Самовиховання як чинник розвитку особистості школяра (стр. 8 )

Визначити методи, що сприяють розвитку можливостей самовираження обдарованих дітей.

Сприяти прояву й самореалізації широкого спектра його захоплень.

Разом з батьками підтримувати таланти дитини в реалізації її інтересів у школі й у родині.

Проводити уроки творчості для обдарованих дітей.

1.4. Розвиток обдарованих підлітків.

Мета: забезпечення можливостей самовираження й самореалізації обдарованих підлітків у різних видах творчості.

Реалізація: виявлення й розвиток творчих можливостей і професійних інтересів учнів в області гуманітарних, художніх, соціальних, технічних сфер діяльності з метою розробки індивідуальних програм розвитку таланту й допомоги в професійній орієнтації.

Проведення для підлітків факультативів "Психологія творчості" й "Психологія творчої особистості".

Організація творчого навчання й виховання по індивідуальних навчальних програмах у кружках по інтересах при школі, клубах, бібліотеках, музеях й ін.

Психологічне консультування учнів.

1.5. Розвиток і навчання обдарованих юнаків і дівчин на етапі професійного самовизначення.

Мета: розвиток творчих здібностей обдарованих старших класів, що вчаться, в умовах диференційованого й індивідуалізованого навчання.

Реалізація: виявлення обдарованих і талановитих школярів за підсумками конкурсів в основних галузях науки, техніки, літератури, мистецтва при університетах, ВУЗАХ, науково-дослідних й інших навчальних закладах.

Розвиток і виховання талановитих учнів у роботі шкільних факультативів і класів з поглибленим вивчанням окремих предметів.

Розробка й проведення факультативів "Творча особистість", "Наукова творчість", "Технічна творчість", "Художня творчість", "Лідерство" й ін.

1.6. Розвиток обдарованих у середній фаховій освіті.

Мета: розвиток професійних видів творчості на основі спеціальних здібностей учнів, професійних інтересів, що переважають стилів мислення, особливостей особистості.

Реалізація: виявлення талановитих учнів, їхніх індивідуальних здатностей, схильностей і професійних інтересів на основі творчих робіт й участі в конкурсах, виставках й ін.

Реалізація спеціальних навчальних курсів "Творчість у моїй професії".

1.7. Вище утворення.

Мета : розвиток і реалізація здібностей обдарованих студентів на основі творчого профілю спеціальності.

Реалізація: розвиток дослідницьких навичок на основі участі в дослідницьких проектах і конкурсах.

Проведення творчої роботи в наукових спецсемінарах.

Здійснення індивідуальної роботи з науковими керівниками при кафедрах і лабораторіях.

Включення в роботу наукових шкіл.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СПІЛЬНА РОБОТА ШКОЛИ І СІМ'Ї ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Історико-педагогічний аналіз проблеми співпраці школи та сім'ї

1.2 Теоретико-методологічні засади спільної роботи школи та сім'ї

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ ШКОЛИ ТА СІМ'Ї У ВИХОВАННІ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

2.1 Психолого-педагогічна характеристика категорії обдарованих дітей

2.2 Вивчення сімей учнів, їх виховного потенціалу

2.3 Організація педагогічного всеобучу батьків обдарованих дітей з метою формування їх педагогічної культури

2.4 Корекція виховної діяльності сімей з різним типом сімейного благополуччя

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку педагогічної теорії і практики однією із актуальних проблем діяльності початкової школи є робота з обдарованими учнями. Особливий інтерес до цієї проблеми пояснюється суспільними потребами в розвитку неординарної та творчої особистості, здатної нестандартно мислити та самостійно і активно приймати адекватні рішення. Саме високо обдаровані люди здатні зробити свій найбільший внесок у розвиток суспільства, його соціальний, науковий та технічний прогрес. Про це йдеться у низі державних документів, серед яких: Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті, Концепція національного виховання, Закон України «Про освіту» [23; 30; 42].

