Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту (стр. 5 )

Науково-технічна діяльність лежить в основі інновацій-
ної діяльності, яка тісно пов’язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу,
є переважно прибутковими (серійне виробництво, освоєння новації у споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).

Державна підтримка інноваційної діяльності відіграє істотну роль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційної активності підприємств, що безперечно позитивно впливає на економічне зростання суспільства.

До основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на макрорівні, належать:

·  Інтернаціональність науки. Результати наукових досліджень швидко стають відомими у світі і широко використовуються в зацікавлених країнах (секрет «японського дива»).

·  Розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господарства.

·  Розвиток експериментальної бази, що передбачає не тільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповідне ставлення держави, яка підтримує і формує в суспільстві на основі відповідного законодавства й інших чинників необхідний інноваційний клімат. Наприклад, університет не має устаткування, але може за певних умов налагодити з тим чи іншим підприємством взаємозв’язки і використовувати його виробничу базу, лабораторії, устаткування для проведення експериментів.

·  Кваліфікація робітників. Основа інновацій — це знання. Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержа-
ння інформації, стимулювання праці, навчання персоналу)
є основою для зацікавленості в інноваціях працівників орга-
нізацій.

·  Розмір внутрішнього ринку, який визначається перш за все розміром національного багатства (внутрішній національний про­дукт), життєвим рівнем населення.

·  Розвинена інфраструктура. Вона націлена насамперед на вирішення проблем забезпечення взаємозв’язку між економічними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інноваційної політики через інноваційну діяльність. Розвинена інфраструктура — це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.

Починаючи з 80-х років ХХ ст. стався інтенсивний сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні — стали формуватись національні інноваційні системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що всі розвинені країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняються державним регулюванням і підтримкою систем взаємозв’язку наукової, виробничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю американських і японських університетів є їх тісний зв’язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявляється множиною засобів — від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних структур, які справляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до оперативних потреб виробництва, які находять відображення в навчальних планах університетів.

В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденція розширення сфери розповсюдження та впровадження наукових досягнень у виробництво.

У світовому економічному просторі формується нова парадигма зростання на базі використання знань та інновацій як найваж­ливіших економічних ресурсів.

Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів, технологій, соціально-економічних умов застосовуються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямованості і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адаптації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін.

Друга модель поширення інновацій характеризує внутрішньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов’я­зана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві.

До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.

Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв’язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

·  нового використання вже відомого продукту;

·  зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

·  фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

·  винаходу справді нового продукту.

У свою чергу, кожний новий продукт може характеризуватися:

·  наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);

·  впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект).

Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень — завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. ін.

Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.

Рівень ризику залежатиме від таких чинників:

·  ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);

·  рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик);

·  ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з техноло-
гією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).

Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприєм-
стві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНИЙ ШЛЯХ
НОВОВВЕДЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Етапи опанування нововведенням	Сутність діяльності
І. Визначення необхідності в інновації	Обізнаність з проблемою, визнання необхідності в нововведенні; переконання членів організації в необхідності нововведення
ІІ. Збір інформації про інновацію	Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення
ІІІ. Попередній вибір но­вовведення	Оцінка інформації про нововведення, вибір інновації
IV. Прийняття рішення про впровадження ново­введення	Розроблення рішення про впровадження інновації, затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво
V. Упровадження	Пробне впровадження, повне впровадження і використання
VI. Інституціоналізація	Рутинізація, дифузія

Як свідчить табл. 3.2, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.

Темпи поширення нововведень позитивно пов’язані з прибутковістю і негативно — з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.

На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір. У табл. 3.3 наведено 18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формування настанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результатив­ність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).

Таблиця 3.3

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ НОВОВВЕДЕННЯ НА РІЗНИХ
СТАДІЯХ ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНОГО
ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Критерії оцінки	Стадії процесу
обізнаність з проблемою	формування настанов і вибір нововведення	рішення про впровадження нововведення	проблема впровадження	тривале використання
1. Рівень фінансових витрат		+	+
2. Рівень віддачі на вкладений капітал		+	+	+
3. Дійовість для досягнення поставлених цілей підприємства		+
4. Ступінь ризику і невизначеності		+
5. Швидкість розповсюдження інформації про інновацію	+
6. Відповідність існуючим нормам і цінностям		+
7. Складність інновації		+	+
8. Науковість		+	+
9. Відносна користь користувача			+
10. Місце виникнення інновації	+
11. Можливість упровадження нововведення частинами				+
12. Можливість повернення до поперед­ньої практики	+
13. Рівень схильності персоналу до ново­введення			+
14. Вплив нововведення на міжособисті відносини				+
15. Можливість упровадження таємно		+
16. Характеристика особи, від якої залежить розповсюдження інформації про нововведення	+
17. Можливість подальшої модифікації нововведення					+
18. Можливість дифузії нововведення					+

Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційно вигідного товару (ініційованого ринком) здійснюється за такою схемою: