Визначення, мета та завдання «Екології людини» (стр. 1 )

1. 1.Визначення, мета та завдання «Екології людини».

Екологія людини-комплексна наука, що розкриває взаємозв’язки між людиною і природою і досліджує тільки розвиток, розмноження  і виживання людей, популяцію, що вони утворюють. Термін «екологія  людини» - ввели американські вчені Парк і Бюргес 1921. Мета: вирішення основних проблем, взаємозв’язки людини з довкіллям, що є необхідною передумовою розвитку економіки і самого існування.

Завдання: 1.дослідження особливостей біології/екології, що поєднує у собі біологію і соціології. 2. Збереження ті зміцнення здоровя, розвиток фіз. та психічних можливостей людини.  3.збереження ОНСЛ.  4.Створення біотехнологій на основі поєднання процесу еволюції у сфері з розумно спрямованим впливом у неї. 5. Оптимізація і гармонізація зв’язків у системі суспільство-природа, шляхом вивчення особливостей цієї системи.

3.Сучасний вигляд людини як результат взаємодії з навколишнім середовищем

Экология человека рассматривает адаптацию человека к изменениям окружающей среды через призму социальных условий. Адаптация – процесс приспособления организма к меняющимся условиям среды, международный термин, означающий приспособление организма к общеприродным, производственным и социальным условиям. Важным компонентом адаптивной реакции организма является стресс-синдром – сумма неспецифических реакций, обеспечивающих активацию гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой системы, увеличение поступления в кровь и ткани адаптивных гормонов – кортикостероидов и катехоламинов, стимулирующих деятельность гомеостатических систем. Адаптивная роль неспецифических реакций состоит в их способности повышать резистентность организма к другим факторам среды».

АДАПТАЦИЯ [лат, adaptatio приспособлять] — выработанное в процессе эволюционного развития приспособление биологической системы к условиям среды обитания. В медицине под адаптацией понимают псе «виды врожденной и приобретенной приспособительной деятельности чел опека к общеприродным, производственным и социальным условиям» и т. ч. климато-географическим, к недостатку кислорода. Адаптация, позволяет не только переносить значительные и резкие изменения в окружающей среде, но и активно перестраивать свои физиологические функции и поведение в соответствии с этими изменениями, иногда даже опережая их. Термином «адаптация» обозначают приспособления, соизмеримые по продолжительности с жизнью индивидуума, а также непатологические сдвиги и организмах, составляющих популяции, на протяжении нескольких поколений. Различают три типа приспособительно-адаптнвного поведения живых организмов: бегство от неблагоприятного раздражителя, пассивное подчинение ему и, наконец, активное противодействие ему за счет развития специфических адаптивных реакций. Пример активного противодействия, сопряженного с развитием специфических и неспецифических адаптивных реакций, — реакция гомойотерных (теплокровных) животных (к которым относится и человек) на холод сложным балансированием теплопродукции и теплоотдачи, обеспечивающим стабильную температуру тела.  Биологический смысл активной адаптации состоит в установлений и поддержании гомеостаза, позволяющего организму существовать в измененной внешней среде и сохранять постоянство ключевых показателей деятельности различных систем, что предотвращает нарушение нормального течения физиологических функций и развитие патологического процесса, обеспечивает работоспособность, максимальную продолжительность жизни и репродуктивность в неадекватных условиях среды. ЧЕЛОВЕК — субъект общественно-исторического процесса, развития материальной и духовной культуры на Земле, биосоциальное существо, генетически связанное с другими формами жизни, но выделившееся из них благодаря способности производить орудия труда, обладающее членораздельной речью и сознанием, творческой активностью и нравственным самосознанием Местом возникновения людей была Африка, хотя ископаемые остатки далеких предков этого рода или даже их предшественников дриопитеков, кениапитеков и рамапитеков находят во всем Старом Свете. Вероятные непосредственные предшественники рода человек, — австралопитеки населяли очевидно, лишь Африку. Они уже передвигались на двух ногах и использовали кости, камни и палки в качестве орудий труда, но, видимо, их не изготовляли. Формирование биологического рода человек, связывают с видом или группой видов хабилис — человек умелый (Homo habilis), остатки которых обнаружены в Африке и датируются 2 по некоторым данным 3,5 млн. лет назад. Для хабилиса было характерно прямохождение современного типа, объединение звуковой сигнализации с орудийной деятельностью, периодическое, а затем и постоянное использование огня. Несколько менее I млн. лет назад совместно с хабилисами существовала группа видов или один полиморфный вид архантропов (Homo erectus — человек прямоходящий, или выпрямленный), расселенных по Африке, Южной и Восточной Азии, а также Европе. Эти люди изготовляли каменные ручные рубила, огонь использовали регулярно. Предполагают, что у них уже было понятийное мышление. Около 250 тыс. лет назад возникла новая ветвь рода человек — палеантропы — неандертальцы заселившие весь Старый Свет. Они изготавливали каменные скребки и остроконечники. Поздние неандертальцы, жившие 70—45 — до 38 тыс. лет назад, а возможно, до исторического времени, имели более примитивные черты. Приблизительно 40—30 тыс. лет назад возникли неоантропы (Homo sapiens— человек разумный), ранних представителей которых называют кроманьонцами. У них совершенствовалась членораздельная речь, развивалось отвлеченное мышление, каменные орудия приобрели правильные геометрические формы, появились одежда, постройки из костей, шкур и растительных материалов. Около 10 тыс. лет назад сформировалось человечество современного типа с присущими ему расами.

