Ці заходи уряду сприяють скороченню спаду виробництва та зменшенню безробіття.
Однак така антиінфляційна політика призводить до поглиблення дефіциту державного бюджету, який не повинен покриватися додатковою емісією грошей.
Кейнс пропонував покривати його за допомогою державних позик, які можна погасити в майбутньому. Ця політика дає позитивний ефект упродовж низки років.
Монетаристський напрям антиінфляційної політики виник пізніше, коли кейнсіанські рецепти боротьби з інфляцією не лише були вже достатньо апробованими, але й їхні недоліки стали очевидними. Зокрема, у деяких країнах істотно зріс державний борг і збільшувати його далі було практично неможливо.
За цих умов монетаристи запропонували радикальні методи боротьби з інфляцією. Вони виходили з обмеження сукупного попиту шляхом проведення грошової реформи конфіскаційного типу та бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм.
Оскільки монетаристи ґрунтуються на твердженні, що інфляція є виключно грошовим феноменом, то метод шокової терапії дозволяє різко скоротити темпи зростання грошової маси і швидко збити інфляцію.
Однак цей метод супроводжується значним спадом виробництва та скороченням зайнятості.
Варіантом шокової терапії є грошова реформа конфіскаційного типу — обмін старих грошей на нові в певному співвідношенні без зміни номінального рівня доходів і цін.
Оскільки пропоновані заходи важко переносить населення, то інфляційна політика мала дати ефект за порівняно короткий час.
Іншим методом монетаристського напряму антиінфляційної політики є метод поступового зниження темпів інфляції (метод градуювання). Цей метод передбачає
поступове збивання темпів зростання грошової маси за допомогою багаторазового, але незначного зниження рівня цін. Метод градуювання дозволяє уникати глибокого спаду, знижуючи інфляцію поступово.
Однак політика поступового зниження темпів зростання грошової маси нерідко зумовлює виникнення інфляційної інерції: попередня інфляція породжує майбутню, що спричиняється, зокрема, індексацією грошових доходів. Індексація — це механізм, за допомогою якого заробітна плата може бути частково або повністю захищена від зростання загального рівня цін. Уважається, що політика градуювання є успішною в тому випадку, коли зростання грошової маси та рівня цін не перевищує 20-30% на рік.
Вибір методу шокової терапії і методу поступового зниження темпів зростання грошової маси залежить від соціально-економічної ситуації в країні. Обидві ці концепції пропонувалося використовувати під час переходу до ринкової економіки пострадянських держав.
Одним з альтернативних варіантів монетарних методів боротьби з інфляцією є політика регулювання цін і доходів, що передбачає узгодження між зростанням доходів і зростанням цін (адаптивна політика, альтернативна монетаристським методам боротьби з інфляцією). Цей підхід виник у зв’язку з тим, що скорочення інфляції за допомогою зростання безробіття спричиняє величезні витрати, які визначаються так званим коефіцієнтом втрат. Він показує, скільки відсотків реального річного обсягу виробництва потрібно внести, щоб скоротити рівень інфляції на один відсотковий пункт. Ці втрати виражаються в зниженні рівня життя населення, тому держава має оцінити величину очікуваних втрат через високу інфляцію.
Політика регулювання цін і доходів означає, що уряд або заморожує ціни й номінальні доходи, або обмежує збільшення грошової заробітної плати збільшенням середньої (у країні) продуктивності праці, а підвищення цін обмежує підвищенням витрат на заробітну плату. Політика регулювання цін і доходів включала в себе такі компоненти: обмеження заробітної плати й цін; податкове регулювання доходів; посилення ринкового механізму. Однак ця політика не виправдалася, тому більшість країн із ринковою економікою не використовує її.
Вибір конкретних заходів боротьби з інфляцією зумовлений характером інфляції, який для кожної країни має специфічні особливості та глибину. Залежно від характеру інфляції визначають й комплекс боротьби з нею.
Засоби боротьби з інфляцією можуть бути прямими й непрямими. Найчастіше проявляється така закономірність: чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальними є прямі засоби впливу уряду й центрального банку на економіку і грошову масу як її складову.
1. Непрямі засоби передбачають:
1) регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком;
2) регулювання позикового й облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком;
3) обов’язкові резерви комерційних банків;
4) операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.
5) регулювання відсоткових ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність з причини її недостатньої ринковості. Повноцінний ринок цінних паперів, у тому числі ринок державних зобов’язань, у нас відсутній, відповідно, центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.
2. Прямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають:
1) пряме й безпосереднє регулювання державою кредитів, а отже — грошової маси;
2) державне регулювання цін;
3) державне (за узгодженням із профспілками) регулювання заробітної плати;
4) державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.
Практика прямого регулювання грошової маси дуже поширена на Заході. США в 60-70-х pp. неодноразово заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиліття після Другої світової війни знадобилося країнам західної Європи, щоб розпочати лібералізацію цін, та й то неповну. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 р. Ф. Рузвельт виводив США з найглибшої кризи 30-х pp. шляхом жорсткого державного регулювання економіки. У більшості країн існували спеціальні закони, які обмежували прибуток від торговельного посередництва.
Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи завершувалися, як правило, оновленням економіки та її підйомом. Тому більшість дослідників розглядають кризу як переламний момент в науково-технічному, соціальному, політичному й економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються цілком однаково, тому навіть власний досвід в умовах сьогодення вимагає переосмислення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти з кризи й подолати інфляцію, мабуть, слід застосовувати, ураховуючи конкретну ситуацію.
V. Узагальнення знань та вмінь учнів.
Розробити асоціативне «гроно» «Інфляція — це...».
Застосування методу «гронування» допомагає встановлювати зв’язки між поняттями, своїм життєвим досвідом і вже набутими знаннями. Учні виконують роботу індивідуально. Починати складання необхідно з центрального слова (поняття) посередині аркуша паперу (дошки), біля нього записувати слова або фрази, що спадають на думку відповідно до обраної теми. Коли запас ідей вичерпано, необхідно встановити зв’язок між поняттями.
А. Чи правильними є нижченаведені твердження?
1) Для подолання інфляції монетаристи пропонують політику доходів.
2) Інфляція знижує стимули до трудової діяльності.
3) Гіперінфляція має руйнівний вплив на обсяг національного виробництва та зайнятість.
4) Помірна інфляція супроводжується зростанням обсягу національного виробництва.
5) Під час інфляції знижуються реальні доходи всіх верств населення.
6) Зростання загального рівня цін — це те саме, що і зниження вартості грошей.
7) Уряд, який накопичив значний борг, виграє від інфляції.
8) Непередбачена інфляція приносить вигоду кредиторам за рахунок позичальників.
Відповіді: 1 — ні; 2 — так; 3 — так; 4 — так; 5 — ні; 6 — так; 7 — так; 8 — ні.
Б. Розв'яжіть тестові завдання
1. Найвищими є темпи:
а) гіперінфляції;
б) галопуючої інфляції;
в) помірної інфляції;
г) інфляції витрат.
2. За темпами розрізняють такі види інфляції:
а) попиту, витрат, відкрита;
б) помірна, пригнічена, галопуюча;
в) помірна, галопуюча, гіперінфляція;
г) помірна, очікувана, неочікувана.
3. Інфляція характеризується всіма з перелічених нижче наслідків, крім:
а) зниження реальної цінності особистих грошових заощаджень;
б) зниження поточних реальних доходів;
в) непрямого інфляційного оподаткування;
г) падіння виробництва через зниження стимулів до праці й розширення виробництва;
д) зниження керованості економіки;
е) усе перелічене вище є правильним.
4. Серед наведених нижче тверджень визначте правильне:
а) збільшення виплат з безробіття сприяє зниженню його рівня;
б) за помірного рівня безробіття зростання сукупних витрат спричиняє зниження обсягу національного виробництва;
в) за щорічного 5%-го підвищення цін подвоєння їхнього рівня відбувалося кожні десять років;
г) непередбачена інфляція може призвести до перерозподілу доходів між боржником і кредитором на користь боржника;
д) інфляція призводить до зниження реальних доходів у всіх верств населення країни;
е) усі твердження неправильні.
5. Від непередбаченої інфляції особливо потерпають:
а) працівники галузей, що перебувають на підйомі та представлені потужними профспілками;
б) керівництво фірм та інші одержувачі прибутків, якщо ціни на готову продукцію піднімаються швидше, ніж ціни на ресурси;
в) уряди, які накопичили значні державні борги;
г) позичальники, що взяли в борг великі суми грошей;
д) одержувачі фіксованих доходів.
6. Гіперінфляція починається тоді, коли:
а) населення і фірми витрачають надто багато грошей;
б) фірми призначають вищі ціни на свої товари й послуги;
в) уряди змушені друкувати гроші для фінансування своїх видатків;
г) дефіцити державного бюджету зменшуються;
д) усі відповіді неправильні.
Відповіді: 1 — б; 2 — в; 3 — е; 4 — г; 5 — д; 6 — в.
►► Практичні завдання
Розв'яжіть задачу.
Якщо минулого року індекс споживчих цін становив 110, а цього року — 121 %, то яким є темп інфляції?
Відповідь: темп інфляції дорівнює (121 - 110)/110 ∙ 100 % = 10 %.
VI. Підсумки уроку.
Інфляція — це зростання загального рівня цін, пов'язані з падінням купівельної спроможності грошей. Сучасна інфляція є наслідком дії багатьох чинників.
Кількісними показниками інфляції є індекс цін та темп інфляції. За темпами розрізняють повзучу (помірну), галопуючу та гіперінфляцію.
Помірна інфляція (до 5 % на рік) виконує стимулюючу функцію, змушуючи підприємця вкладати доходи у виробництва, щоб вони не змінилися. Галопуюча інфляція та гіперінфляція призводять до негативних соціально-економічних наслідків.
Інфляція знижує реальні доходи населення.
Негативні соціально-економічні наслідки інфляції вимагають проведення антиінфляційної політики, що має свої особливості в різних країнах.
VII. Домашнє завдання.
1. Опрацюйте ст. 110-117 підручника.
2. На конкретних прикладах поясніть, до яких наслідків приводить державна політика заморожування цін на певні товари.
2. Підібрати цитати про роль державного втручання в економіку.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
