Крім того, необхідно зауважити, що на поштовому конверті, у якому знаходилися вищезгадувані судова повістка та копія позовної заяви, є поштовий штемпель, згідно якого даний рекомендований лист був відправлений судом лише 11.06.2006 р., тобто через два дні після того, як судове засідання від 09.06.2006 р. вже відбулося.
1.6. Враховуючи вищесказане, необхідно вказати на те, що в даному випадку
судом були порушені процесуальні права відповідачів, які встановлені ст. 10
(право подавати докази, брати участь у їх дослідження та доводити перед судом їх
переконливість), ст. 11 (право розпоряджатися своїми правами на власний розсуд),
ст. 12 (право на правову допомогу), ст. 27 (право брати участь у судових
засіданнях, заявляти клопотання і відводи, давати усні та письмові пояснення
судові й таке інше) ЦПК України.
1.7. У ч. З ст. 169 ЦПК України сказано: "У разі повторної неявки в судове
засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або
неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла
заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду". Як
слідує з протоколів судового засідання від 10.10.2005 р. та 05.04.2006 р., що є в
матеріалах справи, Позивач (в особі юрисконсульта
ДКП "Харківкомуночиствод",
що ... діє за довіреністю . від 24.10.2003 р.) обидва ці рази в судове
засідання не з'явився. Причому, в матеріалах справи немає жодних документів,
які б засвідчували, що неявка Позивача до суду сталася з поважних причин.
Отже, згідно норми ч. З ст. 169 ЦПК, після повторної неявки Позивача до суду,
суддя ... нен був залишити дану заяву без розгляду, але цього не зробив.
1.8. На порушення ч. З ст. 163 ЦПК, судця на початку судового засідання
09.06.2006 р. належним чином не встановив особу та не перевірив
повноваження юрисконсульта ДКП "Харківкомуночиствод" ..., строк дії
довіреності якої за . від 24.10.2003 р. закінчився ще 31.12.2005 р. Тому
участь ... в якості повноправної сторони даної цивільної справи на цьому судовому
засіданні була неправомірною.
1.9. Також необхідно окремо вказати на те, що викликало у нас певне
здивування під час ознайомлення з рекомендованим листом, який був надісланий
нам судом.
По-перше, як добре видно з відтиску поштового штемпеля на конверті, цей рекомендований лист був чомусь відправлений з Головпоштампту (Харків-1), а
35
не з поштового відділення Харків-61153, яке безпосередньо обслуговує Московський районний суд. По-друге, судова повістка складена з порушеннями вимог ст. 75 ЦПК України. Так, в цілому напис на цій повістці виконаний засобом ксерокопіювання, і лише призвище Білецького О. В. вписано кульковою ручкою, що явно свідчить про масове виготовлення даного тексту, як деякого стандартного. У цій же повістці не вказано назву і номер справи, за якою робиться виклик, немає зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, немає вказівки про те, яку дію буде вчинено, не зазначено, які саме документи надсилаються разом з нею, не вказано про право особи подати заперечення і докази, відсутні підпис і прізвище секретаря суду. І крім того, на наш погляд, почерк невідомої особи, яка складала цю судову повістку, за певними характерними ознаками накреслення літер є дуже подібний до почерка представника протилежної сторони по даній цивільній справі -юрисконсульта ДКП "Харківкомуночиствод" ..., рукою якої складена позовна заява.
2. Своїми діями по незаконному нарахуванню та вимаганню у нас
вищевказаної "заборгованності", а також безпідставним поданням цього позову до
суду Позивачем допущено брутальне невизнання та порушення безпосередньо
діючих немайнових прав членів нашої родини, що закріплені та гарантовані
міжнародними правовими актам, Конституцією і законами України. При
цьому Позивачем був порушений цілий комплекс норм чинного законодавства
України, встановлених, зокрема: ст. 25 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 1,
З, 8, 19, 21, 22, 23, 24, 27, 46, 47, 48, 49, 64, 68 Конституції України; ст. ст. З, 4, 13,
14, 269, 270, 273, 274, 281, 283, 288 Цивільного кодексу України; ст. ст. 1, 2, 3, 5, 6,
7 Закону України "Про основи національної безпеки України"; ст. ст. 1, 3, 4 Закону
України "Про прожитковий мінімум"; ст. ст. 1, 2, 3, 6, 9, 16, 17, 18, 19 Закону
України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії""; ст. ст.
