Дивосвіт народних символів та оберегів (стр. 4 )

На свято вдягнула на дочку.

Шила вона, вишивала,

Пісні українські співала.

Бажала їй світлої долі,

Здоров'я та щастя доволі.

Троянди на грудях розкрились,

Мов зорі на небі з’явились.

На рукавах – намистинки,

Розсипались грона калинки,

Матусю щоб не забувала,

Та землю свою шанувала.

А на подолі скромненькі,

Ростуть незабудки синенькі,

Щоб працьовитою доня зростала

Та рід український свій пам’ятала.

Діти, уважно подивіться і скажіть, будь ласка, де розміщується вишивка на сорочці? (На комірі, рукавах, спереду, на пазусі, на нижньому краї (подолі), біля зап’ястя.) Вишивку розміщують по краях для того, щоб зла сила не потрапляла до людини.

Діти, ви такі гарні у вишиванках, що серце радіє. Думаю, що ви із задоволенням заспіваєте коломийки про таких гарних українських діточок, як ви.

Діти співають на мотив коломийки.

1.У неділю коло церкви 3.Сорочечки вишивані,

Розцвітають квіти, Уставки і дуди,

Ні, не квіти – то маленькі Обшивочки бузком цвітуть,

Українські діти! А маками – груди.

2.Дівчаточка, мов зозульки, 4.А хлопчики, мов соколи,

Очі, як волошки, Гоять поясочки!

Білявії, русявії, І такі вже вони гарні

Чорнявії трошки. В вишитих сорочках!

5.Всміхається ясне сонце

З високого неба.

Гарні діти, добрі діти,

Таких нам і треба.

Діти, скажіть, будь ласка, яких кольорів нитки підібрані для вишивання? Що ви вже знаєте про символічне значення кольорів? (Червоне – на радість, любов, побажання сонця й тепла, а чорне – журба). Чи бачили ви коли-небудь вишивки тільки червоними нитками? Чорними? (Тільки чорними не буває.) Які ще кольори є на вишиванках?

Дитина: Зелений – колір природи. Це побажання зустрічі з добрими людьми; блакитний – чисте, безхмарне небо, вода – побажання здоров'я, багатства; коричневий – побажання щасливої дороги.

Вихователька: Діти, а чи вміє хтось із вас хоч трошки вишивати? Хто вчив вас вишивати? Попросіть маму чи бабусю, і вони вам покажуть, як треба вишивати, і навчать вас вишивати. А я вам пропоную “вишити” сорочку малюванням або аплікацією. Кожен прикрасить сорочку, як хоче, а вдома покажете мамі, яку б ви хотіли мати сорочку. (Діти прикрашають сорочку.) Діти, ви дуже гарно попросіть маму, щоб вона вам вишила сорочку. Мама вас дуже любить, а коли буде вишивати сорочку, то цю свою любов передасть сорочці у візерунках. Така сорочка буде вас оберігати від біди. Така вишиванка має чарівну силу доброго чудодія. Вдома ви все це розкажіть своїм рідним. А тепер давайте заспіваємо гарну пісню про вишиванку.

Діти співають пісню “Вишиванка”, (див. Додаток).

БЕРЕГИНЯ ВРОДИ – ХУСТКА

Завдання: розширити уявлення дітей про український жіночий одяг, ознайомити з хусткою як оберегом та витвором народного мистецтва. Поглибити знання про символічне значення малюнка на хустках. Вчити малювати орнамент у квадраті, використовувати рослинні елементи (стилізовані квіти, ягоди, листя). Вправляти дітей у доборі кольору, формувати почуття симетрії. Виховувати естетичний смак, бажання більше дізнатися про народний одяг, народні традиції.

Матеріал: хустки, квадрати білого кольору, приладдя для малювання, ягоди калини, гілочки барвінку, зразки.

Діти, сьогодні ми знову заглянемо до бабусиної скрині, бо ж знаю, що ви дуже любите розглядати і вести розмову про ті речі, які зберігаються в цій скрині. Ці речі можуть нам розповісти багато цікавого про життя, традиції нашого народу. Це цілий скарб краси, добра і любові. Хто нам нагадає, що зберігається у цій скрині?

Дерев’яна синя скриня Рушники у синій скрині,

В хаті – справжня господиня: Мов птахи зелені й сині.

Синя скриня всіх взуває, Плахта є, і є запаска,

Синя скриня й одягає. Й вишиванка, наче казка,

В синій скрині є намисто, Скатертина й поясочки,

Самоцвітне, променисте, Та ще й стрічки на віночки.

Вихователька: Діти, подивіться,

В дерев’яній синій скрині

Є з торочками хустина.

Ця хустина, мов жар-птиця,

Розквітає та іскриться.

Вихователька приміряє хустку, демонструє.

Оце мені буде гарна обнова,

Хустина, хустина, чи біла, чи синя,

Мені ти миліша від всяких обнов.

Хустина, хустина, як ласка родини,

Як вірності пісня, як щира любов.