Раннє виявлення обдарованих і талановитих дітей, їх навчання і виховання складає одну з головних проблем вдосконалення системи освіти. У наукових джерелах простежуєиться думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, особливої уваги та керівництва їх діяльністю. Проте не слід забувати, що такі діти найбільш чутливі до оцінки їх діяльності, поведінки і мислення, вони сприйнятливіші до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи з обдарованими дітьми є співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня педагогічної культури батьків. Особливості взаємин школи із сім'ями учнів регламентуються державними документами. Так, в Законі України «Про освіту» визначені основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього документу називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу [28, 14], оскільки без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів у навчанні та вихованні обдарованих дітей. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сім'ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів.

Як свідчить досвід, тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи. Школа і сім'я покликані спільними зусиллями сприяти всебічному розвиткові підростаючих поколінь.

Практика переконує, що сьогодні багато батьків у вихованні обдарованих дітей допускаються суттєвих недоліків. Так, окремі батьки намагаються задовольнити всі дитячі примхи, усувають їх від праці. У таких сім'ях діти не беруть участі навіть в нескладній домашній роботі. Це негативно позначається на їхньому навчанні, ставленні до своїх однокласників, на власній самооцінці. Нерідко в сімейному вихованні обдарованих дітей трапляються й інші крайнощі - надмірна суворість та опіка, придушення самостійності дітей, що є недопустимим у роботі з такою категорією дітей.

Зазначені недоліки сімейного виховання обдарованих дітей пояснюються недостатньою освіченістю батьків та браком у них необхідного досвіду виховання. Допомогти батькам відшукати правильні підходи у вихованні - одне із провідних завдань сучасної початкової школи.

Окремі аспекти роботи з обдарованими учнями початкових класів досліджуються уже протягом тривалого часу.

Так, теоретичні питання обдарованості досліджували В. Ананьєв, А. Брушлинський, П. Гальперін, О. Ковальов, Г. Костюк, Н. Лейтес, А. Леонтьєв, В. Мясіщєв, С. Рубінштейн, Б. Тєплов та ін.

Проте, практично відсутні наукові доробки присвячені дослідженню специфіки співпраці початкової школи та сім'ї у роботі з обдарованими дітьми.

Таким чином, актуальність проблеми, недостатня її теоретична і методична розробка зумовили вибір теми дипломної роботи «Спільна робота школи та сім'ї у вихованні обдарованих дітей».

Об'єкт дослідження - спільна робота школи та сім'ї.

Предмет дослідження - напрями спільної роботи школи та сім'ї у вихованні обдарованих учнів початкової школи.

Мета дослідження - визначити та теоретично обґрунтувати напрями співпраці школи та сім'ї у вихованні обдарованих учнів початкових класів.

Відповідно до об'єкта, предмета і мети дослідження визначені такі завдання:

1. Дослідити проблему співпраці школи та сім'ї в історико-педагогічному контексті.

2. Обґрунтувати теоретико-методологічні засади організації спільної роботи школи та сім'ї.

3. З'ясувати психолого-педагогічні особливості категорії обдарованих дітей.

4. Визначити та обґрунтувати напрями спільної роботи початкової школи з батьками обдарованих дітей.

Методи дослідження:

- теоретичні - аналіз, синтез, узагальнення, класифікація і систематизація теоретичних даних;

- емпіричні - педагогічні спостереження, бесіди, анкетування;

- методи обробки результатів дослідження - кількісний та якісний аналіз.

РОЗДІЛ 1. СПІЛЬНА РОБОТА ШКОЛИ ТА СІМ'Ї ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Історико-педагогічний аналіз проблеми співпраці школи та сім'ї

Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що проблема співпраці школи та сім'ї не є новою і вивчається уже впродовж тривалого часу видатними педагогами та вчителями-практиками. Як показали результати нашого дослідження, одним з перших педагогів, які займалися докладною розробкою питань співпраці сім'ї і школи був відомий чеський педагог Я. Коменський [38, 143]. За переконанням вченого, саме сім'я повинна готувати дитину до подальшого навчання в школі. У своїх педагогічних доробках Я. Коменський для дітей від народження до шести років визначав материнську школу, під якою мав на увазі не суспільну установу, а своєрідну форму виховання. Зокрема материнській школі педагог присвятив значний розділ своєї «Великої дидактики» і спеціальний твір під назвою «Материнська школа» [38, 150]. Цьому рівню виховання він надавав дуже великого значення, розглядаючи його як першу і найважливішу частину всієї розробленої ним системи виховання і становлення підростаючого покоління. На думку вченого, у материнській школі повинні закладатися основи фізичного, етичного і розумового розвитку дітей. При цьому, Я. Коменський нагадував, що фізичні і духовні сили дитини розвиваються поступово. Він закликав батьків досвідченіше піклуватися з найбільшою ретельністю про здоров'я своєї дитини і давав конкретні вказівки щодо догляду за малюком, а саме: яким повинне бути його харчування, одяг, режим. Дуже важливою була вимога Я. Коменського до годування немовлят неодмінно молоком матері,. Окрім того, сім'я має забезпечити дітям як можна більше рухів давати їм можливість бігати, гратися, пустувати. Він вимагав, щоб батьки не заважали дитячій грі, а самі брали в ній участь, направляючи дітей в правильне русло.

До засобів морального виховання на думку Я. Коменського належать розумні повчання і вправи дітей в позитивних, з точки зору моральності, вчинках, а також позитивний приклад дорослих. У той час як в практиці виховання дітей в сім'ї широко застосовувалися фізичні покарання, він пропонував впливати на дітей у разі їх поганої поведінки або провини передусім умовлянням і осудом, вдаючись до покарань лише в самих крайніх випадках.

У області розумового виховання Я. Коменський ставив перед материнською школою завдання сприяти накопиченню дітьми за допомогою органів чуттів можливо більшого запасу конкретних уявлень про навколишній світ, розвивати їх мислення і мову, з тим щоб підготувати їх до подальшого систематичного навчання в школі [38, 111].

Педагог приділяв багато уваги підготовці дітей до школи рідної мови. Він рекомендував батькам завчасно збуджувати у дитини любов і інтерес до школи, високо підіймати в його очах авторитет майбутнього вчителя. З цією метою він радив роз'яснювати дітям, як важливо вчитися в школі, познайомивши їх з учителем ще до початку занять. Коменського про материнську школу являє собою першу спробу створити теорію і методику виховання, визначити мету, зміст, основні завдання і методи, запропонувати ретельно продуману і чітко організовану систему роботи з маленькими дітьми відповідно до їх вікових можливостей.

«Материнська школа» фактично була першою в світі програмою виховання дітей в сім'ї. У ній висвітлені основні напрями виховної роботи: фізичне, моральне, розумове, трудове і естетичне виховання, розвиток мови і підготовка до школи [77, 111].

Відомий французький педагог, Ж. Руссо, звертаючись до батьків і вихователів, закликав їх розвивати в дитині природність, прищеплювати почуття свободи і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні розумні схильності [37, 119].

Якщо дитина плаче, Ж. Руссо пропонував батькам і вихователям не вдаватися до загроз, а, навпаки, терпляче і настирливо вивчати дійсні причини дитячого плачу. Він справедливо попереджав, що дитячі сльози при відсутності належного розуміння потреб, якими вони викликаються, і внаслідок безмірних послуг батьків можуть породжувати щось що суперечить моралі і природі.

Ж. Руссо рекомендує поволі впливати на дітей, керувати ними, не ущемляючи їх свободи і не застосовуючи заходів прямого силування, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати із задоволенням небажаних і химерних дитячих прохань. Цього батьки можуть навчитися спілкуючись з вчителем своєї дитини. Адже вчитель проводить більше часу з дітьми і йому легше зрозуміти чого дитини хоче і до чого прагне [37, 98].

На думку видатного швейцарського педагога-демократа, одного з основоположників народної школи Й. Песталоцці, щоб уникнути прорахунків виховання, слід якнайраніше прилучати дітей до праці, до книжки, до самостійної пізнавальної діяльності, до самостійного мислення. Усе, що може дитина зробити сама, все, що їй під силу, вона повинна робити. «Найкраща допомога - зроби сам», - каже народна приповідка. Але приклад мають подати самі батьки, як відомо діти наслідують дорослих.

За переконанням вченого, проводячи бесіди з батьками, вчителі та керівники шкіл мають спиратися на наукові праці з фізіології людини, педагогіки, психології [37, 75].

