11.1. Так, у Довідці ЖЕУ-117 за № 000 від 15.03.2004 р. дослівно сказано, що вона: "Дана тов. 30.07.54 г. Харьков..Г. Однак, Білецький О. В. цю довідку в ЖЕУ-117 ніколи не отримував та взагалі до 24.07.2006 р. ніколи її не бачив. Крім того, ця довідка чомусь була подана до суду разом із позовною заявою Позивача, а не Білецьким , у даному випадку об'єктивно має місце цілком певне правопорушення, зміст якого, по-перше, полягає у внесенні службовими особами (начальником ЖЕУ-та паспортистом ЖЕУ-) до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також: у складанні та видачі ними завідомо неправдивих документів, що було скоєно за попередньою домовленістю з Позивачем. По-друге, в даному випадку Позивачем разом з вищевказаними посадовими особами ЖЕУ-117 б, 23, 31, 37, 47 Закону України "Про інформацію", якими забороняється збирання та поширення відомостей про особу (зокрема, про її сімейний стан, адресу, дату і місце народження) без її попередньої згоди, а також: доступ до цих відомостей сторонніх осіб.

11.2. Так званий "Рахунок-попередження" або "Претензия" (привертаємо увагу шановного Суду до існуючої розбіжності у назвах самого додатку і його найменування в позовній заяві, що є суттєвою) взагалі не є офіційним документом, який має юридичну силу, тому що він складений з порушенням цілком певних вимог чинного законодавства та встановлених правил національного діловодства.

Так, у ст. 27 Закону України "Про інформацію" сказано, що документом є не взагалі будь-яка, а тільки "передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві". Цілком конкретні вимоги до складення документів встановлені в Примірній інструкції з діловодства, котра затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 17 жовтня 1997 р. Там, зокрема, сказано, що всі службові документи, в тому числі листи до окремих громадян, повинні складатися на бланках установи, які виготовляються згідно з вимогами державних стандартів; бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері або папері світлих тонів яскравими фарбами та мати поля певного розміру. Службовий документ, що складається в установі, повинен мати обов'язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення, найменування установи - автора документа, код установи, код форми документа, дату, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, печатку і таке інше (Додаток 9). Всі службові документи обов'язково підлягають датуванню. Причому, дата підписання проставляється в лівій верхній частині документа разом

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

44

з індексом на спеціально відведеному для цього місці на бланку. Якщо документ складено не на бланку, його дата проставляється нижче підпису ліворуч. Всі документи повинні бути засвідчені шляхом їх підписання, затвердження і проставлення печатки. В установах, що діють на основі єдиноначальності, документи підписуються лише керівником установи або його заступником, відповідно до їх повноважень. Печатку треба проставляти таким чином, щоб вона захоплювала останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ. Додатки теж повинні оформлятися на стандартних аркушах і мати всі необхідні для конкретного виду документа реквізити. До речі, у п. 3.1.3. цих Правил сказано, що неправильно оформлені (непідписані, незасвідчені) документи повинні повертатися відправнику. Таким чином, вже один той факт, що ця так звана "Претензия" не є складеною за встановленою законом формою, не дозволяє розглядати її в суді в якості офіційного документа, яким засвідчуються юридичні факти.

Але, крім того, зі змісту цієї "Претензии" аж ніяк не випливає те, що вона насправді направлялася відповідачам і вони мали змогу з нею ознайомился, як про це говориться у позовній заяві. Ми, принаймні, не пам'ятаємо, щоб такий факт дійсно колись відбувся. Тим більше, що на цій так званій "Претензії" відсутня дата її вручення і підпис того, хто мав би з нею ознайомитися. Отже, на нашу думку, даний документ, який був поданий Позивачем до суду в якості офіційного документа з метою доведення неіснуючої обставини нашого безоплатного користування послугами водовідведення, насправді є сфальсифікований, і що цей факт потребує належної оцінки судом у відповідності до чинного законодавства України.

11.3. Так званий "Розрахунок нарахувань боржнику" або "Сводная карточка абонента" (тут теж має місце суттєва розбіжність у назвах), як і попередній додаток, також складений з порушеннями передбаченої законом документальної форми і не є офіційним документом, яким мають засвідчуватися юридичні факти. До того ж, як вже було показано вище у п. 8 даного Заперечення, цей розрахунок здійснений Позивачем з грубим порушенням встановленого законом порядку оплати житлово-комунальних послуг, ігнорує цілий комплекс норм Конституції і чинного законодавства України про прожитковий мінімум і державні соціальні гарантії, а також ніяк не враховує норми і тарифи, що встановлені центральними органами державної виконавчої влади. І тому цей письмовий доказ Позивача, яким засвідчується хіба що сам факт протиправного нарахування, об'єктивно є таким, що одержаний незаконним шляхом.

І крім того, цей "Розрахунок" насправді ніяк не відображає фактичних показників надання послуг водовідведення, а засновується лише на деякому припущенні (вельми сумнівному, з правової точки зору, про що говорять публічні свідчення Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини Н. І.Карпачової і Голови Антимонопольного комітету України О. Костусєва), що ми нібито могли їх отримати. У зв'язку з цим, мусимо привернути увагу шановного Суду до наступних правових норм прямої дії, що містяться у ч. З ст. 62 Конституції України: "Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

12. Мусимо окремо привернути увагу шановного Суду до того факту, що отримання нами послуг водовідведення неможливо кваліфікувати за ст. ст. 1212, 1213 ЦК України як безпідставне отримання майна. Тому що правовими підставами для щомісячного отримання нами цих послуг у межах гарантованого державою кожному громадянинові України прожиткового мінімуму є чинні законодавчі та нормативно-правові акти, котрі вже цитувалися вище у пункті 8-му

45

даного Заперечення. Крім того, нормами ст. 1215 ЦК України встановлено, що не підлягають поверненню ті грошові суми та інше майно, які передані фізичним особам як засіб для існування.

