Тема № 6. Правова антропологія. Особистість і право (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

“ФІЛОСОФІЯ ПРАВА”

ТЕМА № 6. Правова антропологія. Особистість і право

Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015

Вид лекції: інформаційна (тематична).

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: засвоєння сутності філософсько-правової антропології як науки, світогляду і методологічної основи юридичних наук, практичної діяльності працівників органів внутрішніх справ.

2. Розвиваючі: виявити універсальний, методологічний характер категорій філософсько-правової антропології і їх значення для юриспруденції, роботи юриста-правоохоронця.

3. Виховні: усвідомити значення правової антропології як універсального способу усвідомлення людиною загальнолюдських і професійних цінностей та ідеалів.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: філософія, політологія, логіка, етика та естетика, педагогіка вищої школи, психологія вищої школи.

Забезпечувані дисципліни: конституційна реформа в Україні, адміністративна реформа в Україні, реформування кримінальної юстиції, робота з кадрами, актуальні проблеми кримінального права.

Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Філософія права”, робоча програма навчальної дисципліни “Філософія права”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Філософія права”.

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК.

План ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття антропології, визначення та систематизація її різновидів. Правова антропологія.

2. Антропологічні основи права.

3. Особистість і право. Особистісний вимір права: статус, ролі, правосвідомість.

4. Філософське обґрунтування прав людини.

Рекомендована література:

1.  Алексеев  права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. – М.: НОРМА, 2002. – 329 с.

2.  Бачинин права и преступление: Для студ. юрид. вузов. – Х.: Фолио, 2001. – 607 с.

3.  Костицький ілософія чи матеріалістична діалектика (до питання про методологію юриспруденції) // Філософські, методологічні й психологічні проблеми права. – К.: КНУВС, 2010. – С. 3-6.

4.  І. Формування та розвиток ідеї гуманізму в праві: філософсько-правовий вимір [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Гелеш Андрій Ігорович ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л., 2012. - 17 с.

5.  Человек. Микрокосм и макрокосм. // Феномен человека. - М.: 2006 – 329 с.

6.  Эссе об индивидуализме. – Дубна: Феникс, 1997.- 302 с

7.  Бандура  у системі наукового знання: Аксіологічно-гносеологічний підхід (Текст): монографія для науковців, виклад., аспірант., ад’юнкт., магістрант., студ. і курсант. юрид. навч. закл. та факульт. |- К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 272 с.

8.  Ортега-и- Тема нашего времени // Что такое философия? – М.: Наука, 2005.- 412 с.

9.  Присухін С. І. Філософія: Навч. посіб. – У 2 ч. – Ч. 1. Історія світової та української філософії у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях. – К.: КНЕУ, 2006. – 208 с.

10.  Філософія: Навчальний посібник. – 2 вид, перероб. – Одеса: “Астропринт”, 2006. – 422 с.

11.  Райгородський глобальной и национальной безопасности: вызовы современности // Философия права 2004, № 2, С. 67-73.

12.  Філософія права. Навчальний посібник / за ред. . – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 269 с.

13.  Філософія права: Навч. посібн. / ільян, , С. І. Максимов та ін.; За заг. ред. ільяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. - 272 с.

14.  Філософсько-правові аспекти формування професійної культури майбутніх юристів [Текст] : монографія / . - Луцьк : ФОП , 2012. - 144 с.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ:

Вступ. Людина – істота суспільна, вона не може жити поза суспільством, поза відносинами з іншими людьми. Ці відносини регулюють життєдіяльність людини, а їхня сукупність складає його світ, багатогранний і багатозначний. Він включає і матеріальне і духовне; і загальнолюдське і інтимно-індивідуальне; складається з цінностей і антицінностей, задумів і результатів, об'єктивних можливостей і суб'єктивних бажань. Має цей світ і правову складову.

Центральним елементом, суб'єктом, творцем світу людини є сама людина. У системах будь-якого рівня суспільні відносини можливі лише як людські відносини, як відносини людини до іншої людини, колективу, суспільства. Існує і зворотний зв'язок: суспільство, соціальні групи, інші люди також відносяться до людини. Ця взаємозалежність має потребу в організації, упорядкованості, гармонізації, узгодженні, регулюванні, у тому числі й у правовому відношенні.

Проблема людини як унікального творіння Всесвіту належить до «вічних» філософсько-правових проблем, оскільки будь-яка філософська традиція в основі свого змісту має відношення людини до світу.

