Фантастична повість (стр. 2 )

- Так, це питання я відслідковую, - погоджуючись, струснув сивою головою Коваль. - Можу ще додати до сказаного тобою, що таким чином КНР вбиває одним пострілом двох зайців: по-перше, розкручуючи маховик космічного озброєння та маючи значну частку у його світовому виробництві, Китай заробляє шалені кошти і по-друге, стикаючи лобами у протистоянні світову спільноту та Російську Федерацію, влада Китаю, як комуністичний режим, підставляє підніжку всьому імперіалізму, таким чином значно піднімаючи довіру китайського народу до партії всередині країни. Я, як і ти, сподіваюсь, що відкрито в бійку Китай на стороні Росії не виступить, тому що поміж цих двох країн забагато протиріч та амбіцій, хоча і ця допомога робить Кремль ще більш зухвалим та безцеремонним. Державна машина Росії набирає оберти у гонці космічних озброєнь. За нашою інформацією, в країні ведуться проектні та будівельні роботи над спорудженням військового космічного крейсера та малих космічних винищувачів і штурмовиків. Крім того, успішно просуваються роботи по розробці електромагнітної зброї, яка може успішно застосовуватись у космічному просторі. Матеріали для цих розробок були викрадені російською розвідкою з дослідницької лабораторії ВМС США Naval Surface Warfare Center, розташованої в Далгрені. Росія на даний момент розпрацьовує такі напрямки в сфері електромагнітної зброї: стрілецька зброя, електромагнітне артилерійське озброєння та потужні рейлгани,[3] що будуть основною ударною силою та найпотужнішою зброєю космічного крейсера і за допомогою якого можна буде розганяти боєзаряд масою в одну тонну до 10% швидкості світла. За допомогою рейлгану можна бомбардувати планети, об’єкти, що знаходяться глибоко в надрах та великі, масивні космічні тіла. Всі напрацювання і проекти прикриваються благородною ціллю, Росія виправдовує свої дослідження у цій сфері тим, що зможе бомбардувати за допомогою рейлгану астероїд Апофіс і таким чином усуне його з небезпечної для Землі орбіти.

- Ну а що ми зможемо їм протиставити, якщо виникне така потреба? - запитав Боровий, котрий допив свою каву і, продовжуючи слухати Ярослава, задумливо помішував кавову гущу. В силу своїх посадових повноважень, він знав всю інформацію, якою зараз оперував Коваль, але йому було цікаво дослухатись до думок та логічних висновків, які сформував для себе його друг. Керівник БАРСу був одним із небагатьох знайомих йому людей, який мав гострий аналітичний розум і при мінімумі вихідного фактажу прораховував такі прогнози майбутнього, що в більшості своїй майже завжди справджувалися. Борису подобалося аналізувати ситуації разом з Ярославом і він був задоволений, коли його друг приходив до тих самих висновків, що і він. Ось і зараз здавалося, що Ярослав озвучував вголос ті думки та сумніви, які накопичились в його голові та не давали спокою протягом тривалого часу. Він знав, що може відкрити душу перед Борисом, не боячись насмішок і глузувань, тому був цілковито щирим та не приховував свого хвилювання за професійною маскою незворушної впевненості, яку йому доводилося постійно носити, зважаючи на сферу своєї діяльності.

- Ми можемо протиставити самовпевнену недалекоглядність посадовців вищого рангу як зі сторони ООН, так і Євросоюзу. Вони до сих пір вірять запевненням Кремля, що Росія буде дотримуватись договору про мирне використання космічного простору, який підписали члени ООН в 1967 році. Їхня наївність та довірливість мене часом бісить, - хмуро сказав Ярослав, рефлекторно стискуючи кулаки та хмурячи брови. - Деякі напрацювання у цій царині є в наших американських друзів, вони найбільше просунулись у сфері так званих «космічних воєн», але системних, планомірних та масштабних напрацювань, які можна втілити в матеріалі, немає ніде. Кожна країна у цьому питанні діє на власний розсуд і єдина перепона при виникненні космічних конфліктів з Російською Федерацією - це МААГ.

