Зверху по всьому периметру диспетчерської розташовувались величезні екрани зовнішнього огляду, і хоча приміщення знаходилось всього в п’яти метрах від поверхні, за допомогою відеодатчиків, що знаходились на тридцятиметровій вишці комплексу зв’язку, створювалась стовідсоткова ілюзія, що екрани - це справжні вікна і зал перебуває на тридцятиметровій висоті над поверхнею дна місячного кратера. Безумовно, при потребі на екрани виводилось зображення, яке отримували з найрізноманітніших точок, де знаходилась відеоапаратура, починаючи з орбітальних місячних супутників і закінчуючи проекцією рубки «Марс-1».
На екранах виднівся краєвид, котрий розкинувся навколо вежі керування польотами, з хаотичним нагромадженням мертвих скель, що тонули у пітьмі, різко дисонував освітлений, геометрично правильний периметр стартово-посадкового поля, на якому знаходився самотній сріблястий контур космічного корабля. Високо вгорі сяяла освітлена смужка краю кратера, де знаходилось швидко зростаюче поселення людей. Над головами розкинувся чорний шатер безмежності, пронизаний міріадами далеких світил та зоряних скупчень. У цьому світі панували темні, похмурі кольори. Цей віковічний краєвид, який був незмінним на протязі мільйонів років, ще більше підкреслював чужорідність людських творінь на Місяці, і це змушувало з тугою згадувати безмежні барвисті земні поля, які голубив теплий вітерець, насичуючись запахом духмяних трав, привітне пестливе сонце, солодку вологу дощів, котрі зрошували та давали життя всьому сущому.
Але тому на Місяць і прийшли люди, щоб перетворити його на квітник, на місце, де будуть такі ж умови життя, як і на нашій рідній планеті. Це був початок довгого, нелегкого та небезпечного шляху, і тільки правнуки теперішніх колоністів зможуть існувати у нормальних умовах, а першопрохідці ж поки що змушені жити аскетично та багатьом жертвувати, хоча і були в значно кращих умовах, аніж колоністи на Марсі, оскільки при бажанні могли за декілька годин потрапити на Землю на облавку місячного човника.
Каррера виконав декілька маніпуляцій на пульті і на двох центральних екранах похмурий пейзаж змінило зображення рубки керування «Марс-1». Екіпаж корабля знаходився в протиперевантажувальних ложементах: Беатріс Клеман - у командирському, Джон Девіс - у штурманському і Тарас Бойко - на місці пілота. Хоча старти кораблів з місячного космодрому стали рутиною і не викликали ніяких технічних складнощів, зважаючи на те, що за стартом спостерігало все людство, керівники вимагали від екіпажу дотримання всіх існуючих інструкцій і відповідної поведінки. Тому космени були вдягнуті в білосніжні гермокостюми з емблемами БАРСу на лівій стороні грудей (на золотому фоні ошкірений барс в передніх лапах тримає ніжно-блакитну кулю Землі) з відчиненими лицьовими щитками гермошоломів, які герметизувались за секунди.
Було видно, що астронавти хвилюються, можливо, навіть більше від усвідомлення, що за ними спостерігає така кількість людей, аніж від думок про майбутню місію. Виконання завдання розпочнеться через декілька тижнів, а родичі, високопосадові особи та прості люди ловили кожну секунду прямої трансляції, кожний їхній порух, щоб потім обсудити та поділитись враженнями від цієї визначної події.
Над залом пронісся, підсилений динаміками, голос Каррери:
- Увага всім службам космодрому Шеклтон! До старту космічного корабля «Марс-1» залишилось три хвилини. Всі системи в нормі… Даю трихвилинний відлік часу…
Над куполом диспетчерської зали, в рубці керування «Марс-1», в квартирі майже кожного землянина лунав синтезований голос електронної аналітичної системи:
- Дві хвилини сорок секунд… Дві хвилини тридцять секунд…
У рубці корабля Беатріс Клеман кинула погляд на термінал, що знаходився перед нею. Всі показники були в межах норми, і хоча старт корабля був повністю автоматизованим і зараз ним керувала корабельна електронна система ELАS, вона в силу свого характеру і професійних навичок намагалась тримати все під контролем.
- Одна хвилина двадцять секунд…
Боровий, не помічаючи, що міцно стиснув руки в кулаки, пошепки повторював відлік.
- П’ятдесят секунд… Сорок п’ять секунд…
У Каррери похололо в грудях, коли на його моніторі з’явилося якесь повідомлення. Але це була тільки звістка від ретивого заступника, що все гаразд і межі стартового коридору вільні від будь-яких об’єктів. Подумки лайнувшись, він пообіцяв собі, що потім відірве йому голову за те, що ледь не довів його до інфаркту і надіслав «ОК», підтверджуючи тим самим отримання повідомлення.
- Двадцять секунд… П'ятнадцять секунд…
Люди, що хотіли перешкодити цій місії, також відслідковували старт корабля і вже наперед зловісно посміхалися, смакуючи, яке потрясіння очікує на все людство…
- Три… Два… Один… Старт.
З днища корабля вирвалися чотири блідо-блакитні клинки розпеченої плазми, і корабель, спочатку неохоче, а потім все більше пришвидшуючись рвонув у чорний небосхил Місяця назустріч небезпеці, пригодам та одвічній славі…
РОЗДІЛ ІІІ
10 січня 2029 року.
Космічний простір у кілометрах від Землі.
Облавок «Марс-1»…
Навколо панувала пітьма, що була розбавлена лишень світлом далеких скупчень зірок. У безкінечному просторі один навпроти іншого зависли два супротивники, в яких були діаметрально протилежні завдання: астероїд Апофіс та земний космічний корабель «Марс-1». Відстань між ними за космічними мірками була вельми малою - п’ять кілометрів, і сторонньому глядачеві, якщо б такий зараз спостерігав за цим сектором космічного простору зі сторони, здалося б, що вони неодмінно зіткнуться один з одним.
Помилковим було і відчуття того, що вони непорушно висять у космічному просторі. У Всесвіті немає тіла, яке б перебувало у статичному спокої і не було б у русі. Так, відносно один одного вони не рухались, але це сталось тільки тому, що «Марс-1» зрівняв свою швидкість зі швидкістю цієї космічної брили.
Насправді, вони рухались у напрямку Землі із запаморочливою швидкістю 30,73 км/с і вже через три з половиною місяці астероїд наблизиться на небезпечну для нашої планети відстань, а через сім років, якщо йому у цьому не перешкодити, впаде на поверхню Землі.
В цю хвилину в рубці керування кораблем знаходились усі три космонавти, хоча зараз і була вахта Джона. На оглядових екранах виднілось збільшене зображення астероїда і зараз астронавти, затамувавши подих, допитливо розглядали його.
Апофіс мав неправильну видовжену форму.
Вся його сіро-чорна поверхня була вкрита заглибинами та кавернами, що утворились в результаті дії жорсткого випромінювання та зіткнень з космічними тілами. Його теперішній вигляд формувався мільярдами років, це був релікт, що «бачив» утворення нашої Сонячної системи. Він пережив багато баталій з маломірними об’єктами і тепер готувався до своєї вирішальної битви із Землею, в якій повинен був остаточно зникнути і стати частиною нашої планети. Але у цьому і полягала місія астронавтів - зберегти їх обох і розвести у космічному просторі на безпечну віддаль.
Його вид заворожував, складалося враження, що вся багатомільйонна маса брили намагається продавити плівку екранів і розчавити сміливців, що насмілились потурбувати його.
Для Тараса астероїд формою асоціювався з фігурою людини, що схилила голову та підібгала під себе руки і ноги. Бойко струснув головою, відганяючи ману, і поділився своїми враженнями з товаришами.
- Так, дійсно, віддалена схожість справді є, - промовила Беатріс після декількох хвилин мовчання. Джон також підтвердив, що бачить цю подібність.
- Ну що ж, тоді будемо направляти цю «людину» на путь істинний, - промовила, посміхаючись, командир корабля, і всі дружно засміялись цьому каламбуру. Влучний жарт командира корабля розвіяв мінорний настрій її підлеглих.
Клеман звернулась із завданням до корабельного навігатора, хоча знала, що відповідно плану місії, скоріш за все, електронна система вже займається цим питанням:
- ЕЛАС, проведи локацію поверхні астероїда та віднайди зручне місце для посадки автоматичного зонда. Зроби розрахунок траєкторії нашого руху та точку зависання, з якої найзручніше провести десантування апарата, - і вже звертаючись до косменів, додала: - Розпочнемо виконання першого етапу нашої місії - посадку на поверхню Апофісу безпілотного розвідника, за допомогою якого зможемо виконати місію. Джоне, повідомиш мене, щойно будуть опрацьовані результати локації…
- Прийнято… Виконую, - пролунав у рубці рівний без обертонів голос електронної системи корабля.
Електронно-аналітична система, що була створена, як пілотний проект у 2020 році для космічного корабля «Марс-1», виявилася вельми ефективною, і тепер ця серія з певними модифікаціями встановлювалася на всіх великих кораблях космічного флоту МААГу. Звичайно, після трагедії, що сталася під час польоту на Марс, був подвоєний захист навігатора від зовнішнього втручання, посилена підзвітність ЕЛАС екіпажу корабля та внесені незначні зміни в базовий пакет програм. При цьому зберігався принцип загального кластера корабля, тобто сегментного доповнення локальних електронних мереж у загальну комп’ютерну мережу корабля та спроможність електронної системи кожного відсіку ставати у випадку руйнування корабля повноцінною автономною локальною кіберсистемою.
- Тарасе, ти поки що можеш відпочивати. Зустрінемося в рубці, коли будуть отримані остаточні результати локації астероїда, - промовила Беатріс і, кинувши погляд на головну консоль керування кораблем, де в спокійному ритмі перемигувались смарагдові вогники, котрі свідчили про штатну роботу всіх систем корабля, також вийшла із приміщення…
* * *
Через три години екіпаж у повному складі знову зібрався в рубці корабля.
На екранах зовнішнього огляду ледь помітно обертався кам’яний колос, підставляючи своє тіло під світло сонячних променів. На центральний екран Джон Девіс вивів уже готові результати локації поверхні астероїда, котрі були об’єднані у загальну карту поверхні, отриманої за допомогою локаційних систем «Марс-1». Внизу екрана висвічувались фізичні та просторові характеристики Апофісу: розміри, маса, альбедо, перигелій, афелій, орбітальна швидкість та інші параметри, які на цей час прорахував корабельний навігатор.
На карті знаходились дві позначки - рубінова і зелена. Рубінова розташовувалася в нижній, ширшій частині астероїда, і вказувала на місце розташування радіомаяка, який був встановлений у 2013 році за допомогою автоматичного космічного апарату «Іуну-1»[5]. Саме на його радіосигнал і орієнтувався навігатор «Марс-1», щоб безпомилково вийти у точку рандеву із Апофісом. Зеленою цяткою було позначене місце майбутнього десантування автоматичного зонда «Іуну-2» із облавка «Марс-1». Це місце знаходилось якраз посеред «спини» астероїда.
Космонавти зайняли свої місця у протиперевантажувальних ложементах згідно штатного розпису.
- Тарасе, твій вихід. Наблизься до астероїда, але не ближче, ніж на кілометрову відстань, і зроби маневр зависання над місцем посадки автоматичного зонда, - звернулася Беатріс до Бойко, якому найкраще із них трьох вдавалося на симуляторах у віртуальній реальності саджати зонд на поверхню астероїда. Крім того він являвся пілотом «Марс-1», хоча при необхідності керувати кораблем, та ще й при допомозі ЕЛАС умів кожен із них. За таких обставин було вирішено, що управляти посадкою зонда буде саме він.
- Джоне, скинь на його термінал розрахований маршрут руху, - попрохала Клеман штурмана корабля.
Бойко, дочекавшись доки штурман перекине йому потрібний файл, зручніше вмостився у кріслі, окинув поглядом консоль керування, жестом піаніста стряхнув руками і його пальці звично і швидко забігали по клавіатурі комп’ютерного термінала, вводячи параметри завдання.
У просторі з кораблем почали відбуватися зміни: раптом у кормовій частині космічного корабля зблиснуло і засяяло пронизливо-блакитне світло і «Марс-1», маневруючи, по плавній параболі, поступово зменшуючи дистанцію з брилою, почав виходити у точку контакту.
