Тема: «Міжнародні правові режими безпеки» (стр. 3 )

Проте КБТЗ не передбачає санкції проти держав-членів, що порушили взяті зобов'язання. В Конвенції непередбачено створення механізму міжнародного контролю за її виконанням. З цієї причини країни-учасниці режиму підготували проект додаткового протоколу з посилення контролю за КБТЗ, але його ухвалення блокується США, які незацікавлені в допуску іноземних інспекторів на свої об'єкти. В зв'язку з цим, певні контрольні функції в цьому режимі з 1985 р. виконує Австралійська група, до складу якої входять 33 держави. Крім того, 1-2 березня цього року у Франції на Першій всесвітній конференції по боротьбі з біотероризмом була прийнята спеціальна заява. В ній п'ять пунктів направлені на створення глобальної інформаційної системи протидії біотероризму: створення ресурсного центру, який знаходитиметься у розпорядженні правоохоронних служб всіх країн світу; інтенсифікацію співпраці і взаєморозуміння між різними міжнародними організаціями; розробку спеціального зведення дій для правоохоронних сил з протистояння біотероризму; запровадження учбових і інформаційних програм, включаючи відкриття регіональних підготовчих центрів; створення системи, що дозволяє розширити і поглибити обмін інформацією між правоохоронними органами.

Історичною передумовою режиму заборони розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і його знищення є згаданий вище Женевський протокол 1925 р. Створення цього режиму безпеки стало можливим завдяки визнанню сторонами закінчення «холодної війни» і накопиченню досвіду в галузі контролю над озброєнням. Основоположним документом режиму є однойменна Конвенція (КХЗ), до якої вже приєдналося 164 держави, включаючи Україну. Конвенція містить положення, які забороняють розробку, виробництво, придбання, накопичення, зберігання, пряму або непряму передачу будь-кому ХЗ, а також її застосування. Відповідно до КХЗ всі держави-учасниці, що мають ХЗ, зобов'язані її знищити протягом 10 років після вступу Конвенції в силу, а також знищити будь-які об'єкти з виробництва ХЗ, що перебувають у власності (володінні, під юрисдикцією) держави-учасниці Конвенції. В даний час налічується близько 40 країн, які мають ХЗ або можуть швидко стати його володарями. Кожна держава самостійно визначає технологію знищення ХЗ, але при цьому забороняється його знищення шляхом затоплення у водоймищах, поховання в землі, спалювання на відкритому повітрі. Проте, як показав досвід, терміни ліквідації ХЗ виявилися нереальними навіть для таких країн як РФ і США. Це зажадало продовження терміну знищення запасів ХЗ на основі додатково підписаних протоколів. Основним контрольним органом з підтримки режиму є Організація за заборону хімічної зброї (ОЗХЗ), що має право проведення інспекцій на місцях.

Встановлення режиму контролю над ракетними технологіями (РКРТ) країнами «великої сімки» стало логічним продовженням заходів по забезпеченню режиму нерозповсюдження ЯЗ. Метою режиму є встановлення контролю над експортом систем і технологій, які могли б сприяти розповсюдженню балістичних і крилатих ракет, здатних доставляти будь-яку ЗМЗ або звичні засоби ураження до цілі. Після розпаду СРСР до нього приєдналися 32 країни, включаючи Україну, які прагнули за допомогою скоординованих заходів по контролю над експортом зупинити розповсюдження ракетних технологій. Китай і Ізраїль заявили про свій намір дотримуватись принципів РКРТ.

Суть принципів РКРТ полягає в тому, щоб зменшити ризик застосування ЗМЗ шляхом встановлення контролю над поставками товарів і послуг, які могли б сприяти створенню систем доставки такої зброї. При цьому не ставиться мета чинити перешкоди реалізації національних космічних програм або міжнародній співпраці в рамках таких програм, якщо це не сприяє створенню систем доставки ЗМЗ. При оцінці заявок на придбання технічних засобів передаюча сторона бере до уваги наступні чинники: ризик, пов'язаний з небезпекою застосування ЗМЗ; потенціал і цілі програми держави-одержувача в ракетно-космічній галузі; значення передачі в плані потенційної розробки систем доставки ЗМЗ; оцінка кінцевого використання переданих технічних засобів, включаючи відповідні гарантії держави-одержувача; дотримання відповідних міжнародних угод.

Технічний додаток режиму містить перелік охоплених ним технічних засобів (устаткування і технологій), які розділені на дві категорії. До першої категорії відносяться ракетні системи (включаючи балістичні ракети, ракети-носії і дослідницькі ракети) і безпілотні літальні апарати (БЛА) (крилаті ракети, керовані по радіо літаки-мішені і розвідувальні БЛА), здатні доставляти корисне навантаження масою 500 кг і більше на дальність не менше 300 км, а також спеціально спроектовані виробничі потужності для цих систем. До другої категорії відносяться компоненти рухомих установок і устаткування, придатні для використання в системах першої категорії, а також спеціально спроектовані для них виробничі потужності і виробниче устаткування.

Робочим органом режиму є форум, пленарні засідання якого проходять один раз на рік в Парижі. Крім того, за необхідністю, організовуються міжнародні семінари експертів в рамках даного режиму. У зв'язку з високою небезпекою раптового запуску одиночних ракет терористами з метою провокації ядерного конфлікту, РКРТ в даний час набув особливої актуальності. Є підстави вважати, що Україна має бути зацікавлена в підготовці і ухваленні відповідного міжнародного договору.

