Програма фахового вступного випробування ОС «Магістр» (стр. 6 )

·  хорового (понад 40) – в різних жанрах: поеми („Іван Гус”), 4 кантати для соліста, хору і симфонічного оркестру („Б’ють пороги”, „На вічну пам’ять Котляревського”, „Радуйся, ниво неполитая”);

·  оперного – історико-героїчна народна драма „Тарас Бульба”, лірико-фантастична „Утоплена”, лірично-камерна „Ноктюрн”, комічна з сатиричними рисами „Енеїда”, лірико-комічні „Наталка-Полтавка” та „Різдвяна ніч”, дитячі опери „Зима і весна”, „Коза-Дереза”, „Пан Коцький”;

·  інструментального - пісні, мініатюри, баркароли, фортепіанні твори „Українські рапсодії”, концертні вальси, „Героїчне скерцо”, „Елегія”.

Новаторство творчості М. Лисенка: започаткування нових для української музики жанрів: кантати, хорової поеми, дитячої опери, сонати, рапсодії, баркароли, скерцо; творче використання фольклорних джерел – від цитування до стилізації фольклорних жанрів, зокрема, думи, історичної, ліричної, жартівливої пісні, гопака і козачка. М. Лисенко - фундатор української фольклористики, його роботи „Народні музичні інструменти України” та „Характеристика музичних особливостей народних дум та історичних пісень, виконуваних кобзарем О. Вересаєм”. Відкриття М. Лисенком в Києві Музично-драматичної школи (1904), випускниками якої були Л. Ревуцький та К. Стеценко. Лисенко – один з організаторів клубу „Родина”, його роль у згуртуванні національних культурницьких сил.

Видатні представники української композиторської школи ХХ ст.

Продовження кращих традицій попередників у творчості українських композиторів ХХ ст. Пріоритет народно-національної тематики в творчості композиторів, широке використання фольклору як джерельної бази музичного тематизму. Поряд з цим – інтерес до новітніх тенденцій розвитку музики ХХ ст. Творчість Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, С. Людкевич. Творчість наступних поколінь українських композиторів. Здобутки Костянтина Данькевича (опера „Богдан Хмельницький”, балет „Лілея”), Платона та Георгія Майбород, Ігоря Шамо, Костянтина Мяскова, Миколи Вериківського, Віталія Кирейка, В. Сильвестрова, В. Грабовського, Лесі Дичко. Всесвітня відомість Мирослава Скорика – автора, зокрема, музики до кінофільму „Тіні забутих предків”, „Карпатського концерту”, Євгена Станюковича – автора 8 симфоній, балетів „Ольга”, „Прометей” та ін. В. Рунчак та О. Козаренко – яскраві постаті української музики останньої чверті ХХ ст.

Історія режисури

Зародження та розвиток режисури від античних часів до до середини ХІХ ст.

Зародження театру у Стародавній Греції на основі культу бога Діоніса (V–IV ст. до н. е.). Функції режисера, які виконував драматург. Обов’язки архонта та хорега. Протагоніст, девтерагоніст (у Есхіла), тритагоніст (у Софокла). Виражальні засоби давньогрецького театру. Сценічний майданчик та його розвиток. Театрон, орхестра, проскеній, скена, параскенії, пароди. Маски, еккіклема, «мєхане» або еорема. Живопис Еврипіда. Карнавальна розгульність елліністичного театру. Нова аттична комедія. Перші актори-професіонали. Збільшення кількості масок. Проскеній, гіпоскеній, епіскеній, фіроми, періакти – тригранні призми, завіса. Культові свята у Римі. Відмінність масових видовищ римського періоду від грецького. Любов римлян до кривавих видовищ. Гладіаторські бої. Римський театр. Ателана. Перші імена римських режисерів. «Комедія паліата», «комедія тогата», «трагедія претекстата». Нова театральна будівля Гнея Помпея. Види релігійних вистав у Середньовіччі. Літургійна драма, міракль, містерія, мораліте. Соборна режисура релігійних вистав. Розвиток сценічної техніки. Зародки першої професійної режисури у постановці містерій. Мім. Акторська режисура. Два напрями театру епохи Відродження: придворно-аристократичний («пишний») та народний. Театр Шекспіра. Виникнення імпровізаційного театру – комедії «дель арте». Режисура театру Карло Гоцці та театру Карло Гольдоні. Характер режисури в театрі Класицизму та Просвітництва. Засновник німецької реалістичної режисури та фундатор театральної педагогіки Фрідріх Л. Шрьодер як предтеча режисерської професії (перетин ХVІІ–ХVІІІ ст.). Актор Девід Гаррік (Англія, VIII ст.) як один із засновників сценічного реалізму у Європі. Реформатор-реаліст французького театру Жозеф Тальма (перетин ХVIII-ХІХ ст.).