13. Нарешті, маємо привернути увагу шановного Суду і до п. 4 Постанови Верховної Ради України № 000-ІП від 07.06.2001 р., в якому сказано: "До виконання цієї Постанови Кабінету Міністрів України, органам державної влади та органам місцевого самоврядування не застосовувати санкції за несплату житлово-комунальних послуг, крім сімей, фактично отриманий сукупний доход яких перевищує сукупний прожитковий мінімум членів цих сімей". Оскільки наша родина належить до тих українських сімей, сукупний доход яких не лише не перевищує сукупного прожиткового мінімуму, а навіть є набагато нижчим від нього, то ж і дія цієї вимоги Постанови Верховної Ради України безпосередньо на нас поширюється. У зв'язку з цим, шановний Суд, як орган державної судової влади, об'єктивно не може задовольнити цей позов.

Таким чином, на підставі всього викладеного вище, вважаємо, що даний позов ДКП "Харківкомуночиствод" до нашої родини задоволенню не підлягає.

Саме тому, керуючись нормами ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. ст. 1, 2, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 46, 47, 48, 55, 64, 68, 124, 129 Конституції України, ст. ст. З, 4, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 203, 205, 206, 208, 269, 270, 272, 273, 274, 275, 276, 277, 280, 281, 297, 547, 548, 638, 639 Цивільного кодексу України; ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 119, 120, 121, 122, 207, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України; ст. ст. 1, 2, 5, 6, 7, 23 Закону України "Про судоустрій"; ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 Закону України "Про основи національної безпеки України"; ст. ст. 1, 3, 6 Закону України "Про прожитковий мінімум"; ст. ст. 1, 2, 3, 6, 9, 16, 17, 18, 19, 26 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"; ст. ст. 1, 9, 67, 68 Житлового кодексу Української РСР; ст. ст. 4, 5, 19, 21, 22 Закону України "Про захист прав споживачів"; ст. ст. 5, 9, 14, 23, 31, 44, 46, 47 Закону України "Про інформацію", Постанови Верховної Ради України № 000-ІП від 07.06.2001,

ПРОСИМО:

1.  На виконаня Ваших офіційних повноважень і функцій органа державної
судової влади та суб'єкта забезпечення національної безпеки України, що
передбачено ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 27, 55, 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4, 9,
10 Закону України "Про основи національної безпеки України", захистити від
протиправних посягань Позивача наші конституційні права і свободи,
гарантування, утвердження і забезпечення яких є пріорітетом національних
інтересів, а також головним обов'язком держави.

2.  Позивачу ДКП "Харківкомуночиствод" у його позові до Білецького О. В.,
, Суяргулової Є. Б., - відмовити.

3. Долучити це Заперечення до матеріалів даної справи.

Додатки:

1.  Копія обкладинки конверта та судової повістки - на 1 (одному) аркуші.

2.  Копії платіжних квитанцій за 2роки - на 11 (одиннадцяти)
аркушах.

3.  Костусєв О. Житлово-комунальне господарство: недолив, недогрів... // Голос
України, №від 05.04.2005 р. - на 1 (одному) аркуші.

4.  Судова промова Білецького О. В. у Апеляційному суді Харківської області від
25.04.2006 р. (уривок) // Клочок правдьі, № 21, 27.05-02.06.2006 р. - на 1 (одному)
аркуші.

46

5. Судова промова Білецького О. В. від 09.06.2003 р. (уривок) // Клочок правдьі, № 3 (35), січень 2004 р. - на 2 (двох) аркушах. Усього: на 16 (шістнадцяти) аркушах. З повагою,

____________________________________________________________________________ О. В.Білецький

________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________ Є. Б.Суяргулова

_______________________________________________________________________________

" 02_" серпня 2006 року

Обращение в исполнительную службу

Начальнику Відділу державної виконавчої служби

___________________________________________________________________________________ районного

управління юстиції м. Харкова

вул.___________________________________________________________________________________________

м. Харків, індекс

Громадянки України

що мешкає за адресою:

ЗАЯВА

Надвечір 23.06.2005 р. нами було знайдено у своїй поштовій скринці "Повістку державного виконавця" з пропозицією явитися до Вашого відділу

30.06.2005 р. о 09-11 год. по справі №___________________ про стягнення з нас на користь КП

"ХТС". Ця повістка, що підписана державним виконавцем_____________________________________________ ,

була відправлена простим листом 22 червня 2005 р., про що свідчить відповідний відбиток печатки "Укрпошти" на її конверті.

До цієї Повістки додається копія Постанови про відкриття виконавчого

провадження від 13.06.2005 р. про примусове виконання вик. листів за №________________________________ ,

виданого 25.03.2003 р. _______________________________ районним судом м. Харкова, про

стягнення з_____________________________________________ на користь КП "ХТС" так званого

"боргу" в сумі_____________ . грн. та держмита на користь держави в сумі 51,00 грн. Далі

у цій Постанові сказано: "боржникам добровільно виконати постанову у строк до 20.06.2005 р.", а також що "при невиконанні рішення в наданий строк виконати його в примусовому порядку, стягнути виконавчий збір в сумі 10% грн.".

Однак, саме тому, що Вашим відділом ця Постанова була відправлена нам 22.06.2005 р. - тобто через дві доби після того, як вже закінчився вказаний у ній строк виконання до 20.06.2005 р. - виконати цей припис ми були просто об'єктивно нездатні.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, які перешкоджають провадженню виконавчих дій, тобто у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, державний виконавець може відкласти виконавчі дії на строк до десяти днів.

47

Крім того, доводимо до Вашого відома, що до цього часу нам нічого не було відомо про існування вищевказаного позову до нас КП "ХТМ" та рішення

___________________ районного суду м. Харкова від 25.03.2003 р., про що ми

довідалися лише з копії ціє Вашої Постанови. До суду повістками нас не викликали, особистої участі у розгляді цієї справи ми не брали, - тобто це рішення прийняте судом ЗАОЧНО.

Отже, ми вважаємо, що у даному випадку були грубо порушені конституційні права членів нашої малозабезпеченої родини (зокрема, наше право на судовий захист), вимоги ст. ст. З, 8, 19, 21, 22, 55, 59, 64, 68, 129 Конституції України, норми чинного Цивільного процесуального кодексу, а також положення п. 4 Постанови Верховної Ради України І від 07.06.2001 р., в якому сказано: "До виконання цієї Постанови Кабінету Міністрів України, органам державної влади та органам місцевого самоврядування не застосовувати санкції за несплату житлово-комунальних послуг, крім сімей, фактично отриманий сукупний доход яких перевищує сукупний прожитковий мінімум членів цих сімей".

Враховуючи вищесказане, ми змушені оскаржити цю Постанову та просити Вас:

1.  Поновити нам строк для добровільного виконання рішення, про що
винести відповідну постанову.

2.  Призупинити провадження по даній справі та звернутися за необхідними
роз'ясненнями до___________________________________ районного суду м. Харкова.

Додаток:

1. Копія лицевої сторони конверту листа Вашого відділу - на 1 (одному) аркуші.

(підпис)

24 червня 2005 р. м. Харків

Обращение в посредническую фирму ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ

Іванов Іван Іванович

вулиця, номер будинку, квартира, місто, індекс, Україна

телефон

"__ "_________ 2005 року

Заступнику

генерального директора ТОВ "

адреса:

"_________ "__________ 2005 р. нами був отриманий Ваш лист від "_________________ "________ 2005 р. з

вих. №___________ , який, згідно поштового штемпеля на конверті, відправлений Вами

"____ "_________ 2005 р. У цьому листі, зокрема, стверджується таке:

1. Що начебто "на підставі договору доручення № ____________________________ від ___________ ,

укладеного між державним комунальним підприємством______________________________________________

та ТОВ "____________________ ", останнім розпочато розгляд матеріалів ситуації, що

склалася у правовідносинах між Вами, як користувачем (власником) квартири №

48

____ , розташованої за адресою: _______________________________ , та надавачем послуг з

водовідведення...".

2. Що нібито "матеріали вказують на наявність за Вами заборгованості за
фактично отримані послуги з водовідведення станом на 01.01.2005 р. у розмірі
___________ грн.".

Далі, без надання жодних документальних доказів на підтвердження достовірності власних тверджень, Ви "пропонуєте" нам "терміново сплатити дану заборгованість у повному обсязі". Ще далі Ви, фактично, погрожуєте нам, залякуючи певними діями, що будуть вчинені Вами у разі несплати нами тієї суми, яку Ви тепер від нас вимагаєте, на протязі десяти днів після отримання Вашого листа.

У зв'язку з цим, для з'ясування об'єктивних обставин даної справи, просимо Вас надати нам наступну достовірну інформацію, яка є для нас вкрай необхідною:

1.  Офіційно засвідчені копії Свідоцтва про державну реєстрацію та Статуту
Вашого ТОВ "________________________ ".

2.  Засвідчену копію договору доручення №________________________ від_____________ , що нібито був

укладений між КП "_________________________ " та ТОВ "______________________ ", на який Ви

посилаєтесь у своєму листі як на важливу і особливу підставу Вашого звернення до нас.

3. Копію письмового договору про надання послуг з водовідведення, який КП

"_______________________ " було зобов'язане своєчасно укласти з нами у відповідності до

п. п. 8, 9, 36 Постанови Кабінету Міністрів України № 000 від 30 грудня 1997 р.

4. Конкретну інформацію про той період, за який Ви вимагаєте від нас оці
грн. (обов'язково - з помісячним рознесенням цієї суми).

5. Документи, що об'єктивно підтверджують згадуване у Вашому листі
фактичне отримання нами (тобто тими, хто проживає у конкретному жилому

приміщенні, що розташоване за адресою: _________________________________ ) від КП

"____________________ " послуг з водовідведення у фактично наданих обсягах, -

офіційно засвідчені копії графіків водовідведення, записів показань технічних приладів обліку й т. ін.

6. Згідно ч. 22 ст. 92 Конституції України, засади цивільно-правової
відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або
дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються
виключно законами України. Тому просимо конкретно указати нам статті
Цивільного кодексу або будь-якого іншого закону України, які нібито дозволяють
Вам стягувати з громадян на власну користь так звані "збитки" у розмірі 1000 грн.
понад суму позову.

Всю інформацію, що перелічена вище, просимо Вас надати нам у порядку, що передбачений чинним законодавством України про звернення громадян та про інформацію.

У разі ненадання Вами вищепереліченої інформації, залишаємо за собою право звернутися за необхідними роз'ясненнями до органів прокуратури.

1.1. Іванов

49

СУДОВА ПРОМОВА

громадянина України Білецького Олександра Васильовича в Апеляційному суді Харківської області 25 квітня 2006 року

Шановний Суде!

Права людини на життя і здоров'я, житло, соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень, що взаємно пов'язані одне з одним, є найважливішими соціальними цінностями людської цивілізації та невід'ємними й безпосередньо діючими правами кожного громадянина нашої країни. Вони закріплені та гарантовані відповідно у ст. ст. 27, 46, 47, 48 Конституції України. Однак, на жаль, ці конституційні права поки що не знаходять у нас належного забезпечення та захисту з боку державної влади. Тому проблема порушення саме цих основних прав українських громадян не лише залишається вельми актуальною, але й з кожним роком усе більше загострюється.

У жорстокій правоті цього факту наша малозабезпечена родина, членом якої є інвалід з дитинства 1-ої групи, пересвідчується безпосередньо на собі практично щодня.

"Статті 46 і 48 Конституції України, - вказується у Третій доповіді Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини Н. І.Карпачової, - наголошують, що держава гарантує кожному рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять і витрати на утримання житла. Аналогічні вимоги передбачені й у ст. 25 Загальної декларації прав людини. Законом України "Про прожитковий мінімум" встановлений перелік товарів та послуг, в якому закладено, що рівень витрат на житлово-комунальні послуги не може перевищувати 12%. Проте на практиці це не відповідає законодавству. Проте в Україні за цей вид послуг... нараховується в середньому 97 грн. на одного громадянина, що становить майже 30% прожиткового мінімуму і 19% середньомісячних витрат працівника, зайнятого у галузях економіки. Крім того, слід зазначити, що 80% пенсіонерів отримують дохід, нижчий від прожиткового мінімуму".

Трохи далі у цій же доповіді український омбудсмен зазначає, що "у рр. мали місце факти відключення будинків (квартир), у тому числі малозабезпечених та багатодітних сімей, від газо - та електропостачання. Місцеві органи виконавчої влади та підприємства, що надають ці послуги, нехтуючи моральними принципами, безжально залишають людей похилого віку, хворих, сім'ї з дітьми, які не спроможні заплатити за житлово-комунальні послуги (а це трапляється в багатьох випадках з причини затримки заробітної плати), на холод і голод, позбавляючи їх тепла і світла... Водночас п. 2 Постанови Верховної Ради України "Про оплату житлово-комунальних послуг" від 18 березня 1999 р. Кабінету Міністрів України місцевим органам державної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям незалежно від форм власності заборонено відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо-і газопостачання та відселяти із житла громадян у разі невнесення ними плати за житлово-комунальні послуги у зв'язку з невиплатою заробітної плати або пенсії і непризначенням субсидії. Однак звернення громадян свідчать про те, що відключення жилих приміщень від енерго-, тепло - і газопостачання відбувається без урахування об'єктивних факторів та без попередження про відключення... Враховуючи численні звернення громадян, Уповноважений вважає, що внаслідок недосконалості нормативно-правової бази виникла ситуація, за якої саме в сфері оплати житлово-комунальних послуг відбувається багато зловживань та прийняття незаконних рішень, що призводить до моральних та матеріальних збитків малозабезпечених категорій громадян... Це вимагає вжиття належних заходів з

50

боку уряду України з метою дотримання положень цієї постанови місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями... Непоодинокими стали випадки, коли підприємства-надавачі комунальних послуг звертаються з позовами до суду про стягнення заборгованих за житлово-комунальні послуги коштів, і за рішенням суду з пенсіонерів, інших малозабезпечених категорій населення утримується частина їх мізерних доходів"

(http://www. ombudsman. /Dop_3/R5_3.htm).

Вважаємо, що в процитованому вище уривку з офіційної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини точно й адекватно, з моральної та правової точок зору, відображена суть гострої загальнонаціональної проблеми, яка пов'язана з брутальним порушенням конституційних прав громадян у житлово-комунальній сфері. Невід'ємною складовою частиною цієї загальної проблеми являється й оця конкретна цивільна справа, яку Шановному Суду зараз доводиться розглядати.

У зв'язку з вищесказаним, ще раз мусимо вказати на те, що причиною подання позову АК "Харківобленерго" до нашої родини стало громадянське звернення Білецького О. В. від 23.08.2003 р. (його копія є у справі) з проханням утримуватися від протиправних дій по відключенню електропостачання малозабезпеченим громадянам. Причиною для цього звернення було щире людське обурення Білецького О. В. з приводу протиправних, негуманних і антисуспільних дій позивача, скоєних щодо малозабезпеченої жінки-пенсіонера, інваліда 1-ої групи з м. Золочів нашої області (ці дії призвели до її спроби здійснити самогубство через самоспалення на майдані Свободи у м. Харкові), про що повідомлялося у парламентській газеті "Голос України" № 000 від 31.07.2003 р. Причому, слідує підкреслити, що дане громадянське звернення було направлено Білецьким О. В. позивачу в якості законного суб'єкта забезпечення національної безпеки України, на підставі ст. ст. 27, 38, 40, 55, 69 Конституції України та ст. ст. 4, 9 Закону України "Про основи національної безпеки України".

У середині вересня 2003 р. наша родина отримала від АК "Харківобленерго" рахунок від 11.09.2003 р., у якому вказувалося, що заборгованість на той час складала лише 13,36 грн. Цей рахунок був своєчасно оплачений. Однак, вже 22.09.2003 р. нами був отриманий рекомендований лист / від 15.09.2003 р. за підписом директора "Харківенергозбуту" Парієнко В. А., до якого додавався інший рахунок на суму 332 грн. 14 коп., датований 12.09.2003 р. - тобто на одну добу пізніше ніж попередній. У цьому листі Парієнко В. А. ясно вказує на існування прямого причинно-наслідкового зв'язку між громадянським зверненням Білецького О. В. від 23.08.2003 р., виконанням перерахунку та появою так званої "заборгованості". Отже, тут об'єктивно має місце відверте переслідування керівництвом АК "Харківобленерго" Білецького О. В. та його родину за подання звернення і критику його неправомірних дій, що є забороненим законодавством України, зокрема, ст. 9 Закону України "Про звернення громадян".

Також необхідно привернути увагу до того факту, що до отримання громадянського звернення від 23.08.2003 р. з боку позивача до нашої родини жодних, у тому числі майнових, претензій не існувало. Крім того, даний позов був поданий позивачем лише до одного Білецького О. В., а не до всіх членів нашої родини, як це передбачено принципом солідарної майнової відповідальності (ст. 64 Житлового кодексу України) та звичайно відбувається в судових справах такого роду. Цей факт, на нашу думку, свідчить про те, що у даному випадку позивач при поданні свого позову свідомо керувався особистісними, суб'єктивними мотивами, а не інтересами справи.

Як вже вказувалося у нашій апеляційній скарзі від 28.03.2006 р., переслідування нашої родини позивачем не припинилося навіть і після того, як десь восени 2004 р.

51

він подав позов до суду на Білецького на те, що справа вже знаходилася на розгляді в суді, позивач продовжував переслідувати нашу родину за звернення і критику його неправомірних дій, вимагаючи терміново сплатити йому так звану "заборгованість" та неодноразово намагаючись здійснити незаконне відключення електропостачання. Органи прокуратури, до яких Білецький О. В. звертався за захистом порушених позивачем прав своєї родини, а також конституційних прав інших громадян, бездіяли та належним чином на звернення не реагували, відсилаючи з цим питанням до суду.

У зв'язку з цим, 08.12.2005 р. Білецький О. В. був змушений звернутися до місцевого суду Московського району м. Харкова з зустрічним позовом про порушення АК "Харківобленерго" прав своєї малозабезпеченої родини. Однак, цей позов Білецького О. В., всупереч нормам ст. ПО ЦПК України, судом до розгляду прийнятий не був.

Цілком імовірно, що саме тому спроби позивача здійснити нам незаконне відключення електропостачання тривають і нині. Наприклад, остання з них відбулася 07.04.2006 р., тобто вже після подання нами апеляційної скарги від 28.03.2006 р. Тоді до нас близько 11 години ранку, без будь-якого письмового попередження, прибула така собі "бригада" у складі трьох кремезних чоловіків. Очолював її дехто Литвин Олег Іванович, який, згідно пред'явленого посвідчення за № 000 (видано 23.06.2004 р.), працює у Салтівському РВЕ АК "Харківобленерго" електромонтером з експлуатації електролічильників, чоловік середніх літ, за його власним зізнанням - звільнений з лав МВС. Під час розмови поводив він себе агресивно, брутально лаявся, явно маючи на меті спровокувати фізичне зіткнення. Але це йому вчинити не вдалося (насамперед, через чемність та витримку Білецького О. В.). І тому, після наданих Білецьким О. В. докладних роз'яснень щодо протиправного характеру їхніх дій такого роду, вони були змушені піти ні з чим.

Далі вважаємо необхідним привернути увагу Шановного Суду до наступних суттєвих порушень норм матеріального і процесуального права, які були допущені місцевим судом Московського району м. Харкова при розгляді даної справи.

1.  Суд прийняв до розгляду позов АК "Харківобленерго" із порушенням норм
ст. ст. 119, 120, 121, 122 ЦПК України: на позовній заяві в момент прийняття
позову до розгляду були відсутні дата її подання та реєстраційний номер (на що
неодноразово вказував Білецький О. В. у своїх запереченнях та зустрічному позові);
позивач не додав до позовної заяви копії всіх документів, відповідно до кількості
відповідачів.

2.  Суд звільнив позивача від сплати державного мита на підставі рішення
Московської районної ради м. Харкова від 26.02.2004 р. Однак, АК
"Харківобленерго" взагалі не є підприємством, що належить до комунальної
власності. Згідно рішення Фонду державного майна України від 04.08.1997 р., вона
є акціонерною компанією з приватним капіталом. Крім того, за своїм
місцезнаходженням АК "Харківобленерго" належить не до Московського, а до
Червонозаводського району м. Харкова. Отже, згідно норм Закону України "Про
місцеве самоврядування", Московська районна рада не мала права приймати
рішення про звільнення АК "Харківобленерго" від сплати державного мита, бо це
знаходиться поза її компетенцією. Але суд не з'ясував цих важливих обставин
справи і, на порушення норм ст. ст. 121, 122 ЦПК України, прийняв до розгляду
даний позов без належної сплати позивачем державного мита.

3.  Судом не було з'ясовано, чи могла у дійсності наша родина порушити права
позивача. Адже згідно норм ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні
послуги", який набрав чинності з дня його опублікування влітку 2004 р., договір на
надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається

52

між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (ч. і). У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем (ч. 2). Отже, якогось порушення прав позивача з боку нашої родини бути не може; і саме тому АК "Харківобленерго" в данному випадку є неналежним позивачем, а наша родина є неналежним відповідачем.

4.  На порушення норм ст. 127 ЦПК, після відкриття провадження у справі
(згідно матеріалів справи, це відбулося 20.12.2004 р.) суд не надіслав невідкладно
відповідачам копію ухвали про відкриття провадження у справі. Також
відповідачам не були надіслані разом із цією ухвалою позовна заява та копії
доданих до неї документів.

5.  Суд, розглядаючи тільки позов АК "Харківобленерго", не з'ясував і не
прийняв до уваги важливі обставини появи так званої "заборгованості", на які
посилався Білецький О. В. у своїх запереченнях та зустрічному позові. Крім того,
суд не розглянув і додані до них документи, які є доказом незаконності дій
позивача по нарахуванню й вимаганню цієї "заборгованості". Тому наша родина
була позбавлена можливості довести незаконний характер вимог позивача.

6.  В рішенні суду належним чином не врахований факт відсутності письмового
договору, який позивач був зобов'язаний, згідно чинного цивільного
законодавства, своєчасно розробити на основі типового договору та укласти з нами
до вступу в дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги" влітку 2004 р.

7.  Судом неправильно застосовано норми ст. ст. 526, 530, 623, 625 ЦК України.
Оскільки в даному випадку, внаслідок відсутності необхідного юридичного факту
- спеціально передбаченого цивільним законодавством типового письмового
договору, не існує зобов'язання, його сторін - боржника й кредитора, їхніх
взаємних прав, обов'язків та відповідальності. В той же час, судом не були
враховані та застосовані норми ст. ст. З, 4, 13, 14, 203, 205, 206, 208, 547, 548, 638,
639 ЦК України, ст. ст. 19, 21, 22, 26 Закону України "Про житлово-комунальні
послуги", на які ми посилалися.

8.  Суду були надані конкретні докази того, що оплата житлово-комунальних
послуг, в тому числі електропостачання, здійснюється нами у встановленому
законом порядку: у відповідності до ст. ст. 47, 48 Конституції України, Закону
України "Про прожитковий мінімум", ст. 9 Закону України "Про державні
соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", ст. ст. 67, 68 Житлового
кодексу України, п. 2 Постанови Верховної Ради України від 07.06.2001
р. - за доступною для нас платою, своєчасно, щомісяця, у розмірі, що не
перевищує 12% фактичного сукупного доходу сім'ї, відповідно до нормативів
витрат на житлово-комунальні послуги, закладених у прожитковому мінімумі. Але
судом це також не було належним чином враховано.

9.  Висновок рішення суду про те, що "відповідачі не надали суду доказів того,
що сума заборгованості не відповідає встановленим тарифам" не відповідає
дійсності. Тому що у наданих нами суду запереченнях, зустрічному позові та
судовій промові є конкретні посилання на норми чинного національного
законодавства, зокрема:

-  ст. 47 Конституції України: "Громадянам, які потребують соціального захисту,
житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або
за доступну для них плату відповідно до закону";

-  ст. 9 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії"": "Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального
обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо
надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-
комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права

53

громадянина на житло. До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу";

-  п. 2 Постанови Верховної Ради України від 07.06.2001 р.: "Кабінету
Міністрів України... забезпечити можливість сплати за житлово-комунальні
послуги населенням у державному та комунальному житловому фонді, а також у
приватизованих квартирах, розташованих у будинках цих фондів, на рівні 12
відсотків від сукупного доходу відповідно до нормативів витрат на житлово-
комунальні послуги, закладених у прожитковому мінімумі".

-  Наказу Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства економіки та
Державного комітету статистики України "Про затвердження Методики
визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до
основних соціальних і демографічних груп населення" № 000/95/157 від 17.05.2000
р.: "Розрахунок вартості споживання електроенергії у середньому - одну особу на
місяць здійснюється у такому порядку... Тарифи на електроенергію: для
споживачів, що користуються газовими плитами - 13,0 коп. за 1 кВт. г... Обсяги
споживання електроенергії на одну особу на місяць: 110 : 2,76 = 39,9 кВт. г";

-  п. 1.1. Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики
України (НКРЕ) № 000 від 10 березня 1999 р. (у редакції постанови НКРЕ № 000
від 10 липня 2002 р.): "1.1. Відпуск електроенергії населенню проводиться за
тарифом 13,0 коп. за 1 кВт. год.";

-  ст. 67 Житлового кодексу України: "плата за комунальні послуги
(водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім
квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами".

Треба підкреслити, що в цій статті Житлового кодексу нічого не сказано про ціни - тобто суму тарифу і ПДВ. У зв'язку з цим, вважаємо своїм громадським обов'язком повідомити Шановному Суду про одне своє юридичне відкриття, яке свідчить про брутальне порушення конституційних прав абсолютно всіх українських громадян. Адже відомо, що згідно встановленого нормами ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 64, 68 Конституції України правового порядку, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також посадові особи всіх інших організацій, установ і підприємств зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей правовий порядок забороняє приймати закони та всі інші нормативно-правові акти, що суперечать Конституції та вже існуючим законам. Отже, враховуючи вищенаведену чинну норму ст. 67 Житлового кодексу, приходимо до висновку, що на протязі багатьох років позивач та всі інші обленерго України протиправно нараховують громадянам оплату за користування електроенергією не за тарифами, а за цінами - тобто за тарифами плюс ПДВ. Й це фактично призвело до незаконного отримання ними величезних надприбутків...

10. Рішення суду про застосування норм ст. ст. 1212, 1213 ЦК України є неправильним і помилковим. Тому що правовими підставами для щомісячного отримання нашою родиною житлово-комунальних послуг з електропостачання у межах гарантованого державою кожному громадянинові України прожиткового мінімуму є чинні законодавчі та нормативно-правові акти, котрі не були враховані та застосовані судом, хоча вони підлягають обов'язковому застосуванню:

-  ст. 25 Загальної декларації прав людини;

-  ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;

-  ст. ст. 1,3,21, 22, 27, 46, 47, 48 Конституції України;

-  ст. ст. 1,3 Закону України "Про прожитковий мінімум";

-  ст. ст. 1, 2, 3, 6, 9, 16, 17, 18, 19 Закону України "Про державні соціальні
стандарти та державні соціальні гарантії";

54

-  ст. ст. 2, ЗО Закону України "Про житлово-комунальні послуги";

-  Постанова Верховної Ради України "Про оплату житлово-комунальних послуг
населенням України " ІУ від 18.03.1999 р.;

- Постанова Верховної Ради України "Про інформацію Кабінету Міністрів
України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері" №
2456-ІП від 07.06.2001р.;

-  Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів
харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних
соціальних і демографічних груп населення" № 000 від 14.04.2000 р.;

-  Наказ Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства економіки та
Державного комітету статистики України "Про затвердження Методики
визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до
основних соціальних і демографічних груп населення" № 000/95/157 від 17.05.2000

Р-

Крім того, нормами ст. 1215 ЦК України встановлено, що не підлягають

поверненню ті грошові суми та інше майно, які передані фізичним особам як засіб для існування. Але це теж не було враховано та застосовано судом при прийнятті рішення.

Окрім того, згідно науково-практичному коментарю до ст. 1212 чинного Цивільного кодексу, "обов'язок повернути безпідставно отримане майно являється різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності". Отже, застосуванням зазначеної цивільно-правової санкції до нашої родини місцевий суд Московського району, як орган державної судової влади, порушив заборону застосовувати санкції до малозабезпечених сімей, що міститься у п. 4 Постанови Верховної Ради України № 000-ІП від 07.06.2001 р.

11. Основним позовним аргументом позивача було те, що нібито відповідачі не здійснюють оплату послуг з електропостачання у встановлений термін. Позивач не просив у своєму позові суд стягнути з Білецького О. В. суму в 401 грн. 70 коп. як безпідставно набуте майно, у відповідності до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України. Отже, судом були порушені норми ст. 11 ЦПК України стосовно того, що суд повинен розглядати справи не інакше, як в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін.

Нарешті, необхідно вказати на те, що відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" (№ 000-ІУ від 19.06.2003 р.) під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (ст. 1). На перше місце серед усіх об'єктів національної безпеки Закон ставить людину і громадянина - їх конституційні права і свободи (ст. 3). Основним принципом національної безпеки визнається пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ст. 5). Головним пріоритетом наших національних інтересів Закон визначає гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 6). А от найбільшими загрозами у внутрішньополітичній сфері є загроза посягань з боку окремих груп та осіб на права і свободи громадян, порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконанням законів України (ст. 7).

Цей Закон визначає, що суб'єктом забезпечення національної безпеки України є також і суди загальної юрисдикції (ст. 4). Діяльність усіх державних органів, в тому числі судів, має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, зокрема, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади,

55

зміцненні законності і правопорядку. Забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод є основними напрямками державної політики з питань національної безпеки (ст. 8). Відповідно до Конституції і законів України, на суди загальної юрисдикції покладено повноваження здійснювати судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України (ст. 9).

На жаль, місцевим судом, як органом державної судової влади та суб'єктом забезпечення національної безпеки України, вимоги цього Закону виконані не були.

Таким чином, вважаємо, що оскаржуване рішення місцевого суду Московського району м. Харкова прийнято з порушенням норм: ст. 25 Загальної декларації прав людини; ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 27, 46, 47, 48, 55, 64, 68, 129 Конституції України; ст. ст. З, 4, 13, 14, 15, 16 Цивільного кодексу України; ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5, 8, 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України; ст. ст. 1, 2, 5, 6, 7 Закону України "Про судоустрій"; ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 Закону України "Про основи національної безпеки"; ст. ст. 1, 3, 6 Закону України "Про прожитковий мінімум"; ст. ст. 1, 2, 3, 6, 9, 16, 17, 18, 19, 26 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"; Постанови Верховної Ради України № 000-ІП від 07.06.2001р.

Судом не були виконані всі вимоги цивільного процесуального законодавства і не була проведена всебічна перевірка всіх обставин, що мають значення для даної справи. Так, під час розгляду цієї справи судом не були з'ясовані та залишилися невідображеними в його рішенні важливі обставини, що пов'язані з порушенням позивачем законодавства України про національну безпеку держави, про звернення громадян, про прожитковий мінімум, про державні соціальні стандарти та гарантії. Обґрунтовуючи своє рішення лише наданими позивачем доказами, суд не перевірив їх достовірність та не дослідив належним чином у судовому засіданні у сукупності з іншими матеріалами справи. В рішенні суду неповно та нечітко викладена суть заяв та правової позиції відповідачів. Виходячи в рішенні за межі заявлених позивачем вимог, суд неправильно застосував норми ЦК України, які не поширюються на ці правовідносини. В той же час, судом не застосовані ті норми чинного цивільного законодавства, якими ці правовідносини чітко визначені та які підлягають обов'язковому застосуванню. Ряд обставин, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими (наприклад, безпідставне набуття відповідачами майна у вигляді електроенергії), недоведені. Висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Вважаючи "тарифи" і "ціни" тотожними поняттями, суд зробив помилкові висновки. Судом порушені основні засади судочинства, викладені у ст. 129. Конституції України, а саме: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення доведеності вини. Суд, здійснюючи правосуддя, не діяв у даному випадку за принципами верховенства права та Конституції. Суд при розгляді цієї справи не оцінював зміст законів та інших нормативно-правових актів з точки зору їх відповідності Конституції та не застосовував Конституцію як акт прямої дії. Суд не забезпечив належного захисту гарантованих Конституцією і безпосередньо діючих прав на життя і здоров'я, житло, соціальне забезпечення та достатній життєвий рівень нашої родини, що є його прямим конституційним обов'язком. В той же час, всупереч нормам ст. 19 Конституції, ст. 14 ЦК України, суд прийняв рішення, яким примушує нашу родину робити те, що не є передбаченим і обов'язковим для нас згідно чинного законодавства. Отже,

56

внаслідок прийняття цього рішення, судом допущено невизнання та суттєве звуження змісту і обсягу існуючих та гарантованих державою прав і свобод людини і громадянина. Це, згідно норм ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 27, 64, 68 Конституції України, є неприпустимим у діяльності органу державної судової влади та суб'єкта забезпечення національної безпеки.

З цих підстав дане рішення місцевого суду Московського району м. Харкова повинно бути скасовано й прийнято нове рішення по суті справи щодо відмови АК "Харківобленерго" у задоволенні його позову до нашої родини.

У зв'язку з викладеним вище, керуючись ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 27, 55, 129 Конституції України, ст. ст. З, 4, 13, 14, 15, 16 ЦК України, ст. ст. 292, 307 ЦПК України,

ПРОСИМО:

1.  У відповідності до ст. 309 ЦПК України скасувати рішення місцевого суду
Московського району м. Харкова від 03.03.2006 р. по цивільній справі № 2-2006 р.
за позовом АК "Харківобленерго" до Білецького О. В., , Суяргулової
Є. Б., про стягнення з них на користь позивача грошової суми у
розмірі 401 грн. 70 коп.

2.  У відповідності до ст. 309 ЦПК України ухвалити нове рішення по суті
справи, яким задовольнити прохання нашої родини від 13.02.2006 р. про відмову
позивачу АК "Харківобленерго" у задоволенні позову.

3. Враховуючи важке матеріальне становище нашої родини, яка не має
передбаченого чинним законодавством прожиткового мінімуму, застосувати до
цих правовідносин норми ст. 257 ЦК України про трирічний термін позовної
давності.

Й уже наприкінці своєї промови хотів би зауважити таке. Думається, символічним є те, що слухання цієї справи в Апеляційному суді розпочалося саме напередодні великого свята Воскресіння Господнього, на Страстний тиждень, коли кожний християнин мусить духовно звітувати перед Богом про власні попередні вчинки. Тому, на мій погляд, не можна не помічати тієї важливої обставини, що насправді ця нібито тривіальна цивільна справа, у глибинній суті своїй, є продовженням основоположного конфліктного протистояння двох несумісних один з одним світоглядних принципів і способів взаємодії в людському суспільстві - гуманістичного християнського та протилежного йому іншого...

Отож, нашій родині тепер залишається лише сподіватися на те, що рішення Шановного Суду в цій справі буде дійсно об'єктивним, справедливим і правовим. Дякуємо за увагу і просимо долучити цю промову до матеріалів даної справи.

О. В.Білецький

25 квітня 2006 року

Р. 8. Розглянувши 25 квітня 2006 р. у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу Білецького О. В., , Суяргулової Є. Б., на рішення Московського районного суду м. Харкова від 03.03.2006 р. по цивільній справі за позовом АК "Харківобленерго", керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 317, 319 ЦПК України, судова колегія вирішила:

Апеляційну скаргу Білецького О. В., Кованько ї Є. Б., задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 03.03.2006 р. скасувати.

В позові АК "Харківобенерго" до Білецького О. В., , Суяргулової Є. Б., про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію відмовити.

Рішення суду набрало чинності з моменту проголошення.

Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5