Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2016 року (стр. 5 )

У сільському господарстві важливим чинником ефективності є якість земельних угідь. За останні роки не ведуться дієві заходи з охорони земель, картографування земельних угідь, ґрунтових обстежень, визначення територій техногенного забруднення земель. Через суттєве скорочення бюджетного фінансування землеохоронних і меліоративних заходів ґрунти регіону зазнали значних негативних змін.

Якість землі - характеристика земельних ділянок, що визначається з метою встановлення їхньої придатності для використання у різних сферах життя суспільства. Через багатоманітність функції землі її якість оцінюють за різними критеріями.

Якість землі фіксується у державному земельному кадастрі, що містить сукупність відомостей і документів про якісний та кількісний стан земельних ресурсів, правовий режим земельних ділянок, їх розподіл між власниками та користувачами.

В 2010 році спеціалістами Київського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості грунтів і якості продукції було проведено відбір 12 зразків ґрунту з 12 контрольних ділянок області. Обстеження контрольних ділянок проводилося для визначення щільності радіоактивного забруднення відбирали зразки ґрунту з орного (0-20 см) шару ґрунту. У відібраних зразках ґрунту визначили вміст цезію-137, стронцію-90 та вміст залишкових кількостей пестицидів.

Щільність забруднення радіонуклідами земель сільськогосподарського призначення на контрольних ділянках показала, що вміст цезію - 137 лишився практично без змін і залишився в тих же межах. Вміст стронцію - 90 в грунтах з ділянок Білоцерківського, Володарського, Броварського районів дещо виріс. А в Ставищенському зменшився. В інших районах залишився в межах своїх градацій. Зміни в показниках, що відбулися, можна аргументувати обробітком грунту.

Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов`язаних із землею природних компонентів.

Передумови для розвитку ерозійних процесів створює характер використання земель. Серед освоєних земель найбільш схильні до ерозії орні землі, що обумовлено глибокими, часто необоротними перетвореннями рослинного і ґрунтового покриву в процесі сільськогосподарського виробництва.

Найбільш інтенсивно ерозійні процеси виражені на правобережжі Дніпра. Тут ними охоплено від 30-70% сільськогосподарських угідь. Північна та східна частини Київської області характеризуються незначним розвитком ерозійних процесів, тут ними охоплено до 10% сільськогосподарських угідь. На вододільних плоских ділянках ці процеси практично не мають розвитку або проявляється дуже слабо. Ураженість сільськогосподарських угідь ерозією не перевищує 1%.

Ерозія як фактор деградації ґрунтового покриву і екологічної небезпеки оцінюється, перш за все, інтерсивністю змиву і обсягами переміщення ґрунтового субстрату. Середньорічний змив ґрунту з орних земель часто складає 10-15 т/га, а під просапними культурами подекуди досягає 20-30 т/га. Найбільший середньорічний розрахунковий змив ґрунту орних земель у Богуславському районі – 42,3 т/га, а в цілому для орних земель Київської області середньорічний змив становить 11,0 т/га.

Ерозійні процеси руйнують родючий горизонт ґрунтів, знижують вміст в ньому органічних речовин, зменшують вміст азоту, фосфору, калію, мікроелементів та ін. Наукові дослідження свідчать що внаслідок ерозії відбувається істотне зменшення вмісту гумусу в ґрунтах еродованих земель. В цілому за рік від ерозії втрачається близько 0,7 млн. т. гумусу.

Серед генетичних груп грунтів найбільш еродовані чорноземи, не дивлячись на значну їх протиерозійну стійкість. Це пояснюється інтенсивним їх використанням та давністю сільськогосподарського освоєння ( таблиця 6.5.)

Еродованість сільськогосподарських угідь Київської області у розрізі генетичних типів ґрунтів

Таблиця 6.