- Але ми являємось цивільною організацією і не можемо вести справжні бойові дії в космічному просторі, ми не маємо ні таких повноважень, ні технічних засобів для агресивних дій.

- Ось і доведеться при потребі нам самим перекваліфіковуватись у військовиків та переобладнати космічну техніку МААГу, якщо Росія все ж таки насмілиться застосувати зброю у космосі. - Ярослав раптово встав і, заклавши руки за спину, почав ходити по кабінету. - Нам потрібно буде прийняти на себе перший удар, відтермінувати безкарне знищення людей та захоплення наших поселень і об’єктів у космосі, а вже через рік-півтора, коли всім буде очевидна загроза і державні функціонери не зможуть, як страуси, ховати голову в пісок, ми надолужимо втрачений час і створимо військову техніку, рівноцінну, а можливо, і кращу, ніж її зараз має Кремль.

Боровий мовчки слухав та спостерігав за нервовим ходінням Коваля. Він розумів, що на судження Ярослава наклала також відбиток катастрофа, яка трапилась на «Марс-1», і керівник БАРСу ніколи не пробачить винуватцям цієї трагедії загибелі товаришів. Являючись, по суті, цілком цивільною особою, Борис деколи не схвалював військового радикалізму та категоричності суджень Ярослава, але в цьому випадку, якою б не була емоційна складова цього прогнозу, він повністю погоджувався із висновками, зробленими другом. Намальоване майбутнє жахало його, змушувало подумки просити Господа, щоб такі прогнози не справдилися, але його розум аналітика і прагматика в уяві малював такі загрозливі картини, що він якнайскоріше відігнав їх від себе.

«Не може бути, щоб люди при тверезому розумі та здоровому глузді планували таку долю для людей, в якій їм відводилась роль жертовних баранів, покладених на вівтар війни», - з острахом подумав він і, намагаючись закінчити цю неприємну для нього бесіду, звернувся до Ярослава, що вже взяв себе в руки і, присівши на стіл навпроти Борового, чекав реакції на свою промову:

- Я повністю погоджуюсь з твоїми прогнозами майбутнього, ти і сам бачиш, що ми прийшли до одного знаменника у питанні подальших дій Росії, але ми не можемо з тобою забувати про головні питання, якими займається МААГ в цілому, так і завдання, що стоять перед твоєю службою. Давай будемо слідувати узгодженому плану по виконанню місій, я ж обіцяю, що докладу максимум зусиль, щоб донести наші з тобою прогнози до керівництва ООН та України. Це все, що я можу зробити в цій непростій ситуації, після цього нам залишається тільки молити Господа про мирне врегулювання всіх проблем і чекати, як будуть розвиватися події.

Ярослав зрозумів, що бесіду закінчено і, маючи безліч нагальних справ, які вимагали його присутності, коротко попрощався з Боровим, потиснувши йому руку, і широкою, пружною ходою впевненої в своїх силах людини вийшов з кабінету...

РОЗДІЛ ІІ

Вийшовши в коридор і за допомогою ліфта спустившись на два поверхи вниз, Ярослав опинився на поверсі, котрий займала БАРС. Час був робочим, тому коридор, по якому він йшов, був майже порожній, тільки інколи назустріч йому швидко проходили заклопотані працівники, шанобливо вітаючись із ним:

- Добрий день, Ярославе Васильовичу…

Коваль автоматично відповідав на їхні привітання, подумки все ще продовжуючи розмову із Боровим і знаходячи все нові аргументи на підтвердження своїх прогнозів щодо вірогідності військових конфліктів у космосі.

Через декілька хвилин він увійшов у свій кабінет і, згадавши заключну тезу Борового, сів за свій робочий стіл і поринув у вир поточних справ.