Чи пасує мені ця хустка? Чи подобається вона вам? Чи є хустки у вашої мами чи бабусі? Діти, з давніх-давен українські жінки носять хустки. Хустка не тільки прикрашає жінку, але це ще й оберіг. А хто скаже, що таке “оберіг”? (Це предмет, який оберігає людину від усього злого). Які обереги ви знаєте? (Рушник, вишита сорочка, мак, свячена вода). Від чого людину оберігає хустка? (Від палючого сонця, від негоди, від хвороб, від бруду і т. д.).

Подивіться, які різні в мене хустки. Хустки бувають різних кольорів, з різними візерунками. Ще хустки відрізняються і тим, що одні хустки одягають у будні дні, тобто коли йдуть у поле, на роботу, на кухні, а інші хустки – святкові. Як ви думаєте, котрі тут хустки буденні, а котрі святкові? Чим вони відрізняються? Які квіти намальовані на хустках? Згадайте, будь ласка, що символізують ці квіти?

Незабудка – символ пам'яті. Барвінок – символ довгого життя. Троянди – символ любові, кохання. Мак має чарівну силу, яка захищає від усього злого. Калина – символ краси, символ України. Дубове листя – символ сили.

Отже, діти, ми бачимо, які різноманітні бувають хустки. Саме про такі хустки ми вчили вірші.

Вона і біла, і червона На ній і грона, і пелюстка,

Зелена, жовта, бурякова. І небо, й райдуга на ній.

Буває, що розшитий в ній один куток, Це Берегиня вроди – хустка,

Чи ціле поле квіточок. Здавен у нашій стороні.

Діти, запам’ятайте: хустка символізує квітучу, веселу душу українки, а ще хустка символізує найдорожче, рідну домівку, тепло родинного дому, матір. Хустку пов'язують на дитячій колисці, щоб захистити дитину від лихого ока; давно у хустці-вузлику ішли з вечерею до хрещених батьків на Різдво.

Чи хочете ви, дівчатка, приміряти ці чудові хустки? Беріть, будь ласка, хустки, і покажемо всім їх красу. (Діти під музику демонструють хустки, танцюють із хустками.)

Діти, подивіться, у нашій скрині зберігаються не тільки мальовані, але й вишиті маленькі хусточки. Такі хусточки прийшли до нас із давнини, їх вишивали матері для своїх дітей; дівчата їх дарували хлопцям, які йшли боронити свою батьківщину, або йшли на заробітки у далекі краї. Це був символ вірності, пам'яті про кохану дівчину, про домівку. Подивиться хлопець у далекому краї на дорогий дарунок, на хусточку, і згадає рідний дім, свою маму, милу дівчину. Діти, вишита хусточка – дуже дорогий подарунок. Та людина, що вишиває хусточку чи інші речі, вкладає у вишивку свою любов, доброту і передає це все тій людині, якій дарує цей подарунок. Тому така хусточка і є оберегом. До жіночого свята ми з вами вивчили пісню якраз про такий подарунок для мами. Давайте, заспіваємо пісню “Подарунок мамі”.

Біла хусточка моя Шию, шию я квітки,

Розцвіла квітками. Різнокольорові,

Вишиваю шовком я Вишиваю залюбки

Подарунок мамі. Грона калинові.

Міцно-міцно обніму

Я свою матусю,

Подарую хусточку,

Низько уклонюся.

Діти, чи хотіли б ви навчитися виготовляти такі гарні хустки? Ми відкриємо собі майстерню, де виготовляють хустки. Ось подивіться, як я розмалювала кілька хусток. (Діти аналізують зразки, малюють пензлем, тичком, милуються розмальованими хустками.)

Розвага “НА ПОСИДЕНЬКИ ДО ВИШИВАЛЬНИЦЬ”

Завдання: узагальнити знання дітей про рушник як оберіг, його символічне значення. Знайомити з традиціями, звичаями, пов’язаними з рушником, призначенням та назвами рушників. Викликати інтерес до роботи майстринь-вишивальниць. Прищеплювати любов до народного мистецтва.

Матеріал: українські вишиті рушники, коровай, записи пісень.

Ведуча: У нашого народу є багато гарних традицій, звичаїв, які передаються з покоління в покоління. Такою традицією є і вишивання різних речей – сорочок, рушників. Сьогодні ми побуваємо на виставці вишиваних рушників, бо ж в Україні майже нема такої хати, де б не було рушників – цього рукотворного дива. Своїм багатим малюнком рушник надає хаті затишку, урочистості, а найперше – національного характеру. Та узори-символи не тільки прикрашають житло, а й охороняють, захищають, оберігають від злих духів, приносять щастя. Тому і називаємо ми рушники оберегами. Існує звичай в Україні дарувати на щастя рушник, цей чарівний оберіг. Без рушника не обходиться жодна подія: ним витирають руки, накривають хліб, прикрашають ікони, портрети, рушники широко використовують у весільних обрядах. Всі рушники мають свою назву. Про всі ці рушники, які ви тут бачите, нам розкажуть майстрині-вишивальниці.

