З позицій вторинного ресурсокористування також вирішується проблема впровадження безвідходних технологій, про що йшлося вище. Але при цьому питання ставиться ширше. Мова йде не про конкретні технології і відповідні виробничі об’єкти, а про суспільне виробництво в цілому, про окремі територіально-виробничі комплекси.
Макулатура використовується для отримання широкої гами целюлозно-паперової продукції. Використання 1 т вторинного волокна взамін деревної маси дозволяє заощадити від 2,6 до 5 м3 деревини, від 105 до 780 кВт/год електроенергії та ін.
Відходи деревини використовуються для виробництва деревостружкових плит, інших композиційних матеріалів, гідролізної продукції.
На теперішній час створилися сприятливі нормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кінцевого споживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін. Це сприяє розширенню їх використання в майбутньому, оскільки їх ресурсний потенціал повністю не задіяний. Поряд з розширенням традиційних напрямів використання цих видів вторинної сировини передбачається розвиток нових технологій композиційних матеріалів на базі відходів деревини, полімерів, зношених шин тощо. Важливого значення набуває розвиток системи збирання та створення потужностей по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для виробництва промислової продукції, будівельних матеріалів, комбікормів, добрив та ін., замінюючи природні ресурси (рудні концентрати, паливо, деревину, природні нерудні матеріали тощо).
Одним із пріоритетних напрямів у сфері використання вторинних ресурсів виступає подальша розробка технологій і розширення виробництв з переробки багатотоннажних відходів видобувної, металургійної, хімічної та інших галузей промисловості в будівельні матеріали і конструкції. До таких відходів відносяться відвальні, розкривні і супутні породи, шлаки металургійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфогіпс та ін.
Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирішення проблем відходів та засобів їх реалізації.
Ефективне вирішення комплексу питань, пов’язаних із поводженням з твердими побутовими відходами, можливе лише за умови визначення основних напрямів та розв’язання основних завдань з реалізації державної політики у сфері поводження з відходами, зазначених у Програмі «Поводження з твердими побутовими відходами в Київській області на роки»(далі – Програма), яка враховує сучасний стан економіки і перспективи соціально-екологічного розвитку області.
Метою Програми є створення умов, що сприятимуть забезпеченню повного збирання, перевезення, утилізації та захоронення побутових відходів і обмеження їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, а також розширення і модернізація діючих потужностей із збирання, перероблення та утилізації ТПВ, створення ефективної системи управління у сфері поводження з відходами.
Передбачається розв’язати такі основні завдання:
· забезпечення мінімального утворення та зменшення кількості захоронення побутових відходів шляхом використання нових сучасних високоефективних методів їх збирання, перевезення, зберігання, переробки, сортування і утилізації;
· розширення потужностей із збирання, заготівлі відходів, їх використання як вторинної сировини у господарській діяльності;
· оновлення контейнерного господарства та парку сміттєвозів, створення та облаштування контейнерних майданчиків;
· впровадження роздільного збирання ТПВ;
· створення потужностей з перероблення та утилізації ТПВ;
· удосконалення нормативно-методичного, організаційного, інформаційного та іншого забезпечення сфери поводження з ТПВ;
· забезпечення контролю за діючими та закритими полігонами побутових відходів для запобігання шкідливого впливу на довкілля та здоров’я людини, рекультивацію земельних ділянок після закриття полігонів;
· створення умов для ефективного використання побутових відходів як матеріальних ресурсів та промислового впровадження комплексної переробки і утилізації їх ресурсоцінних компонентів;
· забезпечення впровадження механізованого сортування побутових відходів з вилученням ресурсоцінних компонентів, переробкою їх на матеріали та вироби;
· організація збирання та перероблення великогабаритних ТПВ, будівельних відходів і використаних електронно-електропобутових приладів з вилученням з них ресурсоцінних матеріалів.
Проблеми, які мають місце у сфері поводження з ТПВ потребують негайного розв’язання та фінансування і повинні вирішуватися комплексно, тобто за рахунок усіх можливих джерел фінансування (державні, місцеві бюджети, кошти підприємств, установ, організацій та інших фондів фінансування).
Основні напрями розв’язання завдань. Визначені завдання передбачається розв’язати за такими напрямами:
– розробити і затвердити Методику розрахунку тарифів на послуги у сфері поводження з твердими побутовими відходами;
– створити систему моніторингу поводження з твердими побутовими відходами;
– розробити і затвердити Методику організації роздільного збирання окремих компонентів побутових відходів;
– забезпечити застосування сучасних контейнерів для накопичення відходів і високоефективних сміттєвозів;
– застосовувати компостування органічної частини побутових відходів, піроліз та інші способи утилізації або видалення компонентів у місцях утворення відходів;
– провести санацію діючих і виведених з експлуатації полігонів (звалищ) побутових відходів з забезпеченням локалізації їх негативного впливу на довкілля;
– побудувати сміттєпереробні комплекси з сортування, брикетування та захоронення брикетованих ТПВ на діючих прилеглих полігонах.
– удосконалення існуючих і створення нових технологій та устаткування, які забезпечать раціональне збирання, транспортування, використання складових ТПВ для виготовлення конкурентоспроможної продукції, захоронення залишку ТПВ, що не підлягає утилізації, зменшення забруднення довкілля;
– створення нових видів продукції, яка виробляється з відходів і має високий рівень споживчих властивостей;
– удосконалення існуючих та створення нових засобів і систем автоматичного контролю та керування процесами збирання, транспортування, перероблення та утилізації ТПВ;
– впровадження та використання автоматизованої геоінформаційної системи контролю та супроводу перевезення ТПВ;
– впровадження та ведення інформаційно-аналітичної системи поводження з ТПВ у Київській області;
– розв'язання економічних проблем удосконалення організації та управління ресурсозбереженням за рахунок залучення складових ТПВ у господарський обіг;
– забезпечення технологічних процесів і систем управління якістю продукції, її стандартизацією та сертифікацією і створення систем інформаційного забезпечення науково-технічного розвитку і управління у сфері поводження з ТПВ.
Механізм забезпечення виконання Програми. Виконання обласної Програми в частині поводження з твердими побутовими відходами забезпечує управління житлово-комунального господарства Київської обласної держадміністрації.
В цілому для реалізації Програми необхідно 10 тис. грн., у тому числі на 2012 рік – 0 тис. грн.
Джерела фінансування заходів Програми:
Ø власні кошти підприємств
Ø місцевий бюджет
Ø кошти державного фонду охорони навколишнього природного середовища;
Ø кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища;
Ø кошти місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища;
Ø інші джерела (кредити, інвестиції тощо).
Щорічне фінансування заходів Програми з державного, обласного і місцевого фондів охорони навколишнього природного середовища буде здійснюватися в межах фактичного надходження коштів до фондів, а також за рахунок невикористаних в попередній рік перехідних залишків цих фондів.
Відповідальним за виконання Програми є управління житлово-комунального господарства Київської обласної держадміністрації, яке подає щороку через Обласну державну адміністрацію, щорічно, до 1 березня Кабінетові Міністрів України інформацію про хід виконання Програми.
Контроль за використанням бюджетних коштів, спрямованих на забезпечення виконання Програми, здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Очікувані результати виконання Програми. Виконання Програми дасть змогу:
– зменшити шкідливий вплив побутових відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини;
– створити умови для очищення населених пунктів від забруднення побутовими відходами;
– зменшити обсяги захоронення побутових відходів;
– забезпечити виготовлення додаткової товарної продукції за рахунок утилізації ресурсоцінних компонентів побутових відходів;
– упровадити нові технології у сфері поводження з побутовими відходами;
– поліпшити якість обслуговування населених пунктів у сфері поводження з побутовими відходами;
– перетворити сферу поводження з побутовими відходами на самоокупну та рентабельну галузь комунального господарства.
Метод поводження з ТПВ, заснований на сміттєсортуванні з захороненням „хвостів” на спеціальному полігоні дозволить:
1. Впровадити рециклінг, коли до 60 % обсягу ТПВ повертається до повторного використання в народному господарстві в якості цінної сировини. При широкомасштабному впроваджені запропонованого Програмою методу поводження з ТПВ і його технічного вдосконалення можна досягти майже 100% використання відходів.
2. Зменшити обсяги захоронення відходів.
3. Подовжити корисний термін дії існуючих санітарних полігонів за рахунок зменшення обсягу відходів.
4. Економити землі, що є економічно ефективним та більш доцільним фактором в подовженні дії санітарного полігону.
