Край Деснянський - джерело натхнення (стр. 3 )

Марк Бернес — ролі в кіно

Гра актора відзначалась ніжним гумором. Велику популярність Марку Бернесу принесли ролі у стрічках про Велику Вітчизняну війну. В фільм «Два бійці» він із вражаючою задушевністю та простотою заспівав пісню «Темна ніч» (музика Н. Богословського, слова В. Агатова).

Кадр із фільму «Два бійці»

Пісні Богословського із фільмів («Улюблене місто», «Сплять кургани темні», «Шаланди, повні кефалі», знаменита «Темная ночь») у виконанні Бернеса прозвучали на радіо, були записані на платівки. Співпраця актора й композитора продовжувалась до 1956 року.

Поштова марка Росії із серії «Популярні співаки російської естради»,

присвячена Марку Бернесу,

1999, 2 карбованці

Перший публічний концерт Марка Бернеса відбувся у Свердловську в Будинку офіцерів 30 грудня 1943 року, після чого відбулося концертне турне по Уралу. В Москві він почав виступати як виконавець пісень з кінця 1940-х рр., спочатку на вечорах у Будинках творчих союзів. На радіо в передачі «Клуб веселих артистів» від імені свого персонажу шофера Мінутки («Великий перелом», 1945) виконував «Пісеньку фронтового шофера» («Путь-дорожка, фронтовая») Мокроусова, «В житті так трапляється» Соловйова-Сєдого та ін. Продовжуючи зніматися в кіно, Бернес все більше уваги приділяв естраді, яка давала широкий простір для реалізації його творчих замислів. Він став активно працювати над створенням власного репертуару. Пред’являючи великі вимоги і до музики, і до слів, артист довго працював з поетами і композиторами. Із 82 пісень репертуару Бернеса більше 40 створено на його замовлення або при його безпосередній участі.

В 1950-х—1960-х роках Марк Бернес створив у кіно складні характери людей з нелегкою долею – таких, як Умар Магомет («Далеко від Москви»), Чубук («Школа мужності»), Родіонов («Вони були першими»), Огоньок («Нічний патруль»).

У цей період пісенний репертуар Бернеса поповнився такими творами, як «Москвичі» (Андрій Эшпай  – Євген Винокуров), «Если бы парни всей земли» (Соловьйов-Сєдой  – Долматовский), «Я люблю тебя, жизнь» (Едуард Колмановський – Костянтин Ваншенкін).

Поганіні (Радіоспектакль Миколи Реброва) – це єдина робота Бернеса на радіо як драматичного актора (1958 рік).

17 вересня 1958 року одночасно дві центральні газети розпочали травлю Бернеса. У «Правді» Георгій Свиридов в статті «Искоренять пошлость в музыке» піддав артиста несправедливим і тенденціозним нападам. У «Комсомольській правді» у фел’єтоні А. Суконцева та І. Шатуновського «Звезда на «Волге» незначне порушення Бернесом правил дорожнього руху в максимально тьмяних тонах подавалось як «поведение, недостойное советского артиста». Наслідком цих і декількох наступних публікацій стало фактичне відсторонення Бернеса від зйомок і записів на радіо та грамплатівки. Але з 1960 року голос Бернеса знову прозвучав на радіо (головна пісня популярної недільної передачі «С добрым утром!» (О. Фельцман, слова О. Фадєєвої) і на естраді.

У цьому ж 1960 році на стадіоні в Лужниках у програмі Московського мюзик-холу Бернес вперше виконав пісню «Враги сожгли родную хату» М. Блантера на слова М. Ісаковського. Написана за 15 років до того, в 1945 році, і лише одного разу прозвучала тоді на радіо, вона знайшла в обличчі Бернеса інтерпретатора, що разкрив весь трагізм твору і зробив пісню популярною.

Архіви зберегли спогади про Марка Бернеса Булата Окуджави: «Це був єдиний із відомих мені виконавців, який співпрацював і з поетом, і з композитором. Він не писав слів і музики, але в більшій мірі був професійним знавцем пісні… . Іноді він приходив і говорив: «Це місце треба змінити», робив суттєві зауваження по частині інструментовки. Відчував він дуже чітко і тонко».

У 1961 році режисер Павло Арманд першим порушив заборону на запрошення актора в кіно, зняв його в невеликій ролі в своєму фільмі «Чортова дюжина».

В наступні роки Бернес знову успішно працював, гастролював у Польщі, Югославії, Чехословаччині, Румунії, Болгарії, отримуючи велику кількість схвальних відгуків ЗМІ; виступав на англійському телебаченні. З’явились и нові «бернесовські» пісні: «Хотят ли русские войны» (Е. Колмановський — Є. Євтушенко), «Я спешу, извините меня» (Я. Френкель — К. Ваншенкін), «Я работаю волшебником» (Е. Колмановский — Л. Ошанін) і багато інших. В чотирьохсерійному фільмі «Щит и меч» (1968) за кадром у виконанні Бернеса прозвучала пісня «С чего начинается Родина» (В. Баснер — М. Матусовський).

