Інститут виконання заповіту: сучасний стан та перспективи розвитку (стр. 4 )

У разі невстановлення в заповіті плати виконавця заповіту за виконання своїх повноважень, на її розмір впливають два чинники.

По-перше, при обчисленні розміру плати виконавця заповіту доцільним є застосування за аналогією ч. 4 ст. 632 ЦК України, відповідно до якої, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися
на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Отже, при визначенні розміру плати виконавця заповіту за основу слід узяти середні ціни, що склалися на аналогічні послуги в період здійснення ним своїх повноважень або в момент відкриття спадщини, якщо період здійснення виконавцем заповіту своїх повноважень досить тривалий, внаслідок чого неможливо встановити середні ціни на ці послуги. Якщо ж розмір плати, встановлений виконавцем заповіту, більший за середній, то потрібно довести його обґрунтованість, виходячи з якості самих послуг, кількості затраченого часу і т. ін.

По-друге, при встановленні розміру плати виконавця заповіту потрібно виходити з розумності такого розміру. Цивільне законодавство визначає «розумність» як загальну засаду цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), не розкриваючи при цьому його змісту. На думку В. І. Ємельянова, розумними слід вважати такі дії, які вчинила б людина, що має середній рівень інтелекту, знань та життєвого досвіду. Абстрактна особа, наділена такими якостями, може називатися розумною людиною. При вирішенні питання про розумність слід порівняти дії, що оцінюються з еталонними діями середньої людини[9]. Тобто розумність врешті-решт передбачає відповідність вчинюваних виконавцем заповіту дій тому розмірові грошової суми або майна, який він пропонує спадкоємцям як плату за виконання своїх повноважень. Здійснюючи будь-які дії, особа прагне максимально дотриматись власних інтересів. Зокрема, виконавець заповіту намагатиметься встановити максимальний розмір плати за виконання повноважень, виходячи з власних потреб. Однак вирішальним у цьому аспекті стане адекватність запропонованого розміру плати характеру дій. Сумлінний суб’єкт буде намагатися дотримуватися принципу розумності.

Проте сумлінними мають бути не тільки дії виконавця заповіту, а й спадкоємців. Адже не можна визнати сумлінними дії спадкоємців, які взагалі відмовляються сплачувати виконавцеві заповіту будь-які кошти за надані ним послуги.

При застосуванні розумності як критерію визначення розміру плати виконавця заповіту слід взяти до уваги насамперед складність вчинюваних ним дій, відсутність альтернативних варіантів залучення юридичної допомоги та, безперечно, результат таких дій.

Але зважаючи на відсутність в Україні ринку надання послуг із виконання заповіту і, відповідно, на неможливість визначити розмір плати виконавця заповіту виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги, вирішальним критерієм при визначенні плати виконавця заповіту має стати саме розумність такої плати.

Як зазначає євський, можливою межею при визначенні винагороди виконавця заповіту припустимо визнавати витрати, що не перевищують 3% оцінної вартості спадкового майна[10]. Однак запропонований розмір винагороди виконавця заповіту дослідник нічим не обґрунтовує.

Слід підкреслити, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1291 ЦК України, виконавець заповіту має право одержати плату за виконання повноважень (в натурі або грошима) саме зі складу спадщини. Тобто заповідач не може покласти на спадкоємця обов’язок виплатити виконавцеві заповіту певну грошову суму як плату за виконання останнім своїх повноважень зі своїх власних коштів або передати річ, що перебуває у власності спадкоємця.

З огляду на той факт, що виконавцеві заповіту за виконання своїх повноважень може бути передана частка у спадщині, постає питання про підтвердження права виконавця заповіту на це майно. І якщо правовстановлюючим документом спадкоємця є свідоцтво про право на спадщину, то яким актом підтверджуватиметься право власності виконавця заповіту на ту частку спадкового майна, що передаватиметься йому як плата за виконання ним своїх повноважень? Тим більше, що як таку плату заповідач може встановити частку у квартирі, житловому будинку, право власності на яке потребує державної реєстрації. Зазначене цілком охоплюється свободою заповіту.

У разі відмови виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень у порядку ст. 1295 ЦК України він позбавляється права на отримання плати навіть у тому випадку, якщо її виплата та розмір були визначені в заповіті. Вказане прямо випливає зі змісту ч. 1 ст. 1291 ЦК України, де зазначено, що плата встановлюється виконавцю заповіту саме за виконання повноважень. Тобто умовою виплати грошової суми або частки спадкового майна є виконання в повному обсязі заповідальних розпоряджень.

Відповідно до ч. 3 ст. 1291 ЦК України виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту. Такі витрати підлягають відшкодуванню, якщо їх вчинення було необхідне як за характером, так і за розміром. Обов’язок доказування необхідності витрат та їх розміру має покладатися на виконавця заповіту.