Народження режисури як професії

Розвиток режисерських обов’язків у театральному мистецтві 50–60-х р. р. ХІХ ст. Перші режисери-реалісти. Семюел Фелпс (Англія) та його принципи роботи над виставою. «Режисура слова» Генріха Лаубе (Німеччина). Поява у 50–60-ті роки ХІХ ст. працівника театру, функцією якого є ідейно-творче керівництво театром, визначення його естетичних засад, формування репертуару, формування та виховання трупи, аналітична робота над виставою, творчий синтез компонентів вистави. Постановочно-видовищна режисура Чарльза Кіна (Англія) та Франца Дінгельштедта (Німеччина). Розвиток театральної педагогіки. Театральна вистава як прояв особистості режисера. Розвиток режисерських традицій Генріхом Лаубе (режисер, письменник, Німеччина) та Карлом Іммерманом (драматург, режисер, Німеччина). Досягнення мейнінгенців у сфері постановочної режисури та їх вирішальний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва. Режисура Людвіга Кронека. Увага мейнінгенців до створення мистецької цілісності театральної вистави. Діяльність «Вільного театру» Андре Антуана. Намагання відтворити на сцені «дійсність такою, якою вона є», у всій її соціальній та біологічній конкретності. Розробка внутрішнього та зовнішнього малюнку образу. Принцип «четвертої стіни». Театр Отто Брама. Розвиток психологічного театру. Модерністські шукання наприкінці ХІХ століття. Творчість Моріса Метерлінка. Режисура символістів Поля Фора та Люньє-По. Російське театральне мистецтво у першій половині ХІХ століття. Творчі засади шкільного театру. Придворний театр. Діяльність Ф. Волкова. «Авторська» та «акторська» режисура російського театру. Пушкіна на розвиток російського театру. Гоголь і театр. Реформатор російської сцени М. Щепкін. Белінський і театр. Режисерсько-педагогічна діяльність О. Островського. «Внутрішня режисура» драматургії О. Островського. Ленського.

Педагогічна школа режисури К. Станіславського

Історична зустріч іславського та В. І. Немировича-Данченка у «Слав’янському базарі». Принципи організації нового театру. Проведення сценічної реформи як практичний розвиток кращих надбань вітчизняного та світового театру. Новаторська режисерська програма іславського. Проблема трактування сценічного образу. Розробка пауз та режисерських акцентів. Постановка масових сцен як вище досягнення роботи режисера. Утвердження плину звичайного життя у виставі (атмосфера, настрій, розробка пауз). Станіславським теорії та методу виховання актора, педагогічної системи сценічного мистецтва, предтечі «Системи Станіславського».