2, 3, 14, 15, 19, 21, 22, 26, 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги";
Постановою Верховної Ради України "Про оплату житлово-комунальних послуг
населенням України" ІУ від 18.03.1999 р.; Постановою Верховної Ради
України "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін
та тарифів у житлово-комунальній сфері" від 07.06.2001 р.; Постановою
Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування,
наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і
демографічних груп населення" № 000 від 14.04.2000 р.; Наказом Міністерства
праці та соціальної політики, Міністерства економіки та Державного комітету
статистики України "Про затвердження Методики визначення прожиткового
мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і
демографічних груп населення" № 000/95/157 від 17.05.2000 р. та іншими
нормативно-правовими актами.
3. Позивач не мав жодних правових підстав подавати до суду цей позов, а
також: просити суд стягнути з нас так звану "заборгованість". Головною
причиною для цього є об'єктивний факт - відсутність письмового договору про
надання послуг з водовідведення, укладеного між Білецьким О. В., як основним
квартиронаймачем, та Позивачем у встановленому законом порядку.
Як відомо, боржник і кредитор є суб'єктами виконання цивільного зобов'язання - його сторонами. Відомо також, що підставою для виникнення зобов'язань є юридичні факти та суспенсивні умови. Чинним законодавством України чітко визначено, що у галузі надання будь-яких житлово-комунальних послуг, у тому числі водовідведення, єдиним юридичним фактом та необхідною суспенсивною умовою для виникнення зобов 'язань може бути лише правочин у
36
вигляді письмового договору, який укладений згідно встановленої законом форми типового договору.
Так, згідно ст. 14 чинного Цивільного Кодексу України: "1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. 2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. 3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. 4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства".
У ч. 4 ст. 203 ЦКУ сказано: "Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом".
У ст. 205 ЦКУ говориться про те, що: "1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. 2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків".
У ст. 206 ЦКУ сказано: "1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів,... для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність ".
У ст. 208 ЦКУ сказано: "1. У письмовій формі належить вчиняти. 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між: фізичною та юридичною особою... 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма".
У ст. 547 ЦКУ сказано: "1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. 2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми, є нікчемним".
У ст. 548 ЦКУ сказано: "1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. 2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню...".
У ст. 638 ЦКУ говориться: "1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди".
У ст. 639 ЦКУ щодо форми договору сказано: "1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом".
Загальний порядок надання житлово-комунальних послуг та конкретні вимоги щодо письмової форми договору встановлені у Законі України "Про житлово-комунальні послуги" (№ 000-ІУ від 24.06.2004 р.).
Так, у ст. 19 Закону говориться: "відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах".
У п. З ч. 2 ст. 21 Закону сказано, що виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Така сама норма про обов'язкове укладання письмового договору міститься й у п. 1 ч. 2 ст. 22, де мова йде про обов'язки виробника.
У ч. 1 ст. 26 цього Закону конкретно перелічені необхідні істотні умови договору, які характерні саме для письмової форми, зокрема, такі: "1)
37
найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору".
У ч. З цієї ж ст. 26 Закону сказано, що договір на надання житлово-комунальних послуг, - а значить права, обов'язки та відповідальність за його порушення обома сторонами, - набирає чинності з моменту його укладення.
Згідно ст. 58 Конституції України, "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи". Враховуючи також вимоги ч. ч. З, 4 ст. 2 ЦПК України, шановний Суд повинен врахувати вищенаведені норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Крім того, у "Правилах надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 30.12.1997 р. ясно вказується:
- п. 8. "Послуги надаються споживачеві згідно з договором надання
населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення (далі - договір),
який розробляється виконавцем згідно з типовим договором (додаток № 1 до
цих Правил) і укладається за його ініціативою".
