Міжнародне право навколишнього середовища (стр. 23 )

Стаття 7 проголошує: будь-яка діяльність, пов’язана з мінеральними ресурсами, за винятком наукових досліджень, забороняється[644]. До прийняття Протоколу видобуток мінеральних ресурсів у даному районі був дозволений і регламентувався Конвенцією з регулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 р. Проте усвідомлення світовою спільнотою згубних наслідків промислової розробки Антарктики призвело до прийняття ГА ООН резолюції, в якій висловлювався «глибокий жаль» у зв’язку з прийняттям Конвенції, що, у свою чергу, сприяло включенню ст.7 до тексту Протоколу 1991 р. Виникають деякі проблеми з визначенням територіальної сфери дії даної статті. Вона повинна відповідати території, визначеній у Договорі про Антарктику, тобто району на південь від 60°пд. ш[645]. Але відповідно до ст.3 (2) (д) Протоколу, має проводитися моніторинг для виявлення несприятливих наслідків для навколишнього середовища Антарктики від діяльності, яка здійснюється за межами територіальної сфери дії Договору. Таким чином, залишається відкритим питання: чи можливе встановлення певних обмежень на видобуток мінеральних ресурсів морського дна, що здійснюється державами у відкритому морі або на своєму континентальному шельфі в межах національної юрисдикції?[646] Дана заборона не поширюється на діяльність, пов’язану з експлуатацією мінеральних ресурсів льоду.

Протоколом засновується Комітет з охорони навколишнього середовища як експертний консультативний орган для проведення консультацій та формулювання рекомендацій Консультативній Нараді Договору про Антарктику у зв’язку з імплементацією Протоколу.

Стаття 8 присвячена оцінці впливу на навколишнє середовище. На запропоновану діяльність[647] поширюються встановлені в Додатку І процедури попередньої оцінки впливу цієї діяльності на навколишнє середовище Антарктики або на залежні від неї чи пов’язані з нею екосистеми відповідно до того, чи визначається ця діяльність як така, що: а) має менший ніж незначний або обмежений за часом вплив; б) має незначний або обмежений за часом вплив; або в) має більший ніж незначний або обмежений за часом вплив. Додаток I до Протоколу містить правила оцінки впливу на навколишнє середовище. Якщо діяльність визначається як така, що має менший ніж незначний або обмежений за часом вплив, вона може провадитися. Якщо не визначено, що діяльність буде мати менший ніж незначний або обмежений за часом вплив, або якщо не готується Всебічна оцінка навколишнього середовища відповідно до ст. 3, готується Первинна оцінка навколишнього середовища (англ. — Initial environmental evaluation)[648]. Якщо Первинна оцінка навколишнього середовища показує, що запропонована діяльність, ймовірно, матиме не більший ніж незначний або обмежений за часом вплив, ця діяльність може провадитися за умови наявності відповідних процедур, які можуть включати моніторинг, для оцінки і перевірки впливу цієї діяльності. Якщо Первинна оцінка навколишнього середовища показує або якщо іншим чином визначено, що запропонована діяльність, ймовірно, матиме більший ніж незначний або обмежений за часом вплив, готується Всебічна оцінка навколишнього середовища (англ. — Сomprehensive environmental evaluation)[649]. Остаточне рішення про ведення запропонованої діяльності в районі дії Договору про Антарктику може бути прийнято тільки в тому випадку, якщо у Консультативної Наради з Договору про Антарктику була можливість розглянути за рекомендацією Комітету проект Всебічної оцінки навколишнього середовища.

