Окремі питання способів забезпечення у цивільному праві (стр. 2 )

Як правило, сторони включають до змісту договору поруки й інші умови, зокрема такі, як:

розмір й інші характеристики основного обов'язку поручителя:

1.порядок і строки сплати поручителем кредитору грошових сум,

2.строк дії поруки,

3.види відповідальності поручителя за невиконання або неналежне виконання ним свого обов'язку та інші.

І хоча у більшості випадків ці умови не можна вважати істотними у розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України, їх наявність в договорі все-таки має досить важливе значення. Детальне і чітке вирішення в договорі поруки всіх можливих спірних моментів у майбутніх взаємовідносинах між поручителем, кредитором та боржником дозволить попередити в подальшому можливі спірні ситуації між ними.

Що стосується форми договору, то необхідно зазначити, що ст. 547 ЦК України містить пряму вказівку, згідно із якою договір поруки, як і будь-який інший правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, оформляється письмово. Наслідком недотримання письмової форми є його нікчемність..

2.  Окремі аспекти відповідальності поручителя за договором поруки у кредитних відносинах

Справи, які виникають з кредитних правовідносин становлять значну кількість цивільних справ, що знаходяться в провадженні судів України. Це співпало з настанням кризи світової фінансової системи у 2008 році. Погіршилася платоспроможність позичальників.

Більшість кредитних установ переглянула відсоткові ставки в сторону їх підвищення. Порука майже завжди обирається банками та іншими фінансовими установами як основний чи додатковий вид забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором кредиту.

Виходячи з положень ст. 554 ЦК України, поручитель хоча і пов’язаний із боржником зобов’язальними відносинами, виступає самостійним суб’єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

Актуальною проблемою на сьогоднішній день є зловживання банками своїм правом вимоги до поручителів, порушення законодавства при здійсненні таких вимог.

Так, розповсюдженими є факти, коли банки не беруть до уваги вимоги чинного законодавства. .

1. Банк збільшує кредитні процентної ставки за згодою боржника, але без згоди поручителя, у цьому разі поручитель не відповідає перед банком (ч. 1 ст. 559 ЦК). З одного боку.

Така ж позиція підтримана законодавцем у Листі Вищого Спеціалізованого Суду України від 27.09.2012 року /0/4-12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Згідно зі ст. 543 ЦК у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, при солідарному обов’язку кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред’явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред’явити вимогу до іншого солідарного боржника.

З огляду на викладене наявність, наприклад, рішення господарського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором із боржника-юридичної особи не є перешкодою для пред’явлення окремого позову до поручителя-фізичної особи.

Як вказується в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, неоднаковою є практика розгляду справ стосовно виконання зобов’язань за кредитним договором у випадку смерті боржника за наявності поручителя, спадкоємців.

За наявності кредитного договору та договору поруки поручитель приймає на себе зобов’язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника (якщо таке зазначено в договорі поруки).

При цьому слід мати на увазі, що коли в договорі поруки є умова про згоду поручителя відповідати за нового боржника, то поручитель є відповідальним за виконання зобов’язання спадкоємцями (ч. 3 ст. 559 ЦК).

Відповідно до ст. 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

Це означає, що в силу ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Тобто порука припиняється в тій частині, в якій припиняється забезпечене нею кредитне зобов’язання, і поручитель солідарно зі спадкодавцями відповідає перед кредитором в межах вартості спадкового майна.

Отже, вбачається, що у разі смерті боржника за основним зобов’язанням, яке забезпечене договором поруки, за наявності правонаступника, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника, якщо договір поруки не містить як умову згоду поручителя відповідати за виконання зобов’язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за основним зобов’язанням.

Відповідно, за відсутності в договорі поруки згоди поручителя відповідати за правонаступника боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання ним основного зобов’язання чи будь-якої іншої особи, покладення на нього такого обов’язку є неправомірним.

Таким чином, на поручителів може бути покладено обов’язок щодо належного виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксоване в тому числі і в договорі поруки про згоду відповідати за виконання зобов’язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за забезпечуваним зобов’язанням.

Отже, обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору між кредитором, спадкоємцем і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором у випадку смерті боржника є:

прийняття спадкоємцями спадщини;

наявність та розмір спадкового майна; з

згода поручителя відповідати перед кредитором за будь-якого нового боржника;

невиконання чи неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором;

пред’явлення позову до поручителя в межах строку, визначеного законодавством (ст. 1281 ЦК).

Також у судовій практиці неоднозначно вирішуються питання щодо припинення договору поруки. Так, статтею 559 Цивільного кодексу передбачені підстави припинення договору поруки. Згідно зі згаданою нормою порука припиняється в таких випадках:

по-перше, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (боржник сам повністю розрахувався з банком або договір визнано недійсним в судовому порядку, або, наприклад, збільшилась процентна ставка за кредитом);

по-друге, порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

по-третє, порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

по-четверте, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

законодавством передбачені підстави для дострокового припинення договору поруки.

Найбільш дієвим шляхом в цій ситуації є визнання договору поруки розірваним в судовому порядку. Однак і у цих випадках виникають певні проблеми.

Насамперед, це відсутність однозначної судової практики щодо процесуальної правомірності позовних вимог поручителів. Доволі поширеними є випадки, коли судді відмовляють в задоволенні позову, посилаючись на те, що за наявності підстав, передбачених ст. 559 Цивільного кодексу України, договір припиняється на підставі закону і не вимагає припинення в судовому порядку – мається на увазі, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.

Однак, така позиція є доволі суперечливою, з огляду на норми чинного законодавства. Так, п. 7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України до способів судового захисту цивільних прав та інтересів відноситься, зокрема, припинення правовідносин. Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу встановлено, що до компетенції господарського суду відносяться справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Таким чином, право на звернення з позовом поручителя про визнання договору поруки припиненим передбачено як в цивільному, так і в господарському процесі.

Так, прикладом вказаного може бути Постанова Верховного Суду України від 21.05.2012 р. про перегляд Верховним Судом України рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, товариства з обмеженою відповідальністю “Россель”, ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.