Дисертацією є рукопис (стр. 2 )

Сформульовані у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані у :

законотворчій діяльності – для розроблення концепції реформування законодавства про організацію і діяльність Збройних Сил України, військових формувань, проведення військово-правової реформи;

науково-дослідницькій сфері – для здійснення теоретико-прикладних розробок комплексних галузей права, організаційного забезпечення введення до існуючого переліку наукової спеціальності “Військове право” та підготовки фахівців за цією спеціальністю;

навчальному процесі – при проведенні занять із навчальних дисциплін “Теорія держави і права”, “Публічне право”, для підготовки навчальних програм за навчальною дисципліною “Військове право” в юридичних

та військових навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Окремі положення та результати дослідження доповідалися та обговорювалися на: другій Міжнародній науково-практичній конференції “Військова освіта та наука: сьогодення
та майбутнє” ( 12 – 13 жовтня 2006 р., м. Київ ); IY (10 – 11 листопада
2006 р.) та Y (12 – 13 квітня 2008 р.) Всеукраїнській науковій конференції правників-початківців, присвяченій пам’яті видатних учених-юристів , ілова, єйчикова (м. Одеса); 10-ій ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького
і аспірантського складу ОНЮА “Правове життя сучасної України”
( 27 – 28 квітня 2007 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції “Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції”
(28 – 29 березня 2008 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний правопорядок : національний, інтегративний і міжнародний виміри” (13 – 14 червня 2008 р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення
в 11 публікаціях, 6 статтях, які опубліковано у наукових фахових виданнях,
що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 12 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок, список використаних джерел включає 231 найменування і розміщений на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологію роботи,
її наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію і публікацію основних положень дослідження.

У першому розділі “Методологічні засади визначення військового права як комплексної галузі українського права”, який складається із чотирьох підрозділів, розкрито особливості інституціонального та функціонального методів у формуванні методологічного підходу до дослідження системи українського права; наведено загальнотеоретичне обґрунтування галузей права як основних компонентів системи українського права; через вплив публічних галузей права і специфіку правового режиму порушено питання щодо відокремлення військового права як комплексної галузі українського права, висвітлено теоретико-прикладні питання щодо поняття військового права, його структури.

Підрозділ 1.1. “Інституціональна і функціональна характеристики системи права України та її компонентів” містить загальнотеоретичний аналіз підходів до епістемології системи права через осмислення права
як соціального інституту, соціального регулятора, інституційованої нормативно-ціннісної системи. Оскільки система права постає інституційним утворенням, то його дослідження може бути ефективним не лише через застосування системного підходу, але й шляхом використання органічно поєднаних інституціонального та функціонального методів. Відтак, поєднання інституціонального і функціонального методів є найбільш досконалим у вивченні системи права та її структурної побудови. Інституційованість та функціональна характеристика вітчизняного права, визначаючи побудову його системи, стають основою для утворення компонентів цієї системи. Тому доктринальна концепція системи права
є тією парадигмою, яка дозволяє активній свідомості пізнати право через його інституційні утворення, у відокремленні та поєднанні численних груп нормативних приписів закономірними взаємозв’язками для реалізації його інституціонально-визначених функцій. Кожний елемент системи права, якими є норма, субінститут, інститут, підгалузь, галузь має логічно побудовані зв’язки між ними. Вони у своїй основі мають функціональну ознаку, яку можна визначити як нормування суспільних відносин
або ж як визначення певного стандарту соціальної поведінки. На гносеологічному рівні система права є логічним завершенням інституціонально-функціональної характеристики правової реальності та закономірним результатом наукових пошуків сутності права як складного інституційного утворення, відокремленої нормативно-ціннісної системи.

У підрозділі 1.2. “Правовий режим як основа утворення галузей українського права” визначається, що галузь права належить
до юридичних конструкцій, існування яких пов’язується із системою права, його структурою. Зазначена категорія об’єктивує певну якість права із чітко визначеними кількісними ознаками.

Зосереджено увагу на тій обставині, що поєднання виключно соціальних характеристик права (його інституційованості) та спеціаль - но-юридичних характеристик (особливості юридичного конструювання, функціональна належність) дає підстави та створює необхідні умови для відокремлення у системі права його галузей.