Додаток II до Протоколу «Збереження антарктичної фауни і флори» визначає правила охорони місцевої флори і фауни. Вилучення або шкідливе втручання[650] заборонено, за винятком випадків, коли на це видається спеціальний дозвіл, у якому зазначається вид дозволеної діяльності, включаючи інформацію про те, коли, де і ким вона має провадитися, і який видається тільки за таких обставин: для одержання зразків для наукових досліджень або наукової інформації; для одержання зразків для музеїв, гербаріїв, зоологічних і ботанічних садів або інших освітніх та культурних закладів і цілей; та як неминучий наслідок наукової діяльності, яка не може бути дозволена відповідно до зазначених вище обставин, або будівництва та діяльності науково-допоміжних засобів обслуговування[651]. Видача таких дозволів обмежується для забезпечення того, щоб: кількість місцевих ссавців, птахів або рослин, що вилучаються, не перевищувала кількості, абсолютно необхідної для виконання вищевказаних завдань; вбивалася тільки невелика кількість місцевих ссавців або птахів, і щоб у жодному разі кількість ссавців або птахів із місцевих популяцій, яких убивають, не перевищувала кількості, що у поєднанні з іншими дозволеними винятками може бути нормально відновлена шляхом природного відтворення протягом наступного сезону; та зберегти розмаїтість видів, а також середовище проживання, необхідне для їх існування, і рівновагу екологічних систем, що існують у районі дії Договору про Антарктику. Будь-які види місцевих ссавців, птахів і рослин, перераховані в Доповненні А[652] до Додатка, оголошуються «Особливо охоронюваними видами» і користуються особливою охороною Сторін. Дозвіл на вилучення Особливо охоронюваних видів не видається, за винятком тих випадків, коли вилучення: необхідне для наукових цілей; не спричиняє небезпеки для виживання або відновлення цих видів або місцевої популяції; та здійснюється з використанням, де це доцільно, методів, що не призводять до смертельних наслідків. Будь-яке вилучення місцевих ссавців і птахів здійснюється таким чином, щоб це завдавало їм якомога менше болю і страждань. Стаття 4 визначає правила здійснення впровадження немісцевих видів. Впровадження на суші або шельфовому льодовику, або у води в районі дії Договору про Антарктику будь-яких видів тварин або рослин, які не є місцевими для цього району, допускається тільки відповідно до дозволу. Собаки не повинні ввозитися на сушу або шельфові льодовики, а собаки, що перебувають нині у цих районах, мають бути вивезені до 1 квітня 1994 р. Дозволи видаються тільки на ввезення тварин і рослин, перелічених у Доповненні В[653] до Додатка, і в них вказуються види, кількості і, у відповідних випадках, вік, стать і запобіжні заходи, яких необхідно вжити, щоб не допустити їхньої втечі або контакту з місцевою фауною і флорою. Будь-яка рослина або тварина, стосовно яких видано відповідний дозвіл, вивозяться з району дії Договору про Антарктику до того, як закінчиться термін дії дозволу, або знищуються шляхом спалювання або іншими настільки ж ефективними способами, що виключають ризик для місцевої фауни і флори. Будь-яка інша рослина або тварина, завезена в район дії Договору про Антарктику, яка не є місцевою для цього району, включаючи потомство, вивозиться або видаляється шляхом спалювання або іншими настільки ж ефективними способами з метою її стерилізації, якщо не встановлено, що вона не створює загрози для місцевої флори і фауни. В район дії Договору про Антарктику не повинні ввозитися живі тварини з метою подальшого використання як їжу, а всі рослини, частини тварин і продукти мають зберігатися під суворим контролем і видалятися відповідно до Додатка III до Протоколу і Доповнення С[654]. Держави зобов’язані дотримуватися спеціальних заходів для запобігання внесенню мікроорганізмів (наприклад, вірусів, бактерій, паразитів, дріжджів та грибків), не присутніх у місцевій фауні та флорі[655].

