Окремі питання способів забезпечення у цивільному праві (стр. 3 )

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2007 року ним було укладено з банком договір поруки, за умовами якого він зобов’язався відповідати у повному обсязі за виконання ТОВ “Россель” зобов’язань за кредитним договором від 26 червня 2007 року на суму 2 520 000 грн. 31 грудня 2008 року укладено додаткову угоду до договору поруки щодо розміру процентів та відповідальності за порушення зобов’язань за цим договором. У липні 2009 року йому стало відомо про те, що 4 липня 2007 року додатковою угодою між банком та ТОВ “Россель” без його згоди змінено графік погашення кредиту, внаслідок чого збільшився розмір процентів за кредитним договором на 867 462 грн. Посилаючись на те, що банк не визнає його право на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, позивач просив на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати припиненим укладений між ним та ПАТ КБ “Приватбанк” договір поруки від 26 червня 2007 року та додаткову угоду від 31 грудня 2008 року до зазначеного договору поруки.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим задоволено, у задоволенні позову до ТОВ “Россель” та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим та стягнення з ПАТ КБ “Приватбанк” судових витрат скасовані, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У заяві про перегляд рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року ОСОБА_1 просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень чинного законодавства, а саме ст. 16 та ч. 1 ст. 559 ЦК України.

На обґрунтування заяви ним додано ухвали Верховного Суду України від 14 липня 2010 року та від 7 липня 2010 року, в яких на його думку по - іншому застосовано положення ст. 16 та ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання договору поруки припиненим, виходив з того, що законодавством України не передбачено такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим.

Однак, на думку Верховного Суду, відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що обраний ним спосіб захисту не передбачений законом, не можна визнати обґрунтованим.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Крім того, на думку Верховного Суду, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови ОСОБА_1 в реалізації його права на судовий захист.

За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Верховного Суду України скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Наслідком розгляду цієї справи стало видання правової позиції верховного Суду України ( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11), згідно з якою у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України).

Крім того, ухвалюючи Постанову від 30.03.2012 року № 5, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прямо визнав право поручителя на звернення з позовом про визнання договору поруки припиненим.

«Якщо … з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред’явлення позову про визнання договору поруки припиненим» (п. 22 Постанови № 5 Вищого Спеціалізованого Суду України від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Також у Листі Вищого Спеціалізованого Суду України від 27.09.2012 року /0/4-12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України, статті 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (про визнання договору поруки припиненим, про визнання поруки такою, що припинена).

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правовою захисту, не заборонений законом.

У випадку невзяття до уваги вищевикладених норм законодавства, позивачу доцільно посилатись на п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» та просити в мотивувальній частині рішення суду зазначити, що позов не підлягає задоволенню з огляду на те, що договір на момент подачі позовної заяви вже є припиненим на підставі норм законодавства і додаткове визнання його припиненим судом не вимагається. В цьому випадку поручитель, маючи формальну відмову в задоволенні позову, де-факто матиме підтверджений судовим рішенням факт припинення правочину, який можна буде використовувати для судового захисту у випадку звернення банку до суду про стягнення заборгованості з поручителя.

Також в судовій практиці часто неоднозначно застосовуються, інтерпретуються та тлумачаться норми ст. 559 ЦК України стосовно підстав припинення поруки, що встановлені частиною 1 та 4 цієї статті. Розуміння та визначення судами таких понять як «збільшення обсягу відповідальності поручителя», «встановлення строку поруки» є різним.

Проте, 18 червня 2012 року Верховним Судом України було прийнято постанову про задоволення заяви про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 559 Цивільного кодексу України.

Вказаною постановою Верховний Суд України, наразі, поставив крапку у визначенні збільшення обсягу відповідальності поручителя та вказав наступне: «збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо».

Позиція Верховного Суду України, що викладена в постанові захищає права поручителя та надає чіткий, невичерпний перелік підстав, з наявністю яких найвищий суд країни пов’язує припинення поруки, при цьому не обмежуючи поняття «збільшення обсягу відповідальності поручителя» виключно підвищенням відсоткової ставки за користування кредитом.