Програма фахового вступного випробування ОС «Магістр» (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ РЕЖИСУРИ І ШОУ-БІЗНЕСУ

КАФЕДРА РЕЖИСУРИ І МАЙСТЕРНОСТІ АКТОРА

Програма

фахового вступного випробування

ОС «Магістр»

Галузь знань 02 КУЛЬТУРА І МИСТЕЦТВО

за спеціальністю 026 "сценічне мистецтво"

Обговорено і схвалено

на засіданні

кафедри режисури і майстерності актора

Протокол № 15

від 29 лютого 2016 року

Київ-2016

Пояснювальна записка

На освітній ступінь «Магістр» приймаються особи, які мають:

- диплом про базову вищу освіту за напрямом підготовки «Мистецтво», спеціальністю «Театральне мистецтво», освітнього ступеня «Бакалавр», освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»;

- аналітичні здібності та схильність до науково-дослідницької, науково-творчої та науково-педагогічної діяльності.

Освітній ступінь «Магістр» передбачає готовність фахівця до виробничої діяльності, що потребує поглиблених фундаментальних і професійних знань, вмінь та навичок, а саме: науково-дослідницьких, спрямованих на роботу мистецтвознавця в наукових установах; науково-педагогічних, спрямованих на роботу викладача у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації; науково-творчих, спрямованих на роботу режисера та актора в професійних театральних колективах.

Вступні випробування з фаху складаються зі здачі іспиту, що передбачає теоретичну перевірку знань (тестування).

Тестування

Передбачає перевірку теоретичних знань абітурієнтів із нормативних фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін, спрямованих на формування професійного світогляду, необхідних для виконання виробничих функцій та спеціальних завдань визначених кваліфікацій. У даній частині також перевіряються аналітичні здібності абітурієнта у сфері встановлення взаємозв’язків між театральним мистецтвом та іншими гуманітарними, соціально-економічними, фундаментальними дисциплінами на міждисциплінарному та міжгалузевому рівнях.

Абітурієнт, що проходить теоретичні фахові випробування на освітній ступінь «Магістр», повинен володіти знаннями з:

-  історії театру,

-  історії образотворчого мистецтва,

-  історії музики,

-  історії режисури.

Критерії оцінювання знань вступників

На вступному випробуванні з фаху абітурієнт має можливість отримати від 100 до 200 рейтингових балів, що відповідає кількості правильних відповідей на тести. Загальна кількість тестових завдань – 50. Одна правильна відповідь оцінюється в 2 бали.

Кількість балів за вступне випробування = 100 + 2*X, де X – кількість правильних відповідей на тестові запитання. Особи, які отримали на фаховому вступному випробуванні менше 124 балів, не допускаються до участі в конкурсі.

Шкала оцінювання 100-200 балів	Критерії оцінювання знань вступників
190-200 балів (відмінно)	Виставляється вступнику, знання якого відрізняються високим рівнем творчого, критичного мислення, глибиною та міцністю розуміння нормативного матеріалу та питань з фахової підготовки. Кількість правильних відповідей: 45-50.
166-189 балів ( добре)	Виставляється вступнику, знання якого відрізняються достатнім рівнем самостійного та критичного мислення, міцністю розуміння нормативного матеріалу, вміння вільно, логічно та послідовно викладати матеріал, здатністю узагальнювати та інтерпретувати відповідь. Кількість правильних відповідей: 33-44.
124-165 балів (задовільно)	Виставляється вступнику, знання якого відрізняються недостатнім рівнем самостійного та критичного мислення, розумінням нормативного матеріалу та питань фахової підготовки. Кількість правильних відповідей: 12-32.
100-123 бали (незадовільно)	Виставляється вступнику у відповіді якого відсутні: знання нормативного матеріалу, також відсутній рівень самостійного та критичного мислення. Кількість правильних відповідей: 0-11.

Зміст програми

ІСТОРІЯ ТЕАТРУ

Античний театр

Народні джерела театрального мистецтва. Виникнення грецької драми й театру з сільських свят на честь бога Діоніса. Героїчні трагедії Есхіла, їх філософський зміст. Підвищення інтересу до людської особи й етична проблематика трагедій Софокла. Психологізм і проблематика трагедій Еврипіда. Політична сатира Аристофана. Театральна вистава в стародавній Греції. Облаштування театру. Актори. Глядачі. Театр стародавнього Риму. Побутова комедія Плавта і Теренція. Драматургія Сенеки.

Театр епохи Середньовіччя

Народні джерела середньовічного театру-ігри, обряди і свята. Гістріони та їх роль у формуванні європейського театру (ІХ – ХІІІ ст.). Гістріони як виразники стихійного бунтарства народних мас. Переслідування їх церквою. Панування в епоху феодалізму церковного театру. Еволюція релігійної драми від літургічної драми до містерії. Зростання міської (бюргерської) культури і розвиток міраклю, містерії, мораліте. Міракль – драматизація легенд про святих. Містерія – церковний жанр середньовічного релігійного театру (ХV – ХVІ ст.). Мораліте – повчальна і алегорична драма середніх віків(ХV – ХVІ ст.). Фарс (ХV – ХVІ ст.) – як початок комедійного жанру. Народні джерела фарсу і відображення в ньому психології середньовічного мешканця міста. Демократичність фарсу, його антифеодальна спрямованість. Зародження професіонального театру.

