Окремі питання способів забезпечення у цивільному праві (стр. 1 )

Окремі питання способів забезпечення у цивільному праві

Порука

1.  Поняття та загальна характеристика договору поруки

2.  Окремі аспекти відповідальності поручителя за договором поруки у кредитних відносинах

Гарантія

Поряд із неустойкою та заставою порука є найбільш розповсюдженим різновидом забезпечення виконання зобов’язань боржника. Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Таким чином, на підставі договору поруки кредитор додатково набуває право вимоги до третьої особи, що не є стороною договору, але добровільно бере на себе обов’язок виконати зобов’язання боржника у разі невиконання такого зобов’язання останнім.

1. Поняття та загальна характеристика договору поруки

Інститут поруки в системі кодифікованого права України врегульовано параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Виходячи з наведеного визначення, підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки.

Значення поруки не можуть мати листи, характеристики і довідки про високу платоспроможність боржника, аудиторський висновок аналогічного змісту, рекомендації і інші документи.

Порука – це договір, за яким до зобов'язання основного боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.

На поручителя покладається обов'язок майнового характеру, виконання якого вимагає значних матеріальних затрат.

Якщо боржник порушив зобов'язання, забезпеченого порукою, то боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (тобто поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, в тому числі за сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поруці як самостійному цивільно-правовому інституту притаманні ознаки, через які можна визначити його зміст:

1. Порука реалізується на практиці шляхом укладення договору, який є єдиною підставою виникнення поручительських відносин згідно із чинним законодавством України.

2. Акцесорний (додатковий) характер поруки. Як зазначив І. Б. Новицький, правовідносини поруки складаються з двох зобов'язальних відносин:

перший шар - основне зобов'язання між кредитором і головним боржником і, в якості придатку до цього основного зобов'язання,

другий шар - зобов'язання з договору поруки (між кредитором і поручителем)

3. Із додатковим (акцесорним) характером зобов'язання за договором поруки пов'язані такі юридичні наслідки:

1) забезпечувальне зобов'язання наслідує долю основного;

2) недійсність основного зобов'язання тягне за собою припинення поруки;

3) із припиненням основного зобов'язання у зв'язку з його виконанням або з інших підстав (новація, зарахування зустрічних вимог, прощення боргу тощо) порука як додаткове зобов'язання також припиняється і відповідно зміна основного зобов'язання тягне за собою зміну додаткового (якщо це покращує становище поручителя) або є підставою для припинення поруки (якщо становище поручителя погіршується).

3 . Договір поруки буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу зобов'язання, ним забезпечене. Порука не може існувати, якщо відсутній предмет забезпечення.

4. В цілому відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Субсидіарний же характер поруки допускається у випадках, спеціально обумовлених в договорі.

5. Порука забезпечується щодо будь-яких зобов'язань – як договірних, так і позадоговірних, в тому числі і додаткових. Але, як засвідчує практика, порука найширше застосовується для забезпечення договірних зобов'язань

.........................................................................................................................

Чинне законодавство яке не містить жодних обмежень щодо забезпечення порукою будь-яких зобов'язань. Не можна заборонити забезпечення порукою зобов'язання сплатити за векселем або чеком, відшкодувати завдану шкоду або повернути безпідставно набуте майно.

Зокрема, Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України розглядався спір про недійсність договору поруки, укладеного між ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" та В А Т "Хімекс". За умовами зазначеного договору ВАТ "Хімекс" виступило поручителем виконання зобов'язань Заводу за емітованими ним процентними облігаціями серії А № 000-000150 включно на пред'явника із вільним обігом загальною номінальною вартістю 7500000,00 грн.

****У теорії цивільного права питання про те, між ким повинен бути укладений договір, щоб його можна було вважати договором поруки, вирішується неоднозначно. В договірній практиці зустрічаються такі варіанти його оформлення:

1 варіант.

між поручителем і кредитором без участі головного боржника (поряд із ним може існувати договір між майбутнім поручителем і заінтересованою в поруці особою – кредитором або боржником).

