Дивосвіт народних символів та оберегів (стр. 3 )

Вербичка: Щоб закликáти весну, хлопці майструють з верби свистульки, дудочки, сопілочки. З верби виготовляють і інші музичні інструменти.

Вийди, Грицю, на вулицю,

Винось кобзу під полою,

Заграй дівкам під вербою,

Молодицям під другою,

Парубочкам – під дубочком.

Дитина: Ноги зовсім не стоять,

Танцювати вже хотять!

Гей, музики, награвайте,

Та від нас не відставайте!

Кілька дітей грають на музичних інструментах,

інші танцюють парний танок.

Ведуча: Діти, наш народ дуже любить вербу. Вербником обсаджували дороги, ставки, береги річок. Верба росте біля колодязів, вона очищає і воду, і повітря. Ось тому це дерево згадується у багатьох віршах. Давайте розкажемо кілька віршиків.

ВЕРБА Г. Чубач

Вербичка невеличка Чому ж вона собою

Схилилась над водою Радіти не повинна,

І цілий день милується, Коли її красою

І тішиться собою. Пишається долина.

Ведуча: Повеселитись і потанцювати під вербою прийшли квіти. Подивіться, скільки їх у нас!

(Діти одягають на голови шапочки –квіточки. Діти-квіти танцюють навколо верби. Інші діти співають пісню “У вишневому садочку”, В. Верховинця на вірші Л. Глібова, див. Додаток.)

Вербичка: Дуже весело нам з вами розважатися. То ж давайте ще пограємося у гру “Довга лоза”.

Ведуча: Бачите, діти, як багато ми з вами знаємо, і скільки ще сьогодні дізналися про таке чудове дерево, як верба! То ж пам’ятайте, що і вербу, і всі інші дерева треба оберігати, не ламати, а навпаки, треба саджати дерева і доглядати за ними.

Вербичка 1: Не ламай вербу, бо хорошая,

Не ламай вербу, дуже прошу я.

Бо вербиченька та цілющая,

Коло неї водиченька та й питущая.

Вербичка 2:Збережіте деревце в долині,

Щоб шуміло на тугих вітрах, –

Стане більше цвіту в Україні,

В нім зів'є своє гніздечко птах!

Розвага закінчується веселим довільним танком.

Розвага “БЕЗ ВЕРБИ І КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ”

Завдання: закріпити знання дітей про рослини-символи, зокрема про символічне значення верби та калини. Активізувати словник дітей образними виразами. Розвивати емоційне сприймання природи, вміння помічати її красу. Виховувати любов до своєї Батьківщини, бережне ставлення до природи рідного краю.

Ведуча: Любі діти! Сьогодні у нас буде цікава зустріч двох команд у клубі веселих і кмітливих. Ми вивчили багато легенд, віршів, пісень, прислів’їв про рослини-символи України, а сьогодні підсумуємо нашу роботу і подивимося, яка команда краще покаже свої знання. Змагатися буде команда “Вербичка” і команда “Калина”. Оцінювати команди буде наше журі. А зараз увага! Яка команда першою відгадає загадку, та буде першою захищати свою назву. “Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, і мороз його не займає” (Барвінок).

Діти, слухаймо, що нам про калину розкаже команда “Калина”.

1.Калина – це кущ, який здавна є окрасою оселі українців. Росте калина край лісу, в гаях, росте по всій Україні.

2.Калина – це символ рідної землі, отчого краю.

3.Калина – це символ мужності і безсмертя, червоні ягоди калини символізують мужність людей, які пролили кров за батьківщину.

4.У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих безстрашних дівчат ніби і зросли калинові кущі.

5.Інша легенда розказує... (див. “Легенди”).

6.Найчастіше з калиною у цвіту порівнюють дівчину. Кажуть, “дівчина, як у лузі калина”, “білий цвіт на калині, як фата на дівчині”.

7.Ягоди калини люблять і люди, і пташки, вони дуже хороші, лікують застуду.

8.Коли в домі свято, на стіл поряд з хлібом кладуть калину.

9.Вірш “Символ України” Н. Ковалишина.

10.Запрошуємо всіх на хоровод “Ой є в лісі калина”.

(Обидві команди виконують хоровод).

Ведуча: Ось так весело закінчила свою розповідь команда “Калина”, а тепер послухаємо розповідь про вербу. Виступає команда “Вербичка”.

1.Верба – одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводила людські оселі. Верба над ставком – обов’язкова ознака українського села.

2.Верба є символічним знаком весни, це символ краси.

Котики-воркотики в мене на вікні.

Котики-воркотики – гості весняні.