Найменування генетичних груп грунтів	Загальна площа, га	Змитих грунтів
усього	У тому числі
Слабо	середньо	сильно
Га	%	га	%	га	%	Га	%
Дерново-підзолисті	261625	4688	1,8	4062	1,6	543	0,2	3	-
Світло-сірі та сірі	109175	10750	9,8	5854	5,4	2968	2,7	1928	1,7
Темно сірі і чорноземи опідзолені	162918	37503	23,0	23001	14,1	8422	5,2	6080	3,7
Чорноземи типові	673741	92152	13,7	60552	9,0	21215	3,2	10385	1,5
Чорноземи на пісках	1365	737	54,1	629	46,1	54	4,0	4	4,0
Разом	602824	145830	24,2	94098	15,6	33202	5,5	8530	3,1

Значну небезпеку для земельних угідь становлять процеси лінійної ерозії та пов`язаного з нею яроутворення. Активація яружної ерозії обумовлена антропогенним освоєнням території, яке змінило ландшафт підвищених рівнині загальні умови яроутворення.

В останні десятиліття характер прояву ерозійних процесів зазнав суттєвих змін у зв`язку з помітно збільшеним техногенним навантаженням на довкілля. Встановленна активація цих процесів при зрошенні, добуванні корисних копалин, неорганізованному скиданні на схили промислово-побутових стоків, різних видах будівництва, прокладанні підземних комунікацій, на побережжі Дніпровських водосховищ та при інших видах інженерно-господарської діяльності людини (техногенна ерозія). Ці види ерозії, порівняно слабо впливаючи на стан ґрунтового покриву в цілому, на окремих ділянках в ландшафтах нестійких до техногенного навантаження, можуть мати негативні екологічні наслідки.

Таким чином, проблема ерозії ґрунтів у Київській області, як і в цілому в Україні, не тільки не вирішена, але і дещо загострилася і особливо це відчутно в умовах економічної кризи і реформування земельних відносин.

Проведенні дослідження, а також великий дослід боротьби з ерозією грунтів свідчать про те, що окремі ґрунтозахисні заходи і навіть сукупне застосування не в змозі попередити чи значно знизити ерозійні процеси. В цих умовах, коли масштаби ерозійної деградації ґрунтів і спричинена нею шкода настільки значна як в економічному, так і в кологічному відношеннях, потрібні істотні зміни в господарській діяльності людини та природокористуванні. Ці зміни пов`язані насамперед з оптимізацією співвідношення природних екосистем та агроекосистем, реконструкцією агроландшафтів на екологічній основі, протиерозійною організацією території на рівні окремих сівозмінних масивів, полів і робочих ділянок.

На цей час екологічно оптимізованої структури замельних угідь для України взагалі і для Київської області зокрема не розроблено. Погляди на цю проблему об`єднає лише одне – визнання необхідності зменшення сільськогосподарської освоєності і перш за все розораності земельного фонду, але в кількісному відношенні різні автори пропонуєть своє, досить відмінне одне від другого її бачення, яке до того ж не зовсім враховує структуру грунтового покриву країни і передусім в регіональному аспекті. Відомо, що екологічна стійкість агроландшафту беспосередньо залежить від того, скільки в ньому збережено природних фітоценозів. Тобто поліпшення екологічної ситуації вбачається в зниженні питомої ваги орних земель, відповідно, збільшенні площі кормових угідь, лісових насаджень, тобто екологостабілізуючих угідь, екосистеми яких функціонують за природними аналогами при мінімізованому антропогенному впливі. Йдеться, таким чином, про широку ренатуралізацію довкілля, що повинно забезпечити в першому наближенні екологічну оптимізацію природокористування.

Одним із основним, якщо не головних, заходів ренатуралізації довкілля на сучасному етапі є консервація деградованих, в тому числі, еродованих малопродуктивних орних земель. Суть її полягає у створенні умов для відновлення родючості деградованих ґрунтів та захисту їх від негативних процесів. Виділяють консервацію-реабілітацію і консервацію-трансформацію. У першому випадку орні землі після певного періоду вилучення з інтенсивного використання і «відпочинку» при відновленні модальних значень показників ґрунтів повертаються до попереднього використання. При консервації-трансформації деградовані та малородючі ґрунти необоротно вилучаються з ріллі. Зважаючи на те, що соціально-економічні проблеми можуть поставити питання про повернення земель до попереднього використання за умов усунення кризових явищ, необхідно мати на увазі правомірність цих двох напрямків консервації земель.