Додаток III до Протоколу «Видалення і управління ліквідацією відходів» у ст. 1 визначає, що обсяг відходів, вироблених або видалених у районі дії Договору про Антарктику, має бути скорочений наскільки можливо з метою зменшення впливу на навколишнє середовище Антарктики і втручання в природне середовище Антарктики, яке становить цінність, у наукові дослідження та інші види використання Антарктики, що здійснюються відповідно до Договору про Антарктику. Відходи, які вивозяться з району дії Договору про Антарктику, максимально можливою мірою повертаються до країни, що організувала діяльність, яка спричинила ці відходи, або в будь-яку іншу країну, де було досягнуто домовленостей про видалення таких відходів згідно з відповідними міжнародними угодами. Додаток регулює видалення відходів різними способами: 1) видалення відходів шляхом вивезення з району дії Договору про Антарктику. У Додатку наводиться перелік відходів, які мають вивозитися з району дії Договору про Антарктику виробником таких відходів: радіоактивні речовини; електричні батареї; паливо, як рідке, так і тверде; відходи, що містять небезпечні кількості важких металів або гостро токсичних або шкідливих стійких сполук; полівінілхлорид, пінополіуретан, пінополістирол, гума та мастила, просочена деревина й інші продукти, що містять добавки, які можуть призвести до шкідливих викидів у випадку їх спалювання; усі інші пластмасові відходи, за винятком поліетиленових контейнерів з низькою щільністю (наприклад, мішки для зберігання відходів) за умови, що такі контейнери будуть спалюватися відповідно до положень Додатка ІІІ; паливні бочки й інші тверді, неспалювані відходи; 2) видалення відходів шляхом спалювання. Горючі відходи, крім згаданих у ст, не вивезені з району дії Договору про Антарктику, мають спалюватися в сміттєспалювачах, які максимально можливою мірою знижують шкідливі викиди. Необхідно враховувати будь-які стандарти на викиди і керівництво з устаткування, які можуть бути рекомендовані, inter alia, Комітетом і Науковим комітетом з антарктичних досліджень. Тверді продукти, що залишилися після спалювання, вивозяться з району дії Договору про Антарктику. Будь-яке відкрите спалювання відходів припиняється в можливо короткі терміни, але не пізніше кінця сезону 1998/1999 р.; 3) видалення інших відходів на суші. Відходи, що не вивезені або не вилучені відповідно до ст. 2 і 3, не повинні вилучатися на ділянках, вільних від льоду, або скидатися в прісноводні системи. Стічні води, рідкі побутові відходи й інші рідкі відходи максимально можливою мірою не повинні видалятися на морському льоді, шельфових льодовиках або берегових льодовикових покривах при тому розумінні, що такі відходи, вироблені на станціях, розташованих у глибині шельфових льодовиків або на берегових льодовикових покривах, можуть бути видалені в глибокі льодовикові шахти, де таке видалення є єдино можливим; 4) видалення відходів у море. Стічні води і рідкі побутові відходи можуть безпосередньо скидатися в море з урахуванням асиміляційних можливостей приймаючого морського середовища і за умови, що: таке скидання відбувається, у міру можливості, в тих місцях, де є умови для початкового розведення і швидкого розсіювання; та великі кількості таких відходів (вироблених на станції, де протягом південного літа щотижня перебувають у середньому 30 і більше осіб) обробляються, принаймні, шляхом мацерації. Стаття 6 регулює зберігання відходів: усі відходи, що підлягають вивезенню з району дії Договору про Антарктику або видаленню будь-яким іншим способом, зберігаються таким чином, щоб уникнути їх розсіювання в навколишньому середовищі. Стаття 7 присвячена забороненим продуктам: на сушу або на шельфові льодовики або у води району дії Договору про Антарктику не повинні потрапляти поліхлоровані біфеніли, нестерильний ґрунт, гранульований полістирол, крихта або аналогічні пакувальні форми або пестициди (крім тих, які необхідні для наукових, медичних або гігієнічних цілей). Стаття 8 визначає правила планування управління ліквідацією відходів: кожна Сторона, що займається діяльністю в районі дії Договору про Антарктику, розробляє стосовно цієї діяльності систему класифікації видалення відходів як основу для реєстрації відходів та сприяння дослідженням, спрямованим на отримання оцінки впливу на навколишнє середовище наукової діяльності і допоміжної логістичної діяльності. З цією метою вироблені відходи класифікуються таким чином: стічні води і рідкі побутові відходи (група 1); інші рідкі відходи та хімічні речовини, включаючи паливо і мастила (група 2); тверді відходи, що підлягають спалюванню (група 3); інші тверді відходи (група 4); та радіоактивні речовини (група 5).

Додаток IV до Протоколу регулює співробітництво держав у сфері запобігання забрудненню морського середовища[656]: 1) скидання нафти (ст. 3): будь-яке скидання в море нафти або нафтовміщуваної суміші забороняється, за винятком випадків, передбачених Додатком I до МАРПОЛ 73/78. Під час експлуатації в районі дії Договору про Антарктику судна зберігають на борту всі нафтовміщувані опади, брудний баласт, промивальну воду з танків та інші нафтові залишки і суміші, які не можуть скидатися в море. Судна скидають ці залишки тільки за межами району дії Договору про Антарктику в приймальні споруди або іншим чином, дозволеним Додатком I до МАРПОЛ 73/78. Це положення не застосовується: а) до скидання в море нафти або нафтовміщуваної суміші внаслідок пошкодження судна або його обладнання: за умови, що після того, як сталося пошкодження або виявлено скидання, було вжито всіх розумних запобіжних заходів для запобігання або зведення до мінімуму такого скидання; та за винятком тих випадків, коли судновласник або капітан діяли або з наміром заподіяти пошкодження, або безвідповідально і розуміючи, що це може завдати шкоди; або б) до скидання в море речовин, що містять нафту, які використовуються при боротьбі з особливими випадками забруднення моря з метою зведення до мінімуму шкоди від забруднення; 2) скидання шкідливих рідких речовин (ст. 4): забороняється скидання в море будь-яких шкідливих рідких речовин і будь-яких хімічних або інших речовин у кількості або концентраціях, шкідливих для морського середовища; 3) скидання сміття (ст. 5): забороняється викидання в море всіх видів пластмас, включаючи синтетичні троси, синтетичні рибальські сіті і пластмасові мішки для сміття, але не обмежуючись ними. Забороняється викидання в море інших видів сміття, включаючи вироби з паперу, ганчір’я, скло, метал, пляшки, черепки, попіл, сепараційні, обшивальні та пакувальні матеріали. Дозволяється викидання в море харчових відходів, пропущених через подрібнювач або млиновий пристрій, за умови, щоб такий скид, за винятком випадків, передбачених Додатком V до МАРПОЛ 73/78, вироблявся як можна далі від берега і шельфових льодовиків, але в будь-якому випадку не ближче 12 морських миль від найближчого берега або шельфового льодовика; 4) скидання стічних вод (ст. 6): за винятком випадків, коли це може необґрунтовано позначитися на діяльності в Антарктиці: кожна Сторона виключає будь-яке скидання в море необроблених стічних вод в межах 12 морських миль від берега або шельфових льодовиків; далі визначеної відстані накопичені в збірних танках стічні води не скидаються миттєво, а поступово і, по можливості, коли судно знаходиться в дорозі, маючи швидкість не менше 4 вузлів. Це правило не застосовується до суден, яким дозволяється мати на борту не більше 10 чоловік.

Додаток V «Охорона і управління районами» встановлює правила визначення та управління антарктичними особливо охоронюваними районами (далі — АООР) або антарктичними особливо керованими районами (далі — АОКР). Діяльність у цих районах забороняється, обмежується або управляється згідно з відповідними планами управління. Стаття 3 присвячена Антарктичним особливо охоронюваним районам[657]. Будь-який район, включаючи будь-який морський район, може бути визначений як АООР з метою охорони винятково важливих екологічних, наукових, історичних, естетичних або первісних природних цінностей, будь-якого поєднання цих цінностей або наукових досліджень, які ведуться або заплановані. Держави включають у категорію АООР: райони, які не зазнали людського впливу з тим, щоб у майбутньому їх було можливо порівняти з місцевостями, які зазнали впливу діяльності людини; характерні зразки основних наземних, включаючи льодовикових і акватичних, екосистем і морських екосистем; райони високої концентрації або незвичного поєднання видів, включаючи основні колонії місцевих птахів або ссавців, що розмножуються; типові або єдино відомі місця існування будь-яких видів; райони, що становлять особливий інтерес для проведення або планування наукових досліджень; зразки виняткових геологічних, гляціологічних або геоморфологічних особливостей; райони виняткової естетичної або первісної природної цінності; ділянки або пам’ятки визнаної історичної цінності та будь-які інші райони, які доцільно включити до цієї категорії для охорони цінностей, перерахованих вище. Доступ в АООР дозволяється тільки відповідно до дозволу, виданого на підставі ст. 7. Стаття 4 присвячена Антарктичним особливо керованим районам[658]. Будь-який район, включаючи будь-який морський район, де проводиться або може проводитись у майбутньому певна діяльність, може бути визначений як АОКР з метою сприяння плануванню і координації діяльності, запобігання можливим конфліктам, вдосконалення співробітництва між Сторонами і зведення до мінімуму впливу на навколишнє середовище. АОКР можуть включати: райони, де діяльність тягне за собою небезпеку взаємних перешкод і кумулятивного впливу на навколишнє середовище та місця і пам’ятки визнаної історичної цінності. Дозволу для доступу в АОКР не потрібно. Стаття 8 присвячена історичним місцям і пам’яткам[659]. Місця і пам’ятки визнаної історичної цінності, визначені як АООР чи АОКР або які розташовані усередині таких районів, включаються до переліку історичних місць і пам’яток[660].

