Тема: «Міжнародні правові режими безпеки» (стр. 2 )

Першою відповіддю на виклик безпеці світової спільноти стало встановлення режиму без'ядерних зон, під яким розуміють сукупність норм міжнародного права, договірних і політичних зобов'язань, орієнтованих на зниження ризику застосування ядерної зброї. Він розповсюджується на території (регіони), на яких забороняється виробництво, випробування, розміщення (зберігання), транзит і застосування (на ній або проти неї) ЯЗ (визначення авторів). Утворення без'ядерних зон зменшує ризик виникнення ядерного конфлікту, зміцнює безпеку держав, що входять до таких зон, а також регіональну і міжнародну безпеку в цілому. Створення перших без'ядерних зон стало можливим внаслідок ініціативи академіка І. Курчатова, підтриманої президентом США, щодо створення Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) як спеціалізованої міжурядової організації з метою виключення переорієнтації програм розвитку атомної енергетики на розробку ЯЗ. У 1957 р. в Резолюції Генеральної асамблеї ООН ця ідея одержала практичну реалізацію. На основі міжнародних договорів до теперішнього часу без'ядерними зонами оголошені Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, Латинська Америка, дно морів і океанів і їх надра, південна частина Тихого океану. В перспективі можуть набути чинності Бангкокській Договір 1995 р. і Договір Пелендаба 1996 р., за якими можуть бути оголошені без'ядерні зони в Південно-східній Азії і на території Африки відповідно, що практично зробить Південну півкулю вільною від ЯЗ.

Зважаючи на відсутність в Україні ЯЗ, створенню без'ядерної зони в Східній і Центральній Європі може сприяти початок переговорів про вивіз із цього регіону тактичної ядерної зброї (ТЯЗ) і його складування в арсеналах центрального підпорядкування під міжнародним контролем. Додатково це може сприяти забороні його вдосконалення і подальшому скороченню.

Значним кроком по забороні розвитку ядерних озброєнь стало введення, а потім і посилення режиму заборони ядерних випробувань. Аналіз договірних зобов'язань, що визначили цей режим, дозволяє вважати, що разом з мотивами забезпечення радіаційної безпеки населення на перший план в переговорному процесі висуваються інтереси сторін в області екологічної безпеки. Про це свідчить початок введення в дію безстрокових угод. Накопичений міжнародний досвід з підтримки режиму і підписання протоколу про контроль над ядерними вибухами між СРСР і США дозволив заборонити підземні випробування ЯЗ потужністю понад 150 кт, проводити поодинокі підземні ядерні вибухи в мирних цілях потужністю менш ніж 150 кт і групового ядерного вибуху сумарною потужністю не більш ніж 1,5 Мт. В даний час учасниками режиму є понад 120 держав.

Основоположним документом даного режиму є Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ). Він набуде чинності після того, як його підпишуть і ратифікують 44 держави, які мають енергетичні і дослідницькі ядерні реактори, включаючи п'ять традиційних ядерних держав: Велику Британію, Китай, Росію, США і Францію, а також три нові ядерні держави – Ізраїль, Індію і Пакистан. Договір забороняє державам-учасникам проводити випробування ЯЗ, рівно як і інші ядерні вибухи в будь-якому регіоні світу. В цілях здійснення контролю над дотриманням ДВЗЯВ, договір заснував міжнародну систему моніторингу і дозволяє інспекції на місцях в необхідних випадках. На цей час існує така статистика про кількість проведених випробувань ЯЗ: СРСР – 715; США – 1053; Великою Британією – 45; Францією – 210, Китаєм – 45; Індією – 6; Пакистаном – 6; Ізраїлем – даних немає, але припустимо – 1. Всього в світі проведено 2080 ядерних випробувань загальною потужністю понад 510 Мт.

При цьому слід зазначити, що у багатьох військових експертів викликало тривогу виділення США на 2005 фінансовий рік 37 млн. доларів на розробку малогабаритних (портативних) ядерних боєприпасів, що створює небезпечний прецедент в умовах активізації міжнародного тероризму. Основним мотивом розробки такого типу ЯЗ США вважають можливу необхідність в майбутньому знищення укріплених підземних сховищ з хімічною і біологічною зброєю. Отже ключовою подією в реалізації зазначеного режиму безпеки може стати ратифікація США ДВЗЯВ. Після цього можна чекати приєднання до режиму Ізраїлю, Індії і Пакистану. Тим самим була б встановлена межа вдосконалення ЯЗ для ядерних держав і значний бар'єр в його створенні для так званих «порогових» країн. Тобто, незважаючи на існування ряду договорів і негласного мораторію на ядерні випробування, режим всеосяжної заборони ядерних випробувань залишається нереалізованим.