Відповідно до ст. 553 ЦК України для дійсності договору поруки необхідною (і достатньою) є участь у ньому лише кредитора і поручителя.

- Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. .

При такому варіанті оформлення договору поруки може трапитися так, що боржнику взагалі не буде відомо про його укладення. Зважаючи на це, на наш погляд, на поручителя та/або кредитора слід покласти обов'язок поінформувати боржника у письмовій формі про факт укладення договору поруки між ними.

2 варіант.

договір підписується трьома сторонами: кредитором, боржником і поручителем.

3 варіант.

Укладається окремий договір поруки між кредитором, боржником і поручителем, що існує поряд з основним.

Така правова конструкція є досить поширеною у договірній практиці.

Під урегулювання підпадають відносини двох видів:

1. між кредитором і поручителем щодо встановлення обов'язку останнього нести відповідальність за виконання боржника;

2. між боржником та поручителем щодо встановлення обов'язку боржника оплатити надану поруку.

Договір поруки традиційно вважався одностороннім: на стороні кредитора – право вимоги до поручителя нести відповідальність за боржника, на стороні поручителя обов'язок таку відповідальність нести.

Щодо обов’язку кредитора вручити поручителю документи, що підтверджують вимогу до боржника, і передати права, які забезпечують цю вимогу, то цей обов'язок кредитора знаходиться за рамками договору поруки, і тому його можна не брати до уваги.

Договір поруки є двостороннім правочином, але одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок відповідати за дії боржника, а поручитель зобов'язаний виконати вказаний обов'язок.

Не має однозначності щодо питання про оплатність договору поруки. Згідно ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Вказане дозволяє зробити висновок про можливість визначення договору поруки як оплатного. Не всі цивілісти з цим погоджуються. Є погляд, що договір поруки може бути і безоплатним.

Стосовно реальності чи консенсуальності договору поруки, зазначимо, що з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається укладеним. Із сказаного випливає, що договір поруки є консенсуальним.

Істотною умовою договору поруки є його предмет.

Це може бути:

а) дії щодо виконання основного обов'язку боржника та відповідальність за його невиконання у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки;

б) лише виконання основного обов'язку боржника;

в) лише відповідальність за невиконання боржником основного зобов'язання у формі відшкодування збитків та сплати неустойки;

г) відповідальність у конкретній наперед визначеній формі – збитки або неустойка (штраф, пеня).

Наприклад, порукою забезпечено зобов'язання продавця передати товар за договором купівлі - продажу нафтопродуктів. У такому випадку предметом договору поруки є дії поручителя стосовно перенадання кредитору нафтопродуктів такої кількості, якості, марки тощо, як і за основним договором купівлі-продажу (якщо поручитель зобов'язався здійснити виконання замість боржника) або грошової суми збитків, неустойки, процентів (якщо поручитель зобов'язався нести лише відповідальність), або і те, і інше.

Предмет договору поруки безпосередньо залежить від основного зобов'язання, на забезпечення якого порука була надана.

В окремих випадках для ідентифікації предмета у договорі поруки недостатньо вказати на істотні особливості основного зобов'язання. Іноді треба зробити посилання на реквізити договору, з якого виникло це основне зобов'язання.

Показовою в цьому випадку може бути справа за позовом Ощадного банку України до С. та В., як поручителя, про стягнення суми боргу за кредитним договором. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, позов задоволено частково за рахунок поручителя. У порядку касаційного оскарження судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України вказані судові рішення скасовано. При цьому, як на одну із підстав винесення такого рішення, Верховний Суд України цілком обґрунтовано вказав, що кредитний договір у даному випадку не забезпечений порукою, оскільки в тексті договору немає відомостей про банк, який надав кредит, немає посилань на конкретний кредитний договір, тобто в тексті договору не зазначені умови, які б дозволяли визначити, за виконання якого зобов'язання поручився В.