Додаток VI «Матеріальна відповідальність, що виникає в результаті надзвичайних екологічних ситуацій» поширюється на надзвичайні екологічні ситуації в районі дії Договору про Антарктику, які виникають у зв’язку зі здійсненням науково-дослідницьких програм, туризмом і всіма іншими видами урядової і неурядової діяльності в районі дії Договору про Антарктику, включаючи пов’язану з нею логістичну діяльність, щодо яких ст. VII (5) Договору про Антарктику передбачає направлення попереднього повідомлення. Стаття 6 встановлює правила матеріальної відповідальності. Оператор[661], який не розпочав негайних і ефективних дій у відповідь в надзвичайній екологічній ситуації, що виникла в результаті його діяльності, зобов’язаний виплатити вартість відповідних дій тим Сторонам, які їх здійснили на підставі ст. 5. Якщо державний оператор повинен був застосувати негайні та ефективні дії у відповідь, але не застосував їх, і жодна із Сторін не вжила жодних дій у відповідь, цей державний оператор зобов’язаний виплатити вартість відповідних дій у фонд, згаданий в ст. 12. Якщо недержавний оператор повинен був застосувати негайні та ефективні дії у відповідь, але не застосував їх, і жодна з Сторін не вжила жодних дій у відповідь, цей недержавний оператор зобов’язаний виплатити суму коштів, що відображає, в максимально можливій мірі, вартість відповідних дій, яких слід було вжити. Ці кошти виплачуються безпосередньо до фонду, згаданого у ст. 12, Стороні цього оператора або Стороні, яка застосовує механізм, згаданий у п. 3 ст. 7. Сторона, яка отримала такі кошти, повинна зробити все можливе, щоб перерахувати внесок у вказаний фонд у розмірі, що дорівнює, як мінімум, сумі коштів, отриманих від оператора. Матеріальна відповідальність є суворою. Незважаючи на те, що Сторона несе відповідальність за невиконання негайних і ефективних відповідних заходів у надзвичайних екологічних ситуаціях, створених діями військових кораблів, військово-допоміжних або інших водних чи повітряних суден, що належать цій Стороні або експлуатуються нею і використовуються тільки для державної некомерційної служби, ніщо не повинно зачіпати суверенного імунітету таких військових кораблів, військово-допоміжних або інших водних чи повітряних суден, існуючого в рамках міжнародного права. Стаття 8 встановлює випадки звільнення від матеріальної відповідальності. Оператор не несе відповідальності, якщо він зможе довести, що надзвичайна екологічна ситуація виникла в результаті: дії або бездіяльності, необхідної для захисту життя або забезпечення безпеки людей; події, яка в умовах Антарктики є стихійним лихом виключного характеру, яке неможливо було передбачити — чи взагалі, чи в даному випадку, — за умови, що були вжиті всі розумні профілактичні заходи, спрямовані на зниження ризику виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та їх можливого несприятливого впливу; терористичного акту; або акту агресії, спрямованого проти діяльності оператора. Стаття 9 визначає межі відповідальності. Встановлюються такі максимальні суми, які кожен оператор повинен виплачувати у зв’язку з кожною надзвичайною екологічною ситуацією: у випадку надзвичайної екологічної ситуації, що виникла в результаті події за участю судна; у разі надзвичайної екологічної ситуації, що виникла в результаті події без участі судна. Стаття 10 «Відповідальність держави» передбачає зобов’язання «належної обачності» для держав. Сторона не несе відповідальності за неприйняття оператором, за винятком її державних операторів, відповідних дій, в тій мірі, в якій ця Сторона вжила необхідних заходів у межах своєї компетенції, включаючи ухвалення законів і нормативних актів, здійснення адміністративних дій і примусових заходів, для забезпечення виконання Додатка. Відповідно до ст. 11 кожна Сторона вимагає, щоб її оператори здійснювали необхідне страхування або мали інше фінансове забезпечення, наприклад, гарантію банку або аналогічної фінансової установи, яке б покривало їх матеріальну відповідальність.

Україна приєдналася до Договору про Антарктику 17.09.1992 р., до Протоколу про охорону навколишнього середовища Антарктики — 22.02.2001 р. Україна має статус Консультативної Сторони з 27.05.2004 р. 2–6 червня 2008 р. у Києві відбулося XI засідання Комітету з охорони навколишнього середовища, із 2 по 13 червня Україна приймала Консультативну Нараду держав – учасниць Договору про Антарктику. Україна має в Антарктиці свою станцію «Академік Вернадський», яку їй передала Велика Британія в 1996 р., внаслідок чого Україна стала антарктичною державою.

