Зміст (стр. 1 )

Зміст

Вступ. - 3 -

РОЗДІЛ І Теорія і практика навчання орфографії у початковій школі - 6 -

I.1. Лінгвістичні основи навчання орфографії у початковій школі - 6 -

I.2. Психологічна природа орфографічної навички і особливості її формування у молодших школярів. - 16 -

I.3. Стан проблеми навчання орфографії у сучасній початковій школі - 25 -

РОЗДІЛ ІІ Експериментально-дослідне навчання орфографії учнів молодшого шкільного віку. - 33 -

II.1. Організація і планування експериментального дослідження. - 33 -

II.2. Застосування системи навчальних вправ під час навчання орфографії учнів 2 класу. - 37 -

II.3. Результати експериментального дослідження. - 40 -

Висновок. - 41 -

Список використаної літератури. - 43 -

Вступ

Звертаючись до вчителів початкових класів писав: «Ваше найважливіше завдання закласти міцний фундамент знань. Настільки міцний, щоб учителям, які працюватимуть після вас, взагалі не треба було думати про фундамент».

Основна мета опрацювання української мови в середніх навчальних закладах полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої, мовної особистості, яка володіє уміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, які єдині і загальнообов’язкові, а тому їх повинні дотримуватися всі громадяни України.

Питання орфографічної культури набуло особливої актуальності в наш час, коли закладаються підвалини української національної школи навчально - виховного закладу.

Теорії і практиці навчання орфографії приділяли увагу науковці - методисти, зокрема, , В. І. Масальський, М. І. Бернацький, О. М. Біляєв, , І. П. Ющук, та ін. і вчителі - практики: , , та ін.

Підвищенню рівня мовленнєвої культури має сприяти запроваджуваний у школах комунікативно - щільнісний підхід до вивчення української мови. Слід виробляти в учнів навички самоконтролю за правильністю вимови і написання вживаних слів, прищеплювати смак до нормативного, літературного мовлення, розвивати спостережливість до почутого і переданого на письмі.

Підвищення орфографічної грамотності учнів залишається актуальним і до тепер, незважаючи на те, що це питання обговорюється на сторінках журналів, у виступах учителів, немало уваги приділяють уваги у своїх дослідженнях вчені. Проблема орфографічної грамотності має і суспільний характер, бо деякі учні, отримуючи атестат про середню освіту, не вміють грамотно висловлюватись, написати правильно листа чи заяву, а дехто не вміє навіть правильно написати своє прізвище та ім ’я по батькові. Основи знань з орфографії закладаються в початковій школі, де «Основою орфографічної грамотності є уміння співвідносити фонетичний і графічний образи слова, позначати звуки слова відповідними буквами без їх пропусків, замін, вставлянь і переставлянь» [Програма,19 ]. Практика свідчить, що вимовні помилки стають причиною орфографічних помилок і навпаки – орфографічні норми досить часто неправомірно знаходять своє відображення в усному мовленні молодших школярів (побуквенне читання). Тому вже на початковому ступені навчання рідної мови, де провідну роль відіграє усне мовлення, де воно служить важливим ґрунтом для оволодіння грамотним письмом.

Об’єктом дослідження є процес формування в учнів 2 класу правописних умінь і навичок.

Предметом дослідження є умови підвищення орфографічної грамотності учнів початкової школи шляхом застосування методу вправ під час засвоєння орфографії учнями 2 класу.

Мета дослідження полягає у розробленні ефективної системи орфографічних вправ в учнів початкової школи.

Завдання дослідження:

1.  Проаналізувати лінгвістичну, психологічну, педагогічну і методичну літературу з досліджуваного питання.

2.  Провести констатувальний зріз орфографічної грамотності в учнів початкових класів з метою виявлення стійких помилок.

3.  Виявити умови ефективного застосування принципів дидактики у навчанні орфографії і прийоми їх реалізації.

4.  Розробити систему правописних вправ, яка сприятиме формуванню міцної орфографічної навички.

5.  Перевірити ефективність пропонованої методики за допомогою педагогічного експерименту.

РОЗДІЛ І Теорія і практика навчання орфографії у початковій школі

I.1. Лінгвістичні основи навчання орфографії у початковій школі

Нові тенденції модернізації освіти, зокрема, компетентнісний підхід до мовної освіти, спонукають до пошуків інноваційних підходів до викладання української мови в початковій школі, формування умінь та навичок з рідної мови, складовими яких є уміння запитувати і відповідати, розповідати, переказувати почуте і прочитане, висловлювати свої думки усно і письмово. Основою формування письмових навичок є оволодіння учнями грамотним письмом.