Театр епохи Відродження

Боротьба за визволення людини від феодально-церковних пут. Формування гуманістичного світогляду. Італійський театр. Два напрями у розвитку італійського театру: учено-гуманістичний і народний театри. «Учена комедія». Дж. Бруно, Н. Макіавелі. Комедія дель арте. Іспанський театр. Драматургія М. Сервантеса, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, П. Кальдерона. Англійський театр. Своєрідність англійського гуманізму. «Університетські уми». Проблематика творчості Крістофера Марло – видатного попередника В. Шекспіра – найвеличнішого драматурга епохи Відродження. Періодизація його творчості. Його історичні хроніки, комедії. Узагальнення трагічного досвіду людства у великих трагедіях Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір»).

Театр французького Класицизму

Відображення в драмі процесу становлення державності. Конфлікт між почуттям і обов’язком – основна сфера класицистської драми. Торжество суспільного розумного начала над стихією індивідуалістичних пристрастей в трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна. Традиції народної комедії в творчості Мольєра. Висміювання аристократів, духівництва, буржуазії («Тартюф», «Скупий», «Міщанин - дворянин», «Дон Жюан»).

Театр епохи Просвітництва

Провідні ідеї епохи Просвітництва: боротьба за утвердження розуму, науки, культури, мрія про «царство розуму». Просвітництво – ідейна підготовка буржуазних революцій в Європі. Боротьба буржуазного театру проти дворянства. Антипуританські течії в театрі. Привілейовані театри Лондона. Роль французьких просвітителів в історії театру. Різка критика дворянства й аристократії в творчості П. Бомарше. Особливості італійського Просвітництва. К. Гольдоні – ідеолог італійської буржуазії. К. Гоцці і його театральні казки. Роль німецького театру в класовій боротьбі періоду Реформації. Естетичні принципи і драматургія інга. Естетичні принципи і драматургія . Драматургія Ф. Шіллера.

Французький театр кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Зародження в ХІХ ст. якісно нового театрального мистецтва в Західній Європі і США під знаком становлення капіталістичних відносин, бурхливих суспільних зіткнень, напруженої боротьби ідеологічних, естетичних і театральних систем. Могутнє піднесення усіх сфер суспільного життя і культури у Франції, яка дала світові видатних художників в усіх видах мистецтва. Французька буржуазна революція і Паризька комуна й театр. Творчість видатного драматурга романтика В. Гюго. Творчість О. Бальзака – найважливіший етап в розробці методу критичного реалізму. М. Метерлінк – видатний драматург і теоретик символізму. Драматургія Р. Ролана і режисура А. Антуана.

Німецький театр кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Слабкість традицій критичного реалізму в німецькій драматургії і театрі. Розвиток німецького натуралізму і наближеність його на перших порах до робітничого руху. Гергард Гаупман – найкращий представник німецького натуралізму. Ранні п’єси Гаупмана. Соціальна драма «Ткачі». Складність розуміння творчої еволюції Гаупмана. Пізня драматургія Гаупмана («Перед заходом сонця»). Скасування театральної монополії у 1896 р. і розвиток буржуазного театру. Криза придворного театру. Мейнінгенський театр. Його репертуар, мистецтво режисури, акторська система, гастрольна діяльність. Розвиток натуралізму в німецькому театрі. Режисерська діяльність Отто Брама. Творчий шлях Макса Рейнгардта – найкрупнішого німецького режисера. Заснування ним Малого театру в Берліні, робота в Камерному і Німецькому театрі. Йозеф Кайнц – найкрупніший актор-реаліст. Видатніший трагік Сандро Моісі.

Англійський театр кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Боротьба різних ідеологічних тенденцій в англійській драматургії. Оскар Уайльд – теоретик «мистецтва для мистецтва» як форми протесту проти буржуазного утилітаризму. Парадоксальна драматургія О. Уайльда («Ідеальний чоловік»). Шоу – найкрупніший представник критичного реалізму. Шоу – театральний критик. Драматургія Шоу («Професія місіс Уоррен», «Пігмаліон»). Драматургія Д. Ґолсуорсі. Гордон Крег – актор і режисер, художник і теоретик театру. Символізм в творчості Крега. К. Станіславський і Крег. Реалістичні тенденції в англійському театрі. Незалежний театр (1891- 1897) і його боротьба за сучасний репертуар. Організація театру «Олд Вік» і вистави цього театру.

Французький театр ХХ ст.

Тема війни, усвідомлення уроків героїчного руху Спротиву. Повоєнна драматургія Жана Ануя. Подолання «філософії відчаю» і демократизація романтичного ідеалу в п’єсі «Жайворонок». Патріотична тема героїчного образу Жани Д’Арк – пам’ять про заповіти Спротиву. Драматургічна творчість Жана-Поля Сартра. Екзістенціалістська основа його ранніх п’єс. Елементи натуралізму і психологічної ускладненості. Розробка сучасної тематики в анти буржуазних п’єсах. Драма «Самітники з Альтони» - її антифашистська спрямованість. «Театр абсурду» - як вияв панічних настроїв «маленької людини», яка гостро відчувала трагізм свого існування у тогочасному буржуазному суспільстві, свою беззахисність у зіткненні з крупним капіталом. Показуючи приреченість людини, затиснутої в лещатах нелюдської, безглуздої, абсурдної капіталістичної дійсності, якій в таких умовах не лишається нічого окрім підкорення її алогізму (Йонеско), або покірного очікування смерті (Беккет), або руйнівного самогубного бунту (Жене), твори абсурдистів породжували у глядача думку про необхідність змін устрою суспільного життя. Творчість найкрупніших французьких режисерів Андре Барсака, Жана - Луі Барро, Жана Вілара. Творчий шлях ТНП (Національного Народного театру). Реформаторська діяльність Жана Вілара на посаді його директора. Створення у 1956 році Театру Націй. Організація в ньому міжнародних гастрольних фестивалів. Виникнення в Парижі у повоєнні роки нових прогресивних театрів. Творчість режисера Роже Планшеона і діяльність «Театру де ля Ссите.»