Не глядить на котиків лиш вусатий кіт,

Мабуть зна, що котики – це вербовий цвіт.

3.Люди давно помітили: де росте верба, там чисті джерела, бо верба очищає воду від усіляких домішок.

4.Верба – символ життя.

5.Верба – символ України. Великий поет взяв із собою на заслання вербову гілочку і посадив її на чужині. З тієї гілочки виросло велике дерево, яке і нагадувало йому про Україну:

І досі бачу під горою

Між вербами та над водою

Біленьку хату...

6.З давніх часів вербу використовують у різних обрядах. Так, тиждень перед великим святом Великоднем називається Вербним.

7.У Вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому і б’ють хатніх, промовляючи:

Не я б'ю, верба б'є,

За тиждень – Великдень!

Ось недалечко червоне яєчко!

8.Вірш “Вербова гілка” М. Рильського.

9.У нас є ця цілюща вербова гілочка, то ж пограємося в гру “Вербич”.

Діти утворюють коло, посеред кола “Вербич”. Діти співають:

Вербич, Вербич, весну поклич,

І ми з тобою, побий нас вербою!

Діти повертаються спинами. Вербич легенько торкається вербовою гілочкою до кожного, приказуючи:

Не я б'ю, верба б'є,

За тиждень – Великдень,

Весна принесе золотого ключа,

А ви пошукайте собі Вербича.

“Вербич” кладе гілочку на підлогу і тікає, а хто першим наздожене його, той стає Вербичем. Гра повторюється.

Ведуча: Ось так розказали про себе ці команди, а зараз надаємо слово журі. Друге завдання для обох команд. Кожна команда загадує для іншої команди по три загадки про будь-які рослини-символи.

1.Синьоока чарівниця

Часто в полі в нас вертиться;

Де вінки вона спліта,

Пшениці рідкі й жита. (Волошка)

2.Повна бочка жита, замочком закрита. (Маки)

3.Стоять у лузі сестрички, золотенькі очі, білі вії. (Ромашка)

4.У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду. (Калина)

5.Довгі коси розпускає,

У ставочку їх купає.

Не потрібен гребінець,

Їх розчеше вітерець. (Верба)

6.Сімсот соколят на одній подушці сплять. (Соняшник)

Ведуча: Я бачу – у обох команд є гарні сопілочки. Послухаємо, що вони нам скажуть про свої сопілки. Думаю, що учасники наших змагань вже хочуть пограти на своїх сопілочках і потанцювати веселий танець.

1.Зрізав я вербову гілку, 2.А в нас калинова сопілка,

Не товсту і не тонку, То ж хай пісня лине,

І зробив собі сопілку Хай співають наші гори

Й хочу грати на лужку. І всі полонини.

Частина дітей грають на сопілках, інші танцюють коломийки.

Ведуча: Дуже гарно ви грали і танцювали, а тепер слухайте завдання. Хто скаже більше прислів’їв і приказок про вербу та калину?

1.Пишна та красива, мов червона калина.

2.Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.

3.Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

4.Гарна дівчина, як у лузі калина.

5.Де верба, там і вода.

6.Де срібліє вербиця, там здоров'я водиться.

7.Зацвіла верба – прийшла весна.

8.Гнучка, як лоза.

Журі оцінює конкурс.

Ведуча: Багато ми сьогодні говорили про вербу і калину як символи України. Як твердить прислів'я, “Без верби і калини – нема України”. Верба і калина йдуть поруч. Біля криниці, біля домівок, у віршах і піснях, у різних звичаях і обрядах ці рослини часто разом, вони люблять рости поряд. Ось і у вірші вони разом.

Ой, вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу,

На зелену діброву,

На червону калину,

Де соловейко гніздце в’є,

А сивая зозуленька воркує.

То ж, діти, всі рослини, навколишню природу треба оберігати. Як у народі кажуть про ставлення до природи, “Не ламай калину – образиш дівчину”, “Не рубай вербу – накличеш біду”.

Діти: 1.Люби природу, рідний край.

І гори, й річку, й поле.

Люби й завжди оберігай

Хай все цвіте довкола.

2.Збережімо деревце край лугу –

В затінку його спочине хтось

І всміхнеться дереву, мов другу,

Що в дорозі стріти довелось.

Ведуча: Закінчується наша зустріч. Я думаю, що всім було цікаво і весело.

Слово журі, вітання глядачів, нагороди учасників змагання.

МАТЕРИНСЬКІ ОБЕРЕГИ

Символом життя, святості, вічності, тепла і всеперемагаючої любові є мати. Образ матері в усі віки слов'яни шанували чи не найбільше. Мати охороняла домашнє вогнище, виховувала дітей, а нерідко була і главою сім'ї. Вона – носій добра і любові, до неї звернуті слова ніжності, вдячності і поваги. В народній уяві мати – уособлення злагоди, миру в суспільстві.

