Програма фахового вступного випробування ОС «Магістр» (стр. 2 )

Німецький театр ХХ ст.

Експресіоністська драма, як відображення наростаючого революційного руху. Шлях від експресіонізму до реалізму Ернеста Толлєра. Шлях від експресіонізму до соціалістичного реалізму Фрідріха Вольфа. Його героїчна драма про матроське повстання «Матроси з Каттаро», антифашистська драма «Професор Мамлок». Творчий шлях найкрупнішого німецького драматурга і театрального діяча Бертольда Брехта. Формування новаторської естетичної теорії «епічного театру». Творчість Брехта в еміграції. Класичні твори епічної драми «Матінка Кураж і її діти», «Життя Галілея», «Кар’єра Артуро Уї, якої могло б не бути» та інш. Брехт – режисер і теоретик епічного театру. Експресіонізм в режисурі і акторському мистецтві.

Творчий шлях Ервіна Піскатора і його видатна роль в становленні революційного театру.

Російський театр другої половини ХІХ ст.

Драматургія і театр О. Островського. Островського в створенні національного репертуару. Єрмолової в духовному житті російського суспільства 80-90-х рр. Московський Художній театр до 1917 року, висвітлення на його сцені нових суспільних віянь, що формувались в середовищі російської інтелігенції. іславський, В. І. Немирович-Данченко. Історична роль Московського Художнього театру в утвердженні ідейно-естетичних принципів сучасності театру, сучасної режисури. Посилення революційних настроїв у провінціальних театрах. і театр. Драматургія Чехова – новий етап розвитку російської реалістичної драматургії. Водевілі Чехова. Основні драматургічні твори: «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». Виявлення в них суспільних настроїв російської інтелігенції в період піднесення революційного руху. Художні особливості п’єс Чехова – тонкий психологізм, підтекст, поєднання поетичності і звичайності. Новаторська програма МХТ і її зв’язок з ідеями передової російської естетики ХІХ ст. Використання в творчій практиці кращих досягнень світового театру. Станіславським та В. Немировичем-Данченком МХТ. «Цар Федір Іоанович» – перша вистава МХТ. Історико-побутова лінія в репертуарі МХТ. Постановка п’єс Чехова в період 1898-1905 рр. – «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,«Вишневий сад», «Іванов». Новаторство в трактовці п’єс Чехова в МХТ. Акторське мистецтво МХіславський, В. Качалов, О. Кніпер - Чехова, Л. Леонідов та інш. Творчі принципи режисури Станіславського та Немировича – Данченко. Початок роботи Станіславського над системою виховання актора. Організація першої студії МХТ. Світове значення мистецтва МХТ.

Театр у 20-30-і рр. ХХ ст.

Репертуар театрів. Народження радянської драматургії. Орієнтація на класичну драматургію. Нове прочитання класики. Відображення в перших радянських п’єсах героїки революційної боротьби народу і перетворень на селі. Створення театралізованих масових вистав про революційні події і виникнення масового театрального руху. Агітаційно – політичні жанри, театралізовані суди, вистави диспути. Фронтові театри. Академічні театри. Діяльність Малого, Художнього і Олександрійського театру в перші пореволюційні роки. Процес демократизації аудиторії і складність обстановки в театральних колективах. Організація Третьої студії під керівництвом Євг. Вахтангова. Основні принципи режисерського мистецтва Вахтангова. Репертуар Третьої студії. «Принцеса Турандот», ії естетичне новаторство. Творчий шлях театру ім. Євг. Вахтангова після смерті його засновника і втілення в життя естетичної програми Поповим («Віринея» Сейфуліної). Історичне значення вистави. «Розлом» Б. Лавреньова в постановці Попова. Ідейно-творчий шлях театру В. Мейєрхольда в другій половині 20-х років. Публіцистичний характер його методу. Прагнення створити театр бойового політичного репертуару «Ричи, Китай», «Клоп», «Лазня», «Останній рішучий». Пошуки Мейєрхольдом нових засобів сценічної виразності. Класична драматургія в постановці Мейєрхольда. Творчість Михайла Чехова на сцені МХТ - Другого, його віртуозна акторська майстерність («Ерік - ХІV»). Гротескна режисура О. Дикого. «Оптимістична трагедія» В. Вишневського в постановці О. Таїрова – найвидатніший успіх Камерного театру. Різноманітність мистецьких етапів і напрямів в радянській режисурі 20-3 0 –х роках. Режисерське мистецтво К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, Вс. Мейєрхольда, О. Таїрова, О. Дикого, М. Охлопкова, О. Лобанова. Різноманітність і багатство творчих індивідуальностей, стилів, манер і почерків артистів академічного театру. Актори МХТ – В. Качалов, М. Тарханов, О. Книпер – Чехова, М. Хмельов, Б. Добронравов, А. Тарасова, М. Яншин, О. Грибов. Майстри Малого театру П. Садовський, О. Остужев. Видатні майстри Б. Щукін та А. Коонен.

