Кам’янець-Подільський надрайон та його діяльність у 50-х рр. XX ст (стр. 3 )

За роки боротьби з оунівським підпіллям чекісти нагромадили чимало документів й свідчень учасників і симпатиків ОУН(б), які широко використовували у своїй роботі члени оперативних груп. Зокрема, 26 грудня 1949 р. в с. П’ятничаниОрининського району Кам’янець-Подільської області було викрито важливу ланку Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН(б). Зокрема, з криївки, де знаходилася типографія «імені Ярослава Старуха», було вилучено цінні документи: «велику кількість фотографій підпільників, автобіографії членів окружного проводу, звіти роботи рейдових груп ОУН(б) на території Кам’янець-Подільської та Вінницької областей»[27].

У травні 1950 р. на хуторі Козак Кам’янець-Подільського району в господарстві Павла Грабовського чекісти виявили криївку, звідки вилучили документи Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН(б)[28].

Чи не найбільшою удачею оперативних працівників стало захоплення 8 лютого 1951 р. в м. Вінниця Вінницького надрайонного проводу ОУН(б) «Лугового» (Й. Демчука). Після тривалих допитів чекістам вдалося вибити із підпільника «Лугового» цінні для них свідчення, котрі незабаром були використані для ліквідації підпілля[29].

На основі зібраних матеріалів 8 серпня 1951 р. було заведено агентурну справу № 000 під назвою «Останні» на Дунаєвецькийнадрайонний провід, а 17 серпня 1951 р. агентурні справи № 000 під назвою «Вороги» на Віньковецькийнадрайон та № 000 під назвою «Схід» на Кам’янець-Подільський надрайонний провід ОУН(б)[30].

Їх метою було перевірити усі відомі конспіративні квартири на яких з'являлися члени надрайонних проводів Кам’янець-Подільського округу ОУН(б), вивчити утримувачів та можливості їх залучення до співпраці з УМДБ та розробка планів захоплення підпільників у місцях їх найбільш вірогідної появи. Особливу увагу оперативних груп привернули конспіративні квартири підпілля ОУН(б) у селах Руда-Гірчичнянська, Зеленче, ВихрівкаДунаєвецького району, с. Балин Смотрицького району, с. ПроскурівкаСолобковецького району, с. Мала КужелівкаМиньковецького району, с. Охрімівці Віньковецького району. Відтак, плани боротьби з підпіллям зводились до вдало відібраних та організованих засідок на чинних конспіративних квартирах. Незабаром, після ряду арештів підпільників, агентурну мережу доповнила також агентурно-бойова група, що дозволило розгорнути оперативну гру із легендарним Кам’янець-Подільським окружним проводом. Та це тема окремого дослідження.

У ніч з 26 на 27 вересня 1951 р. в ході пропагандистського рейду по селах Ярмолинецького району на конспіративній квартирі у с. Покутниці Віньковецького району затримані члени Дунаєвецькогонадрайону «Лесь» (Іван Гаргат) та «Олег» (Петро Гречух). Провідник Дунаєвецькогонадрайонну «Алкід» був схоплений чекістами 30 вересня 1951 р. на конспіративній квартирі у с. Балин Смотрицького району Кам’янець-Подільської області. Примітно, що в обох випадках використано снодійний препарат. За свідченнями «Алкіда» члени його надрайону «Гриць» та «Олесь» перебували на завданні у Гвардійському районі. Тут провідник планував провести заготівлю продуктів на зиму, зустріч із «Грицем» та «Олесем» мала відбутися у с. Данюки або Москалівка Гвардійського (нині Ярмолинецького) району[31].