Ухвалення Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. пов’язане з переміщенням рибальського промислу в антарктичні води, причиною якого стало встановлення державами виключних економічних зон завширшки до 200 морських миль[662]. На відміну від інших багатосторонніх угод з рибальства, Конвенція не лише регулює рибний промисел, а й відповідає за збереження екосистеми Антарктики. Конвенція одна з перших вводить поняття екосистемного підходу, спрямованого на уникнення ситуацій, у яких промисел одних видів справляє негативний вплив на залежні та пов’язані з ними інші види. Найбільш показовим у цьому плані прикладом є несприятливий вплив промислу криля (Euphausia superba) на залежні від нього види, а саме — китоподібні, тюлені, птахи (наприклад, альбатроси), деякі види риб і молюсків (наприклад, анчоуси, патагонський кликач, кальмари), для яких криль є основною їжею. У зв’язку з цим деякі вчені і політики, применшуючи природоохоронну роль Конвенції, визначають її виключно як інструмент з регулювання вилову криля. Однак цей міжнародно-правовий акт спрямований на збереження всієї екосистеми Антарктики; при цьому регулювання сталого промислу криля та його раціональне використання відіграють ключову роль в охороні всієї фауни і флори цього полярного регіону. У зв’язку з цим Благодійний трастовий фонд Pew (США), Коаліція Антарктики та Південного океану (ASOC), Національний трастовий фонд навколишнього середовища (США) і ВФДП заснували «Проект зі збереження антарктичного криля» — спільну акцію природоохоронних організацій, спрямовану на охорону антарктичного криля і збереження морської екосистеми Антарктики. Учасники проекту розробляють рекомендації, необхідні для того, щоб промисел криля в умовах глобальних змін екосистеми Антарктики під впливом змін клімату та розвитку ефективних технологій видобутку не завдавав шкоди популяції криля і залежним від нього організмам, інформують громадськість та уряди країн системи Договору про Антарктику про проблеми, пов’язані з використанням біологічних ресурсів Антарктики, розвивають і підтримують ініціативи, пов’язані з розвитком управління ресурсами Південного океану на екосистемній основі. У 1993 р. Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики встановила першу квоту на вилов криля, що склала 5 млн тонн за рік. Щорічні квоти встановлюються Комісією на регулярній основі для кожного сезону і для кожного статистичного району та підрайону/ділянки. Однак робота Комісії не раз піддавалася жорсткій критиці, оскільки квоти визначаються на загальній підставі без урахування точних наукових даних про обсяг доступної біомаси криля. Наукові дослідження в цьому напрямі не проводяться, хоча МНУО повідомляють про різке зменшення популяцій антарктичного криля починаючи з 1990 р. Крім того, недостатньо наукової інформації про продуктивну здатність криля (здатність популяцій до відновлення), а також про механізми взаємодії між ним і залежними від нього видами. З метою регулювання комерційного вилову антарктичних морських живих ресурсів відповідно до екосистемного підходу, закріпленого у ст. 2 Конвенції, Комісія проводить моніторинг наслідків промислу як на виловлювані види (англ. — harvested/target species), так і на залежні від них види (англ. — dependent species/predators). З цією метою у 1985 р. Комісія заснувала Програму з моніторингу екосистем (СЕМП).

Зона дії Конвенції поділяється на три сектори: атлантичний, індоокеанский і тихоокеанський, які для статистичних цілей називаються відповідно статистичними районами 48, 58 і 88. Кожний статистичний район поділяється на підрайони та ділянки. Окрім китових, що охороняються Конвенцією з регулювання китобійного промислу, і ластоногих, що охороняються відповідними угодами, Конвенція застосовується до антарктичних морських живих ресурсів[663] району на південь від 60° пд. ш. і до антарктичних морських живих ресурсів району, що розташований між цією широтою та Антарктичною конвергенцією, які є частиною морської екосистеми Антарктики (тобто близько 50° пд. ш.). Більшість районів, у яких Комісія має повноваження вживати заходів щодо збереження та управління, являють собою райони відкритого моря, на які також поширюється дія Конвенції з морського права та Угоди про транскордонні рибні запаси 1995 р.