У народній педагогіці наголошується: любов матері до дитини – найсильніша і найдорожча у світі. Народ завжди високо оцінював материнську турботу про своїх дітей. З матір'ю український народ пов’язує ряд так званих материнських оберегів – предметів, які оберігають дітей, родину від усякого зла. Це такі обереги як колискова, вишиванка, рушники та інші. З найпоширенішими з них ми і познайомимося.

Колиска (люлька) – невеличке ліжечко для спання і колисання дитини; у переносному значенні – Батьківщина; місце виникнення і розвитку чого-небудь.

У давнину колиски робили із верби, дуба, явора, плели з верболозу. Кріпили до сволока на гаку чотирма мотузочками, прикрашаючи ліжечко найдорожчого скарбу сільської оселі – немовляти. Матері мріяли про “шовковії вервечки, золотії бильця, срібні колокільця” мальованої колиски, тобто про світлу та багату долю своєї дитини.

У народі не випадково існували пестливі назви “колисочка”, “колисонька”, бо вона оберігала надію, цвіт роду українського, гойдала, виколихувала. А поруч мати ніжно нашіптувала: “Сон у колиску, дрімки у віченьки, здоров'я на росточок, спи, мій синочок”. Магія пісні, супокійне, легеньке погойдування колиски – і “золотенятко – мамине дитятко” спокійно заплющувало вічка. Існували повір'я про те, що для доньки слід робити вербову чи калинову люльку – тоді вона буде бадьорою і жвавою, а якщо ж пошле доля сина, варт зробити колиску з явора, ясена або дуба – найкращих “чоловічих” порід дерева. Вони додають сили, а ще розуму в голівку. У деяких місцевостях вважали, що дитину треба класти головою на схід сонця, а колисати, торкаючись люльки з північного боку. Ось один із поетичних описів колискової науки: “Для донечки-зіроньки матрацик у люлечку клади з соломи пшеничної, для синочка – житньої. Подушечку роби з гусячого пуху. Про квіти не забувай. Під подушечку клади чебрецю, м’яти, безсмертника, материнки, полину. Вони, доню, чудасію творять: зле з очей знімають, сон дитини оберігають. Може, десь хміль бачитимеш, що розвивається над річкою, то промов до нього слово й зріж квіти-шишечки, але небагато – сім, дванадцять. Зрізай і приказуй: “Хмелику хмельовий, служнику землі-матері! Прошу тебе шишок дати, сон в колисоньку з вечірньою зорею накликати”. Принесеш його додому, зав’яжи на мотузочках-вервечках. Сон дитини буде глибоким та міцним, і ростиме вона здоровою”. У цих заповідях міститься глибока народна мудрість, досвід давніх цілителів. Дійсно, як встановили медики, багато із названих трав, квітів, дерев заспокійливо діють на дитячий організм, оберігають від захворювань. В Україні матері часто вишивали дитячі простирадла, наволочки для подушок, що вважалось красивим і корисним оберегом: “Кладу ниточку на щастя, на здоров'я сину: щоб ріс міцним та красним, як зоря довіку. Жовту нитку в сонця візьму, а зелену – у трав. Подарує небо синю, зіронька – багряну”.

Колискові пісні – пісні, які співають матері й бабусі над колискою чи колишучи дитину на руках.

Колискові пісні мають магічну силу. Психологи доводять, що пісня разом із колиханням у колисці були своєрідним гіпнотичним сеансом. У колискових піснях часто зустрічаються побажання немовляті доброго зросту, краси, розуму, щастя. Вони сповнені великою ніжністю, теплотою і ласкою до дитини. Співаючи колисанку, мама вчить дитину передусім рідної мови. Повільний темп уможливлює чітке промовляння кожного звука, кожного складу – це розвиває фонематичний слух. Дуже часто в колисанці повторюється той самий рефрен – це також методичний прийом, спрямований на розвиток механічної словесної пам'яті. Крім того, всі колискові пісні тематично зв’язані між собою, їх об’єднують спільні персонажі (котик, сонко), для мови колискових характерна уніфікація пестливих словотворчих форм (сіренький, біленький, малесеньке, радесеньке). В колисанках часто фігурує чарівний образ сну, дрімоти:

Ходить сон коло вікон, – Де ми будем ночувати?

А дрімота коло плота. – Де хатина тепленька,

Питається сон дрімоти: Де дитина маленька.