Його кабінет був значно менших розмірів, аніж кабінет керівника МААГу, але він повністю задовольняв всі потреби свого хазяїна. Ярослав мало звертав увагу на вишуканість оточення та комфорт, його влаштовували мінімальні спартанські зручності, головне, щоб був стіл та комп’ютерний термінал із виходом на локальну мережу БАРСу та Інтернет. Єдиною ознакою, що розкривала пристрасть, яка поглинала його повністю, були десяток великих фотознімків із зображеннями космічних пейзажів: тут були знімки Марса та Місяця, зняті з орбіти та безпосередньо на їхній поверхні, найбільша та найвеличніша гора Сонячної системи Олімп, котра знаходиться на Марсі, феєричне Сонце, що виглядало із-за диску блакитної Землі на фоні бездонного чорного провалля космічного простору.

Всі ці фото були зроблені особисто Ярославом у його космічних мандрівках, і хоча такі фото при, можна сказати, буденності подорожей у космічному просторі, якими вони стали в двадцять першому столітті, все ж змушували відвідувачів затримувати на них захоплений погляд. На бічній стіні була закріплена скляна полиця, на якій лежали різноманітні раритетні трофеї, які він знайшов у своїх численних подорожах. Переважно це були зразки незвичних каменів з Місяцю та Марсу.

Крім цього, на робочому столі стояли світлини його батьків, дружини і дочки. Зі своєю дружиною Ярослав познайомився після повернення з Марсу, коли проходив курс реабілітації в санаторії у Трускавці. Його майбутня дружина працювала лікарем і невдовзі між героєм-косменом та красивою, розумною Зоряною, за якою упадав весь чоловічий персонал санаторію, виник бурхливий роман, котрий поглинув їх обох, і через місяць розважливий Ярослав, несподівано навіть для самого себе, запропонував гордовитій галичанці вийти за нього заміж. Вона погодилась, і тепер їхній донечці Яринці йшов уже четвертий рік. Одруження було ще однією і, мабуть, однією з головних причин, чому він погодився стати керівником БАРСу і вести більш осілий спосіб життя, хоча осілістю це можна було назвати тільки умовно: так, тепер він не приймав участі у тривалих місіях, але в зв’язку з важливістю та відповідальністю роботи часу на сім’ю залишалось дуже мало. Зараз він разом із сім’єю проживав у Києві і, інколи, коли не знаходився у відрядженні на Місяці або не займався питаннями БАРСу в інших країнах світу, Ярослав кожну вільну хвилину із задоволенням проводив зі своєю родиною та дивував їх приємними несподіванками.

Через півгодини він натиснув селекторну клавішу і, звернувшись до свого секретаря, промовив:

- Будь ласка, викличте до мене Горського.

Через п’ять хвилин у кабінеті з’явився його заступник, який відповідав за питання безпеки МААГу. Це був кремезний тридцятип’ятилітній чолов’яга середнього зросту, який рухався із грацією хижака і його скрадливі рухи видавали в ньому майстра із єдиноборств. Незважаючи на свою кремезну статуру, він був рухливий як ртуть і при необхідності міг дати фору будь-якому легкоатлету. Фелікс провадив здоровий спосіб життя і віднаходив, попри свою завантаженість роботою, щоденно 2-3 години для занять на тренажерах. Коли Ярослав у душовій уперше побачив Горського з голим торсом, хоча у нього самого була прекрасна, атлетична фігура, він був просто вражений. Здавалося, що перед ним знаходиться живий древньогрецький бог, настільки всі м’язи його тіла були рельєфними і розвинутими. Горський був незмінним чемпіоном МААГу зі східним єдиноборств, який щорічно проводився у стінах агентства. Специфіка роботи вимагала прекрасної фізичної форми від його працівників і керівництво тільки вітало наявність у своїх рядах справжніх спортсменів.

Ярослав також захоплювався єдиноборствами, тому із задоволенням, коли віднаходив час, приєднувався до Фелікса в походах у спортзал і ставав його спаринг-партнером. Таким чином, їхні взаємовідносини були спільними не тільки на роботі, але і поза її межами, тому і не дивно, що невдовзі вони стали друзями.

