Кам’янець-Подільський надрайон та його діяльність у 50-х рр. XX ст (стр. 2 )

Не очікуючи на німецьку незадовільну реакцію, Екзекутива ОУН зайняла в центрі міста будинок з найвідповіднішими кімнатами, де мали працювати районні референти краю. Під чільним наглядом гітлерівців перейшов на роботу нелегально. У краї почали діяти збройне підпілля ОУН та боївки УПА, які повели боротьбу з окупантами. Внаслідок цього почались арешти, розстріл націоналістів, і їх важка підпільна діяльність.

Крім власне активної, велася й систематична пасивна боротьба, а саме пропагандистська діяльність. Оунівці вели виховну патріотичну роботу серед населення, готували його до боротьби за самостійну Україну – бути готовими виступити зі зброєю в руках тоді, коли два окупанти – фашистська Німеччина і більшовицька Росія у взаємній боротьбі витратять свої сили[17]. В цьому надавалось особливе значення Осередньо-Східному проводу із центром у м. Києві, який поширював свій вплив на все Правобережжя, зокрема й на Кам’янець-Подільську область. Першим його очільником був на Д. Мирон–«Орлик», після його загибелі в липні 1942 р. – П. Сак–«Могила», а коли той став жертвою гітлерівських карателів в грудні 1942 р. – І. Нагірний–«Чорний» (1943–1944 рр.).

Слід зазначити, що в Кам’янці-Подільському зусиллями націоналістичного підпілля поставінститутнародноїосвіти. Адже саме туторганізувалосяпідпілля ОУН, до складу якого входило багатовикладачів та студентів[18].Наприклад, ІванаТрембицького з Кадиївців до націоналістичноїорганізації залучив ОлексійСмолінський, родом з Дунаєвеччини. Група, доякої входив Трембицький, налічувала 15 членів і одного керівника. І таких груп в інститутідіялодекілька. До складу організації входили ІванСивківський, Василь Громик, БроніславаЗаінчковська, пс. “Хвиля”, з Кадиївець, Люба Черкавська, родом із Донбасу, НадіяСазанська з Кам’янця і багатоінших. Навесні 1942 р. в інститутіпочалисяарештиучасниківоунівськогопідпілля. До рук жандармеріїпотрапили десятки студентів і викладачів. Врешті, інститутзакрилизовсім.

З визволенням Поділля від німецьких окупантів і повернення в край радянської влади упродовж 3–4 років усі осередки створеної оунівцями в роки німецької окупації підпільної мережі були ліквідовані в ході агентурно-оперативних заходів радянських органів державної безпеки, а більшість з її учасників та симпатиків було арештовано та засуджено до різних термінів ув’язнення. За даними МДБ УРСР, в 1943–1947 рр. радянські органи державної безпеки ліквідували на території Кам’янець-Подільської області 94 підпільні організації ОУН та арештували 431 підпільника[19].

Але на цьому повстанський рух не припинився. Націоналістичне підпілля було реорганізоване. Як результат, крайовий провід «Поділля» став поширювати свій вплив на Тернопільщину, Чортківщину та Кам’янець-Подільщину. Почерговокрайовийпровід очолювали І. Шанайда («Данило») (11.1944 –03.1946), в. о. В. Кук (весна–літо1946), О. Безпалько («Остап») (1946 – 08.1947), т. в. о. В. Кук (влітку 1947), І. Прокопишин («Бурлан»)(1947), В. Бей («Улас») (08.1947 – весна 1948), Б. Кузьма («Кайдаш») (1948–1950) та І. Прокопишин(весна 1950–1951). Східнийнапрямповстанської та підпільноїдіяльностібувзакріплений за Кам’янець-Подільськимокружним проводом. У його складі функціонували Чемеровецький, Ярмолинецький (до 1945 р.), Кам’янець-Подільський, Дунаєвецький, Віньковецький та інші надрайонні проводи. Кам’янець-Подільськимиокружнимипровідниками у повоєннийперіодбули З. Голубяк («Борис») (1944), Д. Слюсар («Андрій») (1944-1945), Г. Левчук («Гомін») (1946–1949) та М. Качановський («Скоб», «СК-9») (1949–1953).

Характерно, що окружний провідник «Скоб» намагався розширити територію діяльності підпільних груп у північному напрямку. В. Бей здобував у Станіславській духовній семінарії та педагогічному інституті. З початком війнивоював на фронті у червонійармії. Наприкінці літа 1941 р. потрапивунімецький полон й перебував у м. Гродно (Білорусь). Післяповернення додомупішов у підпілля ОУН. Працював у референтуріпропагандиспочаткувБурштинському районіпідпс. «Качур». 1946 р. був переведений у південно-західне Поділля, де виконував функції референтапропагандипроводу ОУН «Поділля», а потімпровідникаЧортківськогонадрайону.

Післязагибелі окружного провідника ОУН Кам’янеччини«Гомона» у 1949 р. замінив йогона посту[20].З 1949 по 1952 р. керував підпільною діяльністю ОУН в Осередньо-Східних землях України (ОСУЗ), до яких входили Кам’янецька і Вінницької області. Водночаспродовжувавкерувати проводом ОУН «Поділля» (Тернопільська і південнірайониКам’янець-Подільської обл.).

У 1948 р. Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) нагородила йогоСрібнимХрестом заслуги за боротьбув особливо важкихумовах.

Написав праці: «Перспективирозвиткунаціонально-визвольноїборотьби в СхіднійУкраїні» та «До питанняполітпропагандивноїроботи у східноукраїнськомусередовищі».

Зокрема, у територіальні межі Дунаєвецькогонадрайону під керівництвом «Алкіда» (він же «Охрім» – Хома Мартюк), крім Дунаєвецького, Солобковецького районів, було включено Ярмолинецький, Городоцький і частину Гвардійського району.

Влітку 1951 р. керівник Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН(б) «Матюшенко» (він же «Матій» – Іван Ліщинський) із підпільниками «Тарасом» (Йосафатом Лазорко) та «Карасем» (Михайлом Чернегою), за завданням «Скоба», перемістились для подальшої боротьби у Красилівський, Старокостянтиніський та Остропільський райони Кам’янець-Подільської області.

В той час Кам’янець-Подільський надрайон охоплював територію Кам’янець-Подільського, Орининського, Чемеровецького та Смотрицького районів. Створений внаслідок реорганізації Дунаєвецькогонадрайону в 1949 р. Віньковецькийнадрайонний провід під керівництвом «Богдана» (він же «Хміль», «Мороз» – Василь Ніколин) включав територію Віньковецького, Солобковецького, Новоушицького, Миньковецького і Деражнянського районів Кам’янець-Подільської області. Поширював свою діяльність також на територію Вінницької області, зокрема Барський і Муровано-Куриловецький райони. Після невдалої спроби організувати в межах вказаних районів окремий провід влітку 1951 р. в підпорядкування «Богдана» перейшли підпільники «Юрко» (Петро Приймак), «Терентій» (Михайло Ганзюк) та «Богдан» (Михайло Оліярник), які діяли в цих краях[21].

Основна діяльність підпілля зводилася до посиленої пропаганди націоналістичних ідей серед місцевого населення, розширення мережі конспіративних квартир та збільшення прихильників ОУН(б). Оскільки Кам’янець-Подільська область вважалась східною, то перед підпільниками стояло подвійне завдання: виховання нових кадрів для підпілля та підвищення загального рівня свідомості громадян. Зокрема, в інструкціях проводу від червня 1950 р. щодо пропаганди серед східних українців основні завдання роботи на СУЗ визначалися так: «підшуковувати кандидатів і вести працю над ними; основне завдання – вишкіл і виховання члена; основні кадри – молодь». Найяскравішим прикладом успішної роботи з молоддю став перехід на нелегальне становище у травні 1951 р. членів Женишковецької молодіжної групи ОУН(б) Віталія Мельника («Орлича») і Володимира Паюка («Нечая»).