Досвід зарубіжних країн

Німецьке цивільне законодавство надає заповідачу право призначити одного чи кількох виконавців заповіту, а також підпризначити виконавця заповіту на випадок, якщо призначений виконавець заповіту відпаде до або після прийняття на себе відповідних обов’язків (§ 2197 Німецьке цивільне укладення). При цьому спадкодавець може надати третій особі право вибору виконавця заповіту. Вибір здійснюється шляхом подання офіційно посвідченої заяви до суду зі спадкових справ. Відповідно до § 2199 Німецького цивільного укладення спадкодавець може надати виконавцю заповіту повноваження на призначення собі одного чи кількох помічників[11].

У Російській Федерації виконавцем заповіту («душеприказчиком») може бути призначено виключно громадянина (ст. 1134 ЦК РФ)[12].

За ЦК Іспанії, якщо призначена спадкодавцем особа не висуває заперечень проти того, щоб бути виконавцем заповіту протягом шести днів із моменту, коли йому стало відомо про призначення, і протягом шести днів з моменту смерті заповідача, вважається, що ця особа прийняла на себе обов’язки виконавця заповіту[13].

У країнах, що належать до загальної системи права, важливою особливістю є перехід спадкової маси після відкриття спадщини не безпосередньо до спадкоємців, а до спеціальної особи — особистого представника (personal representative) спадкодавця. Залежно від того, зазначений особистий представник в заповіті чи призначений судом, він іменується відповідно виконавцем заповіту (executor of the will) або адміністратором (administrator).

Заповідач має право обрати виконавцем заповіту будь-яку особу або корпорацію, що професійно займається управлінням майна. У разі призначення адміністратора, перевага, зазвичай, надається особі, заінтересованій у належному управлінні спадщиною. За відсутності родичів адміністратором може бути призначена спеціальна посадова особа (public officer).

У Великобританії, в разі виникнення складних ситуацій, особистий представник вправі звернутися за інструкціями і роз’ясненнями до Канцлерського відділення Високого суду правосуддя.

У США порядок затвердження заповіту та управління спадщиною відзначається більш активною функцією суду. Особливістю американської системи права є наявність судового органу спеціальної юрисдикції. У більшості штатів він називається Судом затвердження заповітів (Probate Court), у деяких штатах — Surrogate’s Court (Нью-Йорк) або Orphan’s Court (Пенсільванія)[14].

За японським законодавством за умови згоди особи бути призначеною виконавцем заповіту вона повинна негайно приступити до виконання своїх обов’язків, а саме: скласти інвентаризаційний опис спадкового майна та надати його спадкоємцям. Крім цього, на виконавця заповіту покладаються обов’язки щодо реалізації всіх дій, зазначених в заповіті (ст. 1012 ЦК Японії). При цьому ЦК Японії застосовує на дії виконавця заповіту положення, передбачені щодо повіреного. Щодо спадкового майна виконавець заповіту наділений виключним правом управління[15].

Відповідно до ст. 902 ЦК Іспанії, якщо заповідач не встановив інше, обов’язки виконавця заповіту полягають у такому: поховати заповідача відповідно до його волі або звичаїв місцевості; за згодою спадкоємців виплатити всі грошові суми, залишені заповідачем у якості легату; спостерігати за виконанням інших розпоряджень заповідача, захищати його інтереси у судовому та позасудовому порядку; спільно зі спадкоємцями вживати заходів щодо збереження спадкового майна. Якщо спадкового майна недостатньо для оплати поховання заповідача та виплати легатів, виконавець заповіту за участю спадкоємців здійснює продаж спочатку рухомого, а потім і нерухомого майна. При продажу майна мають бути вжиті заходи щодо захисту інтересів неповнолітніх, відсутніх осіб, а також публічних установ.

Виконавець заповіту, якому заповідач не визначив строк для завершення виконання заповіту, повинен завершити виконання протягом одного року з моменту вираження згоди зі статусом виконавця заповіту або з моменту винесення судового рішення про дійсність заповіту в цілому чи в певній частині[16].

Цивільне законодавство Німеччини зобов’язує виконавця заповіту управляти спадковою масою. Виконавець заповіту перш за все наділений правом вступити у володіння спадщиною і розпоряджатися окремими предметами зі складу спадкового майна (§ 2205 Німецького цивільного укладення). Причому спадкоємець не може розпоряджатися предметом зі складу спадщини, що підлягає управлінню виконавцем заповіту. Згідно з § 2206 Німецького цивільного укладення виконавець заповіту за згодою спадкоємця має право вступати в зобов’язання щодо спадщини, якщо вони необхідні для належного управління спадщиною[17].

Додаток 1

Форма 20. Свідоцтво, яке посвідчує
повноваження виконавця заповіту[18]

СВІДОЦТВО

Місто (село, селище, район, область (Автономна Республіка Крим)), Україна ______________

____________________________________________.

(число, місяць, рік словами)

Я, ____________________________________, ______________________ нотаріус