За Віктором Приходьком
Тестові завдання
1. Визнач головну думку твору Віктора Приходька «Підземний мешканець».
А Уміння тварин передбачати погоду.
Б Турботи єгеря восени.
В Прогулянка в осінньому лісі.
2. Чим живиться кріт?
А сухим листям дерев
Б черв’ячками, личинками різних комах
В стеблами конюшини й материнки
3. Скоромовка – це:
А вірш, у якому перші літери рядків утворюють слово або речення
Б жартівливий вислів, складений із важких для швидкої вимови слів.
В короткий поетичний твір, поділений на рядки, які римуються.
4. Чи зрозумів ти, чому кріт перебрався на інший бік галявини? Запиши.
5. Поєднай вислів та його тлумачення.
І носа не вистромить дуже добре видно
Як на долоні не виходить, не показується
Перебратися на нові квартири погано бачить
Сліпий як кріт змінити місце проживання
6. Для чого люди спостерігають і досліджують поведінку тварин? Запиши коротке міркування.
Прочитай текст мовчки. Виконай завдання, подані після тексту.
Просто бабуся
Награвшись досхочу у м’яча, хлоп’ята зібралися розходитись по домівках. Аж ось Пилипко запропонував пригостити всіх морозивом.
А грошу в тебе є? – поцікавилися друзі.
Навіщо? Морозиво продає моя бабуся. Вона добра. Усім купить.
Подумаєш! – закопилив губу гордовитий Слава. – он моя бабуся – шофер таксі! Захочу – цілий день на машині кататимусь.
Диви, як задається! – присоромив його Миколка. Але потім і сам почав хвалитися своєю бабусею.
Один Костик мовчав.
А твоя бабуся хто? – спитали його товариші.
Моя? – перепитав Костя і знизав плечима. – просто бабуся, - стиха промовив він. Він не знав, чим похвалитись. Його бабуся дома господарює, обіди готує, панчішки штопає. А ще казки розповідає.
Раптом до хлоп’ят підійшов військовий.
Ану, молодці, де тут дванадцятий номер? – поспитав він.
Ось тут на розі. А ви до кого?
До Ольги Петрівни.
До Костикової бабусі?
А хто з вас Костя?
Я.
От здорово. Ну, веди, - сказав він весело.
Слідом за ними подалися й Костикові друзі.
Ольга Петрівна мабуть у вікно впізнала військового, бо ще з присінка ступила йому назустріч, крикнула:
Сашко!
Олю!
Хлопчики переглянулись здивовані.
Згодом вони сиділи за столом. Ольга Петрівна частувала гостя чаєм, а хлоп’ят – цукерками.
Військовий і бабуся згадували про війну. Полковник розповів, як у битві за Київ безстрашна розвідниця Оля, тепер Костикова бабуся, врятувала життя йому, тоді ще молодому лейтенанту.
Хлоп’ята сиділи, мов зачаровані. Вони то полковника розглядали, то на бабусю дивилися. Бабуся порожевіла і немов помолоділа. Тільки її сірі очі застилала волога, а тремтлива рука раз по раз ховала під хустку неслухняне сиве пасмо. На прощання полковник схилився, поцілував бабусину руку і, хвацько козирнувши, вийшов з кімнати.
Хлоп’ята проводжали його аж за ворота.
А коли той звернув за ріг будинку, один з них глянув на Костю і сказав:
- А говорив, що його бабуся – просто бабуся…
(За М. Стеценком)
Тестові завдання
1. Хто з дітей хвалився своєю бабусею?
а) Миколка і Костик;
б) Костик, Пилипко і Слава;
в) Слава, Пилипко, Миколка.
2. Ким була у роки війни Костикова бабуся?
а) санітаркою;
б) розвідницею;
в) радисткою.
3. До якого жанру можна віднести цей твір?
а) оповідання;
б) легенда;
в) казка.
4. Чому бабуся хвилювалась, зустрівшись зі старим знайомим?
5. Поясни значення висловів:
Очі застилала волога -
Хвацько козирнути -
6. За що ти поважаєш свою бабусю? Поділись своїми роздумами.
Прочитай текст мовчки. Виконай завдання, подані після тексту.
Василь Сухомлинський
Майже століття тому в селі Василівці на Кіровоградщині в бідній селянській сім’ї народився хлопчик, якого назвали Василем. Йому судилося стати великим педагогом і письменником.
Батько Олександр мав золоті руки. Мати Оксана була працелюбною, турботливою, ніжною, лагідною жінкою. У домі Сухомлинських любили книгу. Діти ніколи не чули ні від батька, ні від матері жодного грубого слова. Усі вони стали педагогами.
Василько ріс жвавим, кмітливим, допитливим хлопчиком. Змалку любив малювати. А зошити, фарби, пензлі можна було придбати тільки в обмін на лікарські трави. Бажання малювати було таке сильне, що хлопчик цілими днями пропадав у лісі. За фарбами ходив пішки тридцять шість кілометрів аж у місто Кременчук.
Був здібним і старанним у навчанні, мав чудову пам’ять. Любив і розумів жарти, був хорошим товаришем.
Вчителювати Сухомлинський почав, коли йому було сімнадцять років. Тільки війна відірвала його від улюбленого заняття. У бою був тяжко поранений. Після перемоги Василь Сухомлинський знову повернувся до школи. Він робив усе, щоб школа для учнів стала школою радості.
Василь Сухомлинський проводив уроки добра і краси в школі під голубим небом., на зеленій траві, у садку, під гіллястою грушею. Він водив своїх вихованців у ліс, на річку, на луки. Вчив їх розуміти і любити природу, проникати в її таємниці, захоплюватися її красою, вчив мислити і розвивав у них здатність і бажання творити казки.
Василь Сухомлинський учив і виховував дітей своїм власним прикладом. Це була людина мудра, чиста, добра, чуйна, чесна, скромна і благородна.
«Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб залишити по собі вічний слід», - писав Василь Сухомлинський.
(З журналу)
Тестові завдання
1. До якого жанру належить твір?
а) оповідання;
б) легенда;
в) стаття
2. Що змалку збирав Василько, щоб купити фарби?
а) лікарські рослини;
б) книги;
в) марки
3. Як Сухомлинський виховував дітей?
а) власним прикладом;
б) багатогодинним повчанням;
в) надсилаючи кожному учневі листа
4. Якою людиною був ?
5. Поясни значення виразів:
Розуміти жарти -
Виховувати власним прикладом –
6.Який слід по собі ти б хотів залишити на землі? Напиши про це.
Прочитай текст мовчки. Виконай завдання, подані після тексту.
Загублені рукавички
Товаришів у мене багато – у школі, в нашому й сусідських дворах. Але найбільше я дружу з Ігорем.
Яка в нас дружба – судіть з такої пригоди.
Коли похолодало і випав сніг, Ігореві, щоб не мерзли руки, купили зелені вовняні рукавички. М’якенькі й теплі-теплі.
Я теж захотів такі самі. Мама купила і мені.
Одного разу на великій перерві ми кидалися сніжками. Як подзвонили на урок, припинили гру, вбігли в клас, глянули, а в нас обох немає по рукавичці. В мене лівої, а в Ігоря – правої.
Наступної перерви майже всім класом шукали. Перерили в шкільному дворі геть увесь сніг і не знайшли.
Ну, де вона пропала? – сумував Ігор. – Тепер дома будуть лаяти…
І мене лаятимуть… - журився я.
Мені ще нічого. А ось Ігореві більше перепаде.
«А що, як віддати йому свою рукавичку? – раптом подумав я. – В нього ж права, в мене – ліва. Якраз буде пара!..»
Але ж Ігор може ще й не взяти. Знаю його. Скаже: «Чого це ти мені свою віддаєш? Бери краще мою».
