закритість, добір претендентів на більш високі посади із самої еліти, ієрархія;
наявність високих вимог для обіймання посад (партійність, вік, освіта, характеристика тощо);
закрите коло селекторату (люди, що здійснюють добір) – до нього входять лише члени керівного органу влади (бюро, ради тощо) або питання вирішує один керівник – глава уряду, фірми тощо;
репродукування існуючого типу еліти: тоталітарного, авторитарного, демократичного.
Для антрепренерської системи характерні:
відкритість, можливість претендувати на посаду багатьох представників різних груп;
невелика кількість формальних вимог;
широке коло селекторату, який включає всіх виборців країни, конкурентність добору;
першочергова значимість особистих якостей, вміння захопити ідеями і програмами;
можливість досягнення пропорційності представлення в еліті різних соціальних груп населення, політичних партій і рухів. Ці обидві системи мають як позитивні, так і негативні риси. Антрепренерська система відкрита для молодих лідерів й інновацій. Проте існує імовірність ризику і непрофесіоналізму, непередбачливості у політиці. Система гільдій характеризується більшим професіоналізмом, досвідом, передбачливістю, однак схильна до бюрократизації, консерватизму, перетворення на замкнуту касту.
Отже, слідом за одним із засновників теорії еліт італійським ученим В. Парето відзначімо, що людське співтовариство є неоднорідним і люди відрізняються фізично, морально, інтелектуально – подобається це комусь чи ні. Еліта, місія якої на початку XXI ст. дедалі більш окреслюється не у протиставленні себе народу, а у приведенні до спільного знаменника окремих індивідуальних воль, які самостверджують себе в усій їхній різноманітності, формує лідерство й безпосередньо спирається на такий ешелон влади, як бюрократія.
Треба усвідомлювати, що виховання еліти – важливе суспільне завдання. Навчання господарського управління (менеджменту) утворює умови для підготовки людей, здатних обійняти в державі високі політичні посади. Це передача знань, досвіду аналізувати ситуації, розвиток управлінських навичок, виховання відповідальності, навчання різноманітних стилей управління.
Лідер повинен уміти, як говорив У. Черчілль, здобувати користь із самих невигідних ситуацій. Особливе мистецтво лідера – перетворювати на союзників прихованих і навіть явних супротивників.
Наш час і наша країна гостро потребують нового покоління лідерів із стратегічним мисленням, неординарним баченням ситуації, впевненістю в успіху. Поєднання обставин політичної дійсності, спрямованості та взаємодії суспільних сил, політичних традицій формує лідера, але тільки при особливих якостях і складі характеру, інакше він залишиться службовцем, керівником, хоч і високопоставленим.
Отже, політична еліта – це самостійна, відносно привілейована частина суспільства, яка бере безпосередню участь у прийнятті та реалізації рішень, пов'язаних із використанням державної влади або впливом на неї.
Політична еліта має такі характерні риси:
- високі розумові здібності (талант);
- наявність організаторських нахилів;
- безпосередня участь у здійсненні влади;
- значний вплив на інші групи;
- високий соціальний статус;
- невелика за чисельністю, самодостатня група.
Ефективність діяльності політичної еліти визначають за такими критеріями:
- досягнутий рівень прогресу та добробуту народу;
- політична стабільність суспільства;
- забезпечення міцної національної безпеки;
- утримання оптимального співвідношення між громадянським суспільством і державою.
Серед сучасної політичної еліти України виділяють три основні генерації:
1) представники колишньої партійно-державної номенклатури;
2) "шістдесятники" та лідери дисидентського руху;
3) політики нової генерації.
Для них характерна фінансова незалежність, абсолютна непідзвітність суспільству та усвідомлення своєї тимчасовості. Життя вимагає формування якісно іншої політичної еліти з високим рівнем професіоналізму, патріотизму, прагматизму, економічної незалежності.
Типологія політичної еліти (за М. Васіліком, С. Рутаром):
- за місцем в політичній системі: правляча й опозиційна, або контреліта;
- за способом рекрутування: відкриті й закриті;
- за структурою: об'єднані й роз'єднані;
- за ступенем соціального представництва: високий і низький;
- за сферою впливу: широка й обмежена;
- за характером влади: централізована й дифузна;
- за результатами діяльності: еліта, псевдоеліта, антиеліта;
- за стилем правління: демократична, авторитарна, тоталітарна;
- за ідеологічними цінностями: ліберальна, консервативна, соціал-демократична, комуністична;
- за соціальною базою: етнічна, конфесійна, демографічна, професійна.
ВИСНОВКИ
Розглянувши основні проблеми, які сформовані на початку лекції, можна стверджувати, що в цьому світі політичні партії створюються для боротьби за владу, для реалізації своїх передвиборних програм і їх роль в політичних системах різних країн світу значна. Вони висловлюють потреби, інтереси, цілі певних соціальних груп і верств населення. Партії беруть активну участь у формуванні і функціонуванні механізму політичної влади.
Також багатогранне значення мають суспільно - політичні об'єднання. Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політичних систем. На їх ґрунті можуть виникати нові політичні партії. "Непартійна сфера" також формує і поповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об'єднання виступають як інституціолізовані канали залучення людей до політики і, тим самим, впливають на формування політичної культури в суспільстві.
Крім того, політичний процес в нашій країні свідчить про те, що партії залишаються реальністю сучасності, їх потенціал ще не вичерпаний, й ще багато десятиріч вони виступатимуть головним об’єктом політики.
Необхідно усвідомлювати, що виховання еліти - важлива суспільна задача. Навчання господарському управлінню (менеджменту) утворює умови для підготовки людей, які здатні зайняти в державі високі політичні посади. Це передача знань, досвіду аналізувати ситуації, розвиток управлінських навичок, виховання відповідальності, навчання різноманітним стилям управління.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 |
