13 січня 2012 року, п’ятниця №53 (стр. 2 )

А приїхати в рідне місто з концертом — це взагалі бомба!

— Граєте здебільшого в клубах чи запрошують на День міста, День Незалежності, Новий рік? Торік 24 серпня, коли я ввімкнула телевізор, не відразу зрозуміла, звідки пряма трансляція — виступали Жанна Фріске, Іванушки International... З’ясувалося, з Харкова...

Фоззі: Ви ж знаєте, хто платить, той і замовляє музику. Власне, тим, хто платить, подобається низькоякісна російська попса. Був такий прикол. Перед Днем міста грали на площі, де зібралося десь близько 15 тисяч людей, можна сказати, прихильників альтернативної музики. Тут вийшов мер і почав запрошувати на концерт, що мав відбутися наступного дня, анонсуючи російських попсовиків. Врешті він зійшов зі сцени, а я запитую: «Тут хтось має щось проти української музики?». Всі хором: «Ні!». Харків — студентське місто. А студенти завжди на передовій.

— Мені здається, що ваше з Фаготом національне самоусвідомлення відбувалося поступово?

Фоззі: 1998 року Ігор Пелих привіз ТНМК на фестиваль «Нівроку» в Тернополі (це був перший повноцінний виступ гурту на Західній Україні). Пригадую, Юрко Зелений нас назвав — бандерівці. ru. (Треба читати: бандерівці з російськомовної України. — Ред.)

На процес нашого національного самоусвідомлення вплинула «Червона рута». Навряд чи тоді ми б самі до цього дійшли, будучи з російськомовних сімей і російськомовного Харкова.

— Фоззі, що б ви побажали собі в Новий рік?

Фоззі: Здійснення хоча б 50 відсотків планів. Тому що 25 відсотків, як було цього року, замало. Хочу, щоб ми почали грати нові пісні з концерту в концерт. Маю намір взимку закінчити третю книжку. Написати пісень до альбому ТНМК, видати третій сольний альбом...

— А країні?

Фоззі: Хотілося б зробити монтаж, як у фільмі «Людина з бульвару Капуцинів». І викинути років із двадцять — від Радянського Союзу до такої, вже самодостатньої країни. Але часи не обирають. Випало нам жити зараз, треба жити. Хто казав, що буде легко?!

Надія Тисячна, «День»

Література

"Вікіпедії" виповниться 11 років

Кампанія відкритої онлайн-енциклопедії "Вікіпедія" зі збору пожертвувань, яка закінчилася у вівторок, зібрала рекордні 20 млн доларів, повідомляє Бі-бі-сі.

Некомерційний фонд Wikimedia Foundation запустив кампанію збору коштів в листопаді.

Одним з перших пожертвувань був грант на 500 тис. доларів від засновника Google Сергія Бріна та його дружини.

Вперше "Вікіпедія" провела таку кампанію в 2003 році, і рік у рік кількість пожертвуваних грошей зростала.

"Наша модель працює фантастично добре", - заявив глава фонду Сью Гарднер.

"Вікіпедії" 15 січня виповниться 11 років.

Зараз в онлайн-енциклопедії налічується понад 20 мільйонів статей на 282 мовах.

У Польщі вийшла антологія перекладів сучасної української поезії

У польському видавництві «Ha! art» з’явилася друком двомовна антологія «Дольки помаранчі» - до неї ввійшли вірші сучасних українських поетів в оригіналі та в польському перекладі.

Ідея проекту і його перекладацьке втілення належить знаній польській поетці, перфомерці, викладачці Анеті Камінській, яка вже не перший рік займається промоцією української літератури серед наших «західних кузенів». Цього разу поляки матимуть змогу ознайомитися з творами Оксани Забужко, Віктора Неборака, Юрія Іздрика, Марії Шунь, Назара Гончара, Романа Садловського, Івана Лучука, Івана Андрусяка, Маріанни Кіяновської, Мар’яни Савки, Оксани Луцишиної, Дмитра Лазуткіна, Катріни Хаддад, Олени Гусейнової, Олега Коцарева, Богдани Матіяш, Любові Якимчук, Богдана-Олега Горобчука, Андрія Любки. Такий спектр авторів, напевно, дозволить читачам скласти досить широке уявлення про поезію України, як у питанні стилю, так і тематики.

- Відбираючи тексти до антології, - каже перекладачка і упорядниця, - я керувалася передусім тим, щоб зацікавити польських читачів, а також тим, що подобається особисто мені. Ще з часів Помаранчевої революції в Польщі є зацікавлення Україною та її культурою. Я помітила, що поляки очікують поезії, яка б коментувала українську реальність, котра загалом не так і рідко нагадує польську. Є також попит на поезію «молоду» - духом і віком авторів, що їх можна запросити на фестиваль чи до якогось спільного проекту. Тому в антології є автори, народжені в шістдесятих, сімдесятих і вісімдесятих роках. Шкода тільки, що було небагато часу для остаточного редагування і замало місця для ще кількох добрих поетів.

Акунін зізнався, що писав ще під двома псевдонімами

Російський письменник Борис Акунін (справжнє ім`я - Григорій Чхартішвілі) зізнався, що протягом останніх чотирьох років писав ще під двома псевдонімами - Анни Борисової та Анатолія Бруснікіна.

Як розповів Акунін в своєму ЖЖ, йому з певного часу захотілося "писати белетристику якось по-іншому", "не по-акунінськи". Оскільки читач вже чекав від Бориса Акуніна певного жанру, для своїх нових творів, не схожих на попередні, письменник вирішив придумати і нових авторів.