- п. 9. "Права, обов'язки та відповідальність виконавця і споживача,
передбачені цими Правилами, набирають чинності з моменту укладення
договору...".
- п. 36. "Виконавець зобов'язаний: своєчасно укладати договори про
надання послуг...".
Однак, на порушення перелічених вище норм чинного законодавства України, сам Позивач своєчасно не розробив на підставі типового договору текст індивідуального письмового договору, не узгодив і не уклав його з нами, скріпивши, як це належить робити, підписами сторін.
Таким чином, із даної об'єктивної обставини відсутності укладеного між: нами і Позивачем, з його власної провини, письмового договору закономірно виникають наступні правові наслідки.
Перший. Оскільки між нами та Позивачем, з його ж провини, не існує укладеного належним чином письмового договору, то і не існує юридичного факту і суспенсивної умови, які є обов'язковими у житлово-комунальних правовідносинах для виникнення цивільного зобов'язання і його сторін -кредитора й боржника;
Другий. Якщо у даному випадку не існує зобов'язання та його сторін - кредитора й боржника, то, цілком закономірно, не може існувати якихось взаємних прав, обов 'язків та відповідальності неіснуючих сторін за неіснуючим
38
зобов 'язанням, в тому числі - так званої "заборгованості" нашої родини перед Позивачем.
Отже, по-перше, твердження Позивача про те, що начебто наша родина є його "боржником", з правової точки зору, є безпідставним і помилковим. По-друге, Позивач не має права просити суд про притягнення нас до відповідальності за де-факто і де-юре неіснуючу "заборгованість", оскільки чинним цивільним законодавством встановлено, що у сфері житлово-комунальних правовідносин юридична відповідальність осіб може наставати лише після належного укладення ними письмового договору, що складається на підставі певної форми типового договору, яка затверджується Кабінетом Міністрів України і має юридичний статус урядового нормативно-правового акту, обов'язкового до виконання.
4. Заява Позивача про те, що нібито наша родина "безоплатно користується
послугами водовідведення", не відповідає дійсності, тому що оплата всіх
житлово-комунальних послуг, включаючи водовідведення, здійснюється нами у
встановленому законом порядку: згідно ст. ст. 46, 47, 48 Конституції України,
Закону України "Про прожитковий мінімум", Закону України "Про державні
соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"", ст. ст. 67, 68 Житлового
кодексу України, Постанови Верховної Ради України від 07.06.2001 р.,
- за доступною для нас платою, своєчасно, щомісяця, у розмірі, що не
перевищує 12% фактичного сукупного доходу сім'ї, відповідно до нормативів
витрат на житлово-комунальні послуги, закладених у прожитковому
мінімумі. І цей факт підтверджується нашими платіжними квитанціями за 2001-
2004 роки, копії яких додаються. І крім того, щомісячна оплата нами послуг з
водовідведення де-факто підтверджується самим Позивачем у доданій ним же
до позовної заяви "Сводной карточке абонента" (дивитися графу "Оплачено").
5. Позивач, просячи суд стягнути з нас так звану "заборгованість", вказує, що
при цьому він керується ст. 68 ЖК України. Однак, у ст. 68 Житлового кодексу
сказано таке: "Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за
комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках
державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки,
встановлені Радою Міністрів Української РСР". І як вже було сказано нами вище,
оплата послуг водопостачання якраз і здійснюється нашою родиною своєчасно,
щомісяця, що підтверджується відповідними платіжними квитанціями і самим
Позивачем. Саме тому посилання Позивача на ст. 68 ЖК України у даному разі є
неналежним і помилковим.
6. У зв'язку з посиланням Позивача на ст. 1166 Цивільного кодексу України,
мусимо привернути увагу шановного Суду до такого факту. Позивач у своїй позивній заяві вказує так зване "безоплатне користування відповідачем (-оми)
послугами водовідведення" в якості однієї єдиної причини, котра нібито мала
наслідком нанесення йому матеріальної шкоди. Фактично, саме не і тільки це
так зване "безоплатне користування" слугує Позивачу єдиною підставою для того,
щоб просити суд стягнути з нашої родини так звану "заборгованість" згідно ст.