За Державним стандартом початкової загальної освіти та навчальною програмою для початкових класів [1, ст. 28-41], [2, ст. 7 - 59 ], головною метою навчання української мови є розвиток комунікативної компетенції, яка має забезпечити учням здатність користуватись українською мовою як засобом усного і письмового спілкування. Згідно з мовленнєвою та мовною змістовими лініями початкового курсу навчання мови, зросла увага до розвитку навичок користування мовою. Формування як усного, так і писемного мовлення учнів передбачене вже на початковому ступені навчання, де письмо розглядається як продуктивний вид мовленнєвої діяльності, який дає можливість будувати письмові висловлювання для передачі думок, почуттів, волевиявлення тощо. Першорядним є змістовий аспект висловлювання, однак важливою характеристикою письма є його графічна та орфографічна унормованість, що значною мірою забезпечує таку комунікативну якість, як розуміння написаного. Окрім того, добре сформовані навички полегшують процес конструювання висловлювання, оскільки дають змогу учневі зосередитись на змістовій стороні роботи.

Об’єктивна значущість орфографії визначила її місце у сучасній програмі для початкової школи. У початковому навчанні робота над правописними навичками здійснюється на пропедевтичному рівні і передбачає формування орфографічної пильності, уміння писати низку зазначених у програмі так званих словникових слів та застосовувати окремі орфографічні правила, передбачені програмою.

Для побудови методичної системи навчання рідної мови важливим є розуміння суті основних завдань і категорій функціональної орфографії, їх взаємозв’язку з функціональними аспектами мови і мовлення, з’ясування закономірностей використання орфографічних ресурсів мови в різноманітних комунікативних аспектах.

У практиці навчання часто змішують поняття “граматика”, “орфографія”. У зв’язку з цим необхідно зробити такі пояснення.

Орфографія – це система правил правопису, тобто нормативного, обов’язкового для всіх написання слів. Хто і звідки

Граматика – наука про закономірності будови і форми слів, словосполучень і речень. Хто і звідки

Орфографічне, або правописне, правило є узагальненням, що стосується написання ряду слів, для яких характерна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші правила про передачу звуків буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правилами вживання великої букви.

З поняттям “орфографія” тісно пов’язане поняття “орфограма”. Це слово походить з грецької: orthos – прямий, правильний і gramma – запис. Орфограма – це написання, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосування цього правила. Хто і звідки

Відповідно до цього в слові сім’я орфограмою є вживання апострофа, у слові гілля – вживання двох букв, у слові село – написання букви е, що позначає ненаголошений [е ], у слові кігті – написання букви г (бо кіготь), у слові зшити – написання префікса з-, у слові Київ орфограмою є велика буква і т. д. Термін «орфограма» трактується у енциклопедії «Українська мова» так: «Орфограма – це правильне написання за відповідним правилом або за традицією, яке обирається з кількох можливих.»[165, ст. 442].

також визначає орфограму як «правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати із ряду можливих» [152, ст. 104].

Цю думку підтримує також колектив авторів довідника «Сучасна українська мова». Вони вважають орфограмою написання, яке відповідає «орфографічним правилам або традиціям написання, яке треба вибрати з ряду можливих графічних варіантів при однаковій їх вимові» [186, ст. 17–18]. Це твердження вони підтверджують прикладами. Один із них пояснює правопис слів з ненаголошеними е та и: «графіка дає в розпорядження дві літери – е та и – для позначення ненаголошених голосних, близьких – до [е] та [и] у словах в[еи]сна і ж[ие]ття. З можливих графічних варіантів (е – и) у слові весна за правилами української орфографії можна вжити тільки літеру е, тому що цією літерою позначається і голосний цього кореня в сильній позиції – веَсни, а в слові життя – тільки и, жиَти. Написання ж висна та жеття, хоч і вимовлятимуться однаково з весна та життя, є орфографічно неправильними. Отже, написання е/и в ненаголошеній позиції є орфограмою. Якщо ж у слові замість ж писати ш, то зміниться і вимова, і значення. Отже, на цьому місці вибору для написання не було, бо це не орфограма.»

вважає орфограму написанням, «що відповідає правилу орфографії і вимагає застосування цього правила». Вона наводить такі приклади: «в слові сім’я орфограмою є вживання апострофа, у слові гілля – вживання двох букв, у слові село – написання букви е, що позначає ненаголошений [е и]» [105, ст. 198].

Зміст чинної програми у мовній змістовій лінії не передбачає формувати в молодших школярів поняття орфограма. Ним вони оволодівають практично. Йдеться про вироблення вміння розпізнавати орфограму, перевіряти її, тобто здійснювати орфографічну дію на основі знання правописного правила. У свою чергу орфографічні правила учні можуть засвоїти лише за умови якісного опрацювання фонетичного, лексикологічного, словотвірного, граматичного матеріалу, а також розвинутого словника.