Будь-який промисел і пов’язана з ним діяльність у районі застосування Конвенції проводяться відповідно до таких принципів збереження: запобігання скороченню чисельності будь-якої виловлюваної популяції до рівнів, нижче тих, які забезпечують її стале поповнення. З цією метою не повинно допускатися її скорочення нижче від рівня, близького до того, який забезпечує найбільший чистий річний приріст; підтримання екологічних взаємозв’язків між виловлюваними, залежними від них і пов’язаними з ними популяціями морських живих ресурсів Антарктики та відновлення виснажених популяцій до рівнів, визначених у вищезгаданому підпункті (тобто екосистемний підхід); запобігання змінам або зведення до мінімуму небезпеки змін у морській екосистемі, які є потенційно незворотними протягом двох або трьох десятиліть, беручи до уваги стан наявних знань про прямий і непрямий вплив промислу, вплив внесення не властивих даному району видів, наслідки пов’язаної з цим діяльності для морської екосистеми і наслідки змін у навколишньому середовищі з тим, щоб було можливим стале збереження морських живих ресурсів Антарктики (тобто принцип перестороги). Відповідно до ст. 3 Договірні Сторони, незалежно від того, чи є вони учасниками Договору про Антарктику, погоджуються, що в районі дії Договору про Антарктику вони не будуть займатися ніякою діяльністю, яка суперечить принципам та цілям цього Договору, і що в своїх відносинах одна з одною вони пов’язані зобов’язаннями, які містяться в статтях I[664] і V[665] Договору про Антарктику, а згідно зі ст. 4 — також зобов’язаннями, які містяться в статтях IV[666] і VI[667] цього Договору. Стаття 5 визнає особливі зобов’язання і відповідальність Консультативних Сторін Договору про Антарктику у тому, що стосується охорони та збереження навколишнього середовища у сфері дії Договору про Антарктику. Договірні Сторони, які не є учасницями Договору про Антарктику, погоджуються, що при веденні діяльності в районі дії Договору про Антарктику вони будуть дотримуватися у відповідних випадках Узгоджених заходів з охорони фауни і флори Антарктики, а також інших заходів, які були рекомендовані державами – учасницями Консультативних Нарад Договору про Антарктику в порядку здійснення ними своєї відповідальності за охорону навколишнього середовища Антарктики від усіх видів згубного втручання людини. Стаття 9 перераховує функції Комісії, серед яких окремо виділимо: розробку, прийняття та перегляд заходів щодо збереження на основі найкращої наявної наукової інформації; застосування системи спостереження та інспекції, створеної відповідно до ст. 24 Конвенції. Необхідно зазначити, що заходи зі збереження не мають абсолютної обов’язкової сили: вони стають обов’язковими для всіх членів Комісії через 180 днів після відповідного повідомлення, за винятком такого випадку: якщо протягом 90 днів після повідомлення член Комісії повідомить Комісію про те, що він не може прийняти, повністю або частково, даний захід зі збереження, такий захід не стає у зазначеній мірі обов’язковим для цього члена Комісії. Стаття 11 передбачає, що Комісія прагнутиме співпрацювати з Договірними Сторонами, які можуть здійснювати юрисдикцію в морських районах, прилеглих до району застосування Конвенції, щодо збереження будь-якого запасу або запасів асоційованих видів, які зустрічаються як у межах цих районів, так і в районі застосування Конвенції, з метою узгодження заходів щодо збереження таких запасів.

Останнім часом рибним промислом (особливо виловом патагонського кликача) почали займатися країни, які не є членами Комісії, такі як Панама, Беліз і Гондурас. Це значно ускладнює регулювання вилову рибних ресурсів у зоні дії Конвенції. З метою боротьби з незаконним, нерегульованим і незареєстрованим промислом Комісія схвалила Схему надання документації про вилов патагонського кликача.

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища Арктики[668]. Оскільки в Арктичному регіоні діє секторальна система, охорона навколишнього середовища регулюється переважно національним природоохоронним законодавством арктичних держав, яке імплементує також і міжнародні природоохоронні стандарти[669]. На сьогодні не існує єдиної універсальної угоди, що регламентує охорону навколишнього середовища в Арктиці, крім Угоди щодо збереження білих ведмедів 1973 р.

Арктичні країни розробили Глобальну програму моніторингу навколишнього середовища Арктики, в центрі якої — моніторинг трьох першочергових категорій забруднювачів (стійких органічних речовин, важких металів і радіонуклідів) у повітряній, земній, прісноводній і морській екосистемах та в організмі людини. Цей глобальний план охоплює також моніторинг у першочергових галузях субрегіонального значення, таких як окислення і арктичний «туман», забруднення нафтою, ультрафіолетова радіація та евтрофікація. Окрему проблему становить забруднення нафтою, тому що Арктика — особливо вразливий район, у якому боротьба із забрудненням нафтою ускладнена через крижаний покрив, а шкода живим організмам може мати згубний характер. Режим охорони навколишнього середовища в Арктиці встановлюють такі угоди: Конвенція ООН з морського права, Лондонська конвенція 1972 р. з Протоколом 1996 р., Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі 2001 р., Конвенція про транскордонне забруднення повітря 1979 р. з протоколами, Віденська конвенція про охорону озонового шару.