Центральним в системі глобальних режимів безпеки є режим нерозповсюдження ЯЗ. Під ядерним розповсюдженням розуміють отримання тим або іншим способом доступу до ЯЗ нових держав, а в перспективі і недержавних організацій. В даний час учасниками ДНЯЗ є 188 держав. Він зобов'язує ядерні держави не передавати неядерним країнам ЯЗ або контроль над нею, не допомагати їм в її виробництві або придбанні, а неядерні держави – не приймати ЯЗ, не виробляти її, не випробовувати і не добиватися в цих цілях будь-чиєї допомоги. Це розповсюджується і на вибухові ядерні пристрої, що використовуються в мирних цілях. Контроль виконання зобов'язань по ДНЯЗ покладається на МАГАТЕ. Режим нерозповсюдження ЯЗ не перешкоджає будь-якій державі розвивати дослідження, виробництво і використовування ядерної енергії в мирних цілях під контролем МАГАТЕ. Для розгляду дії ДНЯЗ в 1975, 1980, 1985, 1990, 1995 і 2000 рр. були проведені міжнародні наукові конференції з метою зміцнення режиму нерозповсюдження ЯЗ. В 1995 р. ухвалено рішення про продовження ДНЯЗ на невизначений термін. Чергова конференція відбудеться в 2005 р. При цьому слід підкреслити, що в питаннях нерозповсюдження ЯЗ держави розділилися на чотири групи. Перша – держави, які володіють ЯЗ (Велика Британія, Ізраїль, Індія, Китай, Пакистан, Росія, США, Франція). Друга – країни, які вивезли з своєї території ЯЗ (Україна, Білорусь, Казахстан, Канада). Третя – держави, які добровільно ліквідовували свої ядерні програми під міжнародним контролем (Лівія, ПАР). Четверта – країни, що відмовилися від ЯЗ на користь без'ядерного статусу (Алжир, Аргентина, Бразилія, Єгипет, Саудівська Аравія, Сирія, Тайвань, Туреччина, Південна Корея, Японія). П'ята – держави, які прагнуть придбати ядерний статус (Іран, Північна Корея). Виключення складає Ірак, ядерний центр якого був знищений ізраїльською авіацією в ході спланованої повітряної операції.

Разом з тим, у зв'язку з небезпекою ядерного тероризму до цього режиму доцільно віднести і Конвенцію про цивільну відповідальність за ядерний збиток (відкрита для підписання в 1963 р., набула чинності в 1977 р.). Конвенція регулює правові відносини між державами при використанні атомної енергії в мирних цілях, а також дає визначення поняттям «ядерні матеріали», «ядерне паливо», «ядерний інцидент», «ядерний збиток». Вона встановлює положення і заходи для захисту населення від ядерної небезпеки і характер відповідальності за ядерний збиток. Актуальність цієї Конвенції визначається початком функціонування нелегального ринку матеріалів і технологій створення ЯЗ, що подібно «ланцюговій реакції» збільшує кількість ядерних держав і, як наслідок, збільшує ризик застосування такої зброї. Є підстави припустити, що це одна з причин, що зумовила вихід США з Договору про протиракетну оборону (ПРО) від 1972. При цьому слід підкреслити, що в травні 2003 р. США виступили з Ініціативою по безпеці в боротьбі з нерозповсюдженням (ІБОР). Її метою є фізичне припинення незаконного переміщення матеріалів, пов'язаних з виробництвом і застосуванням ЗМЗ. ІБОР не суперечить існуючим договорам і режимам нерозповсюдження, проте входить в суперечність з інтересами бізнесу. З цієї причини в даний час вона проходить стадію дослідних міжнародних командно-штабних навчань (КШН). Вже проведено десять навчань з перехоплення – п'ять на морі, три в повітрі, два на суші, а також встановлено бойове чергування сил перехоплення на морі. В червні 2003 р. визначилося «ядро» з 11 країн-засновників ІБОР, які вже у вересні запропонували світовій спільноті «принципи перехоплення», які радикально міняють концепцію боротьби з нерозповсюдженням ЗМЗ. Є підстави вважати, що основні положення ІБОР не входять в суперечності з національними інтересами України, оскільки до теперішнього часу до Ініціативи вже приєдналися понад 60 держав.

До того ж, ще 28 квітня 2004 р. Рада безпеки (РБ) ООН прийняла Резолюцію 1540, основною метою якої є створення ефективних механізмів запобігання потрапляння ЗМЗ і засобів його доставки в руки недержавних організацій, що не входить в суперечність з принципами ІБОР. Резолюція закріплює ключову роль РБ ООН у сфері нерозповсюдження і для моніторингу її виконання створює Комітет РБ ООН з дворічним терміном повноважень (при взаємодії з МАГАТЕ і Організацією за заборону хімічної зброї). По закінчення двох років країни-члени ООН повинні надати доповіді про виконання Резолюції в Комітет, якому відводиться шість місяців на підготовку підсумкової доповіді.

Як свідчить ряд відомих публікацій таким, що набуває все більш важливого значення є без’ядерний аспект режимів міжнародної безпеки.

Історичною передумовою режиму заборони розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічного) і токсичної зброї та їх знищення є Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів. Був підписаний в 1925 р. представниками 37 держав. Зміст режиму визначає однойменна Конвенція, що одержала абревіатуру КБТЗ. До неї вже приєдналися 148 держав, включаючи Україну. Учасники Конвенції зобов'язалися: не розробляти, не виробляти, не накопичувати, не придбавати яким-небудь іншим чином і не зберігати мікробіологічні або інші біологічні агенти або токсини таких видів і в таких кількостях, які не мають призначення для профілактичних, захисних або інших мирних цілей, а також зброю, устаткування чи засоби доставки, призначені для використання таких агентів або токсинів у ворожих цілях або в збройних конфліктах; знищити або переключити на мирні цілі не пізніше 9 місяців після вступу Конвенції в силу всі агенти, токсини, зброю, устаткування і засоби доставки, якими вони володіють, або які знаходяться під їх юрисдикцією чи контролем; не передавати іншим державам, не допомагати їм і не заохочувати їх до придбання будь-яких агентів, токсинів, зброї, устаткування або засобів доставки, що забороняються. Конвенція є важливим міжнародним документом, що заборонив подальші роботи зі створення небезпечних видів ЗМЗ. У зв'язку з небезпекою біотероризму, а також у зв'язку з інтенсивним розвитком біотехнологій, в теперішній час ведуться пошуки і переговори з посилення даного режиму.