Ще давні греки зрозуміли, що людина може почати філософствувати тільки з пізнання самої себе. Водночас відома теза Сократа «Пізнай самого себе» не реалізована дотепер, хоч кожна філософська система (школа) на кожному історичному етапі людської цивілізації намагалася висунути свою концепцію людини. Однак у цих концепціях природа людини не набула чітких і зрозумілих характеристик, а навпаки, породжувала ще більше запитань, аж до сумнівів щодо існування такої природи. Такий стан розв'язання цієї проблеми обумовлювався значною мірою загадковістю походження людини, складністю її структурних елементів та їхніх об'єднуючих чинників. Теорія антропогенезу в сучасній науковій картині світу також постає здебільшого як процес із багатьма невідомими. Це пояснюється тим, що, як зазначав відомий дослідник «феномена людини» французький філософ і антрополог П'єр Тейяр де Шарден, людина є найтаємничішим об'єктом науки, який постійно спантеличує дослідників. Оскільки людина є вершиною еволюції, то розшифрувати її природу, на його думку, означає, по суті, не що інше, як спробу з'ясувати механізм утворення світу та його перспективу.

Питання 1. Поняття антропології, визначення та систематизація її різновидів. Правова антропологія

Проблема людини як унікального творіння Всесвіту належить до «вічних» філософських проблем, оскільки будь-яка філософська традиція в основі свого змісту має відношення людини до світу.

Ще давні греки зрозуміли, що людина може почати філософувати тільки з пізнання самої себе. Водночас відома теза Сократа «Пізнай самого себе» не реалізована дотепер, хоч кожна філософська система (школа) на кожному історичному етапі людської цивілізації намагалася висунути свою концепцію людини. Однак у цих концепціях природа людини не набула чітких і зрозумілих характеристик, а навпаки, породжувала ще більше запитань, аж до сумнівів щодо існування такої природи. Такий стан розв'язання цієї проблеми обумовлювався значною мірою загадковістю походження людини, складністю її структурних елементів та їхніх об'єднуючих чинників. Теорія антропогенезу в сучасній науковій картині світу також постає здебільшого як процес із багатьма невідомими. Це пояснюється тим, що, як зазначав відомий дослідник «феномена людини» французький філософ і антрополог П'єр Тейяр де Шарден, людина є найтаємничішим об'єктом науки, який постійно спантеличує дослідників. Оскільки людина є вершиною еволюції, то розшифрувати її природу, на його думку, означає, по суті, не що інше, як спробу з'ясувати механізм утворення світу та його перспективу.

Перші цілісні уявлення про людину зародилися не у філософії і не в науці, а з’явились у надрах релігійно-міфологічної віри: міфологія Давнього Сходу, антична релігійно-міфологічна традиція, християнська традиція (Біблія — Старий завіт) тощо. На первісних етапах історії людям притаманні різноманітні міфологічні та релігійні форми самосвідомості. У легендах, переказах, міфах, як частині історії духовного розвитку людства, й розкривається розуміння природи, призначення і сенсу людини та її буття.

Основні уявлення людей міфологічного світогляду про їхні витоки, як і витоки живого взагалі, пов'язані з тотемними символами. Ці символи об'єднують переважно назвою «чуринга» (видовжені пласкі камені (іноді галька) із реалістичним чи схематичним зображенням тотемних пращурів), що уособлювала тіло тотема й водночас тіло (або його частину) хазяїна чуринги. Вона не лише втілювала історію народу і загальний початок усіх частин Всесвіту, які стосувалися людини та її життєдіяльності, а й була зосередженням зародків тварин, рослин і людини. Вважалося, що під час певних обрядових дій зародки (образи людей) «оживають», «вискакують» із чуринги, а закінчивши своє життєве коло, повертаються до неї. Чуринга сприймалася як вищий символ єднання минулого (героїчної епохи тотема) і сучасності, єднання людини, людства та природи.

Для розуміння природи культурної еволюції суттєве значення має мутаційна теорія еволюції голландського вченого Хуго де Фріза (1848—1935). Згідно з нею нові види виникають стрибкоподібно в результаті великих одиничних мутацій у генному спадковому апараті. Ідея стрибкоподібного розвитку життя, зокрема й антропогенезу, набула розвитку в сальтаціоністських концепціях, представники яких, спираючись на найновіші досягнення молекулярної біології, біології розвитку, палеонтології та інших наук, надають вирішального значення в еволюції випадковим явищам, зокрема глобальним катастрофам.

Такі точки зору добре узгоджуються з теорією самоорганізації систем. В її основу покладено принцип самоорганізації як рушійної сили розвитку будь-яких відкритих систем, що обмінюються із середовищем речовиною та енергією. Перехід одного якісного стану в інший у цих системах відбувається як стрибкоподібний процес, який переводить відкриту неврівноважену систему, що досягла свого критичного стану, в якісно новий стійкий стан з вищим рівнем складності та впорядкованості. При цьому вибір кінцевого стану системи після стрибка (флуктуації) є випадковим.