Вишивальниці:

1.Ми запрошуєм вас, діти, 2.Виграють яскраві барви

У нашу дзвінку оселю, Веселковою струною,

Щоби з нами порадіти Тут волошки, маки, мальви

Рушникам оцим веселим. Розцвіли, немов весною.

3.Рушникове обличчя веселе 5.То ж і ми вас зустрічаєм

Обліта коровай на столі, Круглим житнім короваєм.

Закликає гостей до оселі, З рушником берем таріль,

Випромінює щедрість землі. Коровай кладем і сіль.

4.В народі хліб, мов матір, поважають, Шанобливо хліб підносим

Ця шана з плином часу не зника. І, вклонившись, щиро просим:

І дорогих гостей завжди стрічають Любий гостю наш, приймай,

З хлібиною в барвистих рушниках. Символ дружби – коровай!

Ведуча: Нас дуже гарно запросили в гості майстрині-вишивальниці, то ж давайте підемо до них із піснею “Зеленеє жито”.

Пісня “Зеленеє жито”.

Ведуча: Хто знає, як біле поле полотняне перетворюється на барвистий рушник?

БІЛЕ ПОЛЕ ПОЛОТНЯНЕ Т. Коломієць

Біле поле полотняне, І волошки зацвітуть.

Рівно ткане, чисто пране, Застрибає навпрошки –

А по ньому голка ходить, Зажовтіють колоски.

За собою нитку водить. А як пройдеться поволі –

Покрутнеться так і сяк – Зеленіють трави в полі.

Зацвіте червоний мак. Біле поле полотняне

Зазирне і там, і тут – Рушничком барвистим стане.

Ведуча: Ми вже знаємо, що рушники мають свої назви і відрізняються один від одного узорами. То ж розкажіть нам, будь ласка, про свої рушники.

Вишивальниця демонструє свій рушник.

Вишивальниця 1: Це – подорожній рушник. Основною ознакою цього рушника є вишиті літери, які позначають прізвище, ім’я та по-батькові власника. Вони вишиті вгорі, а під ними – росяниста доріжка з квітів барвінку й чорнобривців, бо ці квіти – рідні батько й мати. Барвінок – батько охороняє в дорозі, а мамині чорнобривці своєю любов’ю від усіх хвороб та нещасть захищають. А доріжкою квіти ці стеляться, щоб додому діти поверталися, не заблукали у широкому світі. Діти, коли хтось ішов у далеку дорогу, брав із собою вишиваний рушник. Це був його оберіг. Про такий рушник є дуже гарна пісня. Допоможіть мені заспівати “Пісню про рушник” П. Майбороди на вірші А. Малишка.

Діти виконують “Пісню про рушник”.

Вишивальниця 2: Дуже дорогим і сильним оберегом є рушник, який для своїх дітей вишила мама. Рушник, вишитий мамою, символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей. Рушник для дівчинки називається рушник-росяничка. На цьому рушникові основною ознакою є грона калини – краса для дівчини, щоб вона гарна та пишна була, як та калина. А ще на цьому рушникові квіти ромашки – символ ніжності та здоров'я. Вона й у вінку, й на рушнику з дівчинкою поруч. Вишивають на росяничці і квітку чорнобривця – маму дівчинки, щоб вона свою доню захищала від усіляких напастей, та квітку барвінку – батька дівчинки, щоб він її обороняв своєю силою, а ще незабудку та віт яблуні і вишні.

Ведуча: Дуже гарні рушники, то ж давайте затанцюйте танець із рушниками.

Діти виконують танець із рушниками.

Вишивальниця 3: А цей рушник для хлопчика. Він теж має своє ім'я. Це – грайлик. Основна ознака – дубове листя – то сила і міцність, а ще птахи та квіти. Птахи будять хлопчиків на світанку до праці, бо хлопчик – то майбутній господар, а квіти звеселяють душу. Це такі квіти: волошки і синій барвінок, а ще листя любистку та вусики хмелю. Про рушник для сина є гарна пісня, то ж заспіваємо її.

ВИШИВАЛА МАТИ І. Переломов

Вишивала мати Вишила діброву

Рушничок для сина. З диво-солов’ями.

Півники нашила Вишила для того

Ще й пучок калини. Все це тобі, сину,

Вишивала стежку Аби пам’ятав ти

Помежи хлібами, Рідну Україну.

Вишивальниця 4: А оце родинний рушник. Це дуже барвистий рушник. У ньому поєднуються найрізноманітніші кольори: жовті, оранжеві, рожеві, червоно-малинові, зелені, коричневі, чорні, голубі та інші. Візерунок своєрідний – це горщик, з якого наче виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки і троянди, чорнобривці і мальви, любисток, барвінок, виноградне листя. На гілочках сидять пташки – голуби. Птахи означають міцність та вічність роду. Такий рушник – символ сімейної злагоди.

Моя матуся гарно вишиває,

Цвітуть на полонині троянди й виноград.

Розмай калиновий там грає,

І дивні птахи щебетять.

Навік з’єдналось чорне і червоне –

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу – малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

Ведуча: Праця над вишивкою приємна і радісна, бо з нею завжди поруч пісня. То ж і ми заспіваємо веселу українську народну пісню (За вибором вихователя).

Вишивальниця 5: А цей рушник весільний. На ньому цвітуть лілеї – символ чистоти, дівочих чар, нової родини, чорнобривці та барвінок. Чорнобривці та барвінок – родина нареченої та нареченого, від них тягнуться пуп’янки – то майбутні чоловік та жінка. Волошки – квіти-діти. Весільний рушник дарують молодим та так приказують:

Скільки тут волошок-квіточок –

Стільки вам, молодим, діточок.

Щоб щасливі були та в мирі жили,

Рідної землі не забували,

Та батьків шанували.

А ще щоб здорові були (зелений колір),

Щоб воду чисту пили (синій колір),

Щоб сонцю раділи (жовтий колір),

Щоб землю рідну любили (чорний або коричневий колір).

А ще щоб рано вставали (бузковий колір)

Та працювати гуртом починали.

Ведуча: Матері вже змалку вчили своїх дочок вишивати, щоб дівчата вчасно приготували собі рушники до весілля.

1. Ой же гарні рушники 2. Підбирали залюбки

Вишивали руки Ниточки барвисті

Вишивальниць молодих І вплітали у вінки

На зелених луках. Колос золотистий.

Ведуча: То ж, молоді вишивальниці, продемонструйте нам, будь ласка, як ви вишиваєте такі гарні рушники.

Діти виконують пісню “Рушничок”(Дошкільне виховання, 1999, № 4), імітують вишивання.

Ой співали дівоньки, співали,

Співаючи, рушнички вишивали,

Чорну і червону нитку клали

Та барвисті візерунки вишивали.

Вишивальниця 6: Не можемо не розказати про рушник для хліба, бо ж саме рушником здавна прикрашали хліб на столі, брали хліб в дорогу чи на поле, загортали його в рушник. На цьому рушнику вишивають польові квіти: мак, щоб сон у землероба був міцний та здоровий, волошка – зір береже, барвінок, що вік довгим був. Щоб хліб був свіжим та смачним, на рушнику вишивали усіма відтінками зеленого кольору – бо це колір сили, здоров’я, міцності. Є на ньому колір бузковий – це колір світанку, достатку й багатства, бо “хто рано встає, тому Бог дає”.

Ведуча: Сьогодні ми побували на чудовій виставці одвічних людських символів і оберегів – рушників. Я думаю, що вам усім дуже сподобалися ці прекрасні рушники, і всі дівчатка обов’язково навчаться вишивати, щоб вишити рушничок. Це може бути прекрасним подарунком і для мами.

Ведуча: То ж, любі діти, пам’ятайте, шануйте давній звичай нашого народу вишивати рушники, прикрашати ними житло, дарувати іншим людям на щастя.

1.Рушничок на стіні – давній звичай, 3.Шануйте, друзі, рушники,

Ним вітають дітей матері. Квітчайте ними свою хату –

Він додому із далечі кличе, То обереги від біди.

Де в калині живуть солов'ї. Шануйте ті, що дала мати.

2.Він простелений тим, в кого серце 4.Готуйте дітям з чистої роси,

Не черствіє, й дарує тепло. Щоб легко їм в житті здолати

Хай цей символ сусідиться вічно Похмурі та скрутні часи,

В нашій хаті на мир, на добро. Шануйте, друзі, рушники.

5.Тепер запросимо в танок

Усіх майстринь привітних

І поклонимось разок

Їм за руки здібні.

Діти виконують довільний танець.

Розвага “МИ СПЛЕТЕМО БАРВИСТИЙ ВІНОК УКРАЇНСЬКИЙ”

Зал прикрашений квітами, зеленню. Діти в національних костюмах та костюмах квітів.

Завдання: поглиблювати знання дітей про рослини-обереги, їх значення у віночку. Продовжувати пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення українських традицій. Виховувати почуття гордості за нашу національну спадщину, бережне ставлення до квітів і трав.

Матеріал: костюми квітів, вірші, пісні.

Звучить “Вальс квітів” П. І. Чайковського. Діти заходять до залу.

1.Чуєте пахощі в нашім дворі?

Квіти розквітли в ранковій порі.

Тут на світанку сам дощик ходив,

Всі квіточки він від сну розбудив.

2.Чисто помилися мальви в росі –

Личенька круглі, рожеві усі.

В гості до них уже маки зайшли,

Тут вони друзів собі вже знайшли.

3.Ось незабудки стали всі в ряд,

Ніби зібрались іти на парад.

Тут чорнобривці чорняві в гурті,

В повнім цвіту – повняки золоті.