Эволюция человека на современном этапе происходит не столько по биологическим законам, сколько по законам развития человеческого общества, а развитие природы на протяжении последнего геологического периода в истории Земли – под все возрастающем его влиянием. Этот период называется четвертичным, а по предложению известного русского геолога , чтобы подчеркнуть роль деятельности людей, его еще именуют антропоген.

Человек как биологический вид относится к отряду приматов. В отличие от большинства отрядов млекопитающих, приматов характеризует также выраженная социальность: жизнь небольшими стадами, со сложной системой иерархии и общественным воспитанием потомства.

Общественный образ жизни в ходе социогенеза привел к формированию хозяйственно-культурных типов.

Хозяйственно-культурный тип – это исторически сложившийся комплекс хозяйства и культуры, типичный для народов, различных по происхождению, но обитающих в сходных географических условиях и находящихся на более или менее одинаковом уровне исторического развития.

В связи с хозяйственно-культурными типами складываются адаптивные типы – норма биологической реакции, выражающаяся в морфофизиологическом статусе и конвергентно возникающая у представителей разных рас в сходных географических условиях обитания.

2.Роль екологічних факторів у еволюції людини.

2 напрямки адаптації людських популяцій: 1-біохімічні зміни в організмі обумовлені вимогами середовища. 2-біологічні реакції, специфічні для певного індивіда і визначається певним генотипом. Мета адаптації: полягає в збереженні  біогомологічного гомеостазу, сукупність станів стійких, що підтримуються в організмі. Систематика людини: хомо сапиенс-клас млекопитающие - отряд приматы - семейство гоминиды. Подобность с обезьянами: крупный мозг к массе тела, пятипалая кисть с развитым большим пальцем, человек подобен с обезьяной на 90%. Отличия: пропорции конечностей, С-подобная форма хребта, особенность развитием мышц, форма таза, грудной клетки,  уровень развития головного мозга.

4.Різноманіття людських екосистем.

Згідно з англійським вченим Джеймсом середовище існування людини, можна класифікувати відповідно до географічної широти місцевості. Виділяється 10 основних типів (10й тип визначено за висотою над рівнем моря): 1.Екваторіальні ліси(густі, вологі, вічнозелені деревні рослини) 2.Тропічні ліси(менш густі, напівлистяні з вираженим чагарниковим ярусом, чагарник переходить в тропічні ліси) 3. Тропічні степи, саванни(тваринний світ різноманітний) 4.пустелі й посушливі області(території з бідною рослинністю, є багаторічні рослини, тваринний світ бідний) 5.Ліси помірного поясу(широколистяні, тваринний світ багатий) 6.Ліси та чагарники середземноморського типу(найчастіше вічнозелені) 7.Степи помірного поясу(місцевість вкрита низькою травою або, чорноземні ґрунти) 8. Мішані ліси, тайга(хвойні рослини. Ялини, ялиці, буки, берези, тополі.  Місцевість багата водними об’єктами. Багатий тваринний світ) 9.Полярні області й тундра(мохи, лешайники, тваринний світ багатий) 10.Гірські райони(висота над рівнем моря, положення сонця)

Найбільш чисельні сучасні людські популяції мешкають у 2 географічних зонах: 1.тропічні ліси й чагарникові зони 2.області помірного поясу вкриті мішаними лісами. Окремі типи середовища можуть бути більш придатними для розвитку вдосконаленого типу производства. Коли говорять про «екологічний успіх» людських  угрупувань часто говорять про «рівень життя» це поняття включає сукупність біологічних, медичних та демографічних факторів.  Загальний показник рівня життя це чисельність популяції, її стабільність, смертність, середня тривалість життя, індивідуальний стан харчування. У будь-якому аспекті між угрупованням й середовищем можна виявити певні обмеження(кліматичні)

5.Етнос як форма існуваннявиду Homo sapiens.
. Людина є частиною трофічного ланцюга, як верхня кінцева ланка біоценозу того регіону в якому мешкають. Етногенез – це сукупність елементів, що включають людську популяцію, ландшафти, тощо.

6.Етнос і популяція(визначення, порівняльна характеристика).

Розбіжність між поняттями етнос й популяція набагато глибша ніж схожість. Популяція – сукупність особин одного виду, яка населяє певну територію, вільно схрещуються, має деякий ступінь ізоляції від сусідніх популяцій. Етнос – це система, що складається не лише з особин різноманітних, як генетично так й функціонально, а й продуктів їх діяльності протягом покоління:техніка антропогенез, ландшафт й культурні традиції. Схрещення в середині етносу регламентовано, або особливого взаємовідношеннями, або традиційними заборонами кровозмішення, або нормами права й релігії. Характер етнічної ізоляції від сусідів не пов’язані із територією. Оскільки етнос це частина виду, то для його утворення достатньо мізерного мутаційного тиску за наявності відносно незначної ізоляції. Початок етногенезу можна генетично пов’язати з механічною мутацією у результаті якої виник етнічний поштовх, що зумовив утворення нових етносів. На етапі утворення етносу важливим є поняття пасіонарності. Пасіонарність – це ознака, яка виникає внаслідок мутації і утворює в популяції певну кількість людей, які мають підвищене тяжіння до дії. Такі люди називаються пасіонаріями (вони організовують походи, борються за свободу людей, які оточують їх власний етнос).