Обґрунтовується позиція щодо галузі права як основного компонента системи українського права. Разом із тим, зроблено висновок про наукову недосконалість визначення галузі права за допомогою концептів предмета і метода правового регулювання.

Проаналізовано наукові позиції щодо правового режиму галузі права
(галузевого правового режиму), визначено її інституціональ-
но-функціональну природу та запропоновано визнати мету правового регулювання невід’ємним елементом у складі правового режиму. Правовий режим розглянуто з позицій загального, спеціального, галузевого, наведено характерні риси видів правового режиму.

Мета правового регулювання дозволяє поряд з іншими ознаками ідентифікувати ту чи іншу сукупність правових норм, які здійснюють регулятивну функцію стосовно однорідних за своєю соціальною природою суспільних відносин. У багатьох випадках саме мета правової дії чинних норм визначає склад учасників суспільних відносин, встановлює
їх співвідношення, кореляцію поведінки. Мета правового регулювання встановлює об’єктивні межі диспозитивності поведінки учасників правовідносин шляхом використання обов’язкових для них імперативних приписів.

Отже, сутнісні ознаки галузей права визначає їх правовий режим, який органічно поєднує лише йому властиві предмет, метод та мету правового регулювання.

Галузевий правовий режим дозволяє визначити види галузей права
у системі українського права.

Галузі права відповідно до їх правового режиму поділяються
на матеріально-правові та процесуально-правові, маючи певні характерні ознаки.

Підтримано доктринальну позицію щодо дихотомії українського права, поділу його системи на дві взаємодоповнюючі підсистеми – на публічне право та приватне право. Зазначені підсистеми відрізняються особливістю правових режимів; утворюють, маючи загальну форму, певні полярності, та у своїй системній єдності повністю забезпечують реалізацію регулятивно-охоронних функцій права.

Розвинуто концепцію поділу галузей права на фундаментальні, профілюючі матеріальні та процесуальні, комплексні галузі
з виокремленням конституційного права, як галузі права,
де зосереджено правові основи конституціоналізму.

Проаналізовано доктринальні позиції щодо комплексних галузей права. Ознаки комплексного характеру правового регулювання мають галузі права, які органічно поєднують у собі публічні та приватні інститути. Комплексність характеризує матеріально-правові галузі права, які усередині містять процесуально-процедурні інститути. До комплексних галузей належать ті галузі права, які об’єднують інститути, що мають різні за визначенням предмети правового регулювання, але загальну мету правового регулювання, а відтак – однорідні функціональні характеристики. Використання методологічного підходу до визначення у системі вітчизняного права галузей з урахуванням цілісності їх сутнісних ознак та інституціонально-функціональних характеристик, особливостей правового режиму дають можливість дійти висновку про існування у системі українського права комплексних галузей. Такі галузі права посідають окреме місце у національній системі права, мають у своїй структурі декілька основних (генеральних) інститутів права або ж підгалузей права та зазнають постійного впливу як фундаментальних, так і профілюючих галузей права. До комплексних галузей права у системі права України віднесено військове право.

У підрозділі 1.3. “Вплив галузей публічного права на формування військового права України” зазначається, що виникнення у системі права нових галузей та зміна формату існуючих відбувається внаслідок складних соціальних процесів, генезису соціальної практики та розвитку юридичної думки, доктринального освоєння усіх складових національної правової системи.

На фоні розвитку фундаментальних і профілюючих галузей публічного права та в умовах еволюціонування їх правових режимів формуються комплексні галузеві ознаки військового права у системі українського права. Мета правового регулювання визначає ту сукупність публічних відносин, яка є предметом комплексної правової дії у військовій сфері.

Вихідні основи військового права містяться у нормативній системі конституційного права, де поєднуються як загальносоціальні ідеї безпеки,
так і засоби забезпечення основних прав і свобод громадян.

Найбільш активним є інтегративний вплив на формування військового права як комплексної галузі норм адміністративного права. Військове право запрограмоване на використання загального з адміністративним правом метода правового регулювання, яким є метод імперативних приписів.