8 жовтня 1951 р. в ході перестрілки на організованій засідці у жителя с. Данюки Гвардійського району убитий підпільник «Гриць» (Снігур Дмитро). Для затримання «Олеся» УМДБ розгорнуло оперативну гру з виводом його на зручне для чекістів місце. Зокрема, на запасній явці у с. Москалівка Гвардійського району агентурно-бойова група залишила для «Олеся» грипс, за яким «Алкід» начебто призначив йому зустріч у с. ЧаньківДунаєвецького району. Розрахунок оперативників виявився вдалим, оскільки вже 12 жовтня 1951 р. «Олесь» потрапив у приготовану для нього пастку. Чекісти використали увесь арсенал засобів аби схопити підпільника живим. У господарстві агента був встановлений апарат «Тревога» для швидкого виклику оперативної групи, агент забезпечений снодійним препаратом № 47. Арешт «Олеся» (Довгань Євген) був останньою акцією у проведені агентурної справи «Останні», протягом вересня – жовтня 1951 р. усі чинні на території області члени Дунаєвецькогонадрайонного проводу ОУН(б) були затримані[32].

Реалізація агентурної справи «Вороги» виявилася для чекістів менш успішною. Однак, 28 вересня 1951 р. підпільники «Сурмач» і «Коваль» потрапили у засідку, організовану на конспіративній квартирі у с. Мала КужелівкаМиньковецького району. Хоча підпільникам вдалося вирватися з оточення, але в ході переслідування вони були убиті. Менше ніж через місяць – 20 жовтня 1951 р. в с. Майдан-Олександрівський, що на Віньковеччині, у перестрілці загинув провідник Віньковецькогонадрайону «Богдан» та підлеглий йому підпільник «Терентій» (Михайло Ганзюк).

Частина членів даного надрайонну була ліквідована під час пропагандистських рейдів у Київській області. Зокрема, «Богун» (Володимир Скоренький) та «Орлич» (Віталій Мельник) загинули у с. Ожигівка Ставищанського району Київської області 7 липня 1951 р. в ході перестрілки з чекістами[33].

Учасники другого рейду «Кобзар» (Михайло Криса) та «Богдан» (Михайло Оліярник) 21 квітня 1952 р. схоплені міжобласною оперативною групою Кам’янець-Подільської, Вінницької та Київської областей у лісному масиві західніше від м. Ставище Київської області[34].

Найширше майстерність провокацій чекісти змогли проявити у боротьбі з Кам’янець-Подільським надрайонним проводом ОУН(б). Після вбивства у серпні 1951 р. в Орининському районі Кам’янець-Подільської області Скала-Подільського районного провідника «Богуна» (М. Штойка) зв'язок із заходом був втрачений. Підпільники «Роман» та «Мирон» намагалися відновити зв’язок через запасний пункт у с. Іванків Скала-Подільського району Тернопільської області. Після чергової невдачі у ніч із 4 на 5 жовтня 1951 р. в с. ЧаньківДунаєвецького району вони були схоплені оперативною групою МДБ.

Провідник «Матюшенко» разом із підпільниками «Карасем» і «Тарасом» влітку 1951 р. був направлений «Скобом» на освоєння Красилівського, Чорноострівського, Старокостянтиніського районів області. Важкість роботи у маловідомому терені посилювала ще й втрата зв’язку з іншими проводами. Після ліквідації Дунаєвецькогонадрайону, через членів якого «Матюшенко» підтримував зв’язок із окружним провідником «Скобом», він активно шукає контактів як з підлеглими «Алкіда» так і з «Скобом». Чекісти вдало використали дану обставину. Через підконтрольні їм конспіративні квартири, за допомогою агентурно-бойової групи була організована переписка із «Матюшенко» з метою виведення його на зручне для затримання місце. На організованій таким чином зустрічі 2 лютого 1952 р. в с. ПашківціРужичнянського району Кам’янець-Подільської області «Матюшенко» захоплений із зброєю в руках[35].

Операції із захоплення підпільників у восени 1951 р. пройшли для чекістів дуже вдало, адже про більшість арештів у підпіллі було не відомо. Частково цим пояснюється успіх роботи агентурно-бойової групи, адже ніхто не підозрював їх у зраді. 5 лютого 1952 р. в с. Пашківці тодішнього Ружичнянського (нині – Хмельницького) району оперативно-агентурна група заманила в пастку останніх членів Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН(б) «Тараса» та «Карася».