Горський міцно потиснув руку Ковалю і, сівши в крісло навпроти нього, з очікуванням подивився на нього.

Ярослав відсунувся від монітора комп’ютера і уважно слідкуючи, як відреагує Фелікс на його слова, промовив:

- Після сьогоднішньої наради мав розмову з Боровим, його нові дані відповідають тим висновкам, до яких ми з тобою прийшли раніше. Розвідки наших союзників фіксують підвищений інтерес російської сторони до Апофісу і припускають, що його можуть використати, як природну бомбу, яка змете з поверхні Землі США, тим паче, учені детально вирахували його траєкторію та місце падіння. Він поцілить у поверхню Землі в районі штатів Канзас та Небраска, тому у випадку його падіння на такій країні як США можна буде поставити хрест.

На обличчі у Фелікса, якого за статуру та врівноваженість поза очі називали «людина-кремінь», не здригнувся ані один м’яз, хоча він і був вражений цією новиною. Він тільки сильніше стиснув свої величезні долоні в кулаки і спокійно промовив:

- Так, це погані новини, хоча ми і так не були з тобою в стані ейфорії і знаємо, чого можна очікувати від росіян. До речі, до твоєї скарбнички поганих новин можу додати ще одну: сьогодні зафіксована невдала спроба проникнення у головний сервер МААГу. Ми відстежили адреси зловмисників. На думку наших комп’ютерних фахівців, тут попрацювали професіонали найвищого ґатунку. Вони заплутували сліди через Нову Зеландію та Іспанію, але джерело нападу знаходиться на території Російської Федерації у місті Хабаровськ. На наш офіційний запит до російської генпрокуратури, нам надійшла лаконічна відмовка, що надана інформація знаходиться на стадії перевірки. Маючи гіркий досвід попередніх аналогічних випадків, можна із сумом констатувати, що ця справа буде похоронена, як інші аналогічні звернення. В контексті твоїх новин я впевнений, що росіяни також отримали нові результати скорегованих обрахунків траєкторії руху Апофісу і намагаються дізнатися про наші плани або, що ще гірше, планують повторити свій трюк із перепрограмуванням електронної системи «Марс-1». Але ми насторожі і готові до такого розвитку подій. Так що очікую твоєї вказівки щодо режиму роботи БАРСу, чи час вже терміново вводити стан підвищеної безпеки нашої організації? - задав він питання Ковалю, хоча як професіонал здогадувався, яка відповідь пролунає.

- Загальної тривоги піднімати не будемо, але варто посилити охорону «Марс-1» та учасників цієї місії. Через три дні з мису Канаверал стартує місячний човник, на облавку якого буде знаходитись екіпаж «Марс-1», тому забезпеч стовідсоткову гарантію безпечного доправлення екіпажу корабля на місячний космодром Шеклтон. Ми не зможемо підстраховувати їх під час виконання завдання, але гарантуй мені надійний початок експедиції та старт «Марс-1». Кинь усі наші технічні засоби на забезпечення надійного трафіка[4] для цієї винятково важливої місії. По вектору руху корабля не повинно бути жодного підозрілого природного або штучного об’єкту, пристрої сканування повинні відслідковувати кожен метр космічного простору в дослівному сенсі цього слова.

- Ярославе, покладись на мене. Стовідсоткову гарантію безпеки дати не можу, ти сам прекрасно знаєш, що росіянам набагато легше зробити паскудство, аніж нам передбачити всі їхні дії, але зроблю все можливе і неможливе.

Коваль, знаючи характер Фелікса та його вірність даному слову, трохи заспокоївшись, схвально кивнув головою. Тепер він не сумнівався, що Горський витягне всі жили із себе та підлеглих, але виконає свою обіцянку. Деколи Ярославу здавалося, що для його заступника немає нездійсненних завдань, який цілеспрямованістю та впертою вірою у свої сили міг «звернути гори», якщо б перед ним стояло таке завдання. Тому він зі спокійною душею перейшов до обговорення інших справ, які вже не стосувалися спасіння Землі від астероїда, але також були нагальними і потребували скоординованих дій керівництва БАРСу…

* * *

18 грудня 2028 року 03.00 ранку за загальноземним часом.