На екранах знову поплили одноманітні, похмурі пейзажі поверхні астероїда, які нагадували ландшафти Місяця, і здавалося, що не було трьохтижневої гонитви з максимальним прискоренням для виходу в розрахункове місце зустрічі з астероїдом, а ось-ось черговою картиною на екранах зовнішнього огляду з’явиться стартово-посадкове поле космодрому Шеклтон.
Маневр продовжувався близько двох годин.
Нарешті останній раз відпрацювали маневрові двигуни, викидаючи у космічний простір струмінь плазми, і корабель завмер над обраним місцем, витримуючи дистанцію, яка була безпечною у разі невдалої посадки зонда.
Тарас з полегшенням та посмішкою відкинувся на спинку пілотського ложемента. Він дійсно міг собою пишатися, маневр був проведений просто блискуче.
- Молодець, Тарасе… Тепер активуй зонд і розпочинай процедуру його старту, - стриманим, командирським тоном промовила Беатріс, але Бойко, вже вивчивши її манеру поведінки, вловив у її голосі ледве відчутні нотки задоволення від виконаної ним роботи. - Не розслабляйся, другого шансу у нас не буде.
Тарас також прекрасно розумів, що без допомоги зонда майже неможливо виконати місію, і у випадку його втрати або пошкодження вони, щоб все ж таки виконати завдання, змушені будуть докладати надлюдських зусиль. Зонд був переповнений різною апаратурою, за допомогою якої вони визначать з чого складається астероїд, зможуть уточнити його орбітальні характеристики, які будуть транслюватися на Землю та їхній корабель, що в подальшому дасть змогу знати про кожен «крок» Апофісу. Але найголовніший прилад, котрий потрібен для виконання саме їхньої місії - лазерний далекомір. Саме за допомогою цього далекоміра, синхронізувавши роботу електронної системи зонда та корабельного навігатора через канал телеметрії, вони зможуть постійно вносити корективи в роботу двигунів «Марс-1», що буде виконувати роль «гравітаційного тягача», і це дасть змогу, постійно відслідковуючи всі зміни орбіти, перемістити Апофіс так, щоб він уже ніколи не загрожував Землі.
Тарас глибоко вдихнув і, подумки попросивши допомоги у Господа, через свій термінал розпочав уводити потрібні команди, що розпочинали процедуру активації та старту «Іуну-2».
ЕЛАС прийняла команди і через декілька секунд в районі вантажного відсіку почали повільно розкриватися вакуум-створи п’ятдесятиметрового стартового комплексу, де окрім посадкового модуля знаходилась восьмиметрова тарілка автоматичного зонда.
- Починаю п’ятихвилинне тестування всіх механізмів та електронних систем «Іуну-2», - повідомила ЕЛАС і монітор командира та дисплей Тараса переповнилися символами, що демонстрували їм, які системи цієї миті тестує навігатор їхнього корабля. Окрім того, ЕЛАС повідомляла їх вербально:
- Кіберсистема зонда увімкнена і працює в штатному режимі… Канал телеметрії увімкнений та працює в штатному режимі… Головний двигун - норма… Двигуни корекції - норма… Системи орієнтації - норма…
Екіпаж із хвилюванням очікував закінчення цієї процедури, найбільше хвилювання було помітне у відкритого та компанійського американця. Від хвилювання він за звичкою гриз нігті на лівій руці. Колеги зазвичай жартували з цього недолугого дивацтва, яке він безуспішно намагався викорінити, але тепер їм було не до цього, вони не відривали поглядів від своїх моніторів.
- Тестування закінчене… Швартові фіксатори від’єднанні… Розпочинаю десятисекундний стартовий відлік, - нарешті сказав навігатор довгоочікувану фразу.
Тарас вдивлявся у безкінечні колонки інформації, що пробігали перед ним по екрану монітора, намагаючись, хоча це було вкрай важко, самому зрозуміти протоколи електронних систем.
- Три… Два… Один… Старт…
Екіпаж спостерігав за стартом «Іуну-2» за допомогою відеодатчиків, і їм було прекрасно видно внутрішній простір стартового комплексу і приплюснуту тарілку зонда.