2.7. Радіаційне забруднення
Внаслідок Чорнобильської катастрофи понад 12,37 тис. км2. (44,02%) території Київської області віднесені до різних зон радіоактивного забруднення. На радіоактивно забруднених територіях розташовано 560 населених пунктів.
На сьогоднішній час гамма-фон на відстані 1 м. від поверхні ґрунту в порівнянні з 1986 року знизився в десятки-сотні разів. На територіях, в межах яких виконувалися дезактиваційні заходи III–IV зон радіоактивного забруднення, гамма-фон зменшився на два-три порядки. Після розпаду в 1роках коротко та середньоіснуючих радіонуклідів, їх фіксації та заглиблення, самоочищення рослинності тощо, радіологічна ситуація стабілізувалася і зараз змінюється повільно. За період 2009 р. на території Київщини, за винятком території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, гамма-фон на поверхні ґрунту складаємкР год-1, що істотно не перевищує доаварійні показники.
Основні екологічно небезпечні об'єкти у зоні відчуження пов’язані із переробкою радіоактивних матеріалів та збереженням радіоактивних відходів, що утворились у результаті аварії на Чорнобильській АЕС можна розподілити на три групи.
Першу групу становлять пункти захоронення радіоактивних відходів (ПЗРВ) "Буряківка", "Підлісний", "ІІІ-черга ЧАЕС", комплекс виробництв "Вектор".
До складу другої групи відносяться пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів: "Стара Будбаза", "Нова Будбаза", "Рудий ліс", "Станція Янів", "Прип'ять", "Нафтобаза", "Піщане Плато", "Копачі", "Чистогалівка".
До третьої групи відносяться місця неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів на території зони відчуження.
2.8. Природно-техногенна (екологічна) безпека
Беручи до уваги важливість і значущість основних напрямів національної безпеки, як фундаментальної основи державотворення, стає очевидною необхідність актуалізувати чинники, що визначаються в сучасних умовах як нові виклики і загрози.
Протягом тривалого часу національна безпека визначалась як достатня захищеність від можливості зовнішнього, силового втручання однієї держави у справи іншої. У сучасних умовах сформувались нетрадиційні чинники, які суттєво впливають на стан національної безпеки і яким дуже важко протидіяти, насамперед – це інтенсивне забруднення навколишнього середовища та порушення рівноваги в екосистемах. Екологічна складова національної безпеки є комплексною проблемою і стосується в першу чергу економіки країни та її соціальної сфери. Від екологічного фактору залежить конкурентоспроможність країни, адже катастрофи техногенного характеру здатні знизити, а в деяких випадках знівелювати економічні здобутки та унеможливити повноцінний розвиток окремої галузі. Кліматичні зміни, викликані антропогенним навантаженням на природне середовище (посухи, кислотні дощі) призводять до погіршення умов для ведення сільського господарства. Окрім того, нераціональне використання та виснаження ресурсів ставлять країну у залежну позицію від зовнішніх чинників, що виявляється ризиком для національного суверенітету.
Для сучасних міжнародних відносин стає все більш характерним ріст усвідомлення серйозного характеру викликів, пов’язаних із глобальною зміною клімату, а також необхідності консолідованих зусиль для убезпечення від ризиків кліматичного процесу. Ціла низка важливих політичних подій 2007 - початку 2008 рр. свідчить про те, що світова спільнота актуалізує питання глобальної екологічної безпеки, ставить проблеми зміни клімату на одне з перших місць у міжнародному порядку денному. Проблеми, пов’язані з кліматичними змінами стали ключовими пунктами на зустрічах високого рівня: саміту “великої вісімки”, Ради Безпеки ООН, 62-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, у ході Всесвітнього економічного форуму. Кульмінаційним моментом у міжнародній дискусії з проблем зміни клімату стала Балійська конференція (грудень 2007 р.), на якій було прийнято рішення з необхідності егідою ООН розпочати роботу над угодою, яка мала б замінити Кіотський протокол після завершення терміну його дії у 2012 році.
У Законі України “Про основи національної безпеки” серед загроз національним інтересам і національній безпеці визначені наступні чинники:
- антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;
- нераціональне виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як не відновлюваних, так і відновлюваних;
- погіршення стану водних басейнів;
- неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;
- неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослих, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;
- посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів та біотехнологій.
Виходячи із вищеозначеного, вивчення сучасних загроз глобального характеру, напрямів їх подолання, формування адекватних вимог до розробки програм національного розвитку є актуальною темою дослідження у контексті формування відповідної прогнозованої стратегії держави і можливостей практичної її реалізації.
Зміна клімату у глобальному вимірі ‑ одна з найгостріших екологічних проблем які стоять перед людством. Представлені у четвертій оціночній доповіді Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC) наукові дані остаточно підтверджують реальність глобального потепління, викликаного діяльністю людини.
Екологічні проблеми поступово стають джерелом ускладнення міждержавних відносин. До ризиків міжнародного характеру слід віднести можливість навмисної екологічної агресії – екотероризму. У цьому аспекті екобезпека стає чинником розвитку безпекової кооперації на міжнародному рівні.
В Україні представлено широкий спектр екологічних проблем: радіаційне забруднення, шкідливі викиди промислових підприємств в атмосферу і водойми, перенасиченість полігонів побутових відходів.
Аналіз надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру свідчить, що ризик їх виникнення напряму залежить від антропогенного впливу на екосистему. Так, повені у Закарпатті та у Миколаївській області, зсуви ґрунтів на високоурбанізованих територіях та у місцях видобування корисних копалин, посилення техногенної сейсмічності у різних географічних територіях свідчать про прямий чи опосередкований зв’язок цих явищ з господарською діяльністю людини. А екологічне забруднення Керченської протоки виявилось результатом ігнорування природного чинника у дотриманні вимог безпеки судноплавства.
Із питанням національної безпеки та фізичного існування населення України тісно пов’язана проблема розповсюдження генетично модифікованих організмів (ГМО).
Безпосередню загрозу здоров’ю населення становить також широке використання в народному господарстві шкідливих хімічних сполук, передусім пестицидів, погане очищення водних стоків. Протягом тривалого часу існувала тенденція використання значних об’ємів мінеральних добрив у сільському господарстві України, як наслідок, харчові продукти містять високі показники вмісту нітратів.
Таким чином, екологічна безпека є багатокомпонентною галуззю і потребує посиленої уваги при визначенні її місця в системі пріоритетів національної безпеки.
Стає очевидним, що стабільний розвиток нашої держави має бути забезпечений на основі пріоритетного урахування екологічного чинника. Нагальною необхідністю є кардинальні економічні реформи з урахуванням принципів сталого розвитку. Нові підходи мали б враховувати необхідність об’єднання економічної ефективності і ресурсно-екологічної збалансованості. Україна повинна виявити здатність переходу до екологічно орієнтованої моделі ринкової економіки.
9.2 Об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку
Області зареєстровано 646 потенційно небезпечних об’єктів з яких 223 об’єкти підвищеної небезпеки у тому числі 30 хімічно-небезпечних об’єктів.
На території області знаходиться понад 400 тонн непридатних та заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин.
Умови зберігання більшості пестицидів не відповідають діючим екологічним та санітарним нормам.
Більшість накопичених препаратів були свого часу заборонені до використання у зв'язку з їх високою токсичністю та негативним впливом на здоров'я населення і довкілля. Тому кожен з відведених для зберігання непридатних або заборонених до використання пестицидів склад є об'єктом потенційної небезпеки.
Для знешкодження хімічних засобів захисту рослин необхідно близько 9,0 млн. грн.
3. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ
ТА РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ОБЛАСТІ
Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, не можливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, в час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками екологічна освіта, виховання і культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоров’я нації. Екологічна освіта є необхідною складовою сталого гармонійного екологічно безпечного розвитку суспільства.
Концепція екологічної освіти в Україні затверджена у 2002 році МОН України передбачає чітку структуру формування екологічної освіти, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділено два основні напрямки освіти — формальна і неформальна. Формальна освіта охоплює всі ланки загальної системи освіти яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна, вища та післядипломна. Другий напрямок — має просвітницький характер і спрямований на формування екологічної культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні об’єднання, партії тощо. Тому екологічна освіта і виховання всіх верств населення є одним із найважливіших і необхідних шляхів, що сприятиме ефективному вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціальне-економічних проблем сучасної України.