Режисура українського театру корифеїв

Умови виникнення театру корифеїв. Спільні властивості режисерів театру корифеїв: народний характер, мистецтво життєвої правди, сільська тематика, музичний характер постановок, висока етична та естетична вимогливість, ансамблевість, поглиблена робота над сценічними образами. Режисура : універсальність творчості, вміння знаходити таланти, вміння працювати з актором, схильність до театру соціального та психологічного. Вміння прочитати драматурга. Організаційний хист. Особливе місце режисури в історії українського театру. Розвиток музичної специфіки українського театру. Тяжіння до етнографічної барвистості та постановочної красивості. Методи режисерської диктатури. Зміцнення ролі хору, балету, оркестру. Боротьба за національну самобутність. Робота над масовими сценами. Режисура . Відданість справі національного відродження. Тяжіння до романтично-піднесеного стилю роботи. Поєднання психологічної вмотивованості та барвистості сценічної гри. Любов до пісні та танцю. Потреба ансамблю. Відчуття пульсу часу. Стихійність в роботі над виставою. М. Садовський як організатор першого українського стаціонарного театру. Режисура . Тяжіння до соціально-психологічного театру. Відхід від побутовізму та етнографізму. Створення «партитури ролей» та «партитури вистав». Теоретична спадщина Саксаганського. Піднесення ролі режисерського задуму вистави.

«Опоненти» К. Станіславського: В. Мейєрхольд, Є. Вахтангов, О. Таїров, Б. Брехт та ін.

Вплив провідних естетичних течій кінця ХІХ–поч. ХХ ст. на європейський театр. Авторська режисура та її місце в поетичному театрі. Ідея «фантастичного» реалізму Є. Вахтангова. Творчий стиль Вахтангова. Боротьба з натуралізмом та модернізмом в театрі. Режисерський стиль Мейєрхольда: гротесковість сценічної дії, яскравість метафор, узагальненість сценічного образу, різка сатиричність, умовність сценічних побудов. Відстоювання самостійності режисерського мистецтва, права на вільне прочитання драматичного твору. Монтаж атракціонів. Біомеханіка. Камерний театр О. Таїрова як театр емоційно-насичених форм, великих, сильних почуттів, витонченої майстерності та трагічної драматургії. Театральний «неореалізм» як виклик театру натуралістичному та «умовному». Боротьба за синтетичність та образність театру. Епічний театр Бертольда Брехта. Відмінність епічного театру від театру «арістотелівського». Введення прийому, названого «ефектом відчуження». Порушення ілюзії «справжності» сценічної дії. Введення зонгів. Підхід актора до образу з позиції свідка на суді. Вплив «епічного театру» Бертольда Брехта на розвиток європейської режисури.

Полюси української режисури: О. Курбас, Г. Юра

Сценічна діяльність Леся Курбаса в «Гуцульському театрі» Гната Хоткевича та в театрі «Руської бесіди». «Тернопільські театральні вечори». Організація молодіжної театральної студії (1916 р.). Створення «Молодого театру» (1917 р.). Вплив світової театральної культури на формування режисера Курбаса. Об’єднання «Молодого театру» з Державним драматичним театром. «Гайдамаки» – творчий злет режисури Курбаса. Постановка «Макбета» та «Ревізора» (1922 р.). Виникнення Мистецького об’єднання «Березіль». Експресіоністські шукання Курбаса («Газ» Г. Кайзера, «Джіммі Хіггінс» Е. Сінклера). Педагогічна діяльність майстра. Фатальні вистави Курбаса – «Народний Малахій» та «Мина Мазайло». Знеславлена перемога («Диктатура» І. Микитенка в «Березілі»). Вплив мхатiвської школи на молодого актора і режисера Гната Юру. Зустріч у Львовi з Лесем Курбасом i захоплення iдеєю пошукiв нового шляху розвитку українського театру. Робота актором i режисером в Молодому тeaтpi. Постановки та творчі здобутки режисера Г. Юри у період роботи з О. Курбасом. Розбіжності у поглядах на мистецтво театру Г. Юри та О. Курбаса. Київський період творчості режисера Г. Юри. Юра і світова класика. Юра і українська класика. Юра і українська сучасна драматургія. Творчий стиль режисера Г. Юри. Здобутки та недоліки театральної школи режисера Г. Юри. Позитивний та негативний вплив творчого досвіду Г. Юри на розвиток українського театру.