У червні 1991 р. вісім арктичних державах (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, СРСР, США і Канада) ухвалили Декларацію і Стратегію з охорони навколишнього середовища Арктики. У 1993 р. було схвалено Нуукську декларацію про навколишнє середовище і розвиток в Арктиці, яка проголосила, що розвиток в Арктиці має передбачати застосування запобіжних підходів до заходів, які мають екологічні наслідки, включаючи попередню оцінку та систематичне спостереження за наслідками таких заходів. У грудні 1995 р. було прийнято Декларацію для здійснення Програми дій, ухваленої в рамках міждержавного природоохоронного співробітництва Ради міністрів навколишнього середовища Баренцева/Євро-Арктичного регіону. У 1996 р. в Канаді відбулася конференція з охорони навколишнього середовища Арктики, в результаті якої було ухвалено Інувікську декларацію з охорони навколишнього середовища і сталого розвитку в Арктиці. У 1996 р. була прийнято Декларацію про заснування Арктичної Ради, в якій проголошувалося прагнення досягти сталого розвитку Арктики шляхом заснування Ради з метою організації та здійснення співробітництва між арктичними державами з питань Арктики, що становлять спільний інтерес, із залученням об’єднань арктичних корінних народів, а також захисту арктичного навколишнього середовища; нагляду та координації програмами, заснованими в рамках Стратегії охорони навколишнього середовища Арктики, наприклад, Програмою арктичного моніторингу та оцінки, Програмою збереження арктичної природи і фауни, Програмою захисту арктичного морського середовища, Програмою щодо попередження, готовності та реагування на надзвичайні ситуації.

Питання для самоконтролю:

1.  У чому полягає роль і значення Протоколу від 4 жовтня 1991 р. щодо захисту навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1959 р. для міжнародного права навколишнього середовища?

2.  Назвіть усі додатки до Протоколу щодо захисту навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 року.

3.  Що становить предмет регулювання Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики від 20 травня 1980 р.?

4.  Чи можна вважати механізм міжнародно-правової охорони навколишнього середовища Арктики ефективним? Чому?

2.8. Регіональне співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища та імплементація норм міжнародного права навколишнього середовища в національному праві України

Діяльність Європейської Економічної Комісії ООН. ЄЕК ООН було засновано в 1947 р. ЕКОСОР як одну з її п’яти регіональних комісій. ЄЕК ООН являє собою форум, де 55 країн Північної Америки, Західної, Центральної та Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії спільними зусиллями формують інструменти свого економічного співробітництва. У діяльності ЄЕК ООН беруть участь понад 70 міжнародних неурядових організацій, які мають консультативний статус при ЕКОСОР. До числа основних сфер діяльності ЄЕК ООН належать економічний аналіз, навколишнє середовище та населені пункти, статистика, стала енергетика, торгівля, розвиток промисловості та підприємництва, лісопродукти і транспорт. Комітет з екологічної політики ЄЕК ООН організовує семінари, робочі наради та консультативні місії з метою заохочення співпраці держав у формуванні екологічної політики, розробці МПНС і підтримки відповідних міжнародних ініціатив. Комітет сприяв переговорному процесу щодо ухвалення п’яти «екологічних» договорів, до яких належать: Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій, Орхуська конвенція. Їх керівні органи обслуговуються секретаріатом ЄЕК ООН, який також допомагає відстежувати процес здійснення зазначених договорів.

Процес «Довкілля для Європи» являє собою унікальне партнерство держав-членів, що розташовані в регіоні ЄЕК ООН, організацій системи ООН, представлених у цьому регіоні, інших міжурядових організацій, регіональних і субрегіональних екологічних центрів, неурядових організацій тощо. Функції секретаріату виконує ЄЕК ООН. Процес «Довкілля для Європи» започаткував міністр з охорони навколишнього середовища колишньої Чехословаччини пан Йозеф Ваврушек. Перша конференція міністрів проходила в замку Добржиш поблизу Праги 21–23 червня 1991 р. На цей момент було проведено, крім зазначеної вище, п’ять конференцій: Люцернська конференція (Швейцарія), 28–30 квітня 1993 р.; Софійська конференція (Болгарія), 23–25 жовтня 1995 р.; Орхуська конференція (Данія), 23–25 червня 1998 р.; Київська конференція (Україна), 21–23 травня 2003 р.; Бєлградська конференція (Сербія), 10–12 жовтня 2007 р. Особливо знаменними визнаються четверта Конференція в Орхусі, на якій було підписано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя в питаннях, що стосуються навколишнього середовища, і два Протоколи до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (щодо важких металів і стійких органічних забруднювачів), а також п’ята Конференція в Києві, на якій було схвалено Протокол щодо стратегічної екологічної оцінки до Конвенції з оцінки впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, Протокол про цивільну відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну транскордонним впливом промислових аварій на транскордонні води, до Конвенцій про транскордонний вплив промислових аварій і про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, а також Протокол про реєстри викидів і перенесення забруднювачів до Орхуської конвенції. Київська конференція прийняла також новаторську «природоохоронну стратегію для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії» і вітала зусилля держав Центральної Азії в розробці Центральноазіатської ініціативи з навколишнього середовища, води та безпеки «Запрошення до партнерства».