Життя підпільників закінчилось трагічно. 27-28 травня того ж року в м. Станіславі військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу засудив до розстрілу І. Гаргата («Лесь»). Вирок виконано 22 серпня 1952 р.[36]

6-9 серпня 1952 р. над підпільниками X. Мартюком («Алкід»), І. Ліщинським («Матюшенко»), П. Гречухом («Олег»), І. Ковалевичем («Мирон»), М. Чернегою («Карась»), М. Пирогом («Сокіл»), Й. Лазарком («Тарас») відбулося закрите засідання військового трибуналу Прикарпатського військового округу в м. Тернополі. Всіх їх засуджено до найвищої міри покарання – розстрілу. Трохи більше ніж через два місяці, 14 листопада 1952 р. в м. Проскурові їх життя обірвалися. Тільки Й. Лазоркові, як наймолодшому підпільнику, вирок про розстріл було замінено на 25 років концентраційних таборів[37].

16 грудня 1952 р. в м. Проскурові черговий смертний вирок зупинив життя Михайла Криси («Кобзар») та Михайла Оліярника («Богдан»).

Таким чином, на території Хмельницької області, зокрема в Дунаєвецькому, Віньковецькому та Кам’янець-Подільському районах у повоєнний період діяли надрайонні проводи ОУН(б). Однак внаслідок реалізації агентурних справ «Останні», «Вороги» та «Схід» протягом вересня 1951 – лютого 1952 р. вони були повністю знищені. Такий масовий наступ на націоналістичне підпілля мав незворотну дію: підпілля Кам’янеччини майже припинило свою діяльність. Ще протягом 1952–1953 рр. під контролем МДБ на території краю створювалась ілюзія існування націоналістичного підпілля з метою знищення останніх вогнищ опору радянській владі переважно у прилеглих областях. Жоден із проводів більше не відновився, а українське підпілля як джерело опору радянській владі було зломлене[38].

Проте ніде гріха затаїти, впродовж тривалого часу оунівці збирали докази діяльності гебістів і взагалі агресорської сторони. Так, згадана вище знахідка у лісі біля с. Кадиївціє вагомим чинником дослідження даного питання. Адже осередок підпілля ОУН уселіпочав діяти ще з вересня 1941 р. В ньому активну участь брали місцеві мешканці, за що були репресовані спершу нацистськими, а потім і радянськими спецслужбами. Фактично із Кадиївцями пов’язаний і один з останніх епізодів діяльності підпілля ОУН на території тодішньої Кам’янець-Подільської області – в ніч із 25 на 26 квітня 1952 р. тут були захоплені Михайло Ярчук («Скоб») та Володимир Гнибіда («Полюй»).

Очевидно, що найбільш цінною для дослідників частиною архіву виявились світлин. На даний момент вдалося встановити декого із зображених на них осіб – це Василь Николин («Мороз», «Хмель», «Богдан»), уродженець с. Олексинці Борщівського району Тернопільської обл., – провідник Віньковецькогонадрайону ОУН, «Роман»– зв’язковий кур’єр Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН, підпільник Володимир Старенький («Богун»), уродженець Вінниччини, та друкарки Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН «Лариса» і «Тамара». Припускаємо, що дане послання було залишене нам не раніше 1950 р. Сюди входили підпільники «Лариса», «Роман», «Богун», «Тамара», «Роман». Долі їхні склалися трагічно: Тамара загинула 29 грудня 1949 р. в Орининській районній лікарні. Пораненою вона зірвала з себе бинти, стікши кров’ю.«Лариса» загинула 21 вересня 1950 р. в бою на хуторі Кудринецька. Старенький, він же «Богун», загинув 7 липня 1951 р. в бою біля с. Ожигівка у Київській області. «Роман» був схоплений біля с. ЧаньківДунаєвецькогорайону 4 жовтня 1951 р. і перевербований. Можливо, що сюди входив і «Богдан»Николин, який загинув в бою у Віньковецькому районі 20 листопада 1951 р.