Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2016 року (стр. 6 )

Важливе місце в збереженні біорізноманіття України посідають міжнародні природоохоронні конвенції. Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, Україна з 1989 р. є стороною Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини. Крім того, 29.10.1996 р. їни прийняла закони про приєднання до Бернської і Рамсарської конвенцій. У 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITEC), Бонської конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин, Угоди про збереження кажанів в Європі, до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів. Міжнародна співпраця в галузі збереження біорізноманіття є одним з пріоритетних напрямків роботи Мінприроди України.

В 1995 р. у м. Софія Україна підписала Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Ряд положень цієї стратегії лягли в основу Концепції збереження біологічного різноманіття України (розроблена на виконання Конвенції про біологічне різноманіття), яка 12.05.1997 р. затверджена постановою № 000 Кабінету Міністрів України. На основі цієї концепції буде розроблена Національна програма збереження біологічного різноманіття до 2015 року, а також Програма розбудови екологічної мережі в Україні.

Збереження природного біологічного різноманіття України, різноманіття її ландшафтів — одне з найважливіших завдань природоохоронної діяльності держави. Основним напрямком у збереженні природного біологічного різноманіття України та різноманіття її ландшафтів є формування репрезентативної, науково обґрунтованої мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Ця діяльність триває з часу організації першого в Україні (1898) заповідника "Асканія-Нова".

Зелена книга України, яка була розроблена спеціалістами Інституту ботаніки Національної академії наук в 1987 p., набула нормативного характеру згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.1997 р. Мінприроди України наказом № 17 від 19.02.1997 р. затверджено Положення про Зелену книгу України, що створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.

Ця розробка є унікальним у світовій практиці виданням і представляє новий концептуальний підхід до збереження біологічного різноманіття, роблячи наголос на його ценотичному аспекті. В ній представлено 126 рідкісних рослинних угруповань, які склалися в процесі еволюції і потребують охорони. У ценотичному відношенні серед цих угруповань: лісових — 51, степових — 26, лучних — 16, водних — 16, болотних — 12, чагарникових — 5. Наведені цифри корелюють з ценотичним різноманіттям та ступенем змін в основних типах рослинності України.

Дослідженнями, які пов'язані з вивченням і розробкою заходів для збереження біологічного різноманіття, зайняті наукові установи та центри Національної академії наук України, насамперед інститути ботаніки, зоології, гідробіології, географії, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії. Ряд питань, пов'язаних з науковим пошуком і управлінням в цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути Мінприроди України та інших органів виконавчої влади.

Все активніше в природоохоронній діяльності бере участь громадськість. Проявом цього стало створення багатьох громадських організацій, асоціацій, об'єднань і груп екологічного напрямку.

Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, іншим базовим документом для реалізації в Україні екополітики в сфері збереження довкілля є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. На основі цих міжнародних актів була розроблена і схвалена відповідною постановою Кабінету Міністрів України Концепція збереження біологічного різноманіття України (Національна стратегія), структура і зміст якої в цілому відповідає нормам Всеєвропейської стратегії.

Українськими дослідниками фундаментальним чином проаналізовано проблему біорізноманіття, зокрема ними були здійснені розробки "Перспективна мережа заповідних територій", "Зелена книга України", "Продромус рослинності України", а також розроблена методологія інвентаризації об'єктів живої природи, складено Червону книгу України, визначники рослин, в т. ч. водоростей, грибів, різних груп тварин. Серії наукових монографій охопили систематичні, геоботанічні та екологічні аспекти природи України

Законом «Про екологічну мережу України» визначено перелік категорій земель, які включаються до структурних елементів екомережі. Це території, що вже мають певний охоронний статус (території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, прибережні захисні смуги, рекреаційні території тощо), а також ті, що не охороняються і інтенсивно використовуються (природні сіножаті та пасовища, тощо). До цього переліку включено й радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають охороні як об'єкти з особливим статусом, а також території з деградованим рослинним покривом, які підлягають ренатуралізації. Розрізняють біосферний, континентальний, національний, регіональний (обласний) та локальний (місцевий) рівні екомережі. Ключовим є регіональний рівень, оскільки він забезпечує формування реальної територіальної системи екомережі.

Проблема деградації навколишнього природного середовища, в тому числі і втрати біологічного біорізноманіття, особливо гостро стоїть для Київської області.

Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі Київської області могли б стати національні природні парки “Залісся” у Броварському районі, “Білоозерський” у Переяслав-Хмельницькому районі та проектований НПП “Подесіння” у Броварському та Вишгородському районах, а також розширення НПП “Голосіївський” з включенням до його складу земель Київської області (Обухівський, Бориспільський та Києво-Святошинський райони). Саме ці території є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях.

Заходи щодо збереження біорізноманіття стали важливим компонентом державної екологічної політики, конкретизуючи та розвиваючи ідеологію традиційної охорони природи.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

З метою збереження удосконалення екомережі та відтворення об’єктів рослинного світу та збереження біорізноманіття Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області плідно співпрацює з науковими установами, такими як: інститут зоології ім. Шмальгаузена, та Національний ботанічний сад ім. Гришка, громадськими організаціями: Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр, ДО “Зелене майбутнє” з метою виявлення цінних територій та об’єктів для наступного їх заповідання.

Станом на 01.01.2011 року загальна площа зелених насаджень в Київській області становить 13887,2 га, площа зелених насаджень загального користування, охоплених доглядом становить 3002,8 га, площа зелених насаджень загального користування – 5503,0 га. В тому числі:

-  парки культури та відпочинку – 842,1 га;

-  парки, міські, районні, сади житлових районів при житлових будинках 1948,2 га;

-  сквери - 332,1 га;

-  набережні та бульвари – 66,9 га;

-  гідропарки, лугопарки та лісопарки – 1825,3 га;

-  інші об’єкти благоустрою – 488,5 га.

У 2010 році витрати на утримання зелених насаджень загального користування складали 7,15 млн. грн.

На території області працює 32 підприємства, що здійснюють діяльність з утримання зелених насаджень територій загального користування, в тому числі 30 комунальних та 2 приватних.

Озеленення населених пунктів

Таблиця 7

Заходи	Рік
2006	2007	2008	2009	2010
Створено нових зелених насаджень, га	821,5	406,5	1238,9	856,6	653,1
Проведено ландшафтну реконструкцію насаджень, га *
Проведено догляд за насадженнями, га	2418,3	2797,0	2937,2	2993,6	3002,8

* зазначені дані відсутні (у відповідності до звітності «1-Звіт про зелене господарство» (наказ Мінжитлокомунгоспу України від 24 грудня 2008 року № 000 за погодженням з Держкомстатом України).

Державна політика у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", Лісовим кодексом України, Законом "Про рослинний світ" та іншими нормативно-правовими актами. Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності й цілісності об'єктів рослинного світу, на охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Українські науковці перші у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань і розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перша Зелена книга України була видана 1987 р.

Зелена книга України створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.

Завершення реорганізацій Державних організацій «Резиденція «Залісся» у Броварському районі та ДП «Лісове господарство «Білоозерське» у Переяслав-Хмельницькому районі у національні природні парки може стати вагомим кроком до збереження і охорони рослинного світу, оскільки на цій території зростають рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види рослини.

На привеликий жаль останні дослідження фауни Київської області проводились ще в 1978 році.

Охорона тваринного світу передбачає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Це комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.

На територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України збереження та охорона фауни здійснюється відповідно Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та інших нормативно-правових актів. Рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зникнення в природних умовах на території України, види тварин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України. Порядок і вимоги щодо охорони, використання і відтворення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин визначаються законом про Червону книгу України. Види тварин, які не занесені до Червоної книги України, але мають особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, за рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів заносяться до переліків видів тварин, що підлягають особливій охороні. Визначення видів і встановлення порядку охорони, використання і відтворення тварин, занесених до зазначених переліків, здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може впливати на стан тваринного світу, зобов'язані забезпечувати охорону середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. При розміщенні, проектуванні та забудові населених пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів, введенні в господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних і зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, здійсненні лісових користувань і лісогосподарських заходів, проведенні геологорозвідувальних робіт, видобуванні корисних копалин, визначенні місць випасання і прогону сільськогосподарських тварин, розробці туристських маршрутів та організації місць відпочинку населення повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища перебування та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що становлять особливу екологічну цінність.

Аналіз зміни структури мисливських угідь за останні роки показує негативну тенденцію зростання угідь найменш продуктивних для ведення мисливського господарства. Іншим фактором, що негативно впливає на стан мисливських угідь є виділення земельних ділянок під колективну забудову, будівництво садиб. Як правило, садибні ділянки виділяються на території або поблизу найкращих лісових та водно-болотних угідь без врахування стацій мешкання особливо цінних мисливських тварин, чи шляхів їх міграції.
Також негативно впливає на кормову базу мисливських угідь і занепад сільськогосподарського виробництва. Поля поблизу угідь не обробляються, заростають малопродуктивними видами рослин. У таких умовах ведення мисливського господарства ускладнюється, потребує значних фінансових затрат, яких у користувачів мисливських угідь немає. Слід відмітити, що зниження кількості мисливських тварин в останні роки зумовлено недостатнім рівнем ведення мисливського господарства користувачами Київської області, а також складною економічною ситуацією в країні, що призвело до посилення браконьєрства, погіршенню матеріального забезпечення користувачів мисливських угідь, контролюючих служб.

Головними заходами щодо збереження тваринного світу Київської області є :

  - створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в місцях зростання або мешкання рідкісних та зникаючих видів;

  - організація проведення комплексних обстежень території області з метою виявлення ділянок із значним біо - та ландшафтним різноманіттям;

  - розробка планів дій зі збереження рідкісних та зникаючих видів, занесених до Червоної книги України;

  - картування місць зростання та мешкання популяцій рідкісних та зникаючих видів флори і фауни для забезпечення їх збереження при здійсненні господарської діяльності;

  - реалізація державних та обласних програм щодо збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, формування екомережі;

  - обстеження земельних ділянок при погодженні проектів відведення земельних ділянок з метою забезпечення збереження біотичного різноманіття.

2.6.1. Тверді побутові відходи

Сучасне життя людини неминуче пов`язано з утворенням великої кількості відходів. Так на підприємствах області, які мають дозволи на розміщення відходів, протягом 2010р. утворилось 2932,1 тис. т відходів І–ІV класів небезпеки, переважна частина з яких (2925,0 тис. т, або 99,8% від загального обсягу) – це відходи ІV класу небезпеки. Із загальних обсягів утворених відходи І–ІII класів небезпеки складають 7,1 тис. т, що на 3,8 тис. т, або у 2,2 рази більше порівняно з 2009р.

Утворення відходів І–ІІІ класів небезпеки за класами небезпеки (т)

Таблиця 8.

	2000	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Усього	638	9103	8816	7443	8989	3291	2932131
у тому числі
I класу небезпеки	54	83	109	83	77	44	60
II класу небезпеки	139	314	388	368	335	176	165
IIІ класу небезпеки	445	8706	8319	6992	8577	3071	6876
IV класу небезпеки	…	…	…	…	…	…	2925030

Можна відмітити, що у 2010 році основна доля утворених відходів припадає на тваринні та рослинні відходи – 66,3% та становить 12 т. Мінеральні відходи становлять 20,3% (2 т) та осад промислових стоків 7,9 % (0 т) . Отже, розом ці відходи (тваринні, рослинні, мінеральні відходи та осад промислових стоків) становлять 94,5 % всіх утворених відходів І-ІV класу.

Протягом 2010р. утворено у розрахунку на 1 км² території області 104,3т І-ІV класу або 0,3 т І-ІІІ классу небезпеки, а на одну особу відповідно 1705,0 та 4,1 кг.

Частка відходів, які були утилізовані, оброблені (перероблені), у загальному обсязі утворених у 2010р. склала 44,2%.

Накопичення відходів у навколишньому природному середовищі є одним з потенційних джерел забруднення довкілля Київської області і значною мірою залежить від погодних умов, сезону, ступеня благоустрою житлових будинків, рівня життя населення тощо.

Відходи, при їх накопиченні в області (понад 37млн. т відходів І-ІV), є джерелом суттєвої екологічної небезпеки та соціальної напруги, створюють негативний імідж області.

Захаращення території області всіма видами відходів обумовлюють такі основні фактори:

- неефективні технології переробки первинної сировини і матеріалів, що призводить до утворення значної кількості відходів;

- недоліки в розробці нових та використанні наявних (вже розроблених і відомих у світовій практиці) технологій утилізації відходів на місцях їхнього утворення;

- недоліки системи поводження з відходами, які не були утилізовані на місцях їхнього утворення, а також системи очищення території області від відходів.

Така система вимагає чітко встановленої організації збирання, транспортування, складування, сортування та переробки відходів за прогресивними технологіями з метою забезпечення їхнього подальшого використання в якості нових видів ресурсів, а також науково обґрунтованими засобами захоронення невикористаних відходів (сміття) на спеціально облаштованих полігонах.

Станом на 1 січня 2011р. підприємства області мали дозволи на використання 345 спеціально відведених місць та об'єктів видалення відходів (їх проектний та залишковий об’єм складає 99,0 млн. м³ та 33,7 млн. м³ відповідно, площа – 3,7 млн. м² та 1,6 млн. м² відповідно), а також 13 установок для спалювання відходів, 36 – для утилізації та перероблення відходів та 1024 установки для зберігання відходів (контейнери, цистерни і т. п.) загальною потужністю 32,6 тис. т, 25,3 тис. т та 118,9 тис. т на рік відповідно.

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області у 2010 році було продовжено роботу, розпочату в попередні роки, щодо знешкодження непридатних до використання пестицидів.

Станом на 01.12.2011 на території області залишається 432,4 т. непридатних пестицидів.

Науково-технологічний прогрес значною мірою реалізується у все динамічнішому розвитку вторинного ресурсокористування. В сучасному світі чим розвинутішою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел в загальному ресурсоспоживанні.

Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозаощадливих тенденцій інтенсивного природокористування. Їх науковою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообігу використання природної сировини і становлення на цій основі безвідходних територіально-виробничих комплексів.

Інтенсивному типові розширеного відтворення виробництва відповідає перехід на повне, повторне і багаторазове використання сировини, яка залучається у господарський обіг. Цим забезпечується відносна стабілізація і наступне скорочення первинного ресурсокористування. Вторинне ресурсокористування є, таким чином, довгостроковою стратегією розвитку всього світового господарства і відповідно окремих країн.