Місячний космодром Шеклтон…

Глухо зашипіла гідравліка, зачиняючи створ перехідного шлюзу за п’ятіркою новоприбулих.

Боровий, Коваль та Горський разом із супроводжуючими їх двома кремезними охоронцями, котрих, незважаючи на відчайдушні протести Бориса Михайловича, приставив до керівника МААГу Фелікс, прибувши на Місяць за допомогою спеціального рейсу місячного човника, нарешті потрапили всередину стартово-посадкового комплексу, де знаходились приміщення для пасажирів та працівників, які забезпечували обслуговування та надійну роботу космодрому Шеклтон.

Комплекс складався з шести автономних споруд: вежі керування польотами, житлового термінала для людей, складського приміщення, ангара для допоміжної техніки, майстерні для збірки і обслуговування космічного транспорту, що постійно розбудовувалась і у найближчих планах повинна була стати повноцінним заводом, віддалік знаходився масивний куб ядерної енергостанції. Вони сполучалися між собою герметичними переходами, якими можна було пересуватись без громіздких скафандрів. При необхідності, у випадку аварійних ситуацій, споруди автоматично ізолювалися і переходили на автономне функціонування. Кожна з них мала аварійне джерело живлення і могла близько року безперебійно забезпечувати людей теплом, регенерованим повітрям, водою та їжею з недоторканого запасу. Комплекс був збудований стаціонарно із будівельних блоків, що формувалися з місячного реголіту та захисного антирадіаційного шару, які надійно захищали тендітні організми людей від жорсткого впливу космічного простору.

Ярослав та його колеги із задоволенням відкрили забрала своїх гермошоломів і вдихнули місцеве повітря. Воно відрізнялось від корабельного і несло в собі гіркувато-металічний присмак, до якого починав звикати уже через декілька хвилин. Усіх трохи стомила нудна процедура, яка тривала у перехідному тамбурі, але вони із розумінням ставились до потуг автоматики, що вела постійну боротьбу із місячним пилом, котрий, маючи абразивні властивості та несучи електростатичний заряд, зменшував терміни роботи механізмів, а у випадку потрапляння в легені загрожував здоров’ю людини.

Зустрічав високоповажних контролерів особисто керівник космодрому Джованні Каррера. Його округла, повна фігура в широкому сірому комбінезоні, здавалося не йшла, а котилася до входу в термінал, що в умовах пониженого місячного тяжіння виглядало дуже кумедно, і це трохи підняло настрій керівників агентства та викликало добродушні посмішки на їхніх обличчям. Підкотившись до них, Джованні з широкою відкритою усмішкою на своєму круглому обличчі, добре знаючи всіх особисто, балансуючи на грані панібратства та поваги, широко розвів руки, ніби хотів їх усіх водночас обняти. Потім, жестикулюючи із італійським темпераментом та розтягуючи закінчення слів, як це роблять на його батьківщині в Тоскані, промовив:

- Шановні мої! Радий вас бачити!.. Прошу всіх у гардеробну, де ви зможете скинути ці, як я підозрюю, остогидлі для вас скафандри…

Таке звернення не викликало у них відторгнення, а навпаки, запалило ще ширші посмішки. На Джованні просто неможливо було гніватись, тому що, попри свої зовнішні дані та фамільярне поводження, італієць завжди знав час і місце такої поведінки, а коли справа стосувалась його дітища - космодрому, куди він вкладав весь свій час і сили, Каррера перевтілювався у вимогливого та прискіпливого шефа і при потребі вмів так приструнити недбалого працівника, що той уже ніколи не бажав потрапити під роздачу запальному італійцю. Весь колектив космопорту любив і шанував свого «патрона», саме таке звернення на його адресу було улюбленим для Джованні.

Їхня група підійшла до дверей, що втягнулись у стіну від легкого доторку до сенсорної пластини і опинились в гардеробній, де в скаф-захватах висіли скафандри різних моделей. Там вони зняли свої скафандри і залишилися в стандартних комбінезонах БАРСу, які вони одягнули під час виходу з човника та посадки в місячний всюдихід, який і доставив їх у цей термінал.

Керівник МААГу після довгих вагань все ж таки вирішив особисто бути присутнім під час старту такої непересічної місії, від якої залежала доля їхньої рідної планети. Хоча виконавцем цього завдання була БАРС, але головною відповідальною особою являвся Боровий, тому йому просто несила було сидіти в Києві і пасивно через відеозв’язок спостерігати за стартом «Марс-1». Початок експедиції транслювали усі великі телеканали і мільярди людей через декілька годин будуть з тривогою і надією спостерігати за цією доленосною подією. На годину старту церкви різних конфесій збиралися провести відправу і молитися за вдале виконання місії. Це дійство об’єднало все людство в єдиному прекрасному пориві всепрощення, чистих і світлих почуттів один до одного. Люди вибачали старі образи, розуміючи, що у порівнянні із загрозою, яка постала перед усім світом, їхні кривди - це пилинки, ніщо, всю цю земну нікчемну суєту потрібно було відкинути на задній план і думати тільки про одне: «Чи буде майбутнє у наших дітей та, власне, і у всього людства?» В безлічі будинках світлини екіпажу «Марс-1» стояли на чільному місті, а діти та дорослі невпинно молилися за своїх рятівників.

Якщо ж хтось і планував чорні плани, котрі мали на меті зашкодити усуненню Апофісу зі шляху Землі, ці прагматичні вбивці значної частини людства творили свої плани нишком під непроникною завісою секретності.

І ось при таких настроях, що панували на всій Землі, Борис Михайлович був просто зобов’язаний особисто знаходитись на місці події, останній раз власноруч все перевірити та проконтролювати старт космічного корабля.

- Чи можемо ми відвідати екіпаж і задати їм декілька питань? - звернуся він із проханням, розуміючи, що в зв’язку з цейтнотом часу може отримати і негативну відповідь.

- Зараз астронавти проходять завершальну медичну перевірку і ви можете поспостерігати за ними та звернутись до них, - відповів керуючий космодромом, - знаючи, що у керівника такого рангу, яким являється Боровий, є карт-бланш на будь-які примхи та побажання.

На час старту «Марс-1», зважаючи на винятковість ситуації та розпорядження БАРСу, були припинені всі дії на космодромі ­­­- як поточні, так­­ і пов’язані зі стартом та посадкою інших кораблів. Технічні служби були зосереджені тільки на одному - забезпечити 100-відсоткову надійність старту корабля до астероїда. Звична охорона космодрому була посилена підрозділом БАРСу, який унеможливлював непомітне проникнення чужинців на територію Шеклтону, тому Каррера взяв ситуацію під особистий контроль і, попри свій постійний оптимізм та філософське ставлення до несподіваних проблем, мріяв про те, щоби доленосний старт відбувся чимшвидше і все увійшло в звичне русло.

Він провів їх у центральний коридор і, пройшовши з десяток метрів, їхня група зайшла в напівсферичну кімнату, яка була наполовину розмежована прозорою стіною. У частині приміщення, до якого вони зайшли, за комп’ютерними терміналами сиділи троє фахівців у білих медичних комбінезонах, за склом знаходились медичні пристрої, біля яких у зручних діагностичних кріслах сиділа трійка косменів. Навколо них поралися ще двоє медичних спеців. По лицях космонавтів було видно, що такі обстеження для них звична справа і вони сиділи у цілком розслаблених і вільних позах.

Боровий та супроводжуюча його група підійшли до прозорої перебірки і декілька хвилин мовчки спостерігали за тим, що відбувалось перед їхніми очима.

