організацій і груп діють на різних рівнях: міжнародному, релігійному, в межах політичної системи тієї чи іншої країни, на місцевому рівні. Організації розрізняються за професійними ознаками (об'єднання письменників, юристів, акторів тощо). Але найбільш поширеною є класифікація за цілями й напрямами діяльності, на підставі якої можна виділити:
суспільно-політичні;
миротворчі й правозахисні;
економічного напряму;
національні, національно-культурологічні;
екологічні;
милосердя та охорони здоров'я;
інтернаціональні та ін.
Складний соціально-політичний характер громадсько-політичних організацій і рухів у західній політології нерідко означають терміном "латентні (приховані) політичні сили", які можуть у разі необхідності трансформуватися в активні політичні сили. Серед сучасних рухів є достатньо політизовані — екологічні, антивоєнні та ін.
При цьому слід зауважити, що існують форми об´єднань, в яких поєднуються ознаки громадських організацій і рухів. Це так звані фронти, наприклад, Народний фронт, Фронт національного порятунку, Патріотичний фронт тощо.
Діяльність громадсько-політичних організацій і рухів характеризується тим, що вони не мають ніяких владних повноважень і не мають на меті оволодіти державною владою, хоч їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру. Виходячи з цього, громадсько-політичні організації і рухи можна класифікувати за такими показниками:
- рід діяльності (конструктивно зорієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.);
- поставлені цілі (соціально-ціннісні й асоціальні);
- інтереси (економічні, професійні, релігійні, суспільно-політичні та ін.);
- правовий статус (легальні й нелегальні);
- соціально-класові ознаки (робітничий, фермерський рух);
- спонукальні мотиви виникнення;
- масштаби діяльності;
- ставлення до існуючого ладу;
- ступінь і форма організації.
Американський учений Е. Гідденс запропонував свою класифікацію громадсько-політичних рухів. На його думку, в системі рухів можна виділити чотири типи їх: трансформаційні (рухи, які налаштовані на радикальні зміни в суспільстві); реформаційні (пов´язані з певними перетвореннями лише деяких сторін суспільства); порятунку (звільнення людей від шляхів, які розцінюються як гріховні); альтернативні (спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін).
Широке розмаїття цілей і завдань, що їх ставлять перед собою громадсько-політичні організації й рухи, визначає і багатоваріантність їхньої функціональної спрямованості в політичній системі суспільства. Одні з них забезпечують захист інтересів своїх членів, захищають їх від тиску державних структур і допомагають їм вирішувати назрілі проблеми через свої власні структури, інші ж спрямовують свої зусилля на підтримання влади або перебувають в опозиції до неї, створюють передумови для ширшого залучення людей до формування державної політики і т. ін. І в цьому контексті громадсько-політичні рухи виступають посутнім чинником долання авторитарних і тоталітарних режимів або ж відіграють роль громадсько-політичних стабілізаторів у суспільстві. Усі існуючі в суспільстві об´єднання виконують і функції зв´язку з іншими політичними інститутами та організаціями. Спільною для всіх громадсько-політичних об´єднань можна вважати функцію впливу та відповідного тиску на органи влади.
Істотним є й значення рухів у формуванні й поповнюванні правлячої еліти, зокрема, за рахунок контреліти, представленої провідниками опозиційних урядові громадсько-політичних рухів.
Громадсько-політичні організації і рухи в сучасній Україні можна класифікувати так.
1. За спонукальними мотивами виникнення:
- соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді);
- ціннісно зорієнтовані (Товариство української мови ім. Т. Шевченка, спілка "Чорнобиль");
- традиціоналістські (насамперед релігійні об´єднання).
2. Залежно від визначених цілей:
- соціально-ціннісні організації;
- політизовані і неполітизовані громадські об´єднання.
3. За характером діяльності:
- конструктивно-зорієнтовані об´єднання ("Діти Чорнобиля", Товариство охорони природи);
- спрямовані на пізнавальну діяльність (у сфері політики, історії, економіки);
- опозиційні, національного спрямування.
4. За масштабами діяльності:
- міжнародні ( до цієї групи слід віднести ті організації й рухи, діяльність яких виходить за межі держави — Товариство Червоного Хреста, "Зелений світ" та ін.);
- загальноукраїнські (організації й рухи, діяльність яких поширюється на всю Україну і які мають місцеві осередки в більшості областей (Товариство "Україна", Союз українок);
- регіональні, місцеві товариства (організації й рухи, що діють у межах адміністративно-територіальної одиниці або регіону) — на Закарпатті є Товариство підкарпатських русинів, Товариство угорської культури, Товариство румунської культури і т. ін.
Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки, фонди, асоціації.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 |