Практично безальтернативна ідея вилучення деградованих ґрунтів із сфери активного землеробства і відведення їх на консервацію можлива лише шляхом створення на них суцільного багаторічного рослинного покриву, що приводить до задерновування ґрунту і поступової його регенерації в умовах біологічного кругообігу. Ця ідея є досить привабливою та простою, хоча після консервації земель не менш актуальним є питання надійного протиерозійного їх захисту. При дво - та трирічному вирощуванні багаторічних трав відновлюється структура ґрунту, в ньому накопичується органічна речовина, що рівноцінна застосуванню 20 т гною на 1 га.

В Інституті землеустрою УААН розроблно підходи щодо визначення земель з деградованими та малородючими ґрунтами. Площа таких земль у Київській області складає 150,0 тис. га (10,7% від всієї площі ріллі). У першу чергу консервації підлягають орні землі, ґрунти яких знаходяться у кризовому та катастрофічному стані, таких земель 81,4 тис. га, у тому числі 57,7 тис. га з них відводиться під реабілітацію і 23,7 тис. га під трансформацію.

Площа еродованих ґрунтів орних земель, які першочергово виводяться на консервацію, становить 16,1 тис. га, з них під реабілітацію відводиться 14,3 тис. га і 1,8 тис. га під трансформацію. Консервацію еродованих грунтів передбачається виконати диференційовано по видах сільськогосподарських угідь. Залуженню підлягають орні землі з ухилами понад 5 градусів, з компактними масивами середньо і сильнозмитих грунтів, а також їх комплекси зі слабозмитими. Рекомендується використовувати їх під лукопасовищні угіддя з нормованим випасанням худоби. Також підлягають залуженню орні угіддя з середньозмитими ґрунтами на складних схилах крутістю 3-5 градуси, а малопродуктивні круті схили (>7 градусів) заліснюються.

З огляду на екологічну доцільність виконано оптимізацію структури ґрунтового покриву лукопасовищних угідь. На тих же засадах, що були використані для орних земель, проведено перерозподіл ґрунтів легкого механічного складу, які виводляться під ліс. Це стосується, в першу чергу, пасовищ, бо випасання худоби на таких ґрунтах часто веде до деградації рослинного покриву, а то і повного знищення дернини. Незахищена рослинністю грунтова поверхня стає осередком дефляції.

В цілому в Київській області сільськогосподарська освоєнність має скласти 56,5%, розоренність 44,6%. В той же час збільшиться питома вага територій з постійним рослинним покривом: сіножатей – з 4,0% до 5,7% , пасовищ – з 4,4 % до 4,7%, лісів – з 23,2 до 24,7%. Збільшиться площа боліт з 1,8% до 1,9% за рахунок грунтів, які відводяться під регенерацію.

Однією з найбільш складних проблем з усього комплексу регулювання ерозійних процесів є боротьба з ярами, яка потребує значних затрат і довготривалих наукових досліджень. Слід відмовитись від невірного формального уявлення про те, що при значному відсотку площ водозборів зайнятих лісом, необхідність у протияружних засобах відпадає. Встановлювати доцільність застосування тих чи інших заходів потрібно виходячи не з відсотків лісистості, а з фактичного розповсюдження ярів та їхніх генетичних особливостей. У межах Київської області яри найбільш часто розвиваються в породах лісової формації і значно рідше в інших відкладах. При цьому, в залежності від складу і фізико-механічних властивостей лісових та підстилаючих порід формуються різні генетичні типи яружних верхів`їв.

Для закріплення ярів з просадово-ерозійним і просадово-суфозійно-ерозійним генетичними типами верхів`я рекомендується застосовувати протиерозійні гідротехнічні споруди відповідного типу, з тим щоб відвести поверхневі води і не допустити їх фільтрації в просадово-суфозійну товщу. При закріпленні ярів з ерозійним генетичним типом верхів`я застосовуються як лісомеліоративні (переважно), так і гідротехнічні заходи.