В системі безперервної екологічної освіти найважливішою є її перша ланка — дошкільна освіта. На цьому етапі закладаються основи світогляду людини, її ставлення до довкілля. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні передбачає формування у дитини почуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї, за свої дії в довкіллі. Програмний матеріал дитячих дошкільних закладів містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу, але він не завжди достатній для формування екологічної культури.
Процес формування екологічних знань відбувається із дотримання принципів, концентричності, доступності, практичності тощо. Особливо важливе значення подається практичній діяльності дітей, зокрема, екскурсіям, спостереженням, екологічним іграм, виготовлення предметів та іграшок з природного матеріалу тощо.
Проте екологічне виховання у дитсадочках недостатньо розвинуте і потребує подальшого розвитку, з метою охоплення всіх дошкільних закладах. Тому нова концепція дошкільного виховання повинна передбачати сучасний підхід до методологічних питань та підготовки кадрів.
Шкільна екологічна освіта здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екологічних знань» та екологізація навчальних дисциплін.
1993 року Міністерством освіти України запроваджений до базового навчального плану школи варіативний курс «Основи екології». Було підготовлено програму і підручник «Основи екологічних знань» (автори — Г. О. Білявський, ). Крім того, для шкіл з поглибленим вивченням екології видано підручники «Екологія» (автори — С. І. Дерій, В. О. Ілюха), «Екологія людини» (автори — , О. 3. Злотін, ій), проте в переважній більшості шкіл курс «Основи екології» не викладається..
Базовими навчальними планами вищих педагогічних закладів освіти передбачено обов’язкове вивчення курсу «Основи екології» обсягом 54 год., на всіх факультетах. Він носить теоретичний характер і знайомить студентів із основними законами і принципами взаємодії і взаємовідносин живих організмів між собою та навколишнім середовищем. Особлива увага приділяється наслідкам антропогенного впливу на різні рівні організації живого: видовий, популяційний, біоценотичний, екосистемний і біосферу в цілому. Без сумніву, що такий підхід не дає можливості сформувати глибокі екологічні знання.
Значна увага проблемі екологічної освіти приділяється на природничих і біологічних факультетах університетів. Зокрема у Національному педагогічному університеті імені до навчальних планів підготовки вчителів біології, географії та хімії, крім курсу «Екологія» обсягом 108 год., запроваджені, для різних спеціальностей, спецкурси «Урбоекологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Хімія і оточуюче навколишнє середовище», проте цього недостатньо.
Тому у 2002 році НПУ імені отримав ліцензію на надання освітніх послуг за спеціальністю 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища» для підготовки фахівців-екологів, викладачів. Формування екологічного мислення у студентів здійснюється через екологічну освіту на базі сучасних наукових знань у сфері природничих наук з їх екологічною спрямованістю.
Програма підготовки передбачає вивчення циклів гуманітарної і соціально-економічної, природничо-наукової, професійно-орієнтованої та професійно-науково-предметної підготовки та вивчення спеціальних дисциплін, що дозволяє сформувати екологічний світогляд і забезпечити базовий рівень знань.
Отже, аналіз сучасного стану екологічної освіти свідчить про недостатню реалізацію її структури і змісту не дивлячись на прийняття відповідних нормативних документів. З метою формування активної громадської позиції у майбутніх вчителів щодо вирішення проблем захисту навколишнього середовища і сталого розвитку необхідно забезпечити екологічну підготовку педагогічних кадрів.
Однією з найважливіших функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, роль якої постійно зростає, є інформування.
Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення) — це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації. Під екологічною інформацією розуміється (відповідно до ст. 25 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року) документовані або публічно оголошені відомості про:
стан довкілля чи його об’єктів – землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;
біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами довкілля;
джерела, чинники, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні чинники (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан довкілля та здоров’я людей;
загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей;
екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, екологічне законодавство;
витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони довкілля, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції).
Відповідно до ст. 251 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища”, екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:
а) підготовки Мінприроди і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет: http://www. menr. ;
б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;
в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров’я людей;
г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;
д) передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв’язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;
е) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.
Організація та порядок здійснення екологічного інформаційного забезпечення, його форми та методи, суб'єктний склад, вимоги до екологічної інформації та інші питання екологічного інформування регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 25 та 25і), «Про інформацію» (1992, з наступними змінами), Орхуською конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1998), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 000, Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. № 000, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. «Про забезпечення заінтересованих державних і громадських органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища в частині ядерної та радіаційної безпеки» та іншими нормативно-правовими актами.
Форми екологічного інформування передбачені ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», зокрема:
а) підготовка спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;
б) щорічне інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;
в) систематичне інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей;
г) негайне інформування про надзвичайні екологічні ситуації;
г) передача інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;
д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.
Екологічне інформаційне забезпечення може здійснюватись як шляхом надання відповідної інформації фіксованому колу споживачів за еколого-інформаційними запитами, так і шляхом її систематичного чи екстреного оприлюднення (якщо йдеться про інформацію, що є важливою для широкого загалу). Джерелами екологічної інформації слугують дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви. Для інформації, що надається за запитами, такими джерелами також є довідки, які видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.
Організація екологічного інформаційного забезпечення щодо як оприлюднення екологічної інформації, так і її надання регламентується Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим Мінприроди України.
Зважаючи на особливу важливість для населення України, що постраждало від наслідків Чорнобильської катастрофи, інформації про стан ядерної та радіаційної обстановки, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. був передбачений організаційний механізм забезпечення заінтересованих державних органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища щодо ядерної та радіаційної безпеки, про всі інциденти, які виникають на об'єктах, де використовують ядерні радіаційні технології та речовини (аварійні події на АЕС, аварійні викиди і скиди радіоактивних речовин у навколишнє природне середовище, пожежі, в тому числі у 30-кілометровій зоні ЧАЕС, стихійне лихо та інші події, що негативно впливають на навколишнє природне середовище), а також інциденти, пов'язані з транспортуванням ядерних і радіоактивних речовин, що призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
3.1. Інформаційне забезпечення
Основними завданнями інформаційного забезпечення є введення в дію Державної системи моніторингу довкілля та системи управління в сфері охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів Київської області. Це дозволить забезпечити місцеві органи влади, юридичні та фізичні особи в області достовірною інформацією про стан навколишнього природного середовища і всі його зміни.
Зокрема, місцева влада повинна мати інформацію про:
– стан навколишнього природного середовища і його об’єктів в області (атмосферного повітря, землі, вод, надр, рослинного і тваринного світу) та рівні їх забруднення;
– всі плани, проекти і рішення господарських та інших органів управління, які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, з відповідним висновком екологічної експертизи;
– результати ліквідації наслідків аварій та інших надзвичайних екологічних ситуацій, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їхнього негативного впливу на природні об’єкти і здоров’я людей.
Крім цього, екологічна інформація має містити:
– розроблені за участю наукових організацій екологічні прогнози з можливими загрозами навколишньому природному середовищу в м. Києві;
– інформацію щодо державної екологічної політики;
– перелік законодавчих та нормативних актів про охорону навколишнього природного середовища;
– дані про витрати, пов’язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Інформаційне забезпечення повинно базуватись на глибокій інформатизації процесів організаційної, економічної, фінансової діяльності в галузі охорони довкілля та природокористування. У кінцевому підсумку повинна бути створена обласна ієрархічно організована система підтримки прийняття екологічно значущих рішень усіх рівнів управління.
Метою комплексної інформатизації області у цій сфері є підвищення інформованості усіх органів та суб’єктів суспільства, які приймають екологічно значущі рішення, забезпечення їх оперативною, достовірною, повною, аналітичною інформацією про поточний стан, тенденції і динаміку змін екологічних та інших процесів.
Стратегічним завданням у сфері екологічної інформатизації - є активне утвердження позитивного іміджу Київської області в Україні, для чого необхідно створення та використання перспективних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж.
Комплексна екологічна інформатизація області дозволить вирішити такі науково-технічні задачі:
1. Формування інформаційного базису, який достатньо повно характеризував би поточний екологічний стан області, а також дозволив простежити динаміку розвитку того чи іншого процесу або їх взаємозв’язаної групи як в області в цілому, так і для деякої локальної її території, адміністративної одиниці, суб’єкта або групи суб’єктів.
2. Розробка системи підтримки процесу прийняття рішень як засобу підготовки екологічно значущих управлінських рішень, що базується на сучасних математичних, економічних методах їх аналізу, прогнозу, оптимізації. Ця система повинна стати інформаційно-дорадчою системою для керівників різних рівнів.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 |