Режим верифікації, що лежить в основі підтримки стратегічної стабільності і міжнародної безпеки, був розроблений і введений в дію протягом двох тривалих етапів. При цьому під режимом верифікації розуміють сукупність способів безперешкодного міжнародного контролю на місцях, зорієнтованих на зниження ризику невиконання державами договірних зобов'язань у військовій сфері.

На першому етапі (1972–1990 рр.) реалізація режиму верифікації здійснювалася в ході кількісного обмеження стратегічних наступальних озброєнь і повної ліквідації ракет середньої і меншої дальності СРСР і США. Угоди цього періоду фактично «заморожували» кількісні рівні стратегічних ракет наземного базування, зобов'язали сторони запобігати виникненню ситуацій, здатних призвести до виникнення ядерної війни і передбачали повну ліквідацію обома сторонами балістичних і крилатих ракет наземного базування з дальністю польоту від 500 до 5500 км як у ядерному, так і у звичному спорядженні. В цілому було ліквідовано 899 розгорнених і 700 нерозгорнених ракет середньої дальності, а також 698 розгорнених і 198 нерозгорнених пускових установок таких ракет. Знищено також 1096 ракет меншої дальності (з них 387 розгорнених), а також 238 пускових установок. Вперше були ліквідовані цілі класи озброєнь, що мали яскраво виражені дестабілізуючі властивості. Їх ліквідація призвела до зміцнення стратегічної стабільності у світі. В зв'язку з приєднанням України до даного режиму нашим Збройним Силам заборонено мати ракети наземного базування з дальністю дії більше 500 км.

На другому етапі (з 1990 р. до цього часу) вперше категорія «контроль над озброєннями» була замінена на «скорочення озброєнь», а режим верифікації набув міжнародного статусу і одержав подальший розвиток: в ході контролю над скороченням і обмеженням стратегічних наступальних озброєнь між СРСР і США, а потім РФ і США; в процесі обмеження сумарних кількостей п'яти основних категорій звичайних озброєнь сухопутних військ і військово-повітряних сил (бойові танки, бойові броньовані машини, артилерія, бойові літаки і ударні вертольоти) двох груп країн-членів НАТО і колишніх учасників Організації Варшавського Договору (ОВД); в результаті встановлення порядку польотів неозброєних контрольних літаків над всією територією країн-учасниць режиму; в ході нагляду за проведенням навчань з виведенням військ з пунктів постійної дислокації. На цьому етапі з території України було повністю виведена ЯЗ. Крім того, відповідно Договору про звичні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) для Збройних Сил були встановлені рівні звичайних озброєнь: 4080 танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем калібру 100 мм і більше, 1090 бойових літаків і 330 ударних вертольотів. Проте рівні наземних озброєнь, встановлені для Одеської області (400 танків, 400 ББМ, 350 артилерійських систем), явно дискредитують Договір. Проте необхідно підкреслити, що такої кількості звичних озброєнь, ліквідованих в Європі в рамках ДЗЗСЄ, до цього часу не знала військова історія. І є всі підстави вважати, що в процесі чергового уточнення положень ДЗЗСЄ встановлювані ним рівні озброєнь для держав-учасниць можуть бути переглянуті у бік подальшого пониження, а згадка Одеської області вилучена з тексту. При цьому доцільно для України виступити з ініціативою про зміцнення режиму верифікації шляхом зміни статусу Віденського документа з політичного на юридичний.

Режим контролю над експортом звичайних озброєнь і високих технологій в країни з нестабільними політичними режимами і в регіони, де продовжуються конфлікти, має тривалу історію. Ще в 1950 р. одинадцятьма країнами-членами НАТО був заснований Координаційний комітет з багатостороннього контролю над експортом (КОКОМ). На основі узгоджених списків товарів і технологій члени КОКОМ здійснювали контроль над експортом озброєнь і військової техніки до СРСР, країн Східної Європи і Китаю. Не складно бачити, що режим КОКОМ був продуктом «холодної війни». На російсько-американській зустрічі у верхах в 1992 р. сторони підтвердили факт закінчення «холодної війни» і домовилися про співпрацю в галузі зміцнення національних інститутів по контролю над експортом озброєнь. Це рішення було підтверджено в 1995 р. на форумі у Вассенааре (передмістя м. Гаага, Нідерланди), де країни досягли угоди про складання Вассенаарських домовленостей (ВД). Вони були покликані доповнити і посилити існуючі режими контролю над ЗМЗ і засобами його доставки шляхом концентрації уваги на передачі товарів і технологій подвійного призначення, що становлять підвищений ризик. При цьому ВД не суперечили праву держав придбавати законні засоби самооборони згідно ст. 51 Статуту ООН. Для виконання положень ВД держави-учасниці на регулярній основі проводять зустрічі і обмінюються інформацією, що дає основу для проведення обговорень між всіма учасниками питань режиму передачі озброєнь, а також товарів і технологій подвійного призначення. Експортний контроль здійснюється на основі контрольних списків: списку озброєнь (Munitions List) і списку товарів і технологій подвійного призначення (Dual-Use List), які періодично переглядаються з метою фіксації останніх технічних досягнень. Список озброєнь включає 22 категорії, у тому числі стрілецька зброя і боєприпаси, ракети, бомби і торпеди, отруйні і вибухові речовини, системи управління військами і зброєю, електронне устаткування і засоби зв'язку. Список товарів і технологій подвійного призначення складається з дев'яти категорій і має два додатки.