4.Ось і безсмертник, волошка ясна,

Посмішка в них чарівна, осяйна.

Білій ромашці барвінок вклонивсь,

Сонцем відразу квітник освітивсь.

5.Бджілка на скрипці заграла в цей час,

Джміль прилетів і приніс контрабас.

Музика лине – почався танок,

Свято ж сьогодні у наших квіток!

Квіти танцюють вальс.

Ведуча: Любі друзі! Як ви зрозуміли, ми сьогодні побуваємо на святі квітів, а свято буде незвичайне. Ми сьогодні будемо сплітати барвистий український вінок. Український вінок – це своєрідний оберіг. Плетіння віночка – то велика наука: потрібно знати, з яких квітів і коли плести, яке зілля з яким уплітати поруч. В українському віночку для дорослих дівчат сплітали 12 квіток, а для менших дівчаток – 7 квіток. У віночка є чарівна сила, що біль знімає, силу береже, тому, що кожна квітка – лікар-оберіг. В народі існує дуже багато видів вінків, а ми сьогодні сплетемо віночок для таких гарних дівчаток, як ви. То ж почнемо сплітати вінок.

Дитина (виводить деревій): Найпочесніше місце у вінку посідає деревій. Ця квітка – символ нескореності. Дрібненькі квіточки цієї рослини здалеку нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насіння далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому люди вплітають її до віночка як символ нескореності.

Дитина (виводить Калину): Я вплету до віночка калину. Калина – улюблений кущ українського народу. Це символ дівочої краси, символ України.

Калина:

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляюся у воду

На свою хорошу вроду.

Ведуча: Діти, привітаємо Калину хороводом “Калина”, (див. Додаток).

Калина: Я дарую вам, діти, свої ягідки, а весною я подарую вам свої ніжно-білі квіти. Куштуйте ягід і набирайтеся сили.

Дитина (веде Ромашки на середину залу): Я вплету до віночка ромашку. Ця квітка приносить не тільки здоров'я, а й добро, ніжність. Ромашка – символ доброти. Вплітають її у віночок із гронами калини.

Ромашки: Ми ромашки – квіти милі,

Пелюстки в нас білі-білі.

Ми в парах весело кружляєм,

Гарну пісеньку співаєм.

“Пісня ромашок”. (Див. Додаток.)

Дитина (виводить Волошки): Я вплету до віночка волошку. Ці квіти ніжно-синього кольору, ніби очі дівчини. Їх вплітають у віночок як символ краси, здоров'я, сили.

Волошки: Ми волошки, наші квіти

Голубіють на полях;

При дорозі, в просі, в житі,

У пшениці, в ячменях.

Дитина (виводить Маки) Я вплету до віночка маки. Мак має чарівну силу, що оберігає від усякого зла.

Як прийде у поле всяк,

То побачить – квітне мак.

Маки:

1.Як без вишні не садок, 2.І червоний, і стрункий,

Так без маку – не вінок. І привабливий такий!

А його ось, як на те, Цілу купу нарвемо –

Скільки в полі тут росте! Всім віночки сплетемо!

Ведуча: Давайте всі разом привітаємо ці польові квіти і поведемо хоровод.

Діти виконують хоровод “На лугу” (див. Додаток).

Дитина (виводить Барвінок): Я вплету до віночка барвінок, тому що всі квіти у віночку переплітаються вічнозеленим барвінком. Барвінок – символ життя. Не знайдеться в Україні такого села чи міста, де б не було цієї рослини. Барвінковий край – так називають нашу Батьківщину.

Барвінок: Цвіту синьо, лист зелений,

Квітник прикрашаю,

Як мороз усіх морозить,

Мене не займає.

Дитина: З калиною твій переплівся шлях,

Від неба твій блакитний колір виник,

Немов калина – дівчина в піснях,

І хлопець у піснях – немов барвінок.

Ведуча: Я думаю, що зараз саме час заспівати гарну українську пісню “Несе Галя воду”.

Дитина (виводить Незабудки): Я вплету до віночка незабудки. Яке ласкаве ім'я заслужила ця синя-синя, ніжніша від неба квіточка! В самій серединці у неї – жовте сердечко. Поглянеш на цю квіточку – і не забудеш. Ця квітка стала символом і краси, і простоти, і пам'яті.

Незабудки:

1.Я зраненька прокидаюсь, 2.Цвіту я, як умію,

І на мене кожну мить І сонечку радію,

Виливає ніжні барви І дощику, і зливі,

Неба чистого блакить... Тому така щаслива.

Звучить запис, або музкерівник виконує пісню “Чорнобривці” В. Верменича на сл. М. Сингаївського.

Дитина (виводить Чорнобривці): Я вплету у віночок чорнобривці. Чорнобривці – символ рідного дому. Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів.

Чорнобривці

1: Я пишний, духмяний, 2: Чорнобривці чорноброві

Що до перших морозів не в’яну. Квітнуть в тиші вечоровій,

Це про мене матуся співає, Чорнобривці чарівні

Як дитину в колисці гойдає. Так і просяться в пісні.