Ще здавна відомо, що заохочувати дитину до навчання мають не лише вчителі, а й батьки. Коли вони будуть діяти злагоджено і цілеспрямовано то дитина буде ще більше прагнути досягти високого рівня знань і пізнавати навколишній світ. Надаючи виняткового значення сім'ї у підготовці дитини до життя, К. Ушинський не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як суспільний обов'язок кожного з них. Найпершим обов'язком сім'ї є виховання особистості, корисної для суспільства. У статті «Про моральний елемент у руському вихованні» [77, 113] К. Ушинський розглядає виховання дітей в селянських і дворянських сім'ях. Говорячи про виховання в родинах селян, він дещо ідеалізує це виховання, покладаючи, зокрема, свої надії у цій справі на виховну діяльність держави і церкви. Розкриваючи негативні сторони дворянського родинного виховання, педагог робить цілком правильні критичні висновки.

Так, К. Ушинський пише, що про батьків цих сімей не можна сказати, нібито вони не займаються вихованням своїх дітей. «Навпаки, - підкреслює К. Ушинський, - в більшій частині дворянських сімей виховання становить головну турботу батьків, мету їхнього життя, перед якою часто схиляються всі інші цілі і мотиви» [77, 114].

Отже, батьки є для своїх дітей завжди і в усьому зразком - вони повинні бути винятково тактовними, справедливими, щирими, чесними, витриманими. Адже діти люблять наслідувати дорослих. Найкращою вихователькою в родині К. Ушинський вважав матір. Багато сторінок у своїх творах видатний педагог присвятив жінці, матері-виховательці. Саме через матір успіхи цивілізації проникають в сімейний побут, а через нього і в життя народу. К. Ушинський пише, що основи людського характеру закладаються в перші роки життя, коли дитина перебуває під безпосереднім впливом матері, отже й формування характеру дитини багато в чому залежить насамперед від неї, і коли в жінки народжується дитина, то вона вже не живе для себе, а повністю віддається вихованню маленької істоти.

Видатний педагог висловив багато цікавих думок і з приводу того, як саме треба виховувати дітей в сім'ї. К. Ушинський вважав, що батьки обов'язково повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості і нахили. В цьому питанні батькам може дуже допомогти педагогічна література. Він дуже чітко підкреслює, чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей. Виховати справжню людину можна тільки поєднуючи розумове, моральне, трудове та естетичне виховання [3, 115].

К. Ушинський звертає увагу батьків і на необхідність виховувати у дітей з раннього віку міцні, сталі навички. У творі «Людина як предмет виховання» підкреслюється велике практичне значення виховання добрих навичок. Педагог називає їх моральним капіталом, який безнастанно зростає і процентами від якого людина користується все своє життя. Він пише, як саме батьки можуть виховати в дітях добрі навички. На його думку це треба робити не механічно, а поступово, шляхом систематичних вправ, з урахуванням вікових особливостей дітей. Особливу увагу батьків К. Ушинський звертав на виховання у дітей навичок культурної поведінки. Однак, виховуючи у дітей ці навички, педагог радив стежити за тим, щоб моральні правила, ставши звичною нормою поведінки дитини, не приглушували живої душі, щирості й безпосередності. К. Ушинський давав батькам конкретні поради і з приводу того, як викорінювати погані звички. Для цього потрібно знати причини виникнення поганих звичок у дітей, а потім уже займатися їх усуненням [77, 130].

Важливі думки висловлював К. Ушинський і з приводу того, як треба здійснювати естетичне виховання в сім'ї. Необхідно з раннього дитинства пробуджувати в дітях любов до прекрасного - читати їм дитячі книжки, виводити на природу, показувати різні картинки, навчати різноманітних пісеньок. Але для цього, підкреслював педагог, потрібно, щоб самі батьки були естетично освіченими людьми [77, 120].