1166 ЦК України.
Однак, насправді наша родина оплачує послуги водовідведення у відповідності до встановленого законом порядку, своєчасно, щомісяця. Тому навіть формально у Позивача немає жодних підстав стверджувати про наше "безоплатне користування" цими послугами і про нанесення йому внаслідок цього якоїсь шкоди. Адже цілком логічним є заключення, що коли в реальності не було самої причини у вигляді нашого "безоплатного користування" послугами водовідведення, то ніяк не може існувати і її наслідки - факту нанесення нами
39
шкоди Позивачу. Отже, посилання Позивача на ст. 1166 ЦК України в даному випадку є нелогічним і помилковим.
1. Ми змушені розцінювати заяву Позивача про "безоплатне користування" нами послугами водовідведення як свідоме розповсюдження ним в офіційному документі (позовній заяві до суду) завідомо неправдивих відомостей про правопорушення, якого ми у дійсності не вчиняли. І тому, на нашу думку, даною заявою Позивач брутально посягнув на наші особисті немайнові права, принизив честь і гідність нашої родини, порушивши при цьому норми ст. ст. 1, З, 8, 19, 21, 22, 27, 28, 32, 34, 64, 68 Конституції України, ст. ст. З, 13, 269, 270, 274, 289, 297 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 9, 14, 23, 44, 46, 47 Закону України "Про інформацію", ст. 366 Кримінального кодексу України.
8. У зв'язку із посиланням Позивача на норми ст. 1166 ЦК України, до сказаного вище необхідно додати наступне. Як показує проведене нами аналітичне дослідження обставин справи, Позивачем систематично порушується встановлений законом порядок нарахування оплати за послуги водовідведення, чим наноситься дуже значна шкода гарантованим Конституцією правам, свободам та охоронюваним законом інтересам українських громадян, в тому числі нашої родини. Насамперед, тому що при здійсненні цього нарахування Позивачем брутально не визнаються, ігноруються і не виконуються цілком певні норми міжнародного права, Конституції і чинного законодавства України про прожитковий мінімум, про державні соціальні стандарти та гарантії, про житлово-комунальні послуги.
Так, у ст. 25 Загальної декларації прав людини сказано: "1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я й добробуту її самої та її сім'ї... ".
У ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, що також є частиною українського законодавства, сказано: "1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право коленого на достатній життєвий рівень для нього і його сім % що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Держави-учасниці вживуть належних заходів щодо забезпечення здійснення цього права...".
У ст. 47 Конституції України, котра має найвищу юридичну силу і норми якої є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції), сказано: "Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону".
У ст. 48 Конституції сказано: "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло".
Згідно ст. 67. Житлового кодексу України, "плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами ".
У ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" сказано: "Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я... мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості".
У ст. З цього Закону сказано: "4. ...Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг... Основними принципами формування набору послуг є: задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту... визначення житлово-комунальних послуг (по водопостачанню,
40
теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів
споживання зазначених послуг".
У ст. 4 цього ж Закону сказано: "Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг... щорічно затверджується Верховною Радою України...".
У ст. 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" сказано: "Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу".
У ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказується: "1. Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: ...5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; 6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг; 7) забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян ".
У ст. З цього Закону сказано: "1. Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закову та івшвх вормативно-лравових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг".
У ст. 14 цього Закону сказано: "1. Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади...".
У ст. 15 цього Закону сказано: "1. Мінімальні норми житлово-комунальних послуг встановлюються з метою забезпечення санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньобудинкових мереж і систем. 2. Мінімальні норми житлово-комунальних послуг, які визначають мінімальний перелік, мінімальні вимоги до кількості та якості житлово-комунальних послуг, затверджуються Кабінетом Міністрів України".
У ст. 30 цього Закону сказано: "Державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: 1) доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій; 2) нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку; 3) відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; 4) відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства; 5) відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості; 6) відповідальності виконавців/виробників за недотримання вимог стандартів, нормативів, норм, порядків та правил; 7) гарантії соціального
41
захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги".