Ви візьміть мене, квіти, в віночок,

Затанцюю я з вами таночок.

Буде затишно з вами в віночку,

Всім нам радісно буде в таночку.

Діти виконують хоровод “Віночок”(див. Додаток)

Ведуча: Віночок – невід'ємний атрибут українського костюму. Крім квітів у віночок уплітають стрічки. Вимірювались вони довжиною дівочої коси. Ось і наші квіти принесли з собою різнокольорові стрічки. Вони нам зараз розкажуть, що означає кожна стрічка.

Квіти по черзі демонструють стрічки і розказують про них.

– Посередині – коричнева стрічка – символ землі-годувальниці;

– Поряд – жовта – символ Сонця, символ хліба;

– За ними – світло-зелена – символ краси і молодості;

– Блакитна – символ неба і води;

– Фіолетова – людської мудрості;

– Малинова – дарує людям здоров'я;

– Рожева – символ достатку, врожаю.

Дитина: Квіточка до квіточки,

Листок до листочка,

Сплели ми всі дружно

Барвистий віночок.

Ведуча: Ми з’ясували, з якою пошаною наш народ ставиться до кожної рослини. Деякі з них є оберегами, лікують людей. Про такі рослини складено багато пісень, легенд. Ми повинні вчитися цінувати природу, адже ми також є частинкою цієї природи, яка нас оточує, і без якої не можна жити. Якби квіти вміли говорити, то вони б вам розказали такі вірші (діти розказують вірші):

1.Ми завжди були б щасливі, Без потреби не зривали,

І пахучі, і красиві, А на клумбах вдома, в школі,

Якби в полі, в лісі, в лузі, Висівали б нас доволі,

Бачили б нас тільки друзі, Доглядали, поливали,

Ті, які б нас не топтали, Ми б красу їм дарували.

2.Де б ви не ходили – чи в саду, чи в лузі,

Уклоніться кожній квіточці в окрузі.

А ще побажайте доброго їм цвіту –

І багато меду подарують квіти.

3.Не зривай, не зривай квітку, бо зів’яне!

І трави не топчи, бо її не стане!

Ведуча: Діти, подивіться: наші квіти принесли вам віночки. (“Квіти” роздають дівчаткам віночки.) Дівчатка, одягніть, будь ласка, віночки, вони вам будуть дуже пасувати.

Діти: 1. Щиро дякуємо вам за віночки.

Ми будем водити із ними таночки,

Пісні українські співати,

В хороводі веселім кружляти.

2: Ми на свято прийшли 3. А тепер ось який

Та віночки сплели, Той віночок ясний

І веселі всі діти. На голівці лежить!

Маєм з чого радіти. Буде радість в нім жить!

Ведуча: Ми дуже гарно провели час, ми всі радісні й щасливі, то ж на завершення потанцюємо і поспіваємо усі разом.

Всі виконують пісню-танок “Пішли діти в поле” сл. і муз. В. Верховинця, див. В. Верховинець “Весняночка”, К., 1989.

СИМВОЛІКА ХЛІБА. ХЛІБ-СІЛЬ

Хліб – символ життя, щастя, благополуччя; предмет обрядовості.

У слов’ян хліб віддавна вважався священним продуктом. Він ніби вміщував у собі щастя і благополуччя господи. Ще у спільнослов’янсь-кий період, кілька тисяч років тому, хліб називали “Божим дарунком”. Вважали, що Бог наділяє хлібом людину, причому разом із Долею. Людина одержує із шматком хліба свою “долю”, а разом із частиною хліба – і своє щастя.

Ці уявлення і визначали конкретні правила поведінки з хлібом під час їди. Не дозволялося, щоб одна людина доїдала шматок після іншої, – забере, нібито, щастя і силу. Якщо залишив недоїдений шматок, то цілу ніч снитимуться старці, будеш худнути. Не дозволялося їсти за спиною іншої людини – теж “з’їси його силу”. Не можна було під час їди давати хліб зі столу собакам – біда прийде в дім. У слов'ян існувало хатнє божество “Хлібник”, який нібито оберігав зерно і борошно від псування.

В Україні будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці. Народжувалась дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – і мати ув’язувала житній окраєць; справляли весілля – освячували дітей хлібом, а гостей – короваєм. Дітей привчали змалку шанувати святий хліб. На столі у господі мали неодмінно лежати спечена матір’ю паляниця і дрібка солі. Не дозволялося класти її догори, різати до столу (тільки – тримаючи в руках). Хліб був мірилом достатку, самим життям. Не випадково мудрість народна зберігає десятки прислів’їв, присвячених цій святині: “Хліб – батько, вода – мати: не дадуть загибати”, “Хліб – усьому голова”, “Як хліб буде, то й все буде”, “Де хліб і вода, там нема голода”. Колись хліб випікали в кожній хаті. За давнім звичаєм у цей день не можна було сваритися, треба одягати чисте вбрання. “Од усмішки хліб пухкіший сходить”, – казали у народі.