Великого значення надавав cпівпраці школи та сім'ї польський вчений М. Барановський, який, зокрема, писав: «Школа і дім повинні як найчастіше порозумітися і нараджуватися над станом здоровля і питоменностями духа і успособлінєм дітвори, над завданєм виховання домового і шкільного, над средствами виховавчими, над працею дітвори і т. д. До того послужать безпосередні зносини родичів з учителями, шкільні повідомленя і взагалі' кореспонденция межи домом і школою, шкільні торжества, порушуваня сеї справи в публичних письмах, відчити та дбалість учителів і про дім родинний» [4, 14].

Проблема сім'ї і школи зайняла особливе місце в теоретико-педагогічних працях А. Макаренка другої половини 30-х років. Питанням сімейного виховання він присвятив «Книгу для батьків».

«Виховання є процес соціальний в самому широкому значенні, - нагадує А. Макаренко в першому розділі «Книги для батьків». - Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і більше усього - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги». «Діти - «квіти життя», - проти цієї відомої метафори А. Макаренко не заперечує. Але він застерігає від уподібнення «кольорів життя» розкішному декоративному букету, яким милуються, випускаючи сентиментальні ахи і охи. «Ні, наші діти зовсім не такі квіти... - переконано вигукує А. Макаренко, - це не букет, це прекрасний яблуневий сад... Важко, звичайно, не милуватися таким садом, важко йому не радіти, але ще важче не працювати в такому саду». І тому, закінчує свою думку А. Макаренко, «давайте будемо садівниками» [56, 6].

«Книга для батьків» - твір своєрідного, незвичайного жанру. Це одночасно і педагогічний трактат і художнє оповідання. Публіцистичні і науково-теоретичні розділи зміняються розгорненими розповідями або невеликими зарисовками, що грають роль художніх ілюстрацій до тих або інших педагогічних проблем.

Але було б невірно розглядати «Книгу для батьків» як деяке зведення педагогічних правил, як підручник, що пропонує вичерпні відповіді на завиванні складні питання сімейного виховання. «… Важко сподіватися, - говорив Макаренко на одній із зустрічей зі своїми читачами, - що по книзі можна навчитися виховувати, але навчитися мислити, увійти в сферу думок про виховання, мені здається, можна. Я тільки на те і розраховував, що ця книга допоможе читачам самим, на прикладах, задуматися над питаннями виховання і прийти до тих або інших рішень» [56, 6].

«Сімя - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань» - так зазначав В. Сухомлинський. На його думку, «справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сімя: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності» [62, 72].

В. Сухомлинський застерігав батьків та вчителів: «Пам'ятайте, що пустун, у якого про все є власна думка, на все свій погляд, - то ваше щастя; а безвільний, як тінь, вихованець, у якого власні думки вибиті з голови вашими сильними засобами впливу, який беззастережно в усьому підкоряється вам, - то нещастя ваше». Сильні і вольові засоби впливу батьків, що ламають волю дитини, роблять її безвільною, безініціативною, байдужою і нерідко безсердечною та жорстокою людиною, готовою переступити через біду ближнього в ім'я власних гараздів [75, 94].

«Які книги зібрані у вашій хатній бібліотеці? Яку службу вони несуть? Чи вони є просто прикрасою і натяком на високий культурний рівень сім'ї? Чи читаєте ви, батьки, книги разом з дітьми? Чи обговорюєте з ними прочитані книги? - замислитися над цими питаннями мають усі батьки», зазначав В. Сухомлинський. Сімейне зібрання книг педагог називав «Золотою бібліотекою Дитинства і Юності» і заповідав: «Найживотворніше джерело, яке живить родинний струмок культури, - книга... Найбезціннішим духовним багатством кожної родини є сімейна бібліотека... Стало традицією передавати бібліотеку в спадщину - батьки передають книжки синам і дочкам як найбезцінніший скарб... Книга, яка ввійшла в духовне життя сім'ї, - то ніби промінь, який освітлює майбутнє і батькам, і дітям» [75, 111].

Г. Щукіна у своїх дослідженнях зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачав «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань... і являє собою природженої якості». Він - наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують». Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі - стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху [55, 94].

Таким чином, проблема співпраці сім'ї та школи досліджується уже впродовж тривалого часу в працях педагогів класиків і не втрачає своєї актуальності сьогодні.