Часто в колискових зустрічаємося з розповіддю про якусь подію, особливо багато в них подається епізодів, пов’язаних із тваринами (це образи котика, голуба, мишки, бджілки тощо). Тема сну та заколисування часто зустрічається в піснях, де головним персонажем є кіт, дії і вчинки якого так чи інакше пов’язані з немовлям. Таке широке і міцне входження цього персонажа до колискової пісні пояснюється тим, що в народних уявленнях, віруваннях і деяких легендах кіт завжди постає другом людини, здатним оберігати її від злих сил. Тому він виступає не лише помічником матері – заколисує дитину, готує їй постіль, а й своєрідним оберегом. Недарма кіт – одна з головних дійових осіб при виборі місця для будівництва (де кішка засинає, там хороше місце для хати), на новосіллі (в новозбудовану хату першими заходили малий хлопчик, курча і, звичайно, кіт).

Заспокоєнню і навіюванню сну дитини значно сприяє і сама манера виконання колискових пісень – спокійна, лагідна, монотонна. Найбільша таїна людського буття, найщиріші мамині почуття переливаються в душу дитини саме через колискові пісні. Чи не тому вони мають особливу магічну силу, надзвичайно образні, мелодійні, задушевні, щирі і теплі. Передаючи їх немовляті, як і своє молоко, ненька переливає в його душу мудрість народу, виколисує з нього майбутню людину:

Ой засни, засни, Вітерець хита

Мій Іваночку, Білу вишеньку,

Та й під мамину Заглядає сон

Колисаночку. У колисоньку,

Вже сховалося Люлі, люленьки,

Ясне сонечко Мій Іваночку,

Місяць загляда Та й під мамину

У віконечко. Колисаночку.

У колискових піснях виражаються любов матері до дитини, думи про її майбутнє, висловлюється побажання, щоб вона стала сильною, здоровою, хороброю і таке інше.

Через колисанки малюки одержують перші уявлення про “добре” й “погано”, “можна” й “не можна”. Повчальний елемент містять пісні, де цікаво й різноманітно зображено шкідливість кота, провини якого мають подати дитині найперші уроки чесності. Ці колискові, незалежно від самого вчинку – чи то кіт злизав сметанку, чи вкрав клубочок, чи порвав рукавички – мають яскраво виражений подвійний акцент, котрий виявляється у своєрідній моралі пісень: “Не вчися, котку, красти, а вчися робити”. Пісні при цьому не вдаються до нудних повчань, а через яскраві образи малюють цікаву і водночас повчальну картину, епізод, використовуючи найчастіше легку іронію, гумор, жарт.

У деяких колискових ми зустрічаємо попередження про небезпеку, про можливість травм:

1. Ой ти, коту, коту, 2. Котку, котку,

Не лізь на колоду, Не лізь на колодку,

Не лізь на колоду, Бо заб’єш головку,

Бо впадеш у воду. Та буде боліти.

Всі ці засоби підпорядковані одній меті – вчити дитину говорити, дати їй гарні відомості про навколишній світ, засобами мови формувати кращі риси характеру.

Вишиванка – вишита сорочка, національне чоловіче та жіноче святкове вбрання українців. У народі глибоко шанували вишиванки, зберігали їх, передавали як реліквії дітям, онукам. Це і оберіг, і глибокий символ приналежності до свого народу, світлих душ, пам'яті та любові. Недаремно народна мудрість твердила: “Рукава як писанка, а личко як маків цвіт”, “Як мати рідненька, то й сорочка біленька”, “Як неділя, то й сорочка біла”.

Найдавнішою і найхарактернішою особливістю вишиванок є те, що вони виготовлялися із лляного чи конопляного полотна домашньої роботи, причому білого кольору. Закарпатські вишиванки (“кошулі”) оздоблювали червоною, чорною вишивкою. Сорочку підперізували поясом із різнокольорових ниток, носили поверх штанів.

Рушник – декоративна тканина з вишиваним або тканим орнаментом, що традиційно використовувалася для оздоблення житла; в українських народних обрядах – символ злагоди, краси; оберіг; предмет національної обрядовості.

Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, а був обличчям оселі. По тому, скільки і які були рушники, судили про жінку-господиню, її дочку. Вишитий рушник створював радісний настрій, був взірцем людської працьовитості. Рушником прикривали хліб на столі, дорогих гостей завжди зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало злагоду, духовну єдність.

У кожній родині дівчаток змалку вчили майстерності вишивання. Довгими вечорами любовно мережали юнки узори, адже від того, скільки вона вишиє рушників до весілля, залежить думка про її працьовитість, вдачу. За народними повір’ями, дівчина, яка не надбала собі рушників для сімейного життя, заміж не вийде.