Україна віками була житницею Європи. Ще у ІІІ тис. до н. е. у поселеннях трипільської культури вирощували зернові. Професія хлібороба, пекаря була шанованою і благородною.

Коровай – великий круглий пухкий хліб із прикрасами з тіста, який печуть на весілля; символ єднання, плодючості, продовження роду; персонаж українського фольклору.

Коровай був найбільш поширеною в Україні, Білорусі та Росії формою весільного хліба. Це – висока кругла паляниця, оздоблена квітами і пташками з тіста. Символіка короваю тісно пов’язувалась із культом Сонця і Зірок, яких обожнювали слов'яни.

Коровай готували у різних районах по-різному: у нареченої, у нареченого, у родичів. Щоб наречені дружно жили, коровайниць зв’язували рушником, а всю роботу виконували гуртом: місили тісто, виліплювали оздобу тощо. На виготовлення короваю запрошували парну кількість жінок, щоб молоді жили в парі. Коли коровай був готовий, його вручали молодій із гільцем. Мати нареченої зустрічала коровай на порозі хати, урочисто вносила у світлицю і клала на стіл. На другий день проводився розподіл короваю, який часто поєднувався з обрядом обдарування молодих. Коровай символізував з’єднання молодих у сім'ю, плодючість, продовження роду.

Сіль – символ гостинності; предмет лікувальної магії, народної медицини; персонаж фольклору.

Після хліба сіль була другим найважливішим, сакральним (священним) продуктом харчування, вагомим символом. В українському фольклорі відбита символіка, пов’язана із сіллю. Наприклад, “пересолити” – сказати, зробити надмірно, забагато; “насолити” – зробити лихе, поруйнувати душу; “пуд солі з’їсти” – глибоко пізнати когось (щось); “нема солі (мало солі)” – нема смислу, головного; “сіль землі (життя)” – основа чогось. Загальновідомою є прикмета: розсипав сіль – чекай ворожнечі і сварки. Отже, наші предки вбачали у солі основу життя, символ пізнання, дружби, гостинності.

Чому саме сіль? По-перше, сіль – важливий продукт харчування людини. Вона сприяла тому, що м’ясо довго зберігалося, а це для людей було дуже важливо. Солі потребувала і численна рослинна їжа. Можливо, тому сіль і стала уособленням не лише життя, а й постійності, вічності. Громадяни Давнього Риму дарували гостям як символ дружби саме сіль. В Індії людину, яка зрадила другові, називали зрадником солі. В Ефіопії друзі при зустрічі давали полизати один одному шматочок солі, який носили із собою. У багатьох країнах Сходу був звичай скріплювати угоди сіллю: вожді брали її з однієї солянки в рот.

У Давній Русі існували подібні звичаї. Дорогих гостей зустрічали обов’язково хлібом-сіллю. Найбільшим докором, який робили невдячній людині, був “Ти забув мій хліб і сіль”. Передаючи за столом сіль іншій людині, треба було посміхатися, щоб не посваритись. В Україні сіль віддавна цінувалась на вагу золота, була дорогим дарунком. Привозили її за тисячі кілометрів, часто ризикуючи життям. І все ж у чумаків існував прекрасний і гуманний звичай: дарувати старим, немічним, вдовам торбинку солі. Сіль широко використовувалась у народній медицині, її рекомендували розчиняти у воді і пити при шлункових захворюваннях, при болях горла, для лікування дітей робили роп’яні (сольові) купелі, сіль із пережованим хлібом клали до порізів, у поєднанні з медом натирали при простуді. Особливо цінувалася “четвергова” сіль. У ніч напередодні четверга перед Великоднем її ставили на стіл (або в піч) і зберігали потім як ліки. Сучасна медицина підтвердила використання солі при астмі, гнійних наривах, вигріванні застуджених частин тіла.

Хліб-сіль – паляниця хліба і сіль, які, за старовинним українським звичаєм, підносять на знак великої поваги до того, кого зустрічають під час урочистих церемоній; їжа, харчі; символ гостинності, прихильності; предмет обрядодій; персонаж фольклору.

Ще за часів Київської Русі дорогих гостей зустрічали хлібом і сіллю, тому що вони вважалися священними продуктами. За трапезою було прийнято кричати: “Хліб та сіль!”, що, за віруваннями, відганяло злих духів. Хліб-сіль виносили цареві, а також коли переселялись у новий дім. Гостя намагались обов’язково пригостити хлібом-сіллю, причому відмовитися вважалось дуже непристойним (“Від хліба-солі і цар не відмовляється”).

Хліб і сіль були знаком прихильності, чистоти і благородства намірів. Хлібосольний господар – найбільша похвала людині, яка вміє прийняти гостей. Історія зберегла слова, якими запорожці привітали на Січі Богдана Хмельницького: “Приймаємо тебе, Хмельницький пане, хлібом, сіллю і щирим серцем”.