Аналізуючи роботу надрайонних проводів ОУН(б) у Кам’янець-Подільській області можна виділити певну специфіку їх діяльності. Зокрема, чи не найпотужнішу мережу конспіративних квартир мав Дунаєвецькийнадрайонний провід ОУН(б). Наприклад, їх конспіративні квартири діяли у селах Зеленче, Нестерівці, Гірчична, Руда Гірчична, Іванківці, Кривчик, Чаньків, ГанівкаДунаєвецького, Стріхівці, Глушківці, ТомашівкаСолобковецького та Кадиївці, СказинціЯрмолинецького районів[22].

Члени Кам’янець-Подільського надрайону забезпечували функціонування лінії зв’язку Крайового Проводу «Поділля» із східними областями України, яка проходила через південні терени області. Безпосередньо відповідали за зв’язок «Роман» (прізвище не розкриваємо) та «Мирон» (Іван Ковалевич). Діючи на межі Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей, підпільники переправляли із заходу на схід оунівську пошту, націоналістичну літературу та кадри для поповнення діючих у східних областях підпільних груп. Так, наприклад, у вересні 1950 р. підпільники «Бурий» (М. Гупало) та «Липкевич» (І. Гаргат), що в подальшому були введені до складу надрайонних проводів Кам’янець-Подільського округу ОУН(б), прямували південною лінією зв’язку в Дніпропетровську область[23].

На зламі 1940–1950-х рр. яскраво проявляється прагнення ОУН(б) перетворити Кам’янець-Подільську область на базу для розповсюдження та зміцнення підпільної мережі у східних областях України, що підтверджують намагання закріпитися у Вінницькій та Київській областях. Так, Кам’янець-Подільському окружному провіднику підпорядковувався організований у 1949 р. Вінницький надрайонний провід ОУН(б) під керівництвом «Лугового» (Й. Демчук), члени якого працювали у Вінницькому, Калинівському, Літинському, Хмільницькому, Жмеринському районах Вінницької області. За вказівкою «Скоба» із членів Віньковецькогонадрайонного проводу створювалися рейдові групи, що направлялися на територію Київської області. Зокрема, протягом 14 червня – 7 липня 1951 р. рейдова група під керівництвом «Кобзаря» (М. Криса) в складі підпільників «Богуна» та «Орлича» діяла на території Білоцерківського, Богуславського, Ставищанського районів Київської області[24].

Хоча на початку 1950-х рр. чисельність активних учасників підпілля була невеликою, але їх діяльність знаходила підтримку на значній території області і за її межами. 25 липня 1951 р. відбулася нарада оперативного складу обласного управління, районних та міських органів МДБ Кам’янець-Подільської області, де в черговий раз обговорювалися питання щодо посилення практичної боротьби, викриття та ліквідації діючого на теренах області підпілля ОУН(б). Учасники наради вказували на те, що «внаслідок непослідовної роботи, область сильно уражена оунівським підпіллям, яке діє у 16 районах. Цьому також сприяє та обставина, що МДБ УРСР вважає область східною, не даючи необхідних штатів та військ»[25].

За результатами наради, з метою посилення боротьби з підпіллям ОУН(б), 27 липня 1951 р. начальник УМДБ по Кам’янець-Подільській області полковник Руденко підписав наказ № 000. Саме цим документом визначався комплекс заходів з ліквідації надрайонних проводів Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН(б). Згідно положень наказу, для виявлення і ліквідації оунівського підпілля на території області створювалися оперативно-чекістські групи, які закріплювались окремо за кожним надрайонним проводом. Начальники оперативних груп до серпня 1951 р. мали вивчити оперативну обстановку і розробити плани агентурно-оперативних заходів. Обов’язковою умовою також був підбір та вербування агентів з числа виявлених оунівських зв’язків[26].