Рушники здавна супроводжував епітет “чисті”. Він вказував і на практичне значення рушника і водночас символізував великі естетичні, етичні ідеали народу. Поза межами рідного дому рушники виконували роль оберегів, охороняючи тіло й душу людини. Це підтверджують, зокрема, зображення на них священних тварин, птахів (журавлів, коней, голубів, качок, півнів), рослин, геометричних фігур, що мали магічну функцію.

Як декоративна оздоба, рушник надавав хаті урочистості, святковості, національного колориту, затишності й привітності. Український рушник відзначається багатством декорування та орнаменту. Кожен регіон мав свої особливості. Особливо славились багатющим орнаментом, чарівною фантазією вишивальниць кролевецькі рушники на Чернігівщині, полтавські, подільські, рушники Київщини, Волині, Карпат та ін.

Народна вишивка відзначається багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя – верба, дуб, явір та інші); листя, плодів, квітів, голубів, журавлів та ін. В Україні налічується близько ста видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мережання, бігунець, плетіння тощо). Багатий колорит, складні геометричні узори, що густо заповнюють тло тканини, властиві вишивці Галичини, Буковини, Закарпаття. Рослинний орнамент червоного, чорного й синього кольорів у поєднанні із зображенням тварин характерний для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини.

Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а і скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від “злих” сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний – любов, жага, світло, боротьба; чорний – смуток, нещастя, горе, смерть; зелений – весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки.

Символіка українського орнаменту.

Наші прадавні орнаменти, які від початку були не окрасою, а магічними заклинаннями, вважалися охоронцями від злих, недобрих сил, тобто оберегами. Ці знаки заклинання пращури українців вишивали на краях сорочок та ногавиць, аби злі духи не заволоділи людиною, її тілом. Вишивали вони і на довгих рушниках, що розвішувалися над вікнами та дверима житла, аби нечиста сила не проскочила до хати, вирізьблювали на сволоках, які також охороняли помешкання, малювали на посуді, аби була в ньому здорова вода і їжа.

В Україні існує безліч узорів, красивих і неповторних, які створювалися упродовж віків. Найпоширенішими є геометричні, рослинні, тварині, пташині орнаменти.

Візерунки на вишиванках укладалися так, аби була змога побачити передовсім спільну кореневість, спорідненість символіки всієї України, єдність світосприйняття, що втілилося в магічних узорах – оберегах. Так, калина – дерево нашого українського роду. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Тому весільні, дівочі і навіть парубочі сорочки, рушники багаті на ці щедрі грона – кетяги калини.

Дуб і калина часто зустрічаються у поєднанні і символізують невмирущу красу і силу. Дуб – це священне дерево нашого народу, воно уособлювало Перуна, бога сонячної, чоловічої енергії, розвитку і життя, а в поєднанні з калиною дуб був чудодійним оберегом життєдайної сили роду.

Виноград – це символ радості й краси творення сім'ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка плекає дерево роду. Виноград ми часто бачимо на жіночих та чоловічих сорочках, на родинних рушниках.

Мак – ніжна трепетна квітка, що з давніх-давен в Україні наділялася чудодійною силою, яка захищає від усілякого зла. Його святили і ним обсівали людей і худобу. З любов’ю вишивали квітки маку на сорочках, а дівчата на голову клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити свій рід.

Найулюбленішою квіткою українців є ружа (або мальва). Вирощували її під вікнами хати. Ружа нагадує сонце. Орнаменти з ружами укладалися за законами рослинних візерунків, що означає безперервний сонячний рух з вічним оновленням.

Улюбленою декоративною рослиною українців був барвінок. На вишивках барвінок був символом дівочої честі, любові, шлюбних урочистостей.

“Де волошки, там хліба трошки”, – казали в народі. Неможливо уявити український хлібний лан без цих скромних польових квітів. Дівчата вишивали волошки на рушниках, фартушках, сорочках. Вони символізували чистоту, любовну приязнь, сором’язливість.

Багаті рушники, сорочки і на символіку птахів. Птахи – це символи людських душ. На родинних рушниках, де вишивалось родинне дерево життя, птахів розміщували біля кореня, на середині стовбура і вітті з обох боків дерева, що символізувало міцність та незнищенність роду. Найчастіше вишивали зозулю, солов'я, голубів, соколів, півнів, ластівок, поважних пав. Птахів вишивали на гілці калини, що символізує продовження роду. Часто птахи тримають у дзьобику ягідку калини.