У п. 2 Постанови Верховної Ради України "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері" № 2456-ІП від 07.06.2001 р.: "з метою забезпечення конституційних прав громадян України, гарантії стандартності і рівнодоступності житлово-комунальних послуг... забезпечити можливість сплати за житлово-комунальні послуги населенням у державному та комунальному житловому фонді, а також у приватизованих квартирах, розташованих в будинках цих фондів, на рівні 12 відсотків від сукупного доходу відповідно до нормативів витрат на житлово-комунальні послуги, закладених у прожитковому мінімумі".
У Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" № 000 від 14.04.2000 р., прийнятої на виконання Закону України "Про прожитковий мінімум" сказано, що до мінімального набору житлово-комунальних послуг на одну особу входить водовідведення у будинках з водопроводом, каналізацією, централізованим гарячим водопостачанням, ваннами міліметрів, душем у таких об'ємах: 67,5 куб, м - на рік, 5,6 куб, м - на місяць.
У п. 2.3.1.2. "Вартість споживання водопостачання" Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України «Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення» № 000/95/157 від 17.05.2000 р., прийнятого на виконання Постанови КМУ № 000 від 14.04.2000 р., сказано таке: "Норма споживання... водовідведення для осіб, які мешкають... у будинках з водопроводом, каналізацією, централізованим гарячим водопостачанням, ваннами міліметрів, душем... Тариф 1 куб, метра води при водовідведенні - 0,12 грн. ...Вартість водовідведення в середньому на одну особу на місяць становитиме: 4,85 куб, м х 0,12 грн. = 0,58 грн.".
Однак, фактично, нехтуючи усіма цими нормами чинного законодавства, Позивач здійснює нашій родині та всім іншим громадянам таке нарахування сум до сплати, яким порушує встановлений в Україні правовий порядок, а також конституційні права людини і громадянина. Тому, крім наведених вище норм законодавства, Позивачем грубо порушуються норми ст. ст. 1, 2, 3, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 46, 64, 68 Конституції, ст. ст. З, 4, 13, 14, 269, 270, 273, 274, 281 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" та інших нормативно-правових актів.
У зв'язку з цим, необхідно зауважити, що на існування системних, систематичних і масових правопорушень в житлово-комунальній сфері, включаючи водопостачання і водовідведення, за останні п'ять років неодноразово вказувалося в офіційних документах і публічних повідомленнях державних органів влади та численних публікаціях у засобах масової інформації.
Про це, наприклад, іде мова в Постанові Верховної Ради України № 000-ІП від 07.06.2001 р., а також у статті Голови Антимонопольного комітету України О. Костусєва "Житлово-комунальне господарство: недолив, недогрів..." ("Голос України", №від 05.04.2005 р.), яка додається.
У промові, проголошеній Білецьким О. В. у Апеляційному суді Харківської області 25.04.2006 р., цитувалася Третя доповідь Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини Карпачової Н. І., в якій проаналізовані типові
42
порушення конституційних прав громадян у житлово-комунальній сфері (додається).
У судовій промові Білецького О. В. від 09.06.2003 р., яка була написана з приводу позову КП "Харківські теплові мережі" та опублікована в суспільно-політичній газеті Дзержинської районної Ради м. Харкова "Клочок правдьі" і в Інтернеті (ІЛІЬ: п«р://таіс1ап. ог§.иа/зШіс/таі/.шт1), надана відповідна порівняльна таблиця. Із неї видно, що саме в період з 01.03.2001 р. до 01.03.2004 р., який охоплює даний позов, щомісячно нашій родині нараховувалися суми оплати послуг водовідведення, котрі в пять разів перевищують ту суму, що повинна нараховуватися у відповідності до встановлених в законному порядку норм і тарифів та при умові наявності у нас належного прожиткового мінімуму (відповідний текст додається).