- Дайте мені зв'язок з екіпажем, - не витримавши мовчання, що затягнулось, звернувся Борис Михайлович до операторів, які, не звертаючи на них уваги, і надалі займалися своїми справами.

Один з фахівців перемкнув якусь клавішу і, поглянувши на Борового, мовчки йому кивнув.

- Добрий ранок, екіпаж космічного корабля «Марс-1». До вас звертається керівник МААГу , - озвався Боровий, з легкістю переходячи на англійську мову. - Як самопочуття? Який настрій перед виконанням завдання?

- Добрий день, Борисе Михайловичу, - відповіла миловидна тридцятилітня шатенка, командир корабля Беатріс Клеман, що сиділа в центрі трійки косменів. Вона разом із екіпажем неодноразово спілкувалася з керівником МААГу, тому не витрачала часу на процедурні розшаркування перед ним. Через прозору перебірку вона чітко бачила новоприбулих і, в свою чергу, також уважно розглядала їх. - Настрій у екіпажу бадьорий, прекрасно розуміємо покладену на нас відповідальність і тому можу вас запевнити, що зробимо все від нас залежне, аби відвернути загрозу, що постала перед людством.

Сухий і впевнений голос Беатріс із ледь помітним французьким прононсом тільки підкреслював враження про неї, як про нетривіальну самодостатню особистість із лідерськими якостями, що вміє брати на себе відповідальність та тримати ситуацію під контролем. ЇЇ підлеглі, що сиділи по обидва боки від неї, Тарас Бойко та Джон Девіс, тільки зосереджено, ствердно ледь схилили голови, таким чином погоджуючись зі словами свого командира. Думками вони вже були далеко звідси і всоте подумки прокручували всі свої дії у ситуаціях, що можуть виникнути під час виконання цього небезпечного і особливо важливого завдання.

- Не буду відволікати вас від приготувань, тому побажаю тільки, щоб Господь і фортуна не відвернулися від вас у цей нелегкий для всієї Землі момент! - Трохи пафосно і урочисто, не в звичній для нього манері, промовив Боровий. Але голос його здригнувся від хвилювання і астронавти з розумінням поставившись до хвилювання керівника агентства, хором подякували йому за побажання і знову віддалися в умілі руки медиків.

Поки тривав цей діалог, Горський підійшов до оператора і поцікавився, на якій стадії медичний огляд і які його результати. Фахівець голосно, так щоб його водночас почули інші, підтвердив цілковите здоров’я космонавтів та їхню готовність до польоту.

Борис Михайлович залишившись задоволеним як станом екіпажу, так і відповідями командира корабля, звернувся до керуючого космопортом та своїх підлеглих із пропозицією:

- Ну що, панове, давайте з вами пройдемо на контрольну вежу керування польотами, з якої і будемо спостерігати за цим історичним стартом, - і заздалегідь знаючи, що заперечень не почує, попрямував до виходу…

* * *

18 грудня 2028 року 06.30 ранку за загальноземним часом.

Місячний космодром Шеклтон.

Контрольна вежа керування польотами…

Куполоподібний зал керування польотами, в якому стояла напівтемрява, окупувала в’язка напруга, котру можна було відчути фізично. В приміщенні стояв низький гул, який створювала суміш звуків від механізмів систем життєзабезпечення, працюючої електроніки, що займала третину цього залу, коротких фраз, якими перекидалися чергові оператори, котрі сиділи біля комп’ютерних терміналів.

Здавалося, що найменший різкий звук, люба несподіванка спровокує справжній вибух. Можливо таке суб’єктивне відчуття було тільки у нього, але саме так міг охарактеризувати Боровий настрій, що панував навкруги. За своє життя він не раз особисто відправляв небезпечні космічні місії, але ні разу не відчував такого напруження, який охопив його тепер.