Отже, як бачимо, Україна виробила впродовж віків багатющий за своєю народною символікою орнамент. Він приймався як джерело потужного магічного впливу на подальший перебіг життя людей. Язичницька символіка збереглася в народній пам'яті досі, хоча за тисячоліття загубився її таємничий зміст.

Вінок (вінець) – квіти, листя, гілки і т. ін., сплетені в коло, яким звичайно прикрашають голову; символ молодості, дівоцтва.

Вінки з'явилися ще в сиву давнину і були пов’язані у слов'ян із культом Сонця. На честь його у певні дні літа люди плели із квітів, трав вінки, які одягали на голову. На свято Івана Купала дівчата кидають вінки в річку, щоб дізнатися про свою долю, про свого судженого. Ще в Древньому Римі існували громадянські вінки із дуба, маслинові – в нагороду за укладення миру, тріумфальні (з лавра) – ними увінчували переможців у боях і змаганнях, похоронні – з кипарису та ялини, весільні – з різних трав і квітів. Відомі почесні вінки (з мирта), вінки зневаги (з тернини). Останній надівали на того, кого зневажали. Терновий вінок як символ праведного мучеництва згадано в євангельських оповідях про Христа. У Х–ХІ ст. ст. на Русі з'явилися металеві вінки, які стали називати вінцями. Їх носили князі, вище духовенство. Вінці виготовлялися із дорогоцінних металів, оздоблювалися коштовним камінням і були символом влади.

У ХVIII–XIX ст. ст. були такі види дівочих вінків: пласкі, сплетені, вінки-шнури. Плаский вінок мав тверду (картонну) основу циліндричної форми. Зверху нашивались різнокольорові стрічки, прикріплювалися квіти. Вінки-шнури – це тоненькі яскраві стрічки, що зав’язувалися навколо голови, скріплюючи волосся. За них закладали штучні або живі квіти. На Подніпров’ї існував звичай “квітчання”. Дівчата, заплітаючи волосся у дві коси, обвивали їх навколо голови і закріплювали на них яскраві квіти. Це створювало враження одягненого на голову вінка. Залежно від достатку родини вінки могли прикрашатися сусальним золотом, пір’ям птахів, а позаду на спину спадали численні багатобарвні стрічки.

В Західній Україні існував обряд вінкоплетення. Він проводився у четвер напередодні весільної неділі. Подруги плели нареченій і нареченому вінки, виконуючи при цьому пісні. Вінок віддавна символізував в Україні радість, молодість, дівоцтво, незайманість. Наречені під час обряду слов'янського весілля величалися як “князь” і “княгиня”. Квіткові вінки зі стрічками століттями використовувалися під час весілля. Не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пов’язаних із вінком: загубити вінок – утратити дівочу честь; як у вінку – дуже гарно; терновий вінок – символ страждання. Про любов народу свідчить також існування такого пестливого й милозвучного слова, як вінчатонько, тобто “маленький вінок”. Як правило, дівочий вінок плели з квітів барвінку, маку, ромен-зілля, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі. У православних монастирях черниці виготовляли вінки із паперових, воскових квітів і продавали на базарах. У народі вінки вважали надійними оберегами від усякої нечисті. Напередодні Зелених свят, Івана Купала дівчатам належить вплітати поміж квітів полин, любисток, часник, зілля, яке має силу проти “чортовиння”. За народними уявленнями, “щоб уберегтись від русалок, упирів”, у ці дні не слід ні в якому разі знімати з голови віночки. Весільні вінки, окрім усього іншого, охороняють молоду від “поганого ока”. Причому, починаючи плетіння окраси для нареченої, дружки мають просити благословення:

В долину, дівчата, в долину, Із руточки – дві квіточки,

По червоную калину, Благослови, Боже,

По хрещатий барвінок – І отець і мати, –

Молодій на вінок... Будемо вінок зачинати!..

Вінок в Україні плели з живих, сухих та штучних квітів. Вінок – це своєрідний оберіг. Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший віночок для дівчинки плела мама.

ОРІЄНТОВНІ КОНСПЕКТИ ЗАНЯТЬ, РОЗВАГ ДО РОЗДІЛУ “МАТЕРИНСЬКІ ОБЕРЕГИ”

КОЛИСКОВИЙ ВІНОЧОК

Завдання: залучати дітей до джерел духовності українського народу, прищеплювати розумне, добре, вічне, користуючись народним надбанням – піснею. Знайомити з народними звичаями й обрядами. Виховувати дбайливе ставлення до менших членів сім'ї.

Матеріал: колиска, прикріплена на міцній перекладині, лялька (як немовля), на стінах – рушники, на столі – пучечки калини, гілочка дуба, барвінок, ромашка.