Ні, якщо вже віддавати Ігореві свою рукавичку, то треба, щоб і він про це не знав!..
Так і зробив. Наприкінці останнього уроку засунув тихцем рукавичку в Ігорів ранець, глибоко, на саме дно.
«Ото здивується, як знайде! – тішився я. – І радий-радий буде, що так щасливо все закінчиться».
Однак вийшло непередбачене, довелося самому дивуватися.
Коли я вдома викладав на стіл із свого ранця книжки та зошити, то разом з ними витяг і зелену вовняну рукавичку. Спершу подумав, що ми з Ігорем переплутали ранці.
Стривай, стривай, рукавичка ж із правої руки! Тепер все ясно…Виявляється, Ігор теж хотів мене виручити і засунув у мій ранець свою рукавичку. От сміхота, от комедія!..
Хапаю рукавичку і мерщій до Ігоря. Тільки відчинив свої двері, відчиняються навпроти і його. Я тримаю в руці зелену вовняну рукавичку і він держить таку ж…
(За Б. Комаром)
Тестові завдання
1. Що загубили хлопці?
а) портфелі;
б) шапочки;
в) рукавички.
2. Що спало на думку головному героєві після пропажі?
а) обмінятися шапочками;
б) заховати портфель;
в) віддати свою рукавичку.
3. Чому головний персонаж твору хотів тихцем підкласти товаришу свою річ?
а) так було цікавіше;
б) бо товариш міг і не взяти;
в) соромився друзів.
4. Поясни значення слова непередбачене
5. Придумай свою назву для твору.
6. Склади розповідь про свого друга.
Прочитай текст мовчки. Виконай завдання, подані після тексту.
Мовчки краще
Іде Хом’як з поля. Іде, віддувається. Білі щоки надув. Очевидно, важко такому товстому крокувати.
Водяний Щур Хом’ячку зустрівся. Тягне Водяний Щур у зубах якийсь корінець.
- Здоровий будь, Хом’ячок!
Мовчить Хом’ячок, іде мимо перевальцем.
- От лінивий! – говорить Водяний Щур. – Навіть привітатися лінується. Бачиш, яке пузо собі відростив, прямо по землі волочиться. А вже щоки, щоки наїв! Так і дивися - тріснуть!
Мовчить Хом’ячок, немов і не про нього говорять.
- Почекай, тюхтій! – говорить Водяний Щур. – взимку ти обов’язково охлянеш! Зима не любить лінивих! Запасливі звірі роблять запаси… Ось я корінець тягну, у нірку складу, прибережу на чорний день! Із усіх сил стараюся, не пара тобі, тюхтій!
Мовчить Хом’ячок. Іде далі, пихкає, щоки надуває.
Трапилася назустріч Хом’ячку Білка. У розвилину сучків прилаштовує Білка гриба-сироїжку.
Здоровий будь, Хом’яче!
Мовчить Хом’як, іде перевальцем.
Здоровий будь, я говорю!.. Це що ж, тобі і відповісти ліньки? Треба ж,
яка лінь лінива! Увесь жиром заплив! Щоки ще не тріснули?
Мовчить Хом’ячок, навіть вухом не повів.
- Подивлюся я на тебе взимку! – говорить Білка.-- - Думаєш, навіщо ми тебе лаємо? Для твоєї ж користі! Треба не байдикувати, а готувати запаси! Зима не любить лінивих. Он я: сушу гриб, потім заховаю в дупло. А взимку смачненьким поласую. А від тебе шкура та кістки лишаться!
Мовчить Хом’ячок, не звертає уваги. Дійшов до своєї нори. Забрався всередину. У кінці нори - суха та чиста комірчина.
Відкрив Хом’ячок рота, із защічних мішків висипав гірку зерна. Відбірного зерна, спілого!
Звільнився у Хом’ячка рот, і говорить він тихесенько:
- Добре. Нехай кричать. Нехай навчають мене. А я, ні слова не говорячи, натаскав у комірчину пуд зерна…
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