Український театр другої половини ХІХ ст.

Розвиток культури українського народу і посилення потреби в широко розгалуженому національному театрі. Розвиток театральних традицій українського народу аматорами. Російськомовні театри України – складова частина української національної культури. Дозвіл царського уряду професійним театрам показувати вистави українською мовою (1882) і його дискримінаційна суть. Народження унікального мистецького явища – театру корифеїв. Випередження світового театрального процесу його визначними митцями - , , І. К. Карпенком-Карим, , .

Театр 20-30-х років ХХ ст.

Діяльність видатних митців дореволюційної сцени М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського, Г. Затиркевич-Карпинської за нових історичних умов. Творчість видатного українського режисера, актора, театрального педагога й організатора театральної справи Леся Курбаса. Створення ним Мистецького об’єднання «Березіль». Один з провідних українських режисерів Гнат Юра. Заснування ним театру ім. І. Франка.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Графіка як вид образотворчого мистецтва

Графіка як вид образотворчого мистецтва. Малюнок, печатні художні твори, що базуються на мистецтві малюнку: численні види гравюри; їх власні виразні засоби та виразові можливості. Нове значення терміну, що виникло в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.., причини його появи. Лінія, контраст білого і чорного як основа мистецтва графіки. Функції, види, жанри, художні засоби графіки. Розвиток графіки як демократичного мистецтва великого соціального значення у ХХ ст., політична, газетна, журнальна графіка. Розподіл графіки по призначенню:Станкова графіка, яка отримала широке розповсюдження за доби Відродження. Її звертання до традиційних жанрів образотворчого мистецтва: тематичної композиції (А. Дюрер, Калло, Рембрандт, Хогарт, Гойя), літографії (Е. Делакруа, Дом’є, І. Репін), портрету (, О. Кипренський), пейзажу (К. Хокусай, І. Шишкін, А. Остроумова-Лебєдєва), натюрморту (М. Врубель, А. Матісс).Лубок як специфічний вид станкової графіки. Книжковий та газетно-журнальний малюнок та мініатюра як ознаки рукописних книжок. Гравюра і літографія у печатних книгах. Ілюстрації, створення малюнка шрифту, загальне конструювання і оформлення як складові книжкової графіки. Карикатура як масовий вид газетно-журнальної графіки (В. Фаворський, В. Лебедєв, В. Клемке, Р. Кент).Плакат. Його виокремлення у вид торгової і театральної афіші у ХІХ ст. (Ж. Шере, А. Тулуз-Лотрек). Здатність швидко реагувати на актуальні події як якість політичного, агітаційного плакату (Д. Моор, В. Маяковський).Зв’язок графіки з сучасністю, що обумовлений розвитком поліграфії, різноманітними сучасними технологіями. Започаткування української графіки Г. Нарбутом (ілюстрації до казок „Горошеня”, „Снігуронька”, поеми „Енеїда” І. Котляревського). Розвиток кращих традицій попередників у творчості В. Касіяна (звернення до творчості Шевченка в картинах „Шевченко на Україні”, „Тарас Шевченко”, ряді гравюр до поеми „Гайдамаки”, циклі ілюстрацій до „Кобзаря”, творів М. Коцюбинського, Л. Українки, В. Стефаника). О. Кульчицької (офортах „Бора”, „Берізки”, гравюрах „Українські письменники”, „Народна архітектура”, ілюстраціях до „Слова о полку Ігоревім”, „Тіней забутих предків”), О. Пащенка (гравюрах „Київська сюїта”, „Відбудова Дніпрогесу”, ескізі ордену Б. Хмельницького), М. Дерегуса (циклі офортів „Шляхами війни”, на теми народних дум та історичних пісень, ілюстраціях до „Тараса Бульби” М. Гоголя, „Переяславської Ради” Н. Рибака, поем „Катерина”, „Наймичка” Т. Шевченка). О. Данченка (в галузі станкового живопису - „Визвольна війна українського народу 1648-54 рр.”, „Народні герої України”, „Корея”; в галузі книжкової графіки - оформлення книжок „Гомоніла України” П. Панча, „Енеїди” І. Котляревського, „Декамерона” Дж. Бокаччо).