Під днищем зонда на секунду зблиснуло та погасло світло. Це ЕЛАС увімкнула на короткий прорахований імпульс головний двигун зонда, так як миттєве увімкнення повної тяги могло пошкодити технологічне обладнання, що знаходилось всередині стартового комплексу. Апарат поступово сплив над посадковим модулем до верху чаші стартового комплексу. Ще один короткий одночасний імпульс головного і маневрового двигунів - і зонд вислизнув за межі космічного корабля, рухаючись по дотичній до поверхні обшивки. І ось тут ЕЛАС увімкнула головний двигун «Іуну-2» на повну потужність.
На загальних екранах екіпаж спостерігав, як срібляста крапля космічного апарата віддаляється від «Марс-1» в сторону космічної глиби, що загрозливо висіла над ними.
Тарас відключився від сприйняття зовнішнього світу, його розмір обмежувався для нього комп’ютерним терміналом, з якого він пожадливо поглинав усю інформацію, що надходила від ЕЛАС та «ожилої» кіберсистеми автоматичного зонда. Політ зонда проходив у автоматичному режимі під повним контролем ЕЛАС, але Бойко був готовий у будь-який момент «підставити плече», якщо б виникли якісь непередбачувані обставини. На одній частині монітора мерехтіли швидкісні параметри зближення двох космічних тіл, на другій транслювалось зображення поверхні астероїда із відеокамери, що знаходилась на борту «Іуну-2». Перед очима Тараса проносилася вже знайома поверхня Апофісу, посічена часом та брутальністю космічного простору. Ось, нарешті, великий тридцятиметровий метеоритний кратер, біля якого знаходиться визначене місце посадки.
Зображення миттєво розмазалося - це навігатор «Марс-1», відпрацювавши тормозними струменями, виводив апарат на заключну траєкторію руху.
Апарат завис на струменях плазми у декількох метрах від поверхні і, балансуючи на них, розпочав поступове зниження. Під днищем вирував невеликий буревій: віковічна, ніким не потривожена пилюка розліталася врізнобіч, частково спікаючись і утворюючи цілісну площадку, на яку з легким поштовхом опустився автоматичний зонд.
Через декілька секунд зображення знову втратило різкість, передаючи таким чином вібрацію та коливання корпусу апарата - це опустилися на ґрунт три посадкові опори і відразу ж з них в поверхню вдарили малопотужні сфокусовані вибухи піропатронів, що увігнали на метрову глибину три «якоря», котрі надійно утримуватимуть «Іуну-2» на поверхні, не зважаючи ні на які катаклізми.
- Посадку виконано… Корабель на ґрунті… Всі «якорі» активовані… Похибка посадки від розрахункової складає 0,8 метра… Канал телеметрії стабільний і працює без перешкод, - короткими стислими фразами доповіла електронна система корабля.
Тарас відкинувся на спинку ложемента і тільки зараз відчув, що мокрий, як хлющ, хоча і не виконував ніяких фізичних вправ:
«Ну-у-у, під час таких нервових потрясінь година рахується за рік життя», - подумав він, іронізуючи над своїм розбурханим станом.
Але не тільки він тішився, двоє його товаришів також із полегшенням зітхнули: перший етап закінчився вдало, і хоча попереду ще, звичайно, будуть виникати проблеми, але вони здавались уже другорядними, не такими важкими до виконання.
Командир корабля знову взяла ініціативу в свої руки:
- Всі вільні. Зараз моя вахта, тому я проведу сеанс зв’язку із ЦУПом, доповім про наші успіхи і отримаю нові вказівки та директиви. За цей час від автоматичного зонда надійде інформація стосовно нашого «піддослідного об’єкта», тому збираємося у рубці через чотири години за корабельним часом…
РОЗДІЛ ІV
12 січня 2029 року.
Облавок «Марс-1»…
Тарас сидів за головною консоллю керування кораблем і слідкував за коректною роботою всіх систем корабля. Він замінив на посту Беатріс, заступивши на вахту, і тому його колеги розташувалися в сусідніх протиперевантажувальних ложементах. Командир «Марс-1» доводила до відома своїх підлеглих суть перемовин із ЦУПом:
- Земля задоволена нашими діями та очікує і в подальшому дотримання графіку місії. Канал телеметрії між Землею та «Іуну-2» стабільний і вони отримують повноцінну інформацію напряму від приймально-передавальних систем зонда без нашої ретрансляції, на основі якої зможуть провести класифікацію астероїда, його склад, зміну його орбітальних параметрів під час нашого «гравітаційного буксирування». Аналізуючи отримані дані, ЦУП має можливість коригувати наші подальші дії. Так, із цим питанням розібралися, але є ще одна новина: тиждень назад із російського місячного космодрому стартував розвідувальний космічний рейдер «Микола ІІ». Засоби спостереження МААГу спочатку не акцентували уваги на цьому об’єкті: корабель новий, знаходиться на стадії випробовувань, і спостерігачі припустили, що це ще один тестовий політ. Вже пізніше стало зрозуміло, що він рухається з великим прискоренням і бере курс у напрямку Апофісу. Після відповідного запиту до російської сторони, ми вчора отримали відповідь, що так, дійсно, рейдер «Микола ІІ» прямує у точку рандеву із астероїдом Апофіс і буде вести спостереження за цим космічним тілом та у випадку форс-мажору зможе допомогти «Марс-1».
- А що нам взагалі відомо про цей корабель? - хвилюючись запитав Джон. Було видно, що ця новина аж ніяк не потішила його, а скоріше навпаки, змусила «випаруватись» весь райдужний настрій.
- В тому то і справа, що інформації у нас катма. Ось що відомо про це судно: воно входить у елітний підрозділ військово-космічних сил Федерального космічного агентства Росії (Роскосмос). Це швидкісний 500-метровий космічний корабель із плазмовими рушіями та екіпажем у десять чоловік, що має на своєму облавку до сотні ракет протиметеоритного захисту класу «космос-космос» та класу «космос-земля» із високотехнологічними головками самонаведення для ураження космічних і наземних цілей. У своєму арсеналі має два легкі розвідувальні кораблі, котрі можуть пілотуватись як людиною, так і в повністю автоматичному режимі кіберсистемою. Вони виконують роль рятувальних капсул, оперативних розвідників або засобів для десантування космонавтів на космічні тіла. Це майже вся інформація, яку вдалося довідатися агентурі країн ЄС та БАРСу, і можна сказати, що «Микола ІІ» - це загадка за сімома печатями, тому невідомо, які ще неприємні сюрпризи він приховує на своєму облавку.
- Насторожує вже той факт, що росіяни повідомили нас про свої «шляхетні» наміри тільки після нашого запиту, - замислено сказав Тарас, стурбовано потираючи лице рукою, немовби намагався відігнати від себе тривожні думки, - хоча, виходячи з логіки поведінки, якщо вони не тримають «камінь за пазухою», повинні сурмити про це на всю Землю, адже будуть приймати участь, хоча і пасивну, у спасінні людства. Таке поводження наводить на певні роздуми і, на мою думку, ми повинні вести постійне спостереження за цим кораблем після його прибуття в район Апофісу.
- Ти майже дослівно повторив рекомендації, які я отримала із ЦУПу, - посміхнулася Беатріс, - вони також вважають, що від цього «доброзичливця» можна очікувати будь-яких неочікуваних дій, які можуть звести нашу роботу нанівець, тому радять нам не підпускати російський рейдер ближче, ніж на 50-кілометрову відстань до астероїда. Ми можемо мотивувати це тим, що при меншій дистанції їхній корабель буде спричинювати гравітаційні збурення, котрі перешкоджатимуть нашій місії. Звичайно, при бажанні вони зможуть і з такої відстані нашкодити нам, але у нашої кіберсистеми буде декілька запасних хвилин, щоб повідомити про підозрілі дії, а це дасть нам змогу адекватно відреагувати.
- Як кажуть у нас в Україні: «Не мала баба клопоту - купила порося», - промовив Тарас, намагаючись англійською мовою, якою екіпаж спілкувався поміж собою, передати сенс приказки. Але колеги зрозуміли, що він мав на увазі і дружно засміялися, таким чином послаблюючи напруженість атмосфери, котра виникла після цієї суперечливої новини.
- Безперечно, радіти немає причин, - мовила командир корабля, - це додасть нам роботи, а її у нас і так вдосталь, але що ж робити, працюємо в тих умовах, котрі перед нами постають. Будемо з вами вирішувати проблеми по мірі їхнього надходження. Спираючись на розрахунки МААГу, «гостей» нам слід очікувати через 17-18 днів, тому давайте подвоїмо наші зусилля, щоб на час появи росіян місія була на завершальній стадії виконання. Тарасе, які відомості ми отримали від автоматичного зонда?
Тарас недбало кинув руку на клавіатуру терміналу і декількома порухами пальців вивів дані на великий оглядовий екран.
- Всі бортові пристрої «Іуну-2» працюють у штатному, нормальному режимі, - розпочав він свою доповідь. - Лазерний далекомір активований і всі просторові параметри, які він спроможний висвітлювати, надходять у повному обсязі та зберігаються на жорстких носіях ЕЛАС. До речі, ви їх можете побачити на головному екрані, тому не буду зупинятися на цьому, вони нам будуть потрібні під час буксирування. Крім того, вже є результати експрес-проб, які отримані шляхом буріння поверхні астероїда.
- Ну-ну, і про що ж вони свідчать? - зацікавлено нахилилася вперед Беатріс.
- Вони підтверджують прогнози вчених і результати, що були отримані у 2013 році за допомогою «Іуну-1», а саме: Апофіс відноситься до найпоширенішого типу кам’яних метеоритів, що складають до 90% від усієї їхньої кількості - хондритів. Характерною рисою таких об’єктів є наявність хондр, сферичних часток розміром до горошини, що містяться в основній тонкозернистій масі метеорита. Для хондритів властива велика кількість металів і сульфідних мінералів та значний вміст нікелистого заліза у вигляді дрібних зерен, так що, якщо він зіткнеться із Землею, зваживши на його хімічний склад, наслідки для регіону, куди він упаде, будуть катастрофічними.
- Наскільки я пам’ятаю, - долучився до розмови Джон, - хондрити майже повністю повторюють хімічний склад нашого Сонця, за виключенням легких газів, таких як водень і гелій, тому припускається, що вони утворились безпосередньо з протопланетного газово-пилового диску, що оточувало наше Сонце.
- Досить розмов, давайте приступати до виконання основної фази місії - буксирування цієї триклятої небесної кари, - міцно вдаривши кулаком об свою долоню, підсумувала їхню дискусію командир корабля. - Земля очікує наших швидких дій, тому не забувайте про стислий графік, ще й росіяни поспішають «на допомогу», так що у нас цілковитий цейтнот часу. Всім сісти за робочі місця згідно штатного розпису і приступити до виконання обов’язків. Джоне, перевір наші стаціонарні далекоміри та далекомір «Іуну-2» у всіх режимах, проведи їхню синхронізацію. Твоє завдання, щоб ми знали наше місцеперебування відносно Апофісу двадцять чотири години на добу. Проклади також курс корабля з кінцевим виходом у точку буксирування. - Девіс мовчки розвернувся до свого терміналу і без зайвих слів приступив до виконання завдання. - Так, тепер ти, Тарасе, коли отримаєш від штурмана файл із прорахованим маршрутом руху, введеш його у електронну базу ЕЛАС і під час руху корабля до точки зависання «Марс-1» будеш підстраховувати навігатор, а у разі потреби миттєво перейдеш на ручне керування. - Бойко посміхнувся і підняв праву руку у жесті «ОК». - Ну все, хлопці, запускаємо двигуни за готовністю… Поїхали…
* * *
30 січня 2029 року.
500 метрів над поверхнею Апофісу.
Облавок «Марс-1»…
Серед безкінечності космічного простору, пронизаного різнокольоровими цятками далеких зоряних скупчень та під немилосердним сонячним випромінюванням, що безперервно вихлюпувалося у навколишній простір, майже поряд рухалися два об’єкти, котрі були приблизно однаковими за своїми розмірами. Один з них був грубою, необтесаною космічною брилою, що мільярди років намотує витки навколо нашого Сонця, другий виблискував срібним корпусом та вирізнявся геометрично правильними лініями, котрі вказували на те, що він створений не природою, а руками мислячих істот.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