1.2 Теоретико-методологічні засади співпраці школи та сім'ї

Співпраця школи з сім'єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об'єктивна необхідність взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов'язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Відомий філософ Гельвецій відзначав, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім'ї. Якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується [39, 11].

Школа і сім'я - два суспільних інститути, на яких покладено обов'язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її всебічний розвиток: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу [48, 33].

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Сім'я - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім'ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім'ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів [39, 12].

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до шкільної діяльності дітей

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості школяра.

Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно пам'ятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що не на стільки виховує сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Як відомо, здоровою і щасливою дитина може вирости тільки у дружній і щасливій сім'ї, де панує любов і взаєморозуміння. Провідна роль у родинному вихованні належить, звичайно, батькам та рідній (материнській) мові. Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім'ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів [61,75].

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Отже, зрозуміло, що в умовах сім'ї дітей виховують не лише батько й мати, але й інші члени сім'ї. Тому що сім'я, як первинний колектив суспільства в цілому впливає на формування і розвиток дітей.

Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сім'ї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, з ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сім'ї і школи, батьків і учителів [64, 119].

Вчені надають великого значення такому засобу розвитку характеру, як наслідування. Про це мають завжди пам'ятати дорослі - батьки, вихователі, вчителі, які хочуть того чи ні, але виступають для дітей взірцями поведінки. Батькам також важливо використовувати виховний вплив на дітей через літературних героїв, персонажів кінофільмів, постаті видатних діячів науки, техніки, культури.

Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження - це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.

Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.

Ось чому поведінка батьків - це основний вирішальний засіб виховання дітей в сім'ї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, а самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків [64, 59]. Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. «Саме в сім'ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя» [64].

Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої.

Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими і різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.

Одним із шляхів оптимізації взаємодії двох провідних інституцій виховання є підвищення провідної ролі школи у розвитку особистості молодшого школяра. Це сприятиме озброєнню учнів глибоким багажем знань, виробленню практичних навиків та вмінь [32, 18].

Проте школа - не єдине місце, де виховується і навчається молоде покоління. Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед - у сім'ї. На яку височінь не була б піднесена шкільна справа в нашій країні, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання і навчання молодого покоління.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчителі і батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально-творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії сім'ї і школи в організації навчально-виховного процесу.

Оптимізація взаємодії школи і сім'ї - необхідна умова успішного виховання і навчання дітей. Там, де вчителі і батьки виступають єдиним фронтом, там звичайно краще поставлена навчально-виховна робота школи і правильно організовано виховання дітей у сім'ї.

Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добо, відрізнити його від злого, негідного. Джерелом людського життя є родина. З прадавніх часів люди усвідомлювали значущість родини для всебічного розвитку особистості.

В освітньому просторі склалися різноманітні форми зв'язку школи і сім'ї. Найбільш поширеними способами їх оптимізації є:

- відвідування класним керівником і учителями батьків учнів;

- відвідування батьками школи;

- проведення класних і загальношкільних зборів;

- шкільні конференції батьків щодо обміну досвідом сімейного виховання;

- «дні відкритих дверей», або «батьківські дні»;

- батьківські комітети при школи [54, 18].

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв'язків з сім'єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки. Адже непрофесійна робота з батьками підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей [32, 19].

Проблема взаємодії школи і сім'ї, на наш погляд, належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежність педагогічних явищ і процесів у наші дні дедалі ускладнюється, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім'ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляються недостатньо ефективними. Аналогічні проблеми стоять і перед сім'єю. Тому що всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються і у сім'ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів. Формування правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення.

Один з найважливіших професійних обов'язків учителя - організація співпраці з батьками учнів. Більш того завдання складається в організації такої співпраці, яка б не тільки йшла в одному напрямку з його цілями, завданнями і діями, але і доповнювала їх.

У систему відносин «вчитель-батьки обдарованих дітей» вчитель залучається об'єктивною необхідністю, самими умовами здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.

Відносини в системі «вчитель-батьки обдарованих дітей» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними [54, 19] Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель - батьки учнів» не завжди виконує свої функції. У цих відносинах нерідко зустрічаються такі недоліки: