Інститут виконання заповіту: сучасний стан та перспективи розвитку (стр. 2 )

– непризначення виконавця заповіту заповідачем;

– відмови особи, призначеної заповідачем, від виконання заповіту;

– усунення призначеної особи від виконання заповіту.

Особливе значення має призначення виконавця заповіту нотаріусом, у випадках, коли: майно заповідається малолітнім особам, у яких відсутні батьки; майно заповідається державі або юридичним особам; майно заповідається з умовою; заповіт містить заповідальний відказ або покладання на спадкоємців інших обов’язків; предметом заповіту є майно, щодо якого після смерті заповідача обов’язково виникає необхідність управління ним — частка в статутному капіталі товариств, акції, приватні підприємства тощо (п. 2.9 глави 14 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Призначення конкретної особи виконавцем заповіту відбувається шляхом винесення нотаріусом, який завів спадкову справу і в якого вона зберігається, постанови про призначення виконавця заповіту, у якій зазначається:

– дата та місце винесення постанови;

– прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову; найменування та адреса державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;

– обставини, які викликали необхідність призначення виконавця заповіту, а саме: склад спадщини, непризначення виконавця заповіту заповідачем (відмова виконавця заповіту від здійснення повноважень, усунення судом);

– дата подання згоди особи на призначення її виконавцем заповіту;

– прізвище, ім’я, по батькові, ідентифікаційний номер, місце проживання фізичної особи (найменування, місцезнаходження — щодо юридичної особи), яка призначається виконавцем заповіту.

На нашу думку, в постанові про призначення виконавця заповіту недоцільно вказувати його повноваження. Постанова нотаріуса за своєю правовою природою є розпорядчою дією (владним рішенням), мета якої — призначити виконавцем заповіту певну особу. Що ж стосується повноважень виконавця заповіту, то вони мають бути викладені в свідоцтві виконавця заповіту.

Вчинення нотаріальної дії про призначення особи виконавцем заповіту здійснюється тільки після подання такою особою згоди виконувати обов’язки виконавця заповіту.

Постанова про призначення виконавця заповіту виноситься нотаріусом в одному примірнику та підшивається до спадкової справи. У разі коли спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, дієздатність яких обмежена, нотаріус повинен письмово повідомити про призначення виконавця заповіту орган опіки та піклування.

Приймаючи рішення про призначення виконавця заповіту, нотаріус має з’ясувати позицію спадкоємців щодо цього питання, оскільки спадкоємці відповідно до ст. 1291 ЦК України зобов’язані відшкодувати виконавцеві заповіту ті витрати, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту. Крім того, виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх повноважень.

Слід окреслити певні особливості вчинення такої нотаріальної дії, як призначення виконавця заповіту. За загальним правилом, нотаріальні дії вчиняються нотаріусами за заявою заінтересованої особи. Однак нотаріус призначає виконавця заповіту із власної ініціативи за умови, якщо цього потребують інтереси спадкоємців.

Зазвичай нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб, у день подачі нотаріусу всіх необхідних документів. Втім, законодавством не встановлено розмір державного мита за призначення виконавця заповіту нотаріусом, що дозволяє зробити формальний висновок, що за вчинення такої нотаріальної дії державне мито не стягується. Водночас це не позбавляє нотаріуса отримувати окрему плату за додаткові послуги правового характеру, які не пов’язані зі вчинюваними нотаріальними діями, а також послуги технічного характеру. Перелік таких послуг та розмір плати за них має встановлюватися головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (п. 2 глави 16 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). На нашу думку, зазначені витрати повинні нести спадкоємці, оскільки саме в їх інтересах призначається виконавець заповіту.

Слід підкреслити, що призначення виконавця спадкоємцями, судом та нотаріусом є також їх правом, а не обов’язком. Практично це означає, що можуть мати місце такі випадки, коли виконавця заповіту не буде призначено навіть нотаріусом у зв’язку з тим, що інтереси спадкоємців цього не потребують, наприклад, через відсутність спадкового майна, що вимагає охорони або управління. У таких випадках виконання заповіту має здійснюватися самими спадкоємцями.

Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою. Згідно з частинами 2, 3 ст. 1289 ЦК України така згода, по-перше, може бути виражена особою на тексті самого заповіту або додана до нього, а по-друге, особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

З цього випливає: якщо в першому випадку особа є обізнаною в бажанні заповідача призначити її виконавцем заповіту та дає згоду на це при посвідченні заповіту, то в другому випадку така згода висловлюється особою, вказаною в заповіті, вже після відкриття спадщини, тобто після смерті заповідача. Це може статися, зокрема, при складенні заповідачем секретного заповіту. Особа, яка запропонована заповідачем як виконавець заповіту, дізнається про цю обставину після оголошення нотаріусом змісту секретного заповіту, що відбувається за правилами ст. 1250 ЦК України. Після цього особа вирішує питання про згоду на виконання функцій виконавця заповіту.

Надання особою згоди на призначення її виконавцем заповіту в будь-якому випадку пов’язане з діями юридичного характеру, тобто дотриманням певних формальностей, як-то: поставити підпис про згоду бути виконавцем заповіту на самому заповіті, подати окрему заяву про згоду особи на призначення її виконавцем заповіту. Відсутність згоди особи на призначення її виконавцем заповіту унеможливлює видачу їй свідоцтва виконавця заповіту згідно з главою 14 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У випадку якщо виконавець заповіту не призначений, а реалізація заповідальних розпоряджень здійснюється самими спадкоємцями, їхньої згоди на виконання заповіту не вимагається.

Фізична або юридична особа як виконавець заповіту

Відповідно до ч. 1 ст. 1286 ЦК України виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. Вибір заповідачем виконавця ґрунтується на особистій довірі (має фідуціарний характер).

При цьому визначається коло осіб, які можуть стати виконавцями заповіту, а саме: спадкоємці за заповітом (це випливає з ч. 2 ст. 1286 ЦК України — якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них) та особи, які не є спадкоємцями за заповітом (ч. 3 ст. 1286 ЦК України).

У разі призначення виконавцем заповіту фізичної особи основна вимога, що ставиться законом до останньої, — повна цивільна дієздатність, тобто мова йде про особу, яка досягла повноліття, а також про особу, яка до повноліття набула повної дієздатності, чи якій така дієздатність була надана на підставі ст. 35 ЦК України. Вказана стаття містить вичерпний перелік таких підстав: повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому випадку фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. В порядку, встановленому ч. 4 ст. 35 ЦК України, повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов’язки. Зважаючи на це, така особа може бути призначена виконавцем заповіту.

ЦК України встановлює у ст. 1286 право заповідача доручити виконання заповіту не тільки фізичній особі з повною цивільною дієздатністю, а й юридичній особі.

Закон поділяє юридичні особи залежно від порядку їх створення на юридичні особи приватного і публічного права (ч. 2 ст. 81 ЦК України). Сутність цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті[5]. Крім того, ЦК України встановлює порядок створення, організаційно-правові форми та правовий статус саме юридичних осіб приватного права. Порядок створення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється не ЦК, а Конституцією України та законом. У тих випадках, коли в ЦК України йдеться про участь юридичних осіб публічного права в цивільних відносинах, він містить застереження про те, що мова йде про інших учасників цивільних відносин, передбачених у ст. 2 (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права). Такого застереження ст. 1286 ЦК України не містить.

З огляду на це, можна дійти висновку, що покласти обов’язки виконавця заповіту можливо лише на юридичну особу приватного права.

Слід вказати на ще одну особливість юридичної особи — виконавця заповіту: її повноваження припиняються не лише з підстав, встановлених ст. 1294 ЦК України, а ще й шляхом ліквідації юридичної особи (статті 110, 111 ЦК України). У разі ж припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення, що зазначене, зокрема, в ч. 1 ст. 104 ЦК України, права та обов’язки цієї особи передаються іншим юридичним особам — правонаступникам. Тобто йдеться і про передачу обов’язків виконавця заповіту. Однак така передача обов’язків не позбавляє правонаступника права відмовитися від здійснення повноважень виконавця заповіту в порядку ст. 1295 ЦК України.

Закон не передбачає можливості підпризначення виконавця заповіту, хоча виходячи зі встановленого ст. 1295 ЦК України права виконавця заповіту на відмову від своїх повноважень, потреба в цьому є. Так, закон допускає можливість підпризначення спадкоємця відповідно до ст. 1244 ЦК України на випадок, якщо спадкоємець, зазначений в заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її, відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування. Однак виконавець заповіту аналогічно може померти до відкриття спадщини або відмовитися від своїх повноважень на будь-якому етапі виконання. Крім того, виконавця заповіту може бути усунено від виконання ним своїх повноважень у судовому порядку. В цьому випадку було б доцільно на законодавчому рівні прописати право заповідача на підпризначення виконавця заповіту.