Хлібом-сіллю в деяких регіонах освячували молодих. І донині зберігся в Україні звичай як знак великої пошани підносити дорогим гостям на рушнику хліб-сіль.

Розвага “ХЛІБ – ЦЕ МИР, ЛЮБОВ, ЖИТТЯ...”

Завдання: узагальнити знання дітей про хліб, його символічне значення. Розширити знання дітей про працю хліборобів, значущість їх праці для всіх людей. Виховувати бережливе ставлення до хліба та повагу до людей хліборобської професії.

Святково прибраний зал, звучить запис пісні “Зеленеє жито, зелене”.

Ведуча: А чому так радість сяє

У очах у всіх у вас?

Діти: Бо сьогодні у нас свято

Коровай гостює в нас.

1.Він, шишкастий і рум'яний, 2.Коровай прийшов із поля,

Ліг на шитий рушничок. Під дощем і сонцем ріс.

А на тому короваї Пахне сонечком він красним

Солі білої дрібок. І промінням теплим, ясним.

3.Пахне полем, колосками,

Цей хороший коровай

В ньому праця хліборобів,

Що ростили урожай.

Ведуча: Хліб на столі – велика радість людям. Хліб – це не лише буханець, урожай, зерно, але і символ джерела людського життя, материнського благословення, і знак уваги і шани до гостя, і символ достатку, і окраса хати, і символ людського безсмертя. З давніх-давен ведеться в Україні, що хліб у хаті – то багатство, а сіль – то гостинність і щирість. За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб-сіль. В усі часи хліб берегли, до нього завжди ставилися з великою пошаною.

Візьму я в руки хліб духмяний,

Він незвичайний, він святий.

Ввібрав і пісню й працю в себе

Цей хліб духмяний на столі,

Йому до ніг вклонитись треба,

Він скарб найбільший на землі!

Нашу Вітчизну – Україну – здавна називають хліборобним краєм, бо наш народ дуже працьовитий, гарно обробляє землю і вирощує високі врожаї. Наш український рід – це хліборобський рід, який прославляє свою землю працею. Ця земля українська повинна бути дорогою і вам, любі діти, бо ви теж живете на цій славній землі.

Діти:

1. Я живу на Україні, 2.Україна на весь світ

Де калина червоніє, Врожаями славиться:

Там, де співи солов’їні, Житом та пшеницею,

Там, де зріє виноград. Білою паляницею.

Де пшениця достигає, 3.Нехай же з року в рік, і з роду в рід –

Колосиста, золота. Не буде хліборобам переводу.

Де, неначе море, грають Хай слава їхня вічно не заходить,

І шумлять густі жита. Аж поки сонце ллє на землю світ.

Діти виконують пісню про Україну за вибором музкерівника

Ведуча: З чого починається хліб? Починається хліб з маленької зернинки. (демонструється зерна пшениці ). Зернятко пшениці нагадує дитинку у сповитку, немовлятко, якому рости і набиратися сили. Зернинка – це іскринка життя. То ж ми з вами помандруємо з цим диво-зернятком в дорогу, що лежить до запашної паляниці.

Під веснянку танцює хлопчик-сіяч. Він засіває “поле” зерном.

Зеренця-хлопчики у жовтих шапочках.

Сіяч: Гей, послала нива Сійся-родися,

Чорне полотно. Колосом розвийся,

Ллється жовта злива, Засівайся, ниво,

Сіється зерно. Людям на добро

Ведуча: Діти, як ви думаєте, хто допоможе зернові прорости і заколоситися? (дощик, сонечко). Правильно, то ж покличемо і ми дощик, щоб напоїв зеренця водою.

Діти: Вітре, вітрику, дмухни,

Сиву хмарку нажени.

Під музику танцює хмаринка

Ти, хмариночко, розкрийся,

Теплим дощиком пролийся

На городи, на поля,

Освіжиться хай земля.

Лий сильніше! Вдар громами!

Щоб поля цвіли хлібами!

Зернятко:

Лийся, дощику, кругом, Всюди, дощику, співай

А найбільше над вівсом, І на щастя, й на врожай.

Над вівсом, над ячменями, Не лінуйся, поливай –

Над житами, пшеницями. Буде гарний урожай.

Хмаринка: Ось над полечком синя вись

Проростай, зерно, не барись!

Чистим золотом вкрий лани

Повним колосом задзвени.

Діти співають закличку до дощу, хмаринка танцює між зернинками і змінює їхні шапочки на шапочки-колосочки.

Ведуча: Закінчився дощик, виглянуло сонечко, обігріло землю. Зраділи йому трави, квіти, пшениці.

Між колосками під музику танцює сонечко

Сонечко: Дивлюся і дивуюся

Я із висоти:

“Любе, миле зернятко,

Та хіба ж це ти?

Колоски:

1. Ми маленькі колосочки – 2. Ми виросли із зерниночки,

Землі-матінки синочки. З тоненької билиночки.