При попередніх стартах мова йшла, першочергово, про забезпечення життя екіпажу, прорахунку всіх можливих небезпек та зведення ризику до мінімуму. При невдачі експедиції, нові місії з таким самим завданням можна було посилати знову і знову. На кону стояла тільки втрата темпів освоєння Сонячної системи.

Зараз все було інакше: це була перша повноцінна рятувальна акція аварійно-рятувальної служби і від невдачі цієї експедиції залежало не тільки життя екіпажу космічного судна, яке було безумовно цінним та швидкість колонізації космічного простору, але й існування самої планети Земля у тому вигляді, яким ми його знаємо. Від «Марс-1» залежить: чи в цьому агресивному середовищі буде продовжувати квітнути унікальна планета, чи вона скотиться у кращому випадку по еволюційній драбині до рівня середньовіччя, або перетвориться на мільйони інших небесних тіл, де життя ледь жевріє.

Виринувши, нарешті, в виру своїх внутрішніх переживань і нишком роззирнувшись довкола, Борис побачив, що навколишні зайняті передстартовими приготуваннями «Марс-1» і, скоріш за все, просто не мають часу думати про всі варіанти розвитку подій. Оператори стиха доповідали у свої гарнітури зв’язку про стан корабля, результати контрольних тестів його електронних систем, самопочуття космонавтів, становище стартово-посадкового поля, чистоту стартового коридору та ще десятки параметрів, у випадку невиконання яких, виліт корабля був просто неможливий. Фактично, кожен з працівників космодрому, що знаходився зараз на чергуванні, без підказок відмінно виконував свої обов’язки, працював як маленька шестерня великого механізму і тепер любе втручання сторонньої людини тільки внесло б дисонанс у цю гармонійну симфонію роботи згуртованого колективу.

Всі звіти операторів і кінцеві протоколи тестів електронних систем стікалися до однієї людини, Джованні Каррера, котрий з огляду на відповідальність місії, вирішив особисто бути диспетчером старту «Марс-1». У цьому не було нічого дивного, старт можна було назвати епохальним, транслювався в прямому ефірі для мільярдів землян і він, як і Боровий не міг бути осторонь у цей важливий момент. Це був його космопорт і у випадку безглуздого збою винним буде не черговий диспетчер, а особисто він. Тому зараз Каррера знаходився у цьому ж таки приміщенні за пультом центрального терміналу вежі керування польотами. Руками він обперся об панель терміналу, вся його фігура підтягнулася, обличчя затверділо, демонструючи найбільшу степінь зосередженості. За звичкою, рефлекторно, не відриваючи очей від монітора, він покусував зубами нижню губу. В цей момент ніхто не впізнав би у цьому зосередженому, як струна напруженому від хвилювання мужчині того веселуна, котрий всього лишень декілька годин назад так потішно зустрічав керівництво МААГу. На ньому була така ж гарнітура зв’язку, як і на інших операторах, в котру він кидав рубані, короткі фрази, якими підтверджував фіксацію повідомлень операторів.

Боровий, щоб також увійти в ділове русло, яке домінувало в цьому приміщенні, звернувся із запитанням до Горського, який разом з охоронцями та Ковалем, стояв біля нього:

- Феліксе, яким чином забезпечена безпека старту корабля?

- Звична охорона космопорту підсилена підрозділом спецназу БАРСу. Орбітальні супутники, протиметеоритний комплекс та засоби сканування навколишнього простору переведені у стан підвищеної готовності. Стартовий коридор чистий і в разі виявлення у цьому секторі підозрілих об’єктів розміром до метра, ми швидко про це дізнаємось. До миттєвого вильоту готові два швидкісних судна, які мають на своєму облавку протиметеоритні ракети класу «космос-космос», які при потребі можна застосувати як проти природних, так і проти штучних об’єктів. - Горський доповідав розмірено, без інтонацій, спокійно дивлячись йому у вічі, і саме така манера заспокоїла Борового та трохи зняла його нервове напруження. Схвально кивнувши головою, він знову почав спостерігати за подіями, що розгорталися навколо нього.