Методологія і методика побудови стратифікованих класифікацій (стр. 2 )

– запропоновано методику побудови стратифікованої класифікації, яка передбачає наступну послідовність кроків: 1) формування вимірювальної моделі відповідно до дослідницьких гіпотез про направлені й ненаправлені зв’язки між явними і латентними змінними; 2) ідентифікація моделі – кількість відомих параметрів має перевищувати кількість невідомих; 3) оцінка параметрів моделі за допомогою методу, що відповідає типові використовуваних даних; 4) тестування узгодженості моделі з вихідними даними; 5) корекція моделі за рахунок додавання нових зв’язків чи виключення не значимих, аж поки не буде досягнута теоретична обґрунтованість, економічність та адекватність емпіричним даним; 6) обчислення значення латентної змінної (узагальнюючої ознаки) і групування її значень.

Удосконалено:

–  методичні принципи вимірювання соціальної стратифікації на основі комбінації та послідовності оптимальних прийомів і методів для побудови стратифікованої класифікації. Зокрема обґрунтовано, що при визначенні ознак, на основі яких будується класифікація, доцільно застосовувати статистичні методи, які придатні для перевірки теоретичних міркувань щодо значущості ознак, поєднуючи метод кореляційного аналізу, метод експлораторного і конфірматорного факторного аналізу (далі КФА). Проілюстровано, що для обчислення узагальнюючої ознаки і відображення складної системи взаємозв’язків між ознаками доречно застосовувати метод моделювання структурними рівняннями.

Дістало подальшого розвитку:

–  теоретико-методологічне обґрунтування вибору емпіричних показників для вимірювання соціальної стратифікації, зокрема виокремлено ознаки, які є значущими в контексті встановлення і відтворення розшарованості суспільства. Перелік таких ознак складається з економічних ознак (право власності, дохід, заробітна плата); владних (повноваження, посада); ознак визнання (престиж професії, репутація); ознак культури (практики споживання, вподобання в культурі); ознак соціальних (походження, належність до певної громади); особистісних ознак (здібності, талант, майстерність).

Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи можуть бути використані для:

-  дослідження впливу соціальної стратифікації на інші соціальні явища. Так, в ході роботи було виявлено зв’язок між соціальною позицією індивіда і його рівнем тривожності, соціальним самопочуттям;

-  підготовки аналітичних матеріалів для органів державної влади та управління щодо оцінки соціальної ситуації у суспільстві, а також при розробці варіантів підвищення адресності та ефективності соціальної політики. Так, представлена методика була використана при підготовці аналітичної записки «Зовнішньополітичні орієнтації населення України» для Міністерства закордонних справ України;

-  розробки навчальних курсів, пов’язаних з методологією соціологічних досліджень і вивченням соціальної структури, стратифікації й нерівності.

Особистий внесок здобувача. В опублікованій у співавторстві статті «Стратифіковано-диференційована структура міського населення України» здобувачці належить побудова вимірювальної моделі локалізації індивідів в соціальній ієрархії. У статті «Диференціація і стратифікація населення України за сприйняттям ситуацій нерівності» – побудова стратифікованої класифікації оцінок нерівності.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорено у літній школі European Sociological Association «A Sociological Imagination For The 21st Century» (York, 2014), на ХІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: наукова спадщина академіка Т. І. Заславської та її роль в соціологічному розумінні суспільства» (Київ, 2014), II Конгресі Соціологічної асоціації України «Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи» (Харків, 2013), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих науковців «Соціальні зміни та культурна ідентичність» (Одеса, 2011), VІІI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: Сучасна соціологічна теорія і пострадянські трансформації» (Київ, 2011), VII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: множинність сучасності та простори ідентичностей» (Київ, 2010).

Публікації. Основні наукові результати опубліковані у 6 фахових наукових працях, 1 з них – в іноземному виданні, 6 праць додатково відображають результати роботи.

Структура роботи. Дисертація містить вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел – 170 сторінок; 11 рисунків, 20 таблиць, список джерел
(147 найменувань) займає 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок робити з науковими темами, визначено мету і завдання дослідження, вказано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про особистий внесок здобувачки, апробацію і публікації.

У першому розділі «Концептуальні засади дослідження соціальної стратифікації» на основі аналізу і узагальнення теорій соціальної стратифікації виокремлено ознаки, що важливі в процесі встановлення і відтворення розшарованості суспільства, охарактеризовано їх роль і значення, спосіб в який вони сприяють досягненню такої соціальної позиції, яка забезпечує доступ до більшої частки цінних благ.