Отже, на наш погляд, в даному випадку закон не може охороняти цивільні права Позивача, тому що вони фактично здійснюються ним в суперечності з призначенням цих прав у суспільстві, з недодержанням законів, без належної поваги до правил громадського співжиття і моральних принципів нашого суспільства.
9. Засновуючись на встановлених у законному порядку нормах і тарифах, що
є в Наказі Мінпраці, Мінекономіки та Держкомітету статистики України №
109/95/157 від 17.05.2000 р., зробимо тепер відповідні розрахунки.
Отже, якби у рр. наша родина дійсно отримувала гарантований їй державою прожитковий мінімум, який сукупно складав для нас близько 1480 грн. на місяць, то щомісяця ми мали би платити за послуги водовідведення 2,32 грн. (0,58 грн. х 4 особи). Тоді за 36 місяців (з 01.03.2001р. до 01.03.2004 р.) ми мали би сплатити Позивачу 83,52 грн. (2,32 грн. х 36 місяці). Нами ж, згідно платіжних квитанцій, у цей період було сплачено за послуги водовідведення 65,00 грн. І це незважаючи на те, що тоді щомісячний сукупний доход нашої родини в середньому складав лише 289 грн. або 19,5 % від офіційно встановленого прожиткового мінімуму, який, згідно закону, є необхідний кожній людині для збереження її життя і здоров'я!
Тому, якщо ми віднімемо сплачену нами суму в 65,00 грн. від суми у 83,52 грн. (яку ми мали би сплатити за встановленими в законному порядку нормами і тарифами при наявності у нас 100-відсоткового прожиткового мінімуму), то отримаємо 18,52 грн., але аж ніяк не суму в розмірі 289,38 грн., котра вказана у заяві Позивача від 05.04.2004 р.
Продовжучи рахувати далі, ми знайдемо, що різниця між цими двома сумами - 18,52 грн. і 289,38 грн. - складає 270,86 грн. Отже, ми вважаємо, що ця сума у розмірі 270,86 грн. по суті є незаконною припискою, яка була вчинена Позивачем при нарахуванні нам оплати за послуги водовідведення і отримана шляхом грубого порушення вищенаведених норм Конституції та чинного законодавства України, а також всупереч нормам і тарифам на водовідведення, що встановлені в законному порядку центральними органами державної виконавчої влади.
10. У зв'язку з цим, вимоги Позивача щодо сплати йому сум, які
нараховуються нам з порушенням вищевказаних норм чинного законодавства,
об'єктивно є протиправними і такими, що посягають на наші життя,
здоров'я і достатній життєвий рівень. Отже, невиконання з нашого боку
протиправних вимог Позивача є цілком адекватним здійсненням нами
особистого немайнового права на самозахист і необхідну оборону від
протиправних посягань у спосіб, що не суперечить чинному законодавству та
моральним засадам суспільства. Це наше безпосередньо діюче і абсолютне право
закріплено й гарантовано нормами ст. ст. 19, 27, 55, 60 Конституції України, ст. ст.
14, 15, 19, 20, 269, 270, 271, 272, 275 ЦК України, ст. 36 Кримінального кодексу
43
України, ст. 19 Кодексу України про адміністративні порушення, ст. ст. 4, 9 Закону України "Про основи національної безпеки України".
11. Лише два з усіх документів, котрі додаються Позивачем до позовної заяви в якості письмових доказів, можуть бути визнані офіційними документами, що складені та оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства України. Ними є Рішення Московської районної Ради від 26.12.2003 р. про надання Позивачу відстрочки від сплати державного мита та Довіреність від 24.10.2003 р., що видана Позивачем на імя..., строк дії якої закінчився 31.12.2005 р. Що ж стосується інших доданих документів - так званих "Довідки про склад сім'ї боржників", "Рахунку-попередження" та "Розрахунку нарахувань боржнику", - то вони складені з грубими порушеннями норм чинного законодавства України, зокрема, ст. 27 Закону України "Про інформацію" та Постанови Кабінету Міністрів України № 000 від 17 жовтня 1997 р., і тому вони не є офіційними документами, якими можуть посвідчуватися конкретні факти і події, що мають юридичне значення.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