Скульптура як вид образотворчого мистецтва.

Скульптура як вид образотворчого мистецтва, що базується на принципі об’ємного, фізично трьохмірного зображення. Головні виразні засоби – постановка постаті у просторі, відтворення її руху, пози, жесту, фактури, ліплення і обробки матеріалу, архітектонічна організація об’єму, вибір пропорції та ін. Різновиди скульптури: кругла, що розміщується в просторі і потребує кругового огляду, і рельєф, де зображення розміщується на площині, що являє собою його фон. Розподіл скульптури за змістом і функціями: монументальну, монументально-декоративну, станкову і скульптуру малих форм. Розрахованість монументальної та монументально-декоративної скульптури на певне архітектурно-просторове і природне оточення, їх здатність вирішувати великі ідейно-образні завдання (пам’ятники, монументи, меморіальні споруди). Походження скульптури у первісному суспільстві. Гуманістичний характер скульптури Стародавньої Греції, втілення в ній ідеалу гармонійно розвиненої особистості. Твори Мірона, Фідія, Праксителя. Місце і особливості скульптури у романському мистецтві і готиці. Втілення ідеалів ренесансного гуманізму в мистецтві Донателло; твори Мікеланджело як вершина мистецтва Відродження. Урочиста пишність, мінливість форм, зростання декоративних тенденцій у скульптурі барокко. Нове осмислення принципів класики в епоху Просвітництва: портрети , Ж.-А. Гудона у Франції, Ф. І. Шубіна, І. П. Матроса в Росії. Демократизація мистецтва скульптури, його реалістична спрямованість у ІІ половині ХІХ ст. Творчість . Відродження тяжіння до синтезу у мистецтві модерну, місце в ньому скульптури, вплив сучасних течій (імпресіонізму, символізму) на її розвиток. Віддзеркалююча протиречний характер епохи пластика О. Родена, її вплив на національні школи: (Франція), , іна (Росія). Вплив експериментальних модерністських течій на скульптуру ХХ ст. Використання нетрадиційних матеріалів, введення принципу перетворення повсякденного предмету у скульптурний твір, так званий об’єкт, що заперечує художньо-пластичну форму. Пожвавлення розвитку скульптури на Україні на зламі ХІХ - ХХ ст. Роботи скульптора Л. Позена (пам’ятник М. Гоголю у Полтаві), М. Паращука та А. Попиля (пам’ятник А. Міцкевичу у Львові), П. Забіли (скульптурні портрети В. Боровиковського, М. Салтикова - Щедрина, В. Маковського). Сцени життя українського народу у станковій скульптурі Л. Позена. Розвиток українського скульптури за радянських часів. Композиції, портрети скульпторів І. Кавалірідзе, А. Страхова, Г. Півоварова. Різноманітність видів скульптури у повоєнному українському мистецтві: в галузі скульптурного портерту: портрети І. Кавалірідзе, М. Амосова роботи М. Вронського; в галузі монументальної скульптури – пам’ятник М. Щорсу роботи М. Лисенка, В. Бородая, М. Соходолова, пам’ятник І. Франко роботи Є. Миська, Д. Крвавича та ін., пам’ятник І. Котляревському роботи Г. Кальченка, меморіального ансамблю „Пагорб Слави” в Черкасах роботи Г. Кальченка, меморіального ансамблю „Український державний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” роботи Є. Вучетича, В. Єлізарова, Б. Бородая.