Розвиток уявлень про соціальну стратифікацію, як зазначає H. Kerbo, здійснювався головним чином в руслі двох основних перспектив: функціональної і конфліктної. Прихильники функціональної парадигми стверджували, що суспільний лад існує завдяки загальному консенсусу і суспільство як система, яка вимагає, щоб її потреби були задоволені, мотивує найталановитіших членів суспільства займати найбільш значущі позиції. Послідовники конфліктної парадигми наполягали, що суспільний лад існує в умовах конфлікту інтересів, і групи, які мають вплив на основні інститути, здатні примусити інші групи підпорядковуватися і служити їхнім інтересам.

Сформовані в рамках функціональної парадигми теорії соціальної стратифікації E. Durkheim, T. Parsons, K. Davis, W. Moore стали підґрунтям для створення таких методик вимірювання соціальних позицій індивідів, як шкали престижу професій та індекси соціально-економічного статусу, що займали провідне місце в дослідженнях розшарованості суспільства в 1960-х роках. Дослідження 1980-х років відзначаються домінуванням конфліктної парадигми, зокрема методологічних і концептуальних принципів E. Wright і J. Goldthorpe, сформованих під впливом теорій K. Marx і M. Weber. Класова схема J. Goldthorpe, сконструйована разом з R. Erikson і L. Portocarero, типологія E. Wright, класова схема G. Esping-Andersen, так само як і SIOPS та ISEI досі використовуються в порівняльних соціологічних дослідженнях.

Утім, в останні десятиліття набуває значення альтернативна перспектива для аналізу соціальної стратифікації, сформованої в умовах сучасного капіталізму, яку W. Atkinson називає культурологічним класовим аналізом, а M. Savage, A. Warde і F. Devine – концептом капіталів, активів і ресурсів. Цей напрям формується під впливом теорії P. Bourdieu, оперуючи поняттями капітал, соціальний простір, поле і габітус.

Незважаючи на очевидні відмінності, спільним для перелічених парадигм залишається використання певного набору ознак, що обумовлюють нерівний доступ до цінних благ, дозволяючи деяким індивідам чи групам претендувати на більшу частку. Перелік таких ознак можна представити наступним чином:

-  економічні ознаки (право власності, дохід, заробітна плата);

-  владні (повноваження, посада);

-  ознаки визнання (престиж професії, репутація);

-  культурні (практики споживання, вподобання в культурі);

-  соціальні (походження, соціальні мережі, належність до певної громади);

-  особистісні ознаки (здібності, талант, майстерність).

Значна частина теорій соціальної стратифікації надає вирішальну роль економічним ознакам. Здебільшого, основою для стратифікації позицій в економічній площині є ознаки, що визначають доступ індивіда до багатства (капіталу, додаткової вартості, надлишкового продукту, прибутку), це може бути або право власності на засоби виробництва чи інші цінні товари придатні для обміну з метою отримання доходу, або вміння, компетентність і кваліфікація, які допомагають отримати винагороду за продаж власної робочої сили.

Владні ознаки тісно взаємопов’язані з економічними. Дослідники часто зазначають, що індивіди, які займають високу позицію в економічній ієрархії, також займають високу позицію і у владній. Все ж таки, вони не є тотожними. Влада та повноваження є засобами для здійснення цілей та реалізації власної волі інституціонально-санкціонованим або несанкціонованим чином часто всупереч незгоді інших, здатністю панувати та експлуатувати інших, можливістю отримувати більшу винагороду та інші привілеї. Вони асоціюються з досягненнями і виступають основним джерелом престижу.

Ознаки визнання окреслюють соціальну позицію через оцінки, поставлені іншими членами суспільства і подекуди можуть використовуватись як узагальнююча ознака, оскільки є продовженням або сприймаються як продовження відмінностей за іншими ознаками (економічними, владними, соціальними). Соціальне визнання є одночасно і самостійним символом успіху, і засобом для досягнення багатства і влади. Останнє обумовлене тим, що оцінювання здійснюється на підставі як особистісних рис, так і характерних особливостей певного стилю життя, але і ті, і інші мають бути визнаними у суспільстві як значущі, підпорядковуючись загальновизнаній системі цінностей. Наявність таких якостей сприяє отриманню індивідом символічного прибутку: поваги, довіри, підтримки, готовності співпрацювати, що є обов’язковою умовою досягнення цілей.

Культурні ознаки за певних умов можуть конвертуватися в економічні, скажімо, через освітньо-кваліфікаційний рівень, що дозволяє власникам рідкісних умінь, компетентності, кваліфікації претендувати на більшу оплату праці. Культурні ознаки мають вплив на ознаки визнання, оскільки різноманітні практики є ознакою належності до певного кола осіб, що здебільшого сприяють як отриманню символічного прибутку, так і встановленню чи збереженню мережі соціальних зв’язків.