Через взаємопов’язаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання ціни на сировину по ланцюжку спричиняє зростання цін на всі інші товари.
Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію економічних агентів у відповідь на збільшення ставок податків плати за кредит, що є рівнозначним збільшенню витрат виробництва. За високих ставок податків вмикаються механізми, які обмежують зростання виробництва. В економічних суб’єктів з’являється все більше проблем із фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобов’язань. Навіть більше, ослаблюється власне схильність до інвестицій, оскільки виробництво продукції стає економічно невигідним.
Зростання цін може відбуватися також за умов передбачення суб’єктами господарської діяльності погіршення економічної ситуації: труднощів із поставками сировини, подорожчання банківського кредиту, платіжної кризи тощо. У цьому випадку до виробничих витрат заздалегідь включають так звану «плату за ризик».
Необхідно також відзначити, що в жодній з економічно розвинених країн у другій половині ХХ ст. не спостерігалася повна зайнятість, вільний ринок або стабільність цін. Ціни з деяких причин в цей час зростали постійно навіть у період застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією — інфляційним зростанням цін в умовах стагнації — застою виробництва, економічної кризи.
Наразі інфляція — один із найбільш хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну системи загалом. Інфляція означає не лише зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля з проведення структурних перетворень, відновлення порушених пропорцій. За своїм характером, інтенсивністю, проявами інфляція буває дуже різною, хоча й позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як безпосередній результат лише певної політики — політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, адже підвищення цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об’єктивним наслідком наростання диспропорцій між попитом та пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням тощо. У результаті процес інфляції — у різних його проявах — має не випадковий характер, а надзвичайно стійкий.
Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється відносно товарів, послуг та іноземної валюти, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності.
Інфляцію можна поділити на такі види:
1) за характером інфляційного процесу:
а) відкрита — нічим не стримується, вільна, супроводжується тривалим зростанням цін;
б) прихована, або пригнічена, — держава встановлює жорсткий контроль над цінами в умовах товарного дефіциту;
в) інфляційний шок — одномоментне різке підвищення цін;
2) за місцем поширення:
а) локальна — зростання цін відбувається в межах однієї країни;
б) світова — охоплює групу країн або глобальну економіку;
3) за темпами підвищення цін:
а) повзуча (помірна) — ціни підвищуються поступово, але неухильно, за помірного
темпу — близько на 10 % на рік;
б) галопуюча — швидке зростання цін — від 20 до 200 % на рік;
в) гіперінфляція — катастрофічне зростання цін — 500-1000 % і більше на рік.
Гіперінфляція спричиняє крах грошової системи. Гроші фактично втрачають ціну й перестають виконувати свої функції міри вартості й засобу обміну. В окремих випадках з’являються паралельні валюти, значною мірою зростає роль іноземних валют. Виробництво й обмін зі скрипом просуваються до зупинки, і врешті-решт настає економічний, соціальний і, дуже ймовірно, політичний хаос. Гіперінфляція прискорює фінансовий крах, депресію і суспільно-політичний безлад. Вона зазвичай пов’язана з нерозумною політикою уряду.
Більшість праць економічної літератури приводить як приклад Нікарагуа періоду цивільної війни (33 000 % — середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад із Сербією показав, що це ще не межа. Унаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї в минулому союзної республіки Югославії річне зростання цін становило 3 000 000 000 %.
Усі ці види інфляції існують лише за відкритого її стану, тобто в разі відносно вільного ринку. У випадку ж пригніченої інфляції зростання цін на товари й послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.
Існує також і певне співвідношення зростання цін за різноманітними товарними групами.
Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп не змінені одна відносно одної. Ціни підвищуються досить повільно і водночас на більшість товарів і послуг. У цьому випадку за результатами середньорічного зростання цін зростає відсоткова ставка державного банка, і в результаті ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.
Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожен тип товару.
Існують також інші види класифікації інфляції, наприклад на очікувану й неочікувану.
Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу, і вона досить часто є прямим результатом дій уряду.
Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно впливає на систему оподаткування й грошового обігу. За наявності в населення інфляційних очікувань така ситуація спричиняє різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці, спотворює реальну картину суспільного попиту та призводить до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці, а за певної нерішучості уряду посилює інфляційні очікування, які провокуватимуть подальше зростання цін. Проте в разі, коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці, не зараженій інфляційними очікуваннями, виникає так званий ефект Пігу — різке зниження попиту населення, яке сподівається на швидке зниження цін. Унаслідок зниження попиту виробник вимушений знижувати ціни, і все повертається в стан рівноваги.
5. Наслідки інфляції. Антиінфляційні заходи.
Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім позначається на обсязі національного виробництва та перерозподілі доходів.
Якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід зменшується. Особливо страждають від непередбачуваної інфляції ті, хто отримує фіксовані доходи. Їхній дохід змінюється («заморожується») протягом тривалого періоду, а за цей час ціни зростають, і, отже, їхній рівень життя знижується.
Інфляція особливо негативно позначається на власниках заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень зменшується.
Інфляція також перерозподіляє доходи між кредиторами та позичальниками. Так, неочікувана інфляція приносить вигоду тим, хто отримав позику, за рахунок тих, хто надав позику.
Таким чином, інфляція «оподатковує» тих, хто має фіксовані грошові доходи, і «надає субсидії» тим, чиї грошові доходи динамічно змінюються. Неочікувана інфляція «карає» власників заощаджень і приносить вигоду одержувачам позик за рахунок кредиторів.
Вплив інфляції на виробництво економісти оцінюють неоднозначно. Прихильники концепції інфляції попиту стверджують, що помірна інфляція сприяє підвищенню темпів економічного зростання та подоланню депресії. Прихильники концепції інфляції витрат навпаки, вважають, що розвиток інфляції веде до скорочення виробництва. Але й ті, й інші визнають, що гіперінфляція призводить до краху фінансової системи в економіці.
У розв'язанні проблеми інфляції важливе значення має антиінфляційна політика держави. До основних антиінфляційних заходів у країнах, що здійснюють перехід до ринкових відносин, належать:
Ø упровадження грошової політики, яка передбачає жорстокі обмеження на щорічне збільшення грошової маси. Темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпу економічного зростання країни;
Ø скорочення дефіциту держбюджету при скороченні державних витрат та збільшенні доходів держави;
Ø протидія зовнішнім інфляційним впливам, насамперед — обмеження можливостей вільного перетину іноземними капіталами національних кордонів і перетворення їх на «живі гроші», що збільшують грошову масу в обігу;
Ø підвищення курсу національної валюти, яке знижує ціни на товари та послуги з-за кордону й таким чином спонукає до зниження внутрішніх цін;
Ø підвищення товарності національного господарства, спрямоване на стимулювання пропозиції (наприклад, пільгове оподаткування підприємств, що розширюють асортимент товарів і послуг, державна допомога галузям у створенні нових ринків тощо);
Ø роздержавлення як засіб поповнення дохідної частини бюджету та подолання його дефіцитності;
Ø стимулювання імпорту для зменшення дефіциту власних товарів і послуг;
Ø обмеження ліквідності грошей через стимулювання заощаджень. Якщо заощаджувати стає економічно вигідно, то маса грошей, яка тисне на ринок товарів і послуг, зменшується, і зростання цін припиняється.
Використання тих або інших заходів антиінфляційної політики залежить від конкретної ситуації, у якій перебуває національна економіка.
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика.
З метою стримування інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика — це макроекономічна політика, спрямована на стабілізацію загального рівня цін і пом’якшення інфляційної гостроти.
Антиінфляційна політика здійснюється за допомогою стратегії і тактики, які передбачають систему заходів проти інфляційних процесів. Вона може бути активною, спрямованою на ліквідацію причин, що породили інфляцію, і пасивною, яка являє собою пристосування до умов інфляції.
Антиінфляційна політика передбачає: регулювання сукупного попиту; регулювання сукупної пропозиції.
Першому напряму віддавали перевагу кейнсіанці, другому — монетаристи.
Кейнсіанці ґрунтувалися на тому, що підняти рівень пропозиції можна, формуючи ефективний попит за допомогою державного замовлення та дешевого кредиту.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