Що стосується особистого життя, то перша дружина Бернеса (з 1932) Поліна (Паола) Семенівна Лінецька (1911—1956), народила йому дочку Наташу, яка закінчила Інститут східних мов при МДУ (зараз живе в США). Після смерті дружини він одружився вдруге у 1960 році. Лілія Михайлівна Бодрова (1929—2006), друга дружина Марка Наумовича, привела в сім’ю свого сина Жана. Жан закінчив операторський факультет ВДІКа (і понині живе в Москві).

8 липня 1969 року артист з одного дубля записав пісню «Журавлі» Яна Френкеля на слова Расула Гамзатова в перекладі Наума Гребнєва. Це був останній запис Бернеса.

Марк Наумович Бернес помер 16 серпня 1969 року від раку легенів. Похоронений на Новодєвичому кладовищі (ділянка № 7). На похоронах (на його прохання, озвучене незадовго до смерті) звучали записи пісень «Три года ты мне снилась», «Романс Рощина», «Я люблю тебя, жизнь» и «Журавли».

Марк Бернес мав багато визнань та нагород, серед них: орден «Знак Пошани» (1 лютого 1939) — за виконання ролі Кості Жи́гильова у фільмі «Людина зі зброєю» (1938), орден Червоної Зірки — за фільм «Два бійці» (1943), Народний артист РРФСР (1965), а підготовлений наказ про присвоєння звання Народного артиста СРСР не був підписаний у зв’язку зі смертю Бернеса.

У 1978 році радянський астроном М. І. Черник назвав його іменем одну із малих планет Сонячної системи — (3038) Бернес. У 1996 році у Москві, на будинку № 1 по вулиці Садової - Сухаревської, де останні роки жив М. Н. Бернес, установлена меморіальна дошка.

У 2011 році в Ніжині у зв’язку зі 100-літтям з дня народження Бернеса на будинку № 70 по вулиці Авдіївській (колишня Міліонна), де він народився, відкрита відновлена меморіальна дошка (7 жовтня), а в Театральному парку — бронзовий пам’ятник (скульптори Володимир Чепелик та Олександр Чепелик, архітектор Володимир Павленко), в основу якого покладено кадр із кінофільму «Два бійці»: Аркадій Дзюбин сидить з гітарою в руках (12 листопада).

Пам'ятник в Ніжині

Відповідь на третє запитання

«Народ і його просвіта завжди були для мене тим кумиром, якому я вклонялася, і моя скромна шкільна праця завжди здавалася мені самою вагомою справою в світі» – так сприймала своє служіння народові, покріпаченому, позбавленому національної самостійності та самобутності, наша відома землячка, педагог-подвижник Христина Данилівна Алчевська (Журавльова), яка народилася у містечку Борзна Чернігівської губернії в 1841 році.

Про життєвий шлях цієї жінки, яка присвятила своє життя справі освіти простого народу, і піде далі мова.

Христина Данилівна Алчевська (Журавльова)

(1841-1920)

Народилася 16 квітня 1841 р. в м. Борзна Чернігівської губернії. «Отец мой был учителем уездного училища, а мать – внучкою господаря Молдавии - Гика. Она сделала то, что в старину называлось mesallianse: дочь заслуженного генерала, героя двенадцатого года, получившая блестящее образование в Смольном институте, обладавщая большими средствами и замечательным голосом (в бытность свою в Смольном она пела даже несколько раз при дворе), она принесла это в дар скромному учителю, отличавшемуся необычайной красотой и недюжинным умом. Я обожала мою мать, как существо любящее, порывистое, со светлым умом и даром «привлекать сердца людей» – згадувала Христина Данилівна.

Неабиякі здібності у дівчини виявилися ще в дитинстві. Вона навчилася читати і писати раніше, ніж її брати. Пізніше, захопившись, почала читати простим людям, селянам. Це були її перші кроки на ниві народної освіти. У Курську, куди переїхав її батько, Христина почала відвідувати молодіжні гуртки, писати вірші, вісімнадцятирічною відправила два листи О. І. Герцену. У 1863 році її звернення до жінок Росії було надруковано в «Колоколе».

Приїхавши до Харкова в травні 1862 р., Христина Данилівна відкриває першу жіночу недільну школу для дорослих, яка діяла впродовж восьми років і яку незабаром закрили. Принципи навчання й виховання в ній були відомі не лише в Росії, а й за її межами. У групі, яку вела сама Христина Данилівна (до речі, російськомовна за походженням, сама української мови не знала), навчання проводилось за граматкою П. О. Куліша. У 1863 р., коли міністр внутрішніх справ заборонив друкувати книжки українською мовою, довелося перейти на російську мову викладання.

У 1870 році Алчевська, яка не мала диплома про освіту, склала іспит на право викладання і домоглася офіційного дозволу на відкриття школи, яке відбулося 22 березня 1870 року. У 1871 році в школі навчалося 154 учениці і працювало 22 викладачі. Почесним попечителем стала А. П. Вернадська (мати майбутнього президента Академії наук України). Навчання у школі проводилося у вихідні та святкові дні з 10-ї до 14-ї години у приміщенні 1-го повітового училища. З 1896 року школа мала власний будинок, безкоштовно спроектований О. М. Бекетовим і збудований на гроші Алчевських. Всі вчителі працювали без винагороди, а навчання було безкоштовне. Школа мала вісім класних кімнат, зал, кімнату музею й бібліотеку (зараз в цьому будинку виставкова зала художнього музею).