Вихователька виконує роль господині. Господиня тримає на руках

ляльку-“немовля”.

Народилася дитина –

Усім радість превелика!

Матусенька немовлятко

Обережно кладе спати

І співає колискову,

Зичить щастя і здоров'я.

Проходьте, любі діти, до кімнати, будемо разом немовлятко колисати, сон-дрімоту до хати закликати та колискові пісні співати. Думаю, що ви дуже любите маленьких діточок і залюбки поколишете немовлятко. В кого є меншенькі братики чи сестрички, чи ви їх любите? Допомагаєте їх няньчити? Згадайте віршик про немовлятко.

Це маля-немовля

Ні словечка не мовля.

Немовлятко я люблю,

Колисаю люлі-лю.

Все життя людини пов’язане з піснею, і перша пісня, яку чують діти, – це колискова. Матуся співає колискову і бажає своїй дитині добра, щастя. Що б ви побажали маленькій дитині?

1.Ой щоб спало, щастя звало, 2.Щоб зростало маленятко,

Ой щоб росло, не боліло, Наше любе пташенятко,

На серденько не кволіло. Наша квітонька маленька,

Соньки-дрімки в колисоньку, Наша зіронька ясненька.

Добрий розум в голівоньку.

3.Сон у колиску,

Дрімки у віченьки,

Здоров'я на росточок,

Спи, мій синочок.

Діти, допоможіть мені, будь ласка, застелити гарно колисочку. Подивіться, яку я гарну вишила подушечку для дитини. Ця вишита подушечка буде оберігати дитині сон. Покладіть простирадло, подушечку, ковдрочку, і ми вкладемо наше дитя спати. Заспіваємо колисаночку, а коли маля засне, поведемо далі нашу розмову.

Діти співають колисанку.

Господиня: От ми й приспали нашу лялю. Скажіть, діти, що таке колискова? Коли її співають? Чому вона так називається? (Колискова – це пісня, яку співають дітям перед сном. Її співають мами, бабусі. Колискова – бо співають над колискою.) Якого характеру колискова? (Вона ніжна, спокійна, повільна, лагідна, як матуся чи бабуся. Кажуть, що діти, яким співають колискову, виростають добрими та ніжними.) А тепер скажіть, будь ласка, з якого дерева робили колисочки? (З калини, ясена, клена або плели з лози, щоб діти були дужими і співучими.) У кого вдома є колисочка? Яку пісеньку знаємо про колиску?

Колисочка яворова, Нехай у ній колишеться

Колиска з горішка. Маленька потішка.

Подивіться, як прикрашена наша колисочка? (Розмальована.) Так, наша розмальована, а ще колисочки прикрашають різьбою. Діти, в українській родині колиска мала ще й символічне значення: вона оберігала надію, цвіт роду українського. Колиску не викидали, навіть коли в хаті не було дітей. Найчастіше колиску виносили на горище, щоб не перевівся рід. Яку колисаночку про колисочку ви знаєте?

А-а, люлечки!

Шовковії вервечки!

Золотії бильця,

Срібні колокільця,

Мальована колисочка,

Засни, моя дитиночко!

Діти, ось у мене на столі є гілочка калини та гілочка дуба. Скажіть, що символізують ці гілочки? (Калина – символ дівчини, а дуб – символ міцного парубка.) Ви знаєте багато цікавого про калину і про дуб, знаєте багато пісень про ці рослини. Щоб трохи розвеселитися, давайте заспіваємо пісню про калину і потанцюємо.

Діти водять хоровод (за вибором вихователя).

Існувала традиція заносити до господи калину, якщо народилася дівчинка, а якщо народився хлопчик, заносили гілочку дуба. Щоб ви це краще запам’ятали, я вам прочитаю вірш.

Щоб красива росла дитина,

Стала ніжною і вродливою,

Прибирали кімнату калиною,

Якщо дівчинка народилась.

Щоб не плакав, щоб спав спокійно,

Виріс добрим і був міцним,

Дуба гілочку батько замріяно

Ніс в господу, бо в нього – син.

Діти, щоб дитинка гарно росла, в колисочку ставили різні рослини-обереги: чебрець, м’яту, безсмертник, материнку. Вони зле з очей знімають, дитині сон оберігають. Оберігають дитину і вишивані простирадла та наволочки.

Щоб дитина була спокійна, добре спала, її потрібно купати перед сном. Дуже цікавим і символічним є ритуал першої купелі дитини. До купелі ставлять різні освячені рослини. У купіль дівчинки клали ромашку (“щоб рум'яна була”), калину (“щоб красна була”), любисток (“щоб люб’язна була”), додавали меду чи молока. У купіль хлопчика клали гілочку дуба (“щоб міцний був, як дуб”), барвінок (“щоб довго жив”), чорнобривці (“щоб був чорнобровий”). Діти, у кого є маленький братик чи сестричка? Чи співає мама, бабуся колискових? Чи співаєте ви? Які колисаночки хочете заспівати? (Діти співають колискові.)

Діти, кого найчастіше згадують у колискових піснях? (Котика, сон, дрімоту.) Так, правильно. А ось і наша лялька прокинулася. Давайте розкажемо їй забавляночки. (Діти імітують рухи забавлянок.) А чи хочете ви допомогти мені покупати нашу ляльку?

Діти готують купіль, повторюють, які квіти кладуть у купіль і чому. Купаючи ляльку, діти примовляють:

Течи, течи, водо, з мене,

А я буду рости з тебе.

Діти сповивають ляльку і колишуть.

ВИШИЙ МИ, МАМО, СОРОЧКУ

Завдання: поглибити знання дітей про український національний одяг. Знайомити з вишиванкою як оберегом, її символікою та орнаментами. Закріплювати навички побудови рослинних та геометричних орнаментів на основі українських вишивок. Розвивати почуття композиції, кольору. Виховувати естетичний смак. Прищеплювати любов до народного мистецтва.

Матеріал: вишиванки, приладдя для зображувальної діяльності, запис пісні “Два кольори”.

Вихователька: Діти, послухайте, будь ласка, уважно пісню, а потім ми поведемо розмову. (Звучить пісня “Два кольори”.) Чи сподобалася вам ця пісня? Про що ця пісня? (Про вишиванку.) Я вчора вам запропонувала прийти сьогодні в дитсадок у вишиваних сорочках. Я теж одягла вишиванку. Подивіться, як гарно стало в нашій кімнаті, урочисто, святково, у всіх піднесений настрій. Як ви думаєте: чому у нас такий гарний настрій? Я думаю, що це наші чарівні вишиванки створили нам святковий настрій. То чи здогадалися ви вже, про що ми будемо сьогодні говорити? (Про вишиванку.) В українського народу є дуже давня традиція – вишивати різні прекрасні речі: рушники, серветочки, поясочки, сорочки. Хто скаже, що можна прикрасити вишивками? (Житло, портрети, одяг.) Здавна наш народ полюбив вишивані сорочки, бо вважалося, що полотняна сорочка не лише захищає від негоди, але й боронить від лиха. Вона має чарівну силу. Вона – оберіг. Тому білу сорочку полюбляють носити і дорослі, і діти. Роздивіться, будь ласка, вишиванки. Чи знаєте ви, яким швом вишиті сорочки? (Хрестиком.) Що вишите на сорочках? (Геометричні фігури, квіти, листочки, ягідки.) Діти, запам’ятайте, що візерунки на вишивках можна читати. Кожен елемент вишивки щось означає. От і ми спробуємо прочитати орнаменти на наших вишиванках. (Діти розглядають вишиванку з геометричним орнаментом.) Що вам нагадують елементи цієї вишивки? На що вони схожі? (Прямі лінії схожі на доріжки, хвилясті лінії схожі на воду, трикутники нагадують гори.) Так, правильно. А от квадрати та ромби на вишивці – це символ сонця або поля. Ця вишивка, діти, розповідає своїм геометричним орнаментом про гори високі, про ясне сонечко, про поле родюче, про рідний дім, про добро. Хто з вас пам’ятає віршик про вишиваночку Назарчика? Хто розкаже цей віршик?

ВИШИВАНКА НАЗАРЧИКА Є. Лещук

Вишивала молоденька Усе в'ється, зазирає

Мати вишиванку, Цікава дитина.

А синочок, як в’юночок, – Виший, мамо, на сорочці

Біля неї зранку. Мені Україну.

Виший славних козаченьків

І квітів багато.

Одягну я ту сорочку

На велике свято!

А тепер розгляньте, будь ласка, оцю вишиванку. (Діти розглядають вишиванку з рослинним орнаментом.) Що вишите на цій сорочці? (Квіти, листочки, ягідки, вужики.) Як називається такий орнамент? (Рослинний.) Цей орнамент теж має в собі символічне значення. “Вужики”, “кривульки” – це символ води, а де вода – там життя. Сонце часто зображується восьмипелюстковою квіткою або полуницями. Така сорочка – на радість та здоров'я. Символом краси та рідного дому є калина, виноград. От послухайте, я вам прочитаю вірш про таку вишиванку, потім ми його вивчимо:

СОРОЧКА-ВИШИВАНКА В. Дівніч

Вишила мати сорочку,