Таким чином був запущений проект з видавництвом АСТ Автори, в рамках якого виходили книги Борисової та Бруснікіна. При цьому умови проекту зобов`язували не розкривати ім`я справжнього автора. Однак, за словами Акуніна, майже відразу після укладення договору пішли чутки - в літературних колах пліткували, що під псевдонімами Борисової та Бруснікіна пише саме Акунін.

У своєму пості Акунін докладно зосередився на вигаданій письменниці Борисовій, яка була вигадана першою. За цей час під її ім`ям вийшли три твори - Там... (Роман вийшов у видавництві КоЛибри), Креативщик і Vremena goda. Про долю письменника Анатолія Бруснікіна Акунін пообіцяв розповісти в наступному повідомленні, уточнивши, що "там зовсім інша історія".

Перший роман під ім`ям Бруснікіна Девятный Спас вийшов у 2008 році під супроводом великої рекламної кампанії АСТ, що дало привід думати, що за цим псевдонімом насправді ховається відомий автор.

Видавництво АСТ збиралося розкрити інформацію про трьох найпопулярніших письменників зі своєї серії Автори 21 січня. Однак 9 січня на сайті магазину Москва була розміщена обкладинка роману Беллона з прізвищем Акунін, що стоїть над взятим в дужки прізвищем Бруснікін.

На сайті видавництва АСТ зазначається, що головна заслуга проекту полягає в демонстрації того, що невідомі автори також можуть бути популярними.

Справжнє ім`я письменника Акуніна - Георгій Чхартішвілі. Популярність Акунін здобув завдяки детективній серії літературних романів про Фандоріна.

Акунін відомий не тільки літературною діяльністю, а й гострими політичними заявами. Так, 6 грудня письменник заявив, що нинішній прем`єр-міністр РФ Володимир Путін може повторити долю лідера Лівійської Джамагирії Муаммара Каддафі. 19 грудня блог Акуніна на LiveJournal і його поштова скринька на Gmail постраждали від злому. Пізніше письменник повідомив, що Управління з протидії екстремізму знову перевірятиме його роман Весь світ - театр на екстремізм.

Елтон Джон напише книгу

Сер Елтон Джон вирішив вперше спробувати себе в письменницькій справі, створивши книгу напів-автобіографічних есе про свою кампанію проти СНІДу. Книга під назвою "Любов лікує: кінець глобальної епідемії СНІДу" (Love Is the Cure: Ending the Global Aids Epidemic) вийде в липні разом з аудіокнигою, записаною особисто автором.

У книзі Е. Джон збирається розповісти про те, як перемогти "чуму XX століття" за допомогою не "таємничої вакцини", а "шляхом зміни сердець, розуму і зламу соціальних бар`єрів", пишуть znaki. fm. Крім цього, сер Елтон Джон поділиться спогадами про своїх друзів, життя яких забрала хвороба, включаючи фронтмена Queen Фредді Меркюрі і підлітка Райана Уайта, що став символом боротьби зі СНІДом у США.

Виданням книги Джона в Британії займеться видавництво Hodder & Stoughton, в США — Little, Brown; всі доходи від її продажу підуть до Фонду боротьби зі СНІДом, що заснований самим музикантом.

Книжки, за якими можна буде згадувати 2011 рік

Десять цьогорічних подій української літератури

Драматичний і напружений 2011 рік залишається позаду, розчиняється у мжичці незвично теплого грудня. Проте на нього ще можна кинути кілька прощальних поглядів у вікно. Наприклад, щоб згадати його найпомітніші книжки, ті, за якими, можливо, і згадуватимуть початок другого десятиліття ХХІ століття в українській літературі.

Отже – десять книжкових подій 2011 року, розташованих у довільному, а не хітпарадовому порядку.

1. Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого».

Безперечно найгучніше видання року. Астрономічний, як на вітчизняні реалії, наклад. Прозовий дебют найавторитетнішої поетки, що викликав абсолютно полярні реакції – від захоплення до повного несприйняття. Якось у Вінниці я бачив, як цю книжку читає таксист. Обговорення «Записок…» в інтернеті триває й сьогодні, практично через рік після виходу. Головний герой книги – надміру сповнений сумовитими рефлексіями інтелігент, який маніякально фіксує інформаційний потік початку ХХІ століття. Одним його сентенції здаються нарешті висловленим істинним голосом покоління, інші вважають їх малоцікавим потоком свідомості «поведеної» людини.

2. Юрій Андрухович. «Лексикон інтимних міст».

Мабуть, це найочікуваніша книжка. Андрухович анонсував її вихід уже кілька останніх років, а час від часу викидав у періодику уривки майбутнього видання. Багато кого розчарувало, що «патріарх» знову написав не гостросюжетний роман, а щось більш есеїстичне (розповіді про 111 міст, які довелося навідати Андруховичу, розташовані в алфавітному порядку), втім обирати жанр для свого письма – священне і виняткове право кожного автора. Блискучий стиль, дотепність, приємні мовні ігри є головними перевагами книжки. Інша справа, що про деякі зі 111 населених пунктів письменнику виявилось практично нічого сказати, а ще в деяких випадках він вирішив обмежитись обіграванням стереотипів.

3. Тарас Антипович. «Хронос».

Книжка, яка прозвучала саме через текст, а не через ім’я автора чи обставини виникнення. Вихід «Хроноса» пройшов порівняно спокійно, натомість, потім чутки про цікаву книжку почали активно розходитися серед любителів літератури. Важливо, що твір Антиповича належить до літературної фантастики, а якісних зразків цього жанру в нас не так і багато (а на думку багатьох – і взагалі немає). Заразом він добре і багатозначно написаний. У центрі книжки – символічний образ часу як життя і боротьби за нього. «Хроносу» пророкували мало не всі літературні премії за 2011 рік, проте досі ці прогнози не справдилися.