Боротьба з техногенною ерозією супроводжується значними труднощами технологічного, організаційного і методологічного порядку. І вона не буде успішною до тих пір, поки не утвердиться захисно-біосферна концепція природокористування, а в землеробстві – концепція адаптивного землекористування. При розробці протиерозійних заходів на землях несільськогосподарського призначення найбільш доцільне застосування ландшафтного підходу, який ґрунтується на всебічному врахуванні всіх основних факторів ерозії та необхідності комплексного впливу як на окремі елементи, так і на ландшафт в цілому. Крім того, ці заходи повинні бути пов`язаними з протиерозійними заходами, що здійснюються на землях сільськогосподарського призначення. Враховуючи обмеженість земельних ресурсів, придатних для землеробства, здійснення значних програм протиерозійних заходів на ерозійнонебезпечних сільськогосподарських землях і в той же час невпинне розширення земель несільськогосподарського призначення, можна прогнозувати, що з часом фронт ерозії буде зміщуватися з сільськогосподарських земель на техногенні. Попередження ерозійних процесів та боротьба з ними в цих умовах не будуть менш актуальними ніж в даний час на землях сільськогосподарського призначення.

Охорона земельних угідь — сукупність науково обгрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин, запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей, знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт, захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.

Подальший розвиток земельних відносин і землекористування на засадах сталого розвитку зумовлює необхідність еколого-економічної оптимізації орних земель, як важливої складової навколишнього середовища.

В екологічному аспекті отмального використання земель можна відмітити три сторони: збереження й відтворення продуктивності самих земель (їх площ і родючості); запобігання негативному впливу їх використання на навколишнє середовище – грунти, води, ліси і загалом природні комплекси; забезпечення високої якості сільськогосподарської продукції відповідно до біологічних (медичних) норм.

Під час пошуку найкращих варіантів вирішення проблеми оптимізації землекористування в регіоні необхідно виходити з таких принципів:

- безумовної цінності сільськогосподарських земель, тим більшої, чим вища якість земель, звідсь випливає обов’язковість повної вартості компенсації за вилучення продуктивних земель з обороту;

- недопустимості втрати продуктивних земель через нераціональне використання (ерозія, дефляція, заболочення тощо);

- можливості безоплатної передачі сільськогосподарських земель у природоохоронне природокористування;

- обов’язкової і якнайшвидшої рекультивації земель, вилучених для добування корисних копалин;

- неминучого скорочення площі продуктивних земель, яке повинно супроводжуватися підвищенням продуктивності земель, що залишаються в обробітку.

Усе викладене дозволяє перейти від теоретичного аналізу проблеми оптимального використання сільськогосподарських земель до практичної оптимізації, тобто до конструктивної частини її вирішення.

2.4. Лісові ресурси

Станом на 01.01.2011 рік площа лісів Київської області становить близько 730 тис. га.

Площа лісів за останні роки залишається стабільною, та не збільшується по причині вилучення лісів для не лісогосподарських потреб, хоча і створюється щорічно від 100 до 300 га нових лісів.

Обсяги садіння та висівання лісу зменшується внаслідок зменшення обсягів суцільних зрубів хвойного та твердолистяного господарства та збільшення відсотку суцільних зрубів м'яколистяного господарства, відновлення лісу, після якого проходить природним шляхом.

Для досягненням оптимальної науково-обгрунтованої лісистості області (23%) необхідно нарощувати обсяги створення захисних лісових насаджень (створення нових лісів) за рахунок деградованих і малородючих грунтів, які доцільно передати державним спеціалізованим підприємствам для заліснення.

На жаль на даний час це неможливо по кількох причинах:

- необхідно внести доповнення до ст. 208 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 щодо звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва спеціалізованих лісогосподарських підприємств у випадку надання їм у постійне користування для заліснення техногенно-забруднених, деградованих та малородючих земель, що вилучені із сільськогосподарського використання;

- необхідно розробити механізм викупу державою під заліснення розпайованих земель, які не використовуються за цільовим призначенням, необхідно розробити загально обласний проект землеустрою щодо зміни цільового призначення деградованих і малородючих грунтів сільськогосподарських земель для їх подальшого заліснення.

Вікова структура розподілена наступним чином: на молодняки припадає – 18,5%, середньовікові – 49,7%, пристигаючі – 19,3%, стиглі і перестійні – 12,5%.

Лісовідновлення та лісорозведення проведено на площі – 2346,0 га в тому числі посадка і посів лісу – 2081,0га (101,0 га захисні насадження), залишено під природнє зарощування – 265,0га.

Важливим завданням розвитку лісогосподарського комплексу області є забезпечення максимальної координації фінансово-економічних, організаційно-правових, відомчо-управлінських ресурсів, їх концентрованої мобілізації на пріоритетних напрямах – лісовирощуванні та лісорозведені.

Необхідно забезпечити стале управління лісами та ведення лісового господарства, що передбачає створення умов для збалансованого вирішення економічних, екологічних і соціальних питань шляхом покращення обліку та використання лісових ресурсів, підвищення рівня ведення лісового господарства.

Пріоритетами при оцінці ступеня сталості ведення лісового господарства, управління лісовими ресурсами та лісовирощування повинно стати:

- збалансоване і невиснажливе використання земельних ресурсів;

- збільшення лісистості території;

- захист уразливих екосистем;

- екологічно безпечне ведення лісового господарства;

- збереження та відновлення біологічного різноманіття;

- забезпечення сталого розвитку району, регіону.

Стосовно природоохоронних норм, скорочення до мінімуму ступеня пошкодження грунтів та фітоценозів при виконанні лісогосподарських заходів, вдосконалення технічного оснащення працівників, використання можливостей природного поновлення насаджень у відповідних лісорослинних умовах, залишення на лісосіці порубкових рештків як мікробіотипів (у межах санітарних норм та правил пожежної безпеки).

Важливими напрямами збереження і раціонального використання лісових ресурсів є забезпечення:

- санітарного стану та життєздатності лісів;

- екологічність лісокористування на основі екосистемного (ландшафтно-водозбірного) підходу;

- ступінь використання, підтримки та підвищення біосферних функцій лісів;

- збалансоване та невичерпне використання ресурсів лісу, найбільш повного і раціонального використання лісових ресурсів та земель лісового фонду, своєчасне і якісне відтворення зрубаних площ, підвищення продуктивності та цінності лісів, підвищення охорони лісів від пожеж, шкідників і хвороб;

- вирощування посадкового матеріалу для озеленення населених пунктів;

- регламентація рекреаційних навантажень і благоустрій зелених зон населених пунктів, у першу чергу їх лісопаркових поясів.

2.5. Біологічне різноманіття та заповідні території

На території Київської області станом на 01.01.2011 року нараховується – 182 територій та об’єктів, загальною площею 99 га, що складає 3,72% від адміністративної площі Київської області, в тому числі 21 об’єкт загальнодержавного значення загальною площею – 80908,92 га та 159 об’єктів місцевого значення загальною площею – 23712,07 га. З них 15 заказників, 2 пам’ятки природи, 1 дендрологічний парк, 3 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. До об’єктів місцевого значення входить 72 заказники, 57 пам’яток природи, 11 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 17 заповідних урочищ та 2 регіональних ландшафтних парків.

Згідно з базовим Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" всі об'єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні, а їх використання здійснюється на основі спеціальних дозволів. Спеціальні питання з охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу регулюються Законом України "Про тваринний світ", а щодо охорони і регулювання використання рослин - Законом України "Про рослинний світ". Питання збереження біологічного різноманіття в межах територій природно-фонду висвітлені у Законі "Про природно-заповідний фонд України", а щодо